Ухвала

від 18.06.2024 по справі 760/887/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Солом`янської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 09.01.2024 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

- мобільний телефон у чорному чохлі марки "Iphone", який належить ОСОБА_5 , поміщено до спецпакету № PSP 1239109, - в подальшому перепаковано до спецпакету № WAR 0034691;

- мобільний телефон чорного кольору 3531551021325VO з картою оператора мобільного зв`язку "Київстар", який належить ОСОБА_5 , поміщено до спецпакету № PSP 239110;

- мобільний телефон марки "Nomi" сірого кольору IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , поміщено до спецпакету № PSP 1239107;

- флеш-накопичувач зеленого кольору з маркуванням "Укргазбанк" НОМЕР_3 ;

- флеш-накопичувач білого кольору з маркуванням SP Silicon Power 16Gb;

- флеш-накопичувач чорного кольору з металевою вставкою з маркуванням "Goodran" 32 Gb у кількості 2 шт., поміщені до спецпакету № PSP 1239106.

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, представник власника майна подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить скасувати ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, постановленою з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, відтак ухвала підлягає скасуванню.

Вважає, що дане клопотання не відповідає вимогам ч. 2 ст. 171 КПК України. Так, у порушення вимог п. 1 ч. 2 цієї норми закону, у клопотанні відсутнє обґрунтування необхідності арешту майна з огляду на те, що метою його застосування є збереження речових доказів, зокрема щодо відповідності кожного такого майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Крім того, надані матеріали не містить будь-яких доказів відповідності арештованого майна критеріям ст. 98 КПК України.

Окрім цього, в порушення п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України, прокурором в клопотанні не зазначено відповідні документи, що підтверджують право власності на вказане майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження таким майном певними особами та не додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання в цій частині. Зокрема, під час обшуку в ОСОБА_5 було вилучено мобільний телефон та флеш-накопичувач, флеш-носій з клієнт-банком, які належать іншій особі - ТОВ «МАНТІКОР». Однак, незважаючи на те, що слідчі та прокурор були обізнані з цим, стороною обвинувачення не зазначено в клопотанні інформації, чим порушено вимоги п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України.

Крім того, прокурором не проведено огляд мобільних телефонів та флеш-накопичувачів та не додано до клопотання відповідних копій протоколів про такі огляди, які б підтверджували, що вилучені мобільні телефони та флеш-накопичувачі містять інформацію про листування щодо господарської діяльності між Філією «ЦЗВ» «АР Укрзалізниця» та ТОВ «МАНТІКОР».

Відтак слідчий суддя фактично прийняв рішення за відсутності відповідних підтверджуючих документів про відповідність майна критеріям речових доказів, оскільки відсутні такі документи серед документів, доданих прокурором до клопотання.

В судове засідання прокурор та представник власника майна не з`явились, до початку розгляду справи подали письмові клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як убачається з матеріалів провадження, Солом`янською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42023102090000037 від 23.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

12.01.2024 прокурор Солом`янської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт нерухомого майна, вилученого 09.01.2024 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

- мобільний телефон у чорному чохлі марки "Iphone", який належить ОСОБА_5 , поміщено до спецпакету № PSP 1239109, - в подальшому перепаковано до спецпакету № WAR 0034691;

- мобільний телефон чорного кольору 3531551021325VO з картою оператора мобільного зв`язку "Київстар", який належить ОСОБА_5 , поміщено до спецпакету № PSP 239110;

- мобільний телефон марки "Nomi" сірого кольору IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , поміщено до спецпакету № PSP 1239107;

- флеш-накопичувач зеленого кольору з маркуванням "Укргазбанк" НОМЕР_3 ;

- флеш-накопичувач білого кольору з маркуванням SP Silicon Power 16Gb;

- флеш-накопичувач чорного кольору з металевою вставкою з маркуванням "Goodran" 32 Gb у кількості 2 шт., поміщені до спецпакету № PSP 1239106, посилаючись на наявність підстав, передбачених ч. 3 ст. 170 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку - постановою старшого слідчого СВ Солом`янського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 від 10.01.2024 визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права власників майна з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

При цьому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.

Окрім цього, на думку колегії суддів, дане клопотання в повній мірі відповідає критеріям ст. 171 КПК України, зокрема ч. 2 цієї норми, у якому належним чином зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків слідчого судді та не можуть слугувати безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна представником власника майна не надано та колегією суддів не встановлено.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані стороною обвинувачення матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу і на те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У зв`язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак апеляційна скарга адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , за викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора Солом`янської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене 09.01.2024 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:

- мобільний телефон у чорному чохлі марки "Iphone", який належить ОСОБА_5 , поміщено до спецпакету № PSP 1239109, - в подальшому перепаковано до спецпакету № WAR 0034691;

- мобільний телефон чорного кольору 3531551021325VO з картою оператора мобільного зв`язку "Київстар", який належить ОСОБА_5 , поміщено до спецпакету № PSP 239110;

- мобільний телефон марки "Nomi" сірого кольору IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , поміщено до спецпакету № PSP 1239107;

- флеш-накопичувач зеленого кольору з маркуванням "Укргазбанк" НОМЕР_3 ;

- флеш-накопичувач білого кольору з маркуванням SP Silicon Power 16Gb;

- флеш-накопичувач чорного кольору з металевою вставкою з маркуванням "Goodran" 32 Gb у кількості 2 шт., поміщені до спецпакету № PSP 1239106, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/1886/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 760/887/24

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9

Доповідач: ОСОБА_1