Рішення

від 24.06.2024 по справі 120/19323/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 червня 2024 р. Справа № 120/19323/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (перебуває на фінансовому забезпеченні у військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону) та 09 грудня 2017 року був виключений зі списків особового складу військової частини.

Проте під час проходження військової служби позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за 2016-2017 роки та компенсація за неотримане речове майно.

Представник позивача вважає, що невиплата таких виплат свідчить про протиправні дії та бездіяльність відповідача та порушує права та інтереси його довірителя, у зв`язку із чим вважає, що відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 09 грудня 2017 року з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) січень 2008 року; компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 року; компенсацію за неотримане речове майно; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та компенсації за неотримане речове майно.

Ухвалою від 29 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17 лютого 2022 року представником позивача подано до суду клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача.

17 лютого 2012 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи щодо задоволення позовних вимог.

21 лютого 2022 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до пункту 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби. Пунктом 4 Порядку № 178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальником) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 169 від 09 грудня 2017 року позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Проте під час проходження служби позивачем не подавався рапорт щодо компенсації вартості неотриманого речового майна, а тому підстави для виплати такої компенсації відсутні.

Далі відповідач звернув увагу на те, що позивач не набув права на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій у 2016 та 2017 році, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткових відпусток, а тому, на переконання відповідача, дії військової частини НОМЕР_1 відповідають вимогам чинного законодавства.

Окремо відповідач заперечив і щодо права позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки та компенсації за неотримане речове майно.

За наведених обставин відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 21 березня 2022 року провадження у справі зупинено до припинення перебування військової частини НОМЕР_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Іншою ухвалою суду від 22 квітня 2024 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 22 квітня 2024 року клопотання представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача задоволено та залучено до участі у справі як співвідповідача військово-медичний клінічний центр Центрального регіону. Цією ж ухвалою встановлено цьому відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Так, копію ухвали про залучення співвідповідача від 22 квітня 2024 року надіслано військово-медичному клінічному центру Центрального регіону на офіційну електронну адресу 24 квітня 2024 року о 11 год. 37 хв., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Проте у встановлений судом строк цей відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

А тому на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку справу вирішувати за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, що не заперечується сторонами.

Посвідченням серії НОМЕР_2 , що видане 26 травня 2016 року, підтверджується надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 грудня 2017 року № 169 ОСОБА_1 з 09 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У жовтні 2021 року представник позивача звернувся до військово-медичного клінічного центру Центрального регіону із адвокатським запитом, у якому просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року по грудень 2017 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.

Листом від 02 листопада 2021 року вих. № 549/3644 військово-медичний клінічний центр Центрального регіону повідомив позивача про те, що за даними Департаменту фінансів Міністерства оборони України у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України до квітня 2018 року не було. Відтак індексація грошового забезпечення з січня 2016 року по грудень 2017 року позивачу не виплачувалася.

09 листопада 2021 року представник відповідача звернувся до військово-медичного клінічного центру Центрального регіону із адвокатським запитом, у якому просив повідомити чи виплачувалася ОСОБА_1 компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки та компенсація за неотримане речове майно.

Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону листом від 16 грудня 2021 року вих. № 549/4354 повідомив заявника, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки позивачу не нараховувалася та не виплачувалася. Також у листі зазначено, що відповідно до пункту 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Відповідно до наданої інформації ОСОБА_1 не подавався рапорт до командира військової частини щодо виплати компенсації вартості неотриманого речового майна.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що стосуються невиплати індексації грошового забезпечення, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).

Відтак індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що суми індексації грошового забезпечення у період з 29 жовтня 2015 року по 09 грудня 2017 року ОСОБА_1 не нараховувалися та не виплачувалися.

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

При цьому згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Відтак аналіз вказаних приписів свідчить про те, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадового окладу особи. У разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати перевищить суму індексації.

Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07 листопада 2007 року № 1294 (надалі - Постанова № 1294), якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 вказана постанова набирає чинності з 01 січня 2008 року.

Відтак з врахуванням приписів пункту 5 Порядку № 1078 саме січень 2008 року є місяцем, в якому відбулося підвищення грошових доходів військовослужбовців та є базовим при проведенні індексації.

Крім того, 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103) ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

Отже, з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року (з 01 березня 2018 року), якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, базовим місяцем для розрахунку індексації є відповідно березень 2018 року.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року у справі № 420/3593/20.

За наведених обставин військово-медичним клінічним центром Центрального регіону безпідставно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 протягом періоду з 29 жовтня 2015 року по 09 грудня 2017 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, а тому таку бездіяльність слід визнати протиправною.

Водночас позовна вимога щодо визнання протиправними дій в частині невиплати позивачу індексації грошового забезпечення задоволенню не підлягає, адже, як встановлено судом, цей відповідач при проведенні розрахунку з позивачем не здійснив виплату індексації грошового забезпечення, чим допустив бездіяльність, що має прояв пасивної поведінки суб`єкта.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується такими мотивами.

За приписами пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відтак наслідком визнання протиправною бездіяльності відповідача є покладення на нього обов`язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону. Такими діями у спірних правовідносинах є нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29 жовтня 2015 року по 09 грудня 2017 року із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року.

Щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, то суд зазначає наступне.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (надалі Закон №504/96-ВР) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до вимог статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини 1статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи із норм Закону № 3551-XII, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон № 2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".

Водночас, визначення поняття "особливий період" надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ, відповідно до якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".

Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Разом з тим будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011-XII.

Згідно з пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас приписи Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач протиправно не провів з ним розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII, за 2016 - 2017 роки.

При цьому суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку вцілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що викладені у рішенні від 16 травня 2019 року, постановленому за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII.

Водночас адміністративна справа №120/19323/21-а в частині вимог, пов`язаних із виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Підсумовуючи, слід зауважити, що в силу вимог чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, однак, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав дні додаткової відпустки у 2016 та 2017 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації взамін них у зв`язку із звільненням зі служби.

Відтак бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2016-2017 роки є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період.

Щодо вимог в частині виплати компенсації вартості неотриманого речового майна, то суд враховує наступне.

Статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, визначається Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178(надалі - Порядок № 178).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178).

Пунктом 5 Порядку № 178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (надалі - Інструкція № 232).

Пунктом 4 розділу III Інструкції № 232встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відтак вказаними нормами визначено право військовослужбовця у разі звільнення з військової служби на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

При цьому суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не наприклад "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Таким чином, військовослужбовці після звільнення з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить і те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме шляхом подання рапорту як особливої форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності або шляхом подання заяви як звернення громадянина із проханням про сприяння в реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 803/756/17,від 17 січня 2019 року у справі № 822/2309/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 2040/7697/18 та ряду інших.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 позивача з 09 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У листопаді 2021 року представником позивача на адресу військово-медичного клінічного центру Центрального регіону подано адвокатський запит, у якому просив виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Військово-медичним клінічним центром Центрального регіону нараховано ОСОБА_1 компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 1517,24 гривень, що підтверджується довідкою № 50 від 25 листопада 2021 року, однак не здійснено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що також не заперечується відповідачем.

За таких обставин слід визнати протиправною бездіяльність військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачу компенсацію вартості за неотримане речове майно в розмірі 1517,24 гривень.

Щодо ж стосується вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то суд враховує наступне.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Подібні за змістом положення містяться і в Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку у № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11439/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та ряду інших.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що військово-медичний клінічний центр Центрального регіону слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 29 жовтня 2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а також на суму невиплаченої компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки та компенсацію вартості неотриманого речового майна за весь час затримки виплати, а саме за період з 09 грудня 2017 року по день фактичної виплати таких коштів.

При цьому, задовольняючи вимогу про виплату компенсації втрати частини доходів, суд враховує й висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що наведені у постанові від 02 квітня 2024 року (справа № 560/8194/20).

У такій постанові суд касаційної інстанції вказав (дослівно): "Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням".

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин суд доходить до висновку, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати має нараховуватися в місяці, в якому проведено виплату невчасно виплачених коштів, а відмова військово-медичного клінічного центру Центрального регіону у виплаті такої компенсації не є обов`язковою умовою для виплати такої компенсації.

При цьому суд зауважує, що відсутні підстави для зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нараховувати та виплачувати всі вищезазначені види грошового забезпечення та відповідні компенсаційні виплати, адже, як встановлено судом, така військова частина перебуває на фінансовому забезпеченні військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, а тому саме цей орган військового управління уповноважений нараховувати та виплачувати грошове забезпечення позивачу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29 жовтня 2015 року по 09 грудня 2017 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.

Зобов`язати військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29 жовтня 2015 року по 09 грудня 2017 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.

Визнати протиправною бездіяльність військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки.

Зобов`язати військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки.

Визнати протиправною бездіяльність військово-медичного клінічного центру Центрального регіону щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати військово-медичний клінічний центр Центрального регіону виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 1517 (одна тисяча п`ятсот сімнадцять) гривень 24 копійки.

Зобов`язати військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 29 жовтня 2015 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати військово-медичний клінічний центр Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки та на суму вартості неотриманого речового майна за період з 09 грудня 2017 року по день фактичної виплати таких коштів.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )

Відповідачі:

військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 )

військово-медичний клінічний центр Центрального регіону (місцезнаходження: 21018, м. Вінниця, вул. Князів Коріатовичів, буд. 185; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 07816153)

Повний текст рішення суду складено 24.06.2024

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович