Постанова

від 20.06.2024 по справі 2-6649/10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Гринчак О.І.

Єдиний унікальний номер справи № 2-6649/10

Апеляційне провадження № 22- ц/824/ 9487 /2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В.,Соколової В.В. ,

секретар - Олешко Л.Ю.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) стягувач ОСОБА_2 .

Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, суд, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 18 січня 2024 року подав скаргу на дії та бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), стягувач ОСОБА_2 .

Вимоги скарги мотивовані тим, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2010 року стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №132/П/66/2008-840 від 06 березня 2008 року в розмірі 146875,84 грн, 489грн судового збору .

На підставі рішенням 10 січня 2011 року були видані виконавчі листі.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Логвінською К.Л. від 11 березня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 та в межах даного виконавчого провадження постановою від 11 березня 2013 року накладено арешт на майно, що належить боржнику.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Логвінською К.Л. у даному виконавчому проваджені від 12 червня 2014 року виконавчий лист № 2-6649/10, виданий 10 січня 2011 року, повернуто стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Право вимоги за кредитним договором № 132/П/66/2008-840 від 06 березня 2008 року неодноразово відступалось та ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року у справі № 2-6649/10 замінено стягувача на ОСОБА_2 .

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 15 січня 2023 року (а.с. 36) він та боржник дійшли домовленості поза межами виконавчого провадження, у зв`язку з чим у стягувача відсутні претензії до боржника, а тому ОСОБА_2 просить зняти арешт з майна боржника у справі № 2-6649/10 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3.

Боржнику ОСОБА_1 17 листопада 2023 року стало відомо з інформації про виконавче провадження № НОМЕР_3, що провадження завершено, проте на все майно боржника накладено арешт та оголошено розшук.

Скаржник стверджує, що бездіяльність Деснянського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції полягає у не знятті арешту з належного скаржнику рухомого майна, що накладено з метою виконання рішення за виконавчим листом, який було повернуто стягувану, що і стало причиною для звернення із відповідною скаргою.

При цьому у скарзі зазначає, що спір виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у провадження на стаді її завершення під час повернення виконавчого документа, а у зв`язку з тим, що державний виконавець на заяву ОСОБА_1 від 20 грудня 2023 року про зняття арешту у зв`язку з відсутністю претензій у стягувача щодо ви конання боргових зобов`язань та їх виконання поза межами виконавчого провадження відмовився зняти арешт з майна боржника.

Скаржник зазначає, що у зв`язку з тим, що у нього та стягувача відсутній спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

У скарзі просить суд:

1. Визнати неправомірною бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з усього майна боржника ОСОБА_1 ;

2. Зобов`язати Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт та розшук з майна, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11 березня 2013 року та оголошення розшук майна боржника постановою про розшук майна боржника від 19 вересня 2013 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року у задоволено скарги відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, посилаючись на порушення норм процесуального права,постановити ухвалу про задоволення скарги. Доводи апеляційної скарги співпадають із доводами скарги. На думку апелянта суд не взяв до уваги доводи про відсутність вимог стягувача до боржника.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони та були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 20 червня 2024 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Сторони приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції .

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 листопада 2010 року (справа № 2-6649/10) стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №132/П/66/2008-840 від 06 березня 2008 року в розмірі 146875,84 грн , 489грн судового збору.

На підставі вказаного рішення Деснянський районний суд міста Києва 10 січня 2011 року № 2-6649/10 видав виконавчий лист.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Логвінською К.Л. 11 березня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 2-6649/10.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського управління районного юстиції y м. Києві від 11 березня 2013 року у виконавчому проваджені НОМЕР_4 накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Логвінською К.Л. від 19 вересня 2013 року у виконавчому провадженні оголошено розшук майно боржника (категорія: транспортні засоби, а саме KIA CEED, реєстраційний/кадастровий номер: НОМЕР_1 , та GEELY НА 1.1, реєстраційний/кадастровий номер: НОМЕР_2 ).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Логвінською К.Л. від 12 червня 2014 року виконавчий лист № 2-6649/10, виданий 10 січня 2011 року , повернуто стягувачу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».( боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку )

Право вимоги за кредитним договором № 132/П/66/2008-840 від 06 березня 2008 року неодноразово відступалось та ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року у справі № 2-6649/10 замінено стягувача на ОСОБА_2 .

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 15 січня 2023 року (а.с. 36) він та боржник дійшли домовленості поза межами виконавчого провадження, у зв`язку з чим у стягувача відсутні претензії до боржника, а тому ОСОБА_2 просить зняти арешт з майна боржника у справі № 2-6649/10 в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_3

Боржник ОСОБА_1 20 грудня 2023 року звернувся із заявою про зняття арешту до Деснянського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Інформації щодо результату розгляду заяви боржника учасники справи суду не надали.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 1-3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

За змістом ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

З огляду на ту обставину, що боржник ОСОБА_1 , не надав суду належних і допустимих доказів, що його заява про зняття арешту до Деснянського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розглянута і він отримав відповідь на неї , тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку , що звернення скаржника до суду із скаргою про визнання неправомірною бездіяльності державної виконавчої служби є передчасним

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (№ 606-XIV в редакції на час повернення виконавчого документу стягувачу) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 квітня 1999 року ( № 606-XIV) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Положення ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999року (№606-XIV) передбачає підстави закінчення виконавчого провадження.

Згідно ч. 1-4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року ( № 606-XIV) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).

Згідно з ч. 3, 4 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року ( № 606-XIV) з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 зазначено, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

Згідно з ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року ( № 1404-VIII в редакції,що діє на час подання скарги) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 12 червня 2014 року винесено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року ( № 606-XIV), оскільки боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку .

Однак повернення виконавчого документа стягувачу не є закінченням виконавчого провадження, оскільки це різні стадії виконавчого провадження, які мають різні підстави виникнення та наслідки. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом, а повернення виконавчого документа не позбавляє стягувача права на повторне звернення виконавчого документу до примусового виконання.

Відповідно до ст. 76-81 ЦПК України , належних доказів добровільного виконання рішення суду сторонами не надано, навпаки і стягувач, і боржник в суді першої інстанції підтвердили наявність заборгованості. Заява стягувача від 15 січня 2023 року не доводить того, що зобов`язання припинилося на одній із підстав, визначених ст. 598-609 ЦК України. Не надано доказів виконання рішення суду і до апеляційної скарги .

Законом України "Про виконавче провадження" не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно боржника, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.

При цьому суд апеляційної інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На підставі зазначеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що незняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

Таку правову позицію Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 висловив щодо захисту прав боржника у виконавчому провадженні в разі повного виконання рішення суду.

З огляду на встановлені обставини у даній справі - відсутність доказів повного виконання рішення суду відмови виконавця у знятті арешту , суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні скарги.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги які співпадають із доводами скарги, були предметом детального дослідження суду першої інстанції, додаткової перевірки і оцінки не потребують, зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що суд першої інстанції всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, ухвала суду є законною і обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 371, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, суд ,-

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 26 червня 2024 року.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова