Рішення

від 26.06.2024 по справі 160/6390/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 рокуСправа №160/6390/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «ЮНІФ ЛТД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0066980707, №0067020707 від 13.02.2024р., -

УСТАНОВИВ:

05.03.2024р. (згідно відмітки служби кур`єрської доставки) Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірма «ЮНІФ ЛТД» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненої позовної заяви, поданої до суду 14.03.2024р., просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0066980707 від 13.02.2024р.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0067020707 від 13.02.2024р.;

- стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати, що складаються із суми судового збору у розмірі 3028 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу орієнтовно у розмірі 10000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вищезазначені оспорювані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки підстави, визначені у п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України (реорганізація юридичної особи-позивача шляхом виділу згідно інформації з ЄДРПОУ) для проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача за наказом №5263-п від 20.12.2023р. у податкового органу були відсутні, зазначив, що існує принципова різниця між терміном реорганізація, який визначено п.п.98.1.4 п.98.1 ст.98 ПК України, як зміна правового статусу, що супроводжується «виділенням» і окремим поняттям (терміном) «виділу» визначеним ст.109 ЦК України, який по своїй суті не є реорганізацією, оскільки в результаті здійснення такого виділу не змінюється правовий статус юридичної особи з якої здійснюється виділ іншої однієї або кількох новостворених нових юридичних осіб та окрім того не відбувається передача майна до статутного фонду новоствореної юридичної особи, а здійснюється перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків існуючої юридичної особи до новоствореної таким чином юридичної особи. Тобто, на думку позивача, термін «виділення» у редакції статті 98 ПК України за своєю суттю не є тотожним визначенню терміну «виділ», зазначеному у статті 109 ЦК України, а відповідно, процедура виділу не вважається формою припинення або реорганізації суб`єкта господарювання, оскільки вона є лише одним із способів створення цього суб`єкта, тому застосування податковими органами п.п.78.1.7 пункту 78.1 ст.78 ПК України як підстави для проведення позапланової документальної перевірки є протиправним, оскільки виділ не є реорганізацією в розумінні як норм Податкового кодексу України, так і норм іншого чинного законодавства України та судової практики, яка відображена у постановах Верховного Суду від 14.09.2020р. у справі №291/1009/18, від 26.03.2019р. у справі № 822/2432/16 та від 25.05.2021р. у справі №822/2434/16. За викладеного, позивач вважає, що рішення власників або уповноваженого ними органу під час утворення нового суб`єкта господарювання шляхом виділу не можуть вважатися операціями з реорганізації платника податків у розумінні податкового законодавства, тому у відповідача були відсутні підстави (у зв`язку з реорганізацією юридичної особи шляхом виділу) для призначення та проведення такої перевірки (недотримано вимоги процедури проведення податкової перевірки), у зв`язку із чим прийняті за її наслідками податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню. Щодо протиправності податкового повідомлення-рішення за яким позивачеві зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за листопад 2023р. на суму 27332,00 грн. через те, що придбаний позивачем товар (засоби захисту рослин та міндобрива), строк придатності по яким сплинув та не був використаний та реалізований останнім, то позивач вказує на те, що чинним законодавством не передбачено, що закінчення терміну придатності засобів захисту рослин та міндобрив є автоматично підставою для визнання його непридатним та списання такого товару, стандарти бухгалтерського обліку такої вимоги не містять, а згідно Закону України «Про пестициди і агрохімікати» для списання добрив і пестицидів необхідна лабораторна перевірка їх якості, а тому позивач вважає, що закінчення терміну зберігання, за умови, що такий товар не втратив своїх фізичних характеристик, не виключає можливості його подальшої реалізації і використання за призначенням. А отже, позивач вважає, що висновок відповідача про завищення від`ємного значення з ПДВ на вказану вище суму є безпідставним, а оспорюване податкове повідомлення-рішення протиправним. Окрім того, позивач зазначив, що оскільки він не допускав заниження податкових зобов`язань на суму ПДВ з вартості засобів захисту рослин та міндобрив, по яких закінчився термін придатності, тому позивач не був зобов`язаний і реєструвати податкові накладні у ЄРПН на згадані засоби захисту рослин та міндобрив, по яких закінчився термін придатності у розмірі 21471,00 грн. У відповіді на відзив від 16.04.2024р. позивач посилається на ті ж самі обставини та підстави, що зазначені і у позові, додатково вказав, що у разі, якщо норми різних законів припускають неоднозначне (множинне) тлумачення прав і обов`язків платника податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків згідно п.п.4.1.4, п.56.21 ПК України. Також позивач у позові просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь витрати на правову допомогу орієнтовно у розмірі 10000 грн. та зазначив, що докази їх понесення будуть надані додатково у встановлений законом строк (а.с.74-86, 130-143).

Ухвалою суду 19.03.2024р. було відкрито адміністративне провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 18.04.2024р. та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати інші докази, що були підставами для проведення перевірки позивача за наказом №5263-п від 20.12.2023р., виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.118).

На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду, 03.04.2024р. відповідачем до канцелярії суду було подано відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні адміністративного позову позивача відмовити посилаючись на те, що проведеною перевіркою було встановлено, що з невідомих причин, не маючи ані достатньо трудових ресурсів для здійснення сільськогосподарської діяльності, ані після розірвання договору суборенди, земельної ділянки для її здійснення, ані як показав час, і самого наміру здійснення даного виду діяльності, позивач протягом тривалого часу придбавав засоби захисту рослин (далі ЗЗР) та мінеральні добрива, місцем зберігання яких є складські приміщення за адресою: АДРЕСА_1 за договорами про надання послуг відповідального зберігання №01/19 від 25.11.2019р., №01/05 від 05.05.2021р. Проте, позивачем до перевірки не надавались сертифікати походження, в яких були б відображені склад, виробник, дата виготовлення та термін придатності. По ЗЗР та мінеральним добривам, інформацію стосовно термінів придатності було отримано з інструкцій з використання, які розміщено на сайтах в інтернет-ресурсі. Для встановлення терміну придатності по цих ЗЗР та добривах доводиться припустити, що дата купівлі цих ТМЦ співпадає з датою випуску. Сплин термінів придатності призводить до втрати ЗЗР та міндобривами своїх корисних властивостей. При використанні добрив після строку придатності є не лише марною, але й небезпечною справою. Крім того, що протерміновані добрива не містять необхідних для рослин речовин, ще й відозмінені, нітрати несуть додаткову загрозу для організму людини. Вищеперелічене ставить під сумнів необхідність закупівлі міндобрив та ЗЗР, які до моменту закінчення терміну їх придатності не були позивачем використані або реалізовані. А отже, придбання цих добрив є таким, що здійснено не у зв`язку із проведенням господарської діяльності відповідно до приписів Податкового кодексу України. У відповідності до рішення Єдиного (одноособового) учасника позивача №45 про виділ юридичної особи ТОВ ВКФ «ЮНІФ ЛТД» та затвердженого розподільчого балансу і додатку до нього передано ТОВ «Ц-Б-К» за адресою відповідального зберігання: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Зоря, вул. Дубова, 2 криті складські приміщення, серед іншого майна і товари (119 найменувань) загальною кількістю 9473,62 одиниць балансова вартість 3652399,98 грн. Сума ПДВ з вартості ЗЗР та міндобрив, по яких закінчився термін придатності становить 21471 грн. Як свідчить обставини справи, саме платник податків створив такі умови, за яких стало можливе вчинення податкового правопорушення (не нарахування податкових зобов`язань на суму включених до складу податкового кредиту вартості ЗЗР та міндобрив, використаних не в господарській діяльності). Згідно до ст.ст.109,112 ПК України вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. При цьому, позивач міг та мав можливість для дотримання правил та норм за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання (а.с.124-126).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 26.06.2024р. було продовжено строк розгляду даної справи до 26.06.2024р. (а.с.148).

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 26.06.2024р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «ЮНІФ ЛТД» 18.09.1992р. зареєстроване як юридична особа за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Дніпропетровській області, видами діяльності підприємства є 77.11 надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів (основний), 46.90 - неспеціалізована оптова торгівлі та інші, що підтверджується змістом копій Виписки від 08.02.2024р. та Витягу з ЄДРПОУ від 15.03.2024р. (а.с.54,55,106-114).

У період з 25.12.2023р. по 29.12.2023р. на підставі направлень від 25.12.2023р. №7464,7465, 7466, наказу від 20.12.2023р. №5263-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» відповідно до п.19-1 ст.19-1, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.7 п.78.1, п.78.2 ст.78, п.82.2 ст.82, п.п.98.1.4 п.98.1 ст.98, пп.69.2 п.69 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у зв`язку із отриманням інформації про внесення до ЄДР запису про прийняття рішення засновників (учасників) про реорганізацію шляхом виділу, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині ПДВ за період з 01.01.2023р. по теперішній час, про що свідчить зміст копії наказу від 20.12.2023р. №5263-п (а.с.73).

За результатами проведення згаданої вище перевірки, посадовими особами контролюючого органу зроблені висновки про порушення позивачем, а саме:

- абзацу г) п.198.5 ст.198 ПК України, абзацу «в» п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення по податку на додану вартість за листопад 2023 року на 27332 грн.;

- п.198.5 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого не складено та не зареєстровано в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, податкові накладні на загальну суму ПДВ 21471 грн. За відсутність реєстрації згідно п.120-1.2 ст.120-1 ПК України передбачені штрафні санкції про що складено акт перевірки за №25/04-36-07-07-04/19153172 від 05.01.2024р., копія якого наявна у справі (а.с.16-44).

На підставі вказаного акту перевірки, посадовою особою контролюючого органу 13.02.2024р. було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0066980707 форми «ПН» за яким на підставі п.120-1.2 ст.120-1, п.1, п.69.1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України за не здійснення реєстрації податкових накладних по операціях умовного продажу (п.198.5 ст.198 ПКУ) травень, червень, липень, листопад 2023р., до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 4935,00 грн., що підтверджується змістом копії наведеного рішення та розрахунком штрафних санкцій, що є додатком до нього (а.с.46-48);

- №0067020707 форми «В4» за яким за порушення абзацу г) п.198.5 ст.198, абзацу «в» п.200.4 ст.200 ПК України зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за податковою декларацією №9345438408 від 19.12.2023р. за листопад 2023р. на суму 27332 грн., що підтверджується копією наведеного рішення та розрахунком до нього (а.с.50-52).

Правомірність прийняття відповідачем вищезазначених податкових повідомлень-рішень від 13.02.2024р. є предметом спору у цій справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Ключовим питанням у спірних правовідносинах є дотримання відповідачем як суб`єктом владних повноважень процедури призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача за наказом від 20.12.2023р. №5263-п на підставі, зокрема, п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78, п.п.98.1.4 п.98.1 ст.98 ПК України ( у зв`язку з отриманням інформації про внесення до ЄДР запису про прийняття рішення засновниками (учасниками) позивача про реорганізацію юридичної особи шляхом виділу).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі-ПК України).

У відповідності до приписів п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

Під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання - виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних капіталів інших платників податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується п.п.98.1.4 п.98.1 ст.98 ПК України.

В той же час, згідно ч.1 ст.104 ЦК України визначено, що реорганізацією юридичної особи є злиття, приєднання, поділ або перетворення в результаті якого припиняється юридична особа.

Також згідно ст.109 ЦК України встановлено, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Таким чином із аналізу наведених вище приписів слідує, що визначення терміну «виділення» в редакції статті 98 ПК України за своєю суттю не є тотожним визначенню терміну «виділ», зазначеному у статті 109 ЦК України.

При цьому, «виділення» для цілей усього Податкового кодексу України самим Податковим кодексом України не визначений (ст.14 не містить визначення такого поняття) а у пункті 98.1 статті 98 ПК України чітко зазначено, що таке визначення терміну використовується виключно для цілей статті 98 ПК України: «Під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання…».

Зазначений правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №822/2434/16.

Окрім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14 вересня 2020 року у справі №291/1009/19 зробив висновок, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (частина перша, друга статті 109 ЦК України ).

Виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи. При цьому, попередня юридична особа не припиняється.

Наслідком виділу є перехід за розподільчим балансом до нової юридичної особи, що утворилася унаслідок виділу, частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, і яка не припиняється, а продовжує функціонувати за зменшеного обсягу активів та пасивів, тобто має місце часткове правонаступництво.

Виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України), не визнається законодавцем видом реорганізації.

Наведені висновки Верховного Суду є обов`язковими для врахування контролюючими органами та їх посадовими особами суб`єктами владних повноважень у відповідності до вимог ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України.

А пунктом 56.21 статті 56 ПК України передбачено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Також і згідно до вимог п.п.83.1.4 п.83.1 ст.83 ПК України визначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, судові рішення.

Отже, із наведеного аналізу приписів чинного законодавства та судової практики, слідує, що має місце суперечність (неоднозначність, множинність) тлумачення визначення термінів «виділення» та «виділу», що впливає на права та обов`язки суб`єктів господарювання, при цьому, у ході перевірки посадові особи зобов`язані враховувати висновки, викладені у судових рішеннях.

Так, як встановлено судом за рішенням №45 Єдиного (одноособового) учасника ТОВ ВКФ «ЮНІФ ЛТД» від 05.12.2023р. було здійснено саме «виділ» юридичної особи з ТОВ «ЮНІФ ЛТД» - ТОВ «Ц-Б-К», видом діяльності якого встановлено вирощування однорічних і дворічних культур (основний), що підтверджується змістом копії наведеного рішення та Випискою з ЄДРПОУ від 13.12.2023р. (а.с.87-88,95-96).

Також вказаним вище рішенням було затверджено і Розподільчий Баланс ТОВ ВКФ «ЮНІФ ЛТД» про передачу частини активів позивача до новоутвореної юридичної особи, що підтверджується його копією (а.с.93-94).

А отже, із наведених встановлених судом обставин, можна дійти висновку, що, у даному випадку, мало місце саме «виділ» - створення нової юридичної особи - ТОВ «Ц-Б-К» в результаті чого за розподільчим балансом здійснено перехід частини майна та обов`язків юридичної особи (позивача), з якої було здійснено виділ, і яка не припиняється, а продовжує функціонувати за зменшеного обсягу активів та пасивів, а тому вказані обставини «виділу» не є видом реорганізації.

За викладених обставин та виходячи із аналізу вищенаведеного законодавства, судової практики у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки «виділ» є одною із форм створення нової юридичної особи без припинення юридичної особи позивача, яка продовжує функціонувати за зменшеного обсягу активів та пасивів, а відповідно, «виділ» не є реорганізацією юридичної особи-позивача, тому призначення та проведення документальної виїзної перевірки позивача з підстав, визначених у п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78, п.п.98.1.4 п.98.1 ст.94 ПК України (реорганізація юридичної особи шляхом виділу) у відповідності до наказу від 20.12.2023р. №5263-п контролюючим органом є протиправним.

Отже, з урахуванням того, що судом встановлено відсутність підстав для призначення та проведення перевірки позивача за наведених обставин, слід дійти висновку, що відповідачем, у даному випадку, було допущено порушення процедури призначення і проведення перевірки, що є достатніми підставами для визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, які були прийняті за наслідками такої перевірки.

За таких обставин, відсутня необхідність перевірки та надання оцінки судом виявлених за наслідками такої перевірки порушень позивачем п.198.5 статті 198, п.200.4 ст.200, п.201.1 п.201.10, ст.201 ПК України, як підстави для донарахування суми грошових зобов`язань, оскільки порушення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, процедури призначення та проведення перевірки (за відсутності підстав для її призначення та проведення) нівелюють її наслідки.

Наведені висновки також узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду у його постанові від 22.09.2020р. у справі №520/8836/18, у якій зазначено про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи з положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом та встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми підставами для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

Окрім того, і за висновками Верховного Суду, викладеними у його постанові від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18, зазначено, що, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень

Наведені правові висновки Верховного Суду є обов`язковими для врахування адміністративними судами при виборі і застосуванні норм права у спірних правовідносинах у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, з огляду на викладене та враховуючи, що судом встановлено відсутність у контролюючого органу підстав для призначення і проведення документальної виїзної перевірки позивача за наказом від 20.12.2023р. №5263-п (відсутність факту реорганізації позивача), а відповідно, суд приходить до висновку про необхідність визнання такої перевірки незаконною, акт перевірки у такому випадку є недопустимим доказом у розумінні ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, тому така проведена перевірка не може породжувати правових наслідків для позивача, а прийняті за наслідками такої перевірки оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню у судовому порядку.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2ст. 77 КАС Українивизначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем у ході судового розгляду даної справи у відзиві на позов не було наведено жодних обґрунтованих підстав та не надано жоднихналежних, достатніх та достовірних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 13.02.2024р., з урахуванняманалізу обставин, встановлених судом та вищенаведених чинних норм податкового законодавства, які відповідачем не були спростовані.

При цьому, відповідачем жодного обґрунтування на спростування аргументів позивача, викладених у позові, щодо порушення відповідачем процедури призначення та проведення перевірки на підставі п.п.78.1.7 п.78.1 ст.78, п.п.98.1.4 п.98.1 ст.98 ПК України у відзиві на позов не наведено та відповідних доказів до нього не додано.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом посилання відповідача у відзиві на позов з приводу того, що позивач мав обов`язок скласти та зареєструвати у ЄРПН податкові накладні на товар (ЗЗР та міндобрива), по яких скінчився термін придатності, згідно проведеного податковим інспектором аналізу інструкцій з використання цих товарів, які розміщено на сайтах в інтернет-ресурсі, який припустив, що дата купівлі цих ТМЦ співпадає з датою випуску, з огляду на таке.

По-перше, припущення податкового інспектора не є належними, достатніми та допустимими доказами спливу строку придатності ЗЗР та міндобрив, які були придбані позивачем на перебувають на зберіганні за відповідними договорами у розумінні ст.73 -76 Кодексу адміністративного судочинства України.

По-друге, відповідачем не зазначено ні в акті перевірки, ні у відзиві на позов та не надано доказів коли саме сплинули терміни придатності згаданого товару, такі докази відповідачем не надані та у справі відсутні.

По-третє, обов`язки позивача щодо складання податкових накладних та реєстрація їх у ЄРПН з підстав саме спливу терміну придатності ЗЗР та міндобрив (сплив терміну придатності яких відповідачем не доведено жодними доказами) приписами п.198.5 ст.198, п.200.4 ст.200, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України не передбачено.

Наведені досліджені судом приписи податкового законодавства таких умов та вимог не містять.

Окрім того, судом враховується і те, що посадові особи контролюючого органу не наділені повноваженнями та функціями перевіряти терміни придатності товарів у межах проведення податкової перевірки згідно аналізу приписів податкового законодавства, зокрема, ст.ст.19-1, 20 ПК України.

А згідно з п.2 Порядку вилучення, утилізації, знищення та знешкодження непридатних або заборонених до використання пестицидів і агрохімікатів та тари від них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996р. №354 (далі Порядок №354) утилізація пестицидів і агрохімікатів проводиться на основі результатів інвентаризації згідно із законодавством та обов`язкової лабораторної перевірки.

А отже, вимоги посадової особи контролюючого органу скласти податкові накладні та зареєструвати їх у ЄРПН у зв`язку зі спливом терміну придатності товару ЗЗР та міндобрив, без проведення обов`язкової лабораторної перевірки є такими, що суперечать вищенаведеному Порядку № 354.

Є безпідставними та необґрунтованими і доводи відповідача у відзиві на позов про те, що згаданий вище товар було придбано позивачем не у зв`язку із проведенням господарської діяльності позивача відповідно до приписів ПК України, оскільки зазначене твердження спростовується наявними вище дослідженими судом доказами про те, що позивачем шляхом виділу було створено нову юридичну особу ТОВ «Ц-Б-К» із основним видом діяльності - вирощування однорідних і дворічних культур, вказаному Товариству були передані за розподільчим балансом частина активів позивача без припинення юридичної особи-позивача, що свідчить про те, що вказаний товар був придбаний позивачем саме з метою здійснення ним наведеної вище господарської діяльності, що не суперечить приписам п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України.

Всі інші доводи відповідача, вивчені судом, проте висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно дост.19 Конституції Україниоргани державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно до ч.2ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарженнярішень,дійчибездіяльностісуб`єктіввладнихповноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняттявідповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 13.02.2024р., суд приходить до висновку, щовстановлені судом обставини, які слугували підставами дляприйняттяспірних наведених рішень, є протиправними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними встановленими обставинами та дослідженими судом доказами, а томуоспорювані рішення є такими, що прийнятіне у спосіб, що передбаченийКонституцієюта законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 13.02.2024р. були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасуваннютаких податкових повідомлень-рішень.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачаслід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноваженьГоловного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача понесені ним згідноплатіжної інструкції №1 від 05.08.2024р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі3028 грн. 00 коп.(а.с.15).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «ЮНІФ ЛТД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0066980707, №0067020707 від 13.02.2024р. задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0066980707, №0067020707 від 13.02.2024р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області(49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «ЮНІФ ЛТД» (49107, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Шинна, будинок 35, кімната 1-2-02, код ЄДРПОУ 19153172) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.00 коп. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва