Постанова

від 25.06.2024 по справі 910/14953/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2024 р. Справа № 910/14953/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства "Титан"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 (повне рішення складено та підписано 13.11.2023) (суддя Котков О.В.)

у справі № 910/14953/23 Господарського суду міста Києва

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства "Титан"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства "Титан" (далі - ТОВ ВТП "Титан", відповідач) про стягнення 1 976,00 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань в частині компенсації витрат за спожиті житлово-комунальні послуги в період з 01.10.2022 по 12.07.2023 не здійснив оплату.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14953/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ ВТП "Титан" на користь КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" грошові кошти: основного боргу - 1 976,00 грн та судовий збір - 2 684,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуги в повному обсязі, якщо він фактично користується ними. Відповідачем не спростовано факту отримання послуг від позивача з утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 1 976,00 грн за період з 01.10.2022 по 12.07.2023, відтак, у силу наведених норм, відповідач зобов`язаний був оплачувати надані позивачем послуги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення їх доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ ВТП "Титан" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14953/23 та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити.

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а встановлені судом обставини не відповідають фактичним обставинам справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що оскільки договір про надання послуг від 20.10.2022 № 2952Х експ. ним не акцептувався, то і жодних наслідків для сторін він не породжує, а тому і не підлягає виконанню.

Окрім того, скаржник стверджує, що позивач не надавав жодних послуг, вартість яких просить стягнути з відповідача, при цьому, житлово-комунальні послуги відповідач отримував від інших суб`єктів господарювання, про що свідчать укладені договори, копії яких додані до апеляційної скарги, решта житлово-комунальних послуг виконувалась відповідачем за рахунок власних коштів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 задоволено клопотання ТОВ ВТП "Титан" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14953/23 та поновлено ТОВ ВТП "Титан" зазначений строк; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ВТП "Титан" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14953/23; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14953/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 12.02.2024.

Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Позиції сторін

Позивач своїм правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 багатоквартирний житловий будинок № 20 по вул. Шота Руставелі в м. Києві як об`єкт комунальної власності територіальної громади міста Києва віднесено до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації.

20.09.2013 Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією розпорядженням № 509 "Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації", перезакріплено об`єкти житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс", "Печерська брама", "Хрещатик" та "Печерськжитло" на баланс Комунального підприємства Печерського району м. Києва "Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва".

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва" перейменовано Комунальне підприємство Печерського району м. Києва "Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва" в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" та віднесено його до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації; зобов`язано Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерськжитло", Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Хрещатик", Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва "Печерська брама", Комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового господарства Печерського району м. Києва "Липкижитлосервіс" передати КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" житловий фонд, який був переданий до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 01 серпня 2014 року.

На підставі договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) від 16.01.1997 ТОВ ВТП "Титан" є власником нежитлового приміщення, вбудованого у будівлю, загальною площею 68,9 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 20.

27.10.2022 позивач листом № 432-2440 від 27.10.2022 направив на адресу відповідача проект договору про надання послуг від 20.10.2022 № 2952Х експ., що підтверджується копіями фіскального чеку від 27.10.2022, накладної № 0101509784141 та описом вкладення у цінний лист від 27.10.2022.

Проте, відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, запропонований позивачем проект договору не погодив та не підписав, зауваження або пропозиції відносно змісту запропонованого правочину не надав, протокол розбіжностей до нього не склав.

Відповідно до актів про надання послуг за період із жовтня 2022 року по липень 2023 року позивач надав відповідачу експлуатаційні послуги, а саме: прибирання прибудинкових територій, ТО та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики, поточний ремонт систем гарячого та холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, дератизації та дезінсекції тощо на загальну суму 1 976,00 грн (10 місяців х 197,60 грн - вартість експлуатаційних послуг на місяць = 1 976,00 грн).

Вищевказані акти про надання послуг за період із жовтня 2022 року по липень 2023 року підписані уповноваженим представником позивача та направлені на адресу відповідача по два примірники разом із вимогою № 432-1980 від 13.07.2023 про оплату заборгованості.

Крім того, до вимоги № 432-1980 від 13.07.2023 були додані розрахунок нарахувань та сплат за надані експлуатаційні послуги за період з 01.10.2022 по 12.07.2023, акт звірки взаємних розрахунків станом на 12.07.2023 та рахунок-фактура № 13779-1/61 від 03.07.2023.

Позивач вважає, що направлені на адресу відповідача рахунки-фактури на сплату експлуатаційних послуг із зазначенням їх виду та вартості слід вважати офертою, а споживання відповідачем цих послуг - акцептом у розумінні ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позивач зазначає, що відповідач не звертався в порядку, передбаченому Законом України "Про житлово-комунальні послуги" з претензіями про неякісне надання послуг позивачем та вимогою перерахунку суми заборгованості, водночас відповідач не здійснює оплати вартості спожитих житлово-комунальних послуг, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість за період з 01.10.2022 по 12.07.2023, яка складає 1 976,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (ч. 2 ст. 382 ЦК України).

Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Частиною першою статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачені обов`язки співвласників. Так, співвласники зобов`язанні, зокрема, додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Обсяг зобов`язань та відповідальності кожного співвласника за договором, який є обов`язковим для всіх співвласників, визначається пропорційно до його частки співвласника. Співвласник звільняється від відповідальності за договором, який є обов`язковим для всіх співвласників, якщо доведе, що належним чином виконав відповідні обов`язки співвласника. Обсяг зобов`язань та відповідальності кожного співвласника за договором про надання комунальної послуги визначається відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (ч. 2, 3 ст. 8 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Отже, законодавчо закріплено надання житлово-комунальних послуг на договірній підставі.

Як зазначив позивач у позові, з метою укладення із споживачами житлово-комунальних послуг договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території було здійснено публікацію відповідного проекту договору у газеті "Хрещатик" від 14.07.2015 № 99 (4695), однак, колегія суддів звертає увагу на те, що порядок укладення договорів, у тому числі на основі примірних і типових, визначений приписами Цивільного та Господарського кодексів, а відтак сам факт публікації відповідного примірника договору не може слугувати належним доказом його укладення.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Як встановлено судом першої інстанції, перевірено судом апеляційної інстанції і не заперечується відповідачем у поданих заявах по суті спору, 27.10.2022 позивач направив на адресу відповідача лист № 432-2440 від 27.10.2022 разом із проектом договору про надання послуг від 20.10.2022 № 2952Х експ., що підтверджується копіями фіскального чеку поштової установи від 27.10.2022, поштової накладної № 0101509784141 від 27.10.2022 та описом вкладення у цінний лист від 27.10.2022.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Доказів такого приєднання відповідача до договору, як-то заява про приєднання тощо, матеріали даної справи не містять. Окрім того, відповідач у поданій апеляційній скарзі наголошує, що відповіді на вищезгаданий лист позивача він не надав, запропонований позивачем проект договору не погодив та не підписав, протокол розбіжностей не складав, як і не надав пропозицій відносно змісту запропонованого правочину.

Таким чином, у матеріалах даної справи відсутні докази наявності договірних відносин між сторонами.

Проте, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг за спірний період. При цьому, позивачем повинно бути доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів факт надання послуг, їх обсяг, вартість, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов`язання з оплати таких послуг.

Подібний за змістом висновок міститься в постанові Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Отже, оскільки договір про надання послуг від 20.10.2022 № 2952Х експ. сторонами не укладався, то в силу вимог чинного законодавства спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Як уже зазначалося вище, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

При цьому, відповідно до положень статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відтак, предметом доказування у даній справі є встановлення факту надання житлово-комунальних послуг за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів. Вказаний обов`язок у силу вимог чинного законодавства та положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" лежить на позивачеві.

Позивачем до позовної заяви було додано копії актів про надання послуг за період із жовтня 2022 року по липень 2023 року включно за послуги з прибирання прибудинкових територій, ТО та поточного ремонту мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики, поточного ремонту систем гарячого та холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання, дератизації та дезінсекції тощо, загальна вартість наданих послуг за вказаний період становить 1 976,00 грн, у тому числі ПДВ (по 197,60 грн за місяць).

Позивач направляв на адресу відповідача рахунки за надані послуги у період із жовтня 2022 року по липень 2023 року, факт направлення та отримання таких рахунків не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Окрім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що вказані вище акти про надання послуг за період із жовтня 2022 року по липень 2023 року, розрахунок нарахувань та сплат за надані експлуатаційні послуги за період з 01.10.2022 по 12.07.2023 та рахунок-фактура № 13779-1/61 від 03.07.2023 направлялися на адресу відповідача разом із вимогою щодо сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги № 432-1980 від 13.07.2023.

З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач під час надання житлово-комунальних послуг виставляв відповідачу відповідні акти про надання послуг та рахунки на їх оплату, однак останній, отримуючи їх, належним чином не реагував, не направляв листів позивачу про неотримання відповідних житлово-комунальних послуг чи про відмову в їх отриманні, доказів зворотного під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій відповідач суду не надав, і матеріали справи не містять.

При цьому, судом враховано, що відповідач звертався до позивача з листом № 133 від 13.06.2023, в якому просив не нараховувати вартість експлуатаційні послуги, однак, такий доказ не може слугувати належним підтвердженням звернення відповідача до позивача щодо ненадання останнім житлово-комунальних послуг, оскільки вказаний лист стосується іншого об`єкта нерухомого майна, надання послуг за яким не є предметом спору у даній справі.

Відтак, враховуючи принцип змагальності у господарському процесі, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем надано переконливі докази надання відповідачу житлово-комунальних послуг, тоді як відповідач не надав суду належні та допустимі докази, які б підтверджували неодержання відповідачем таких послуг та свідчили б про відсутність обов`язку їх оплатити.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги. При цьому, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Щодо твердження скаржника, що житлово-комунальні послуги надавалися сторонніми суб`єктами господарювання за відповідними договорами та за рахунок власних сил та коштів відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Апелянтом до апеляційної скарги додано копії договору № 1168 про постачання електричної енергії споживачу від 26.12.2018, договорів про постачання теплової енергії № 1533609-09 від 16.11.2018, № 1533612-07 від 16.11.2018 та № 1533613-02 від 16.11.2018, договорів на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 00223/5-06 від 02.07.2015 та № 14226/5-06 від 19.08.2015, договору № П-СО23-126/08/Д про спостерігання за пожежною сигналізацією та технічне обслуговування пожежної сигналізації на об`єкті від 18.04.2023 та договору № 1533605 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 20.11.2018. Окрім того, на підтвердження виконання вищевказаних договорів відповідачем до апеляційної скарги долучено копії платіжних документів.

Згідно з висновком щодо застосування ст. 80, 269 ГПК України, викладеним Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Враховуючи, що додані до апеляційної скарги договори не були предметом дослідження у суді першої інстанції, апелянт не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції, вказані докази відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційним господарським судом не приймаються.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що позивачем не надано жодного доказу, що ним надавались житлово-комунальні послуги, та не доведено факту, що вказані послуги отримувались ТОВ ВТП "Титан", як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Колегія суддів зазначає, що всі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсності і підтверджуються доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14953/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгового підприємства "Титан" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14953/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі № 910/14953/23.

5. Матеріали справи № 910/14953/23 повернути до місцевого господарського суду.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко