Постанова

від 19.06.2024 по справі 753/3683/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/3683/22 Головуючий у суді І інстанції Коренюк А.М.

Провадження № 22-ц/824/10079/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Модульний Мобільний Дім», про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з відповідача 8 000,00 доларів США, та покласти судові витрати на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що у квітні 2018 року вона придбала земельну ділянку загальною площею 0,05 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та виявила бажання побудувати на ній готель.

З метою пошуку виконання проектування готелю вона знайшла ТОВ «Модульний Мобільний Дім», яке, на її думку, могло виконати її замовлення з проектування готелю. Після декількох зустрічей та перемовин, вона 17 грудня 2019 року передала представнику ТОВ «Модульний Мобільний Дім» ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8 000,00 доларів США в рахунок оплати послуг з проектування готелю за вказаною адресою.

Після передачі коштів ОСОБА_1 , ТОВ «Модульний Мобільний Дім» було повідомлено позивачку про загальну вартість послуг з проектування готелю, яка не влаштувала її, у зв`язку з її великою вартістю, на яку вона не погодилась.

У подальшому, не бажаючи співпрацювати з ТОВ «Модульний Мобільний Дім», вона відмовилась підписувати договори з проектування готелю, та просила керівництво ТОВ «Модульний Мобільний Дім» повернути їй грошові кошти, які вона передала товариству через його представника ОСОБА_1 , проте товариство не підтвердило, що отримало від ОСОБА_1 вказані кошти.

На адвокатський запит - ТОВ «Модульний Мобільний Дім» вказало, що не має жодних даних про укладення товариством в минулому угод з проектування готельного комплексу в с. Григорівка Черкаської обл. Також цим повідомленням зазначено, що ОСОБА_1 не працював та не працює в ТОВ «Модульний Мобільний Дім».

Зважаючи на повідомлення ТОВ «Модульний Мобільний Дім», вона неодноразово зверталась до ОСОБА_1 з проханням повернути надані нею грошові кошти в сумі 8 000,00 доларів США з підстав того, що вона не має бажання співпрацювати з ТОВ «Модульний Мобільний Дім», проте ОСОБА_1 відмовився повертати грошові кошти, оскільки, на його думку, послуги з проектування їй були надані, що не відповідає дійсності.

Зважаючи на вказані правовідносини, вона звернулась до правоохоронних органів із заявою про злочин за ознакою статті 190 КК України, за наслідком якої було порушено кримінальне провадження та межах розслідування ОСОБА_1 було допитано в якості свідка. В своїх показаннях в якості свідка ОСОБА_1 повідомив про те, що ОСОБА_2 не підписувала договір з ТОВ «Модульний Мобільний Дім», ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 8 000,00 доларів США та на підтвердження цього написав власноручну розписку, до підписання договору між ОСОБА_2 та ТОВ «Модульний Мобільний Дім» отримані ним грошові кошти зберігалися в сейфі за його місцем проживання, станом на дату допитів ОСОБА_1 грошові кошти отримані ним від ОСОБА_2 зберігалися в сейфі за його місцем проживання: АДРЕСА_2 .

Отже, станом на дату подання цієї позовної заяви відсутні будь-які підписані (погоджені) договори між нею та ТОВ «Модульний Мобільний Дім» щодо надання проектувальних робіт готелю за її замовленням, що також підтверджується повідомленням ТОВ «Модульний Мобільний Дім», а грошові кошти отримані ОСОБА_1 від неї, а саме 8 000,00 доларів США, не передавались ОСОБА_1 для ТОВ «Модульний Мобільний Дім», та продовжують перебувати у ОСОБА_1 , який не надавав їй послуги з проектування, а лише передавав гроші ТОВ «Модульний Мобільний Дім».

За таких підстав та у відповідності до статті 1212 ЦК України, вважає, що грошові кошти 8 000,00 доларів США безпідставно перебувають у ОСОБА_1 , та мають бути їй повернуті.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року позов задоволено

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дослідженими судом доказами доводиться факт отримання відповідачів 8 000,00 доларів від позивачки за відсутності правової підстави.

Судом надана правова оцінка заперечень відповідача проти позову, однак суд їх розцінив як такі, що спрямовані на уникнення від відповідальності, а оскільки докази на спростування позовних вимог відповідачем не надані, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами наданими позивачем по справі.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Захарчука І.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не було надано належної оцінки доводам відповідача про те, що ним виконувались посередницькі функції направлені на залучення (пошук) потенційних клієнтів (замовників) на виконання робіт, що здійснювало ТОВ «Модульний Мобільний Дім» та укладання даним товариством (через повіреного або напряму) з такими замовниками правочинів щодо виконання робіт (надання послуг).

Так, із переписки між позивачкою та відповідачем засобами електронної пошти та застосунку «Viber» чітко слідує, що відповідач погоджує всі аспекти надання послуг, діючи при цьому не у власних інтересах, а в інтересах товариства, виконуючи по суті посередницьку функцію. Матеріали справи містять докази на підтвердження даних обставин, яким судом не була надана належна правова оцінка.

В даному контексті безпідставними є висновки суду стосовно того, що відсутні докази про перебування відповідача у трудових/договірних відносинах з ТОВ «Модульний Мобільний Дім» та відсутності у відповідача фаху з проектування житла, адже відносини які склались між відповідачем та ТОВ «Модульний Мобільний Дім» не передбачали (не містять вимог) ані щодо необхідності трудового оформлення, ані щодо необхідності наявності відповідного фаху у відповідача, який виконував суто посередницькі функції із пошуку для товариства потенційних покупців послуг (робіт), не набуваючи окремих прав та обов`язків по відношенню до позивачки, адже такі права та обов`язки виникли саме між позивачкою та товариством за сприянням (посередництвом) відповідача. Отримані грошові кошти в рамках таких дій відповідача не можна вважати такими, що йому належать, адже правочин, учинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права й обов`язки довірителя, отже грошові кошти мають статус «транзитних» коштів, тобто призначених товариству, як виконавцю відповідних робіт.

Вважає, що судом залишено поза увагою, що сама підстава передачі коштів (договірні підрядні відносини) не скасована, не визнана недійсною, не змінена чи припинена. Таким чином, позивачкою не доведено, що кошти були сплачені відповідачу без достатньої правової підстави, в зв`язку з чим були наявні підстави для відмови в задоволенні позову.

Однак, суд першої інстанції прийшов до помилкових протилежних висновків, які були покладено в основу оскаржуваного судового рішення.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Захарчук І.А. підтримав доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до розписки від 17 грудня 2019 року, наданої ОСОБА_1 , він отримав від ОСОБА_2 8 000,00 доларів США в якості оплати за проектування готельного комплексу в с. Григорівка, Черкаської обл. (а.с.11).

ТОВ «Модульний Мобільний Дім» на запит представника позивача- адвоката Танащука М.В. від 17 вересня 2021 року, повідомило про те, що ТОВ «Модульний Мобільний Дім» не має жодних даних щодо укладення в минулому угод з проектування отельного комплексу в с. Григорівка, Черкаської обл., згадана у запиті адвоката особа - ОСОБА_1 не працював і не працює в ТОВ «Модульний Мобільний Дім» (а.с.12).

В ході розгляду справи доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що він перебував у трудових/договірних відносинах з ТОВ «Модульний Мобільний Дім», був його повіреним з пошуку клієнтів для укладення клієнтами договорів з товариством, й те, що вказане товариство уповноважило ОСОБА_1 укладати договори в інтересах вказаного товариства, не підтвердилось жодним належним та допустимим доказом, як і те, що на підтвердження виконання договору з проектування за замовленням позивачки сторони уклали акт виконаних робіт (приймання-передачі).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина перші статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Частиною 2 статті. 78 ЦПК України визначені критерії допустимості доказів. Так, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Отже до предмета доказування в даній справі входило не факт передачі позивачкою відповідачу коштів, а наявність підстави для такої передачі і утримання відповідачем у себе цих коштів.

Відповідач наполягав на тому, що правова підстава, це укладення позивачкою з ТОВ «Модульний Мобільний Дім» договору підряду на виготовлення проекту готелю, а він був посередником між ними, отже кошти передавались для товариства. Така позиція відповідача, на його думку, виключало задоволення позову на підставі статті 1212 ЦК України.

Разом із тим, позивачка наполягала на тому, що договір підряду нею з ТОВ «Мобільний Дім» не був укладений, отже кошти мають бути повернуті. Оскільки товариство не визнає наявність трудових відносин із відповідачем і передачу останнім коштів товариству, позивач вважала, що ці кошти відповідач утримує у себе без достатньо правової підстави.

Позивач надала суду розписку про отримання відповідачем коштів. Укладення договору підряду з товариством вона заперечувала.

В свою чергу, відповідач надав суду копії документів, які він назвав проектно-фінансовою документацією готельного комплексу, концептом готельного комплексу, пропозиції щодо проектування та будівництва готельного комплексу, переписку сторін у месенджері, електронні листи. Наданими доказами відповідач доводив, що між позивачкою та ТОВ «Модульний Мобільний Дім» був укладений договір підряду.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частина перша статті 639 ЦК України визначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона зобов`язується на свій ризик виконати роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно статті 887 ЦК України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Суд першої інстанції проаналізував надані сторонами докази і дійшов обґрунтованого висновку про те, що в ході розгляду справи доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що він перебував у трудових/договірних відносинах з ТОВ «Модульний Мобільний Дім», був його повіреним з пошуку клієнтів для укладення клієнтами договорів з товариством, й те, що вказане товариство уповноважило ОСОБА_1 укладати договори в інтересах вказаного товариства, не підтвердилось жодним належним на допустимим доказом, як і те, що на підтвердження виконання договору з проектування за замовленням позивачки сторони уклали акт виконаних робіт (приймання-передачі).

Посилання відповідача на те, що договір підряду може укладатись і в усній формі з наданням документів на виконання товариством цього договору, правильно не було взято судом першої інстанції до уваги, оскільки товариство не визнало, що уповноважувало ОСОБА_1 на укладання від його імені договорів і заперечувало будь-яку співпрацю з ним.

Разом із тим, відповідач не надав суду доказів на доведення своєї співпраці із товариством і передачі отриманих від позивачки грошових коштів товариству.

Із наданих позивачем доказів вбачається, що при допиті в якості свідка ОСОБА_1 визнавав, що отримання від позивача кошти він товариству не передавав, а зберігав у себе.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не надав доказів правомірності отримання ним коштів від позивача, отже ці кошти підлягають поверненню позивачу.

Представник відповідача в суді апеляційної інстанції заявив клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, отриманих ним на адвокатський запит від 25 березня 2024 року, а саме відповідей на поставлені адвокатом питання колишнього директора ТОВ «Модульний Мобільний Дім».

Проте колегією суддів вказане клопотання не було задоволено, оскільки представником відповідача адвокатом Захарчуком І.А. не було надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні позивачем та його представником спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки безпідставно отриманих коштів, а відтак не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 червня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній