Ухвала

від 25.06.2024 по справі 120/7016/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відкриття провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

25 червня 2024 р. Справа № 120/7016/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, розглянувши матеріали:

за позовом в.о. керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області (код ЄДРПОУ 02909909, службова адреса: вул. Ростислава Покиньчереди, 14, м. Тульчин, Вінницька область, 23600) в інтересах держави

до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04326218, місцезнаходження: пл. Тараса Шевченка, 1, смт. Томашпіль, Тульчинський район, Вінницька область, 24200)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

29.05.2024 поштою до суду надійшла позовна заява в.о. керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вынницької про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів до оформлення правовстановлюючих документів на приміщення Кислицької гімназії Томашпільської селищної ради Вінницької області і розміщену у ньому захисну споруду цивільного захисту № 02049, що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 90 с. Кислицьке, Тульчинський район, Вінницька область, а також здійснення державної реєстрації права комунальної власності на зазначену будівлю.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у власності Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади перебуває нерухоме майно, речові права на яке в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі Реєстр) не зареєстровані.

Прокурор зазначає, що згідно з актом приймання-передачі від 24.12.2019, затвердженим Томашпільським селищним головою та головою Томашпільської районної ради на підставі рішення № 558 від 20.06.2019 та рішення № 1516 від 24.10.2019, передано до комунальної власності Томашпільської об`єднаної територіальної громади цілісний майновий комплекс Кислицьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, що знаходиться за адресою: с. Кислицьке, вул. Центральна, 90. Водночас до складу цілісного майнового комплексу школи входять в тому числі приміщення школи і розміщена у ньому захисна споруда цивільного захисту з обліковим № 02049.

В подальшому рішенням 28 сесії 8 скликання Томашпільської селищної ради № 2586 від 07.06.2022 змінено тип та найменування "Кислицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" на "Кислицька гімназія Томашпільської селищної ради Вінницької області" та затверджено її Статут.

При цьому документи на право власності на зазначену захисну споруду цивільного захисту не виготовлялись, право не реєструвалось.

Також прокурор зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дані щодо зареєстрованого права власності на вищевказаний об`єкт відсутні. Отже, використання цих об`єктів здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства через користування будівлями без державної реєстрації прав власності та правовстановлюючих документів.

Ухвалою суду від 03.06.2024 позовну заяву в.о. керівника Тульчинської окружної прокуратури залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 161 КАС України. Судом встановлено, що до позовної заяви не додано документа про сплату судового збору у розмірі 3028,00 грн. Для усунення виявлених недоліків позовної заяви прокурору надано строк протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали.

20.06.2024 до суду надійшла заява прокурора про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано платіжну інструкцію № 976 від 29.05.2024 про сплату судового збору у вищезазначеному розмірі за подання Тульчинською окружною прокуратурою відповідного адміністративного позову.

Після усунення недоліків позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАС України. Справа підсудна Вінницькому окружному адміністративному суду. Підстав для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження в адміністративній справі не встановлено.

Щодо підстав звернення прокурора до суду, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначені статтею 53 КАС України. В силу положень частини третьої та четвертої цієї статті у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз частин третьої, четвертої статті 53 КАС України у взаємозв`язку з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Отже, згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд зауважує, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Більше того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно ("KOROLEV v. RUSSIA" (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; "MENCHINSKAYA v. RUSSIA", № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Також Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (справа "F.W. v. France", № 61517/00, рішення від 31 березня 2005 року, п. 27).

Отже, пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, дають підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Вказана правова позиція неодноразово викладалась у судових рішеннях Верховного Суду, зокрема в ухвалі від 10 липня 2018 року у справі № 812/1689/16 (провадження № К/9901/48550/18), в ухвалі від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17 (провадження № К/9901/48834/18), в постанові від 06.02.2019 у справі № 927/246/18.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У всякому разі, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, у цьому випадку відсутній державний орган, який уповноважений здійснювати представництво інтересів держави у спірних правовідносинах. Відтак звернення прокурора до суду здійснюється з метою захисту інтересів держави в сфері освіти, забезпечення збереження базової мережі закладів освіти, спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про оформлення права власності на будівлю комунального навчального закладу та споруду цивільного захисту.

Оцінивши наведені у позовній заяві доводи прокурора на підтримку підстав звернення до адміністративного суду, суд доходить висновку, що в.о. керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області, реалізуючи свої представницькі повноваження, в достатньому обсязі обґрунтував в чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та передбачені законом підстави для звернення до суду з цією позовною заявою.

При цьому суд додатково враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.11.2022 у справі № 640/16767/21 та від 21.12.2022 у справі № 420/8789/22.

Таким чином, підстав для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження в адміністративній справі не встановлено.

Визначаючись щодо того, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) належить розглядати справу, суд враховує положення ч. 2 ст. 257 КАС України, відповідно до якої за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 260 КАС України).

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що ця справа не належить до категорії тих адміністративних справ, які можуть розглядатися виключно за правилами загального провадження, а також виходячи з оцінки критеріїв, установлених ч. 3 ст. 257 КАС України, суд доходить висновку про можливість розгляду та вирішення цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження. Водночас, на думку суду, прийняття законного і обґрунтованого рішення по суті спору не потребує заслуховування усних пояснень сторін у судовому засіданні.

Крім того, у позовній заяві прокурором зазначено Кислицьку гімназію Томашпільської селищної ради як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

За правилами, визначеними ч. 5 ст. 49 КАС України, про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Отже, нормами процесуального права суду надано повноваження щодо залучення до участі у справі третіх осіб, як за клопотанням учасників справи, так і з власної ініціативи суду. Таке повноваження може бути реалізоване судом, зокрема, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, якщо суд встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі.

Суд погоджується з тим, що рішення у цій справі може вплинути на права, інтереси та обов`язки Кислицької гімназії Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, що свідчить про необхідність її залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Отже, відповідне клопотання прокурора про залучення вказаного навчального закладу третьою особою слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 12, 160, 161, 171, 248, 256, 257, 262 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі за позовом в.о. керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

2. Розгляд справи здійснюватиметься суддею Салом Павлом Ігоровичем одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

3. Клопотання прокурора задовольнити та залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кислицьку гімназію Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 26223200, місцезнаходження: вул. Центральна, 90, с. Кислицьке, Тульчинський район, Вінницька область, 24226).

4. Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження в адміністративній справі.

5. Встановити відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.

6. Встановити прокурору (позивачу) 3-денний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив в порядку, визначеному ст. 163 КАС України.

7. Встановити відповідачу 3-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення в порядку, визначеному ст. 164 КАС України.

8. Встановити третій особі 10-денний строк з дня отримання ухвали для подання пояснень щодо позову з дотриманням правил, встановлених частинами другою-четвертою статті 162 КАС України.

9. Встановити позивачу та відповідачу 3-денний строк з дня отримання пояснень третьої особи для подання відповіді на такі пояснення.

10. Інформацію по справі сторони можуть отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: "http://court.gov.ua/fair/".

11. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Сало Павло Ігорович