Постанова

від 18.06.2024 по справі 390/2408/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

18 червня 2024 року м. Кропивницький

справа № 390/2408/23

провадження № 22-ц/4809/686/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», Інгульська шахта ДП «СхідГЗК»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2024 року у складі судді Гершкула І.М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулося в суд з позовом до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» далі по тексту - ДП «СхідГЗК»), Інгульської шахти ДП «СхідГЗК» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні.

В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що у період із 30 жовтня 2019 року по 12 вересня 2022 року перебувала у трудових відносинах з Інгульською шахтою ДП «СхідГЗК». 12 вересня 2022 року вона була звільнена. При звільненні розрахунку по нарахованій заробітній платі відповідачем проведено не було. Згідно з довідкою відповідача від 05 грудня 2023 №168 загальна сума заборгованості становить 45927,70 грн, а тому вона змушена звернутися до суду. Крім того, у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні, а з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 328 робочих днів, просила також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 173813,76 грн.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі 45927,70 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 12 вересня 2022 року (день звільнення) і до моменту звернення до суду, тобто по 13 грудня 2023 року у розмірі 173813,76 грн.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із ДП «СхідГЗК» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 45927 грн 70 коп. Стягнуто із ДП «СхідГЗК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 68889 грн 60 коп. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ДП «СхідГЗК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просило вказане рішення суду скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України перегляду та перевірці апеляційним судом не підлягає.

ОСОБА_1 направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2024 року в частині, що оскаржується, залишити без змін, а апеляційну скаргу ДП «СхідГЗК»- без задоволення. Вважала, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Плетньов О.С. підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити.

ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в оскаржуваній частині.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що з 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 працювала на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» на посаді розподілювача робіт Автотранспортного господарства по 6 розряду з погодинною системою оплати праці ІП тарифної сітки, годинна ставка 47 грн 87 коп, на підставі наказу №498 о/с (а.с.5).

Наказом від 12 вересня 2022 року №229 ОСОБА_1 була звільнена з посади розподілювача робіт за власним бажанням за ст.38 КЗпП. Вказаним наказом також була передбачена виплата грошової компенсації за 35 календарних дня невикористаної щорічної відпустки (а.с.9).

Відповідно до довідки Інгульської шахти ДП «СхідГЗК» від 05 грудня 2023 року №168 станом на 05 грудня 2023 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 у загальному розмірі склала 45927,70 грн, яка складається з заробітної плати за травень-вересень місяці 2022 року та компенсації за невикористані дні відпустки (а.с.8).

Відповідно до довідки від 05 грудня 2023 року №167 середньомісячна заробітна плата позивача складає 11658,24 грн, а середньоденна - 529,92 грн (а.с.6).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення та підлягають стягненню. Крім того, підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, у розмірі 68889,60 грн.

Апеляційний суд не може повністю погодитись з такими висновками суду в частині стягнення середнього заробітку, виходячи з такого.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпп України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпп України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпп України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпп України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

До структури заробітної плати включено: основну заробітну плату - винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткову заробітну плату - винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до статті 116 КЗпп України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпп України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Крім того, Верховний Суд у постанові 25 січня 2023 року у справі № 757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21) зазначав, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпп України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпп України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпп України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у разі часткового задоволення вимог працівника).

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується, що в період з 28 жовтня 2019 року по 12 вересня 2022 року ОСОБА_1 працювала на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» на посаді розподілювача робіт Автотранспортного господарства по 6 розряду.

На підставі наказу в.о. директора Інгульської шахти ДП «СхідГЗК» від 12 вересня 2022 року №229 позивачка була звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпп. Вказаним наказом також було передбачено проведення з позивачем розрахунку згідно зі ст.116 КЗпп України з нарахуванням компенсації за невикористану відпустку в кількості 35 календарних днів (а.с.9).

Як свідчить довідка Інгульської шахти ДП «СхідГЗК» від 05 грудня 2023 року №168 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 складає 45927,70 грн (а.с.6).

З наведеного убачається, що у цій справі відповідач порушив строк виплати заробітної плати позивачеві.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення із відповідача на користь позивача відповідно до ст.117 КЗпп України середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Проте, суд не може погодитися із визначеним розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з ДП «СхідГЗК» на користь ОСОБА_1 , з огляду на таке.

Встановлений статтею 117 Кзпп України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 Кзпп України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 Кзпп України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кзпп України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпп України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпп України, необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З аналізу наданих сторонами доказів вбачається, що 45927 грн 70 коп заробітної плати не було виплачено позивачеві у день звільнення.

За змістом п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі по тексту Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п.5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

За змістом довідки Інгульської шахти ДП «СхідГЗК» від 05 грудня 2023 року №167 середньомісячна заробітна плата позивача складає 11658,24 грн, а середньоденна 529,92 грн (а.с.6), що не заперечувалось сторонами.

Суд вважає, обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що розмір середнього заробітку, стягнутого з відповідача на користь позивача, не відповідає критеріям справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та роботодавця.

Так, середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, має обраховуватись таким чином: 529,92 середньоденна заробітна плата х 130 (число робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком) = 68889,60 грн.

Разом з тим, вказана сума компенсації позивачу середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (68889,60 грн) є суттєво більшою ніж сума заборгованості по заробітній платі (45927,70 грн).

Суд, з урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій відповідача дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15000 грн, що є співмірним розміру заявлених позивачем вимог.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але є співмірною розміру заборгованості.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22) та від 15 березня 2023 року у справі № 201/8085/21 (провадження № 61-11636св22).

При цьому, суд першої інстанції безпідставно посилався на те, що у зв`язку з внесенням змін до ст. 117 КЗпп України, що стосуються періоду, за який може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець вніс чітку визначеність щодо того, яка компенсація буде відповідати принципам розумності, справедливості, пропорційності та співмірності, адже вона чітко обмежена у часі.

Суд, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпп України, незалежно від того, яка редакція вказаної норми підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 січня 2023 року справа № 757/37241/20-ц (провадження № 61-15667св21).

З огляду на викладене вище є обґрунтованими доводи апеляційної скарги про непропорційність розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром заробітної плати.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який винник між сторонами, не врахував наведених вище обставин та висновків Верховного Суду, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та неправильно наданої оцінки наявним в матеріалах справи доказам дійшов помилкового висновку в оскаржуваній частині щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначила двох відповідачів - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», Інгульська шахта ДП «СхідГЗК».

Колегія суддів вважає, що стягнення слід проводити із Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки Інгульська шахта ДП «СхідГЗК» є відокремленим підрозділом Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», діє на підставі Положення про відокремлений підрозділ Інгульська шахта ДП «СхідГЗК» та не є юридичною особою.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ДП «Схід ГЗК» підлягає частковому задоволенню, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 січня 2024 року підлягає зміні в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з ДП «Схід ГЗК» на користь ОСОБА_1 , шляхом його зменшення з 68889,60 до 15000 грн.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 2102,00 грн з 1 січня 2020 року.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21, сформульовано висновок, що пільга щодо сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таким чином, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 була звільнена за подання до суду позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, проте, не була звільнена за подання до суду позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що за подання до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач повинен був сплатити судовий збір у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України у разі, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У порядку розподілу судових витрат з ДП «СхідГЗК» в дохід держави підлягає стягненню 609 грн 40 коп судового збору пропорційно до задоволених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За подання апеляційної скарги в порядку розподілу судових витрат пропорційно задоволеним вимогам з ОСОБА_1 на користь ДП «СхідГЗК» підлягає стягненню 944 грн 17 коп судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2024 року в частині, що оскаржується, змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 14309787) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 14309787) в дохід держави 609, 40 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 14309787) 944 (дев`ятсот сорок чотири) грн 17 коп судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 червня 2024 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко