Рішення

від 11.06.2024 по справі 915/120/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Справа № 915/120/22

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Жиган А.О.,

представника позивача: Грумінської Д.О. (у судовому засіданні 10.06.2024),

представника відповідача-1: Загороднюка А.Д. (у судовому засіданні 10.06.2024),

представника відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справуза позовом: Миколаївської міської ради ,

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрассе»,

до відповідача-2: ОСОБА_1 ,

про: скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди) та припинення права оренди земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрассе» та ОСОБА_1 з такими вимогами:

- скасувати державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди), внесених 11.06.2020 о 16:38:46, номер запису про інше речове право: 36894842 та припинити право оренди товариства з обмеженою відповідальністю «Штрассе», код ЄДРПОУ 13842522, на земельну ділянку площею 878 кв.м, кадастровий номер 4810136300:05:005:0004, по вул.Морехідній, 2/7 /Заводський район/;

- скасувати державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди), внесених 11.06.2020 о 16:38:46, номер запису про інше речове право: 36894842 та припинити право оренди ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на земельну ділянку площею 878 кв.м, кадастровий номер 4810136300:05:005:0004, по

АДРЕСА_1 обґрунтування таких вимог позивач вказував наступне:

- 10.03.2009 між Миколаївською міською радою та ТОВ «Штрассе» на підставі рішення Миколаївської міської ради від 18.09.2008 №27/69 укладено договір оренди землі №6382, у відповідності до пунктів 1.1, 2.1, 5.1 якого позивач передав, а відповідач-1 прийняв в оренду на 10 років до 10.03.2019 земельну ділянку для обслуговування автомийки з кафетерієм по АДРЕСА_1 оренду передана земельна ділянка загальною площею 878 кв.м, у тому числі 182 кв.м під капітальною забудовою, 696 кв.м під проходами та проїздами, без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136300:05:005:0004);

- договір продовжено не було, додаткові угоди не укладалися (відповідних рішень міською радою не приймалось), також відповідач-1 не поновлював договір в судовому порядку і він, в силу приписів ст.31 Закону України «Про оренду землі», п.12.2 спірного договору, припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено;

- однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Брагарем Геннадієм Йосиповичем 11.06.2020 о 16:38:46 здійснено державну реєстрацію змін іншого речового права (права оренди), а саме внесено зміни щодо строку дії договору оренди на підставі ст.33 Закону України «Про оренду землі» рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52670316 від 16.06.2020 10:18:41 - строк дії: 10.03.2029;

- крім того, у відомостях про суб??єкта іншого речового права зазначено, що орендарем є відповідач-2 - ОСОБА_2 .

На думку позивача, указані вище спірні реєстраційні дії вчинені державним реєстратором за відсутності достатніх правових підстав та всупереч положенням ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; вчинення таких дій порушує права територіальної громади, в особі Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки, перешкоджає її вільному користуванню та розпорядженню. Це також не дозволяє Миколаївській міській раді передати спірну земельну ділянку в користування за конкурсом згідно ст.134 ЗК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2022 дану справу призначено до розгляду головуючому судді Ткаченку О.В.

Відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на наступне:

- матеріали позовної заяви, в межах підстав позову, не містять доведених обґрунтувань порушення прав та інтересів, на захист яких звернувся позивач;

- позивач не доводить належними доказами порушення своїх прав, а саме яким чином позивач позбавлений вільному користуванню та розпорядженню спірною земельною ділянкою, якщо вказана земельна ділянка використовується під нерухомим майном відповідача-2, і за її користування позивач отримує орендну плату;

- яким чином позивач має намір розпорядитися спірною земельною ділянкою, що використовується під нерухомим майном відповідача-2;

- яким чином позивач має намір передати спірну земельну ділянку на умовах конкурсу, якщо згідно ч.2 ст.134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, в т.ч. розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. При цьому, спірна земельна ділянка сформована як окремий і неподільній об`єкт нерухомого майна із цільовим призначенням відповідно до генерального плану міста (кадастровий номер 4810136300:05:005:0004);

- обраний позивачем спосіб захисту не є належним та ефективним, оскільки не може в повній мірі поновити здійснення свого права власності, що є окремою підставою для відмови у задоволені позову.

Ухвалою суду від 03.05.2023 закрито провадження у справі в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Штрассе ? у зв`язку з відсутністю предмета спору. Закрито провадження в даній справі в частині позовних вимог Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 ? у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 у даній справі скасовано ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2023 про закриття провадження в справі, а справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2023 дану справу призначено до розгляду головуючому судді Мавродієвій М.В.

Ухвалою від 02.08.2023 головуючим суддею Мавродієвою М.В справу прийнято до свого провадження. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28.08.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрассе» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 у даній справі та витребувано з Господарського суду Миколаївської області матеріали справи.

Ухвалою суду від 17.08.2023 зупинено провадження у справі до повернення матеріалів судової справи з Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою суду від 19.10.2023 поновлено провадження у справі. Підготовче засідання у справі призначено на 20.11.2023.

20.11.2023, 21.12.2023 та 25.01.2024 судом відкладався розгляд справи відповідно на 21.12.2023, 25.01.2024 та 19.02.2024 за відповідним клопотаннями сторін.

19.02.2024 та 06.03.2024 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 06.03.2024 розгляд справи призначено на 25.03.2024.

25.03.2024 судом відкладено розгляд справи на 17.04.2024.

Ухвалою суду від 17.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.05.2024.

16.05.2024 судом було відкладено судовий розгляд справи на 10.06.2024.

В ході розгляду справи представники позивача та відповідача-1 підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Відповідач-2 відзиву на позов до суду не подав, доводи позивача не спростував, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до п.2) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом також враховано, що явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача-2.

У судовому засіданні 10.06.2024 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 11.06.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

10.03.2009 між Миколаївською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Штрассе», як орендарем, на підставі рішення Миколаївської міської ради від 18.09.2008 №27/69 (т.1 а.с.11,12), укладено договір оренди землі №6382 (далі - Договір) (т.1 а.с.16,17), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 878 кв.м, у тому числі 182 кв.м під капітальною забудовою, 696 кв.м під проходами та проїздами, без права передачі її в суборенду (кадастровий №4810136300:05:005:0004), для обслуговування автомийки з кафетерієм по вул.Морехідній, 2/7 в м.Миколаєві /Заводський район/ (п.п.1.1, 2.1, 5.1 Договору).

Відповідно до п.2.2 Договору, на земельній ділянці знаходяться споруди та будівлі, які належать орендарю.

Згідно п.3.1 Договору, такий договір діє протягом 10 років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди.

Згідно інформаційної довідки від 13.12.2021 №289934416з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.13-15) державним реєстратором Брагарем Геннадієм Йосиповичем 11.06.2020 16:38:46 стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:05:005:0004 здійснено державну реєстрацію змін іншого речового права (права оренди), а саме внесено зміни щодо строку дії договору оренди на підставі ст.33 Закону України «Про оренду землі» рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52670316 від 16.06.2020 10:18:41 - строк дії: 10.03.2029.

Крім того, у відомостях про суб`єкта іншого речового права зазначено, що орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:05:005:0004 є ОСОБА_2 , реєстрація зміни сторони договору на підставі ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України у зв`язку із набуттям права власності на об`єкт, що розташований на орендованій земельній ділянці (номер запису про інше речове право: 36894842).

На переконання позивача, зазначені реєстраційні дії є протиправними, оскільки сторони за договором не вносили зміни до договору, судові рішення щодо таких змін не ухвалювались.

Крім того, на думку позивача, вказані реєстраційні дії порушують права власника земельної ділянки територіальної громади м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження на власний розсуд спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1 ст.2 ГПК України).

Частиною 2 ст.4 ГПК України передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.15 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За положеннями статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

З огляду на положення процесуального закону суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (аналогічний висновок викладено у низці постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 і №200/606/18, від 29.06.2021 у справі №916/964/19, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 09.02.2022 у справі №910/6939/20, від 22.02.2022 у справі №761/36873/18, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Відповідно до висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Таким чином, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (п.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

За змістом положень статей 14, 269 ГПК України передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так, предметом позову у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Предметом даного позову є вимога про скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди), внесених 11.06.2020 о 16:38:46, номер запису про інше речове право: 36894842 та припинення права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Штрассе» на земельну ділянку площею 878 кв.м, кадастровий номер 4810136300:05:005:0004, по вул.Морехідній, 2/7 /Заводський район/; а також скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди), внесених 11.06.2020 о 16:38:46, номер запису про інше речове право: 36894842 та припинення права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 878 кв.м, кадастровий номер 4810136300:05:005:0004, по вул.Морехідній, 2/7 /Заводський район/.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст.152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 пункт б).

Натомість, у даній справі задоволення вимог про скасування державної реєстрації про право оренди відповідачів та припинення такого права на спірну земельну ділянку не відновить права Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки та його права користування та розпорядженням належним йому майном.

Суд зазначає, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22)).

Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до п.9) ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №513/879/19 (провадження №14-49цс22)).

Належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідачів.

Крім того, вимога про повернення позивачу спірної земельної ділянки може бути заявлена та вирішена по суті разом з вимогою про визнання відсутнім права оренди у відповідачів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи вимоги позивача у даній справі, суд зазначає, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди земельної ділянки) на земельну ділянки з одночасним припиненням за відповідачами права оренди не є належним способом захисту порушеного права.

Вказана позиція узгоджується з позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19.02.2024 по справі №567/3/22.

Таким чином, беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, характер спірних правовідносин, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав та інтересів позивача, оскільки є неефективним.

Отже, враховуючи наведене, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права, а тому не спроможний надати ефективний захист, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що обрання позивачем неефективного способу захисту прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, то аргументи відповідача-1, які стосуються суті спору, не беруться судом до уваги, оскільки не впливають на висновки суду стосовно підстав для відмови у позові, а неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У відповідності до ст.129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 21.06.2024 року.

Суддя М.В.Мавродієва