Рішення

від 26.06.2024 по справі 280/3796/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2024 року (10:00)Справа № 280/3796/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді КалашникЮ.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Пенітенціарної академії України (вул.Гонча, буд.34, м.Чернігів, Чернігівська область, 14000; код ЄДРПОУ 08571788) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) про стягнення витрат пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,

ВСТАНОВИВ:

25.04.2024 Пенітенціарна академія України (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідача), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство юстиції України, в якій просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь Пенітенціарної Академії України (код ЄДРПОУ: 08571788 IBAN UA408201720313241001201007942 банк: ДКСУ м. Київ МФО 820172) витрати пов`язані з утриманням його в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 146061,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час навчання в Академії Державної пенітенціарної служби України відповідач перебував на повному державному забезпеченні за рахунок коштів Державного бюджету України. Сума відшкодування відповідачем витрат за період навчання становить 146061,36 грн. Оскільки, відповідач звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням та в добровільному порядку не відшкодував витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, є підстави для стягнення зазначеної суми у судовому порядку. Просить задовольнити позовні вимоги.

09.05.2024 до суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення (вх. №22104), в яких позовні вимоги Пенітенціарної академії України підтримано повністю.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву (вх. №22385 від 13.05.2024), в якому зазначає, що відповідно до довідки №725 від 15.04.2024 відповідач з 25.03.2024 і по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . Враховуючи той факт, що відповідач з 25.03.2024 повторно прийнятий на державну службу, судом має бути прийняте рішення, яким буде відмовлено в задоволені позову Пенітенціарної академії України повністю. Також, відповідач не погоджується з доданим позивачем до позовної заяви розрахунком, оскільки надані довідки-розрахунки витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, не містять розгорнутої та достовірної інформації про методологію, порядок фіксування та підрахунок витрат на його утримання. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.

Наказом ректора Академії Державної пенітенціарної служби України № 349/ОД від 20.07.2019 ОСОБА_1 з 18.08.2019 був зарахований курсантом першого курсу денної форми навчання Академії Державної пенітенціарної служби.

01 вересня 2020 року між Академією Державної пенітенціарної служби (надалі -Академія) (виконавцем) з однієї сторони, Південно-східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (замовником) з другої сторони та ОСОБА_2 з третьої сторони укладено контракт №638 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України (надалі - Контракт).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №3548/5 від 06.10.2023 Академію Державної пенітенціарної служби (код ЄДРПОУ 08571788) перейменовано на Пенітенціарну академію України (код ЄДРПОУ 08571788).

Згідно з абзацом 5 пункту 3 розділу II Контракту №638 від 01.09.2020, відповідач зобов`язувався у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про національну поліцію» в повному обсязі за весь період її фактичного навчання.

Відповідно до наказу Академії № 280ЮС від 15.06.2023, відповідачу присвоєно ступінь вищої освіти «бакалавр» та видано диплом про освіту.

Після здобуття вищої освіти, відповідно до умов контракту, відповідач направлений для подальшого проходження служби до Державної установи «Біленьківська виправна колонія (№99)». Згідно наказу №135/ОС-23 від 31.07.2023 відповідача призначено на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи Державної установи «Біленьківська виправна колонія (№99)».

Відповідно до наказу начальника Державної установи «Біленьківська виправна колонія (№99)» №58/ОС-24 від 08.03.2024, відповідача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Академію про звільнення відповідача повідомлено керівництвом Державної установи «Біленьківська виправна колонія (№99)» письмово листом вих. №10/1046/15 від 11.03.2024.

Відповідно до Довідки-розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 №5/1727 від 16.06.2023, загальна сума визначених до відшкодування витрат становить 146061,36 грн., в т.ч.: грошове забезпечення з нарахуваннями 87907,57грн., продовольче забезпечення 31359,19 грн., речове забезпечення 11014,87грн., медичне забезпечення 1435,46 грн., оплата комунальних послуг та за спожиті енергоносії- 14 344,27 грн.

08.03.2024 відповідача під час звільнення особисто під розпис повідомлено про необхідність відшкодування витрат на навчання протягом 30 днів з моменту отримання Повідомлення.

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_3 №755 від 05.03.2024, командуванням ВЧ НОМЕР_3 відібрано кандидатуру ОСОБА_1 для проходження військової служби за контрактом у складі військової частини НОМЕР_3 на посаді гранатометника відділення спеціального призначення взводу спеціального призначення роти спеціального призначення військової частини НОМЕР_3 , ВОС-103061А, ШПК - «Солдат», тарифний розряд 5/2, грошовий оклад за посадою - 2820 грн.

Відповідно до довідки ВЧА3211 №725 від 15.04.2024, ОСОБА_2 з 25.03.2024 і по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 (а.с.53).

Оскільки, відповідач у добровільному порядку не відшкодував витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують МВС витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено приписами частини п`ятої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України №261 від 12.04.2017 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №261), який визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі, зокрема, дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Пунктом 2 Порядку №261 визначено, що витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася.

Положеннями пункту 3 Порядку №261, зокрема, визначено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.

Пунктами 4, 5 Порядку №261 визначено, що витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

Після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів. Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи.

У разі звільнення особи до відпрацювання нею трьох років після закінчення вищого навчального закладу орган поліції, в якому особа проходила службу, невідкладно повідомляє про це вищому навчальному закладу, в якому особа навчалася.

З приписів пункту 8 Порядку №261 слідує, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.

Отже, наведеними вище положеннями чинного законодавства України, як і умовами контракту, передбачено обов`язок відповідача відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Академії Державної пенітенціарної служби, проте у добровільному порядку витрати відшкодовано не було.

Також суд вказує, що відповідно до пункту 9 Порядку №261, стягнення суми витрат припиняється в разі: поновлення на навчанні особи, що була відрахована з вищого навчального закладу; повторного прийняття особи на службу в поліцію.

Якщо таке поновлення здійснено після відкриття виконавчого провадження щодо відшкодування витрат, стягнення їх суми припиняється на підставі вимоги стягувача.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу начальника Державної установи «Біленьківська виправна колонія (№99)» від 08.03.2024 № 58/ОС-24 на підставі поданого рапорту відповідача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с.22).

Однак, суд зазначає, що 25.03.2024 позивач підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 15.04.2024 № 725, відповідно до якої відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 25.03.2024 та по теперішній час (а.с.53).

Разом з цим, довідкою ВЧ НОМЕР_3 від 05.03.2024 №755 підтверджується, що командуванням ВЧ НОМЕР_3 відібрано кандидатуру ОСОБА_1 для проходження військової служби за контрактом у складі військової частини НОМЕР_3 на посаді гранатометника відділення спеціального призначення взводу спеціального призначення роти спеціального призначення військової частини НОМЕР_3 , ВОС-103061А, ШПК - «Солдат», тарифний розряд 5/2, грошовий оклад за посадою - 2820 грн. (а.с.54).

Так, стаття 119 КЗпП України визначає гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Зокрема частинами 1-3 цієї статті передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на вказане, можна зробити висновок, що відповідач не є таким, що відмовився від того, щоб відпрацювати три роки у поліції після отримання освіти.

Так, стаття 74 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону (за станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штату), мають відшкодувати МВС витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Проте, частина 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» має вичерпний перелік підстав звільнення зі служби в поліції, зокрема: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави; 12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.

Тобто, частина 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» не передбачає такої підстави для звільнення як за мобілізацією, отже, у відповідача не було альтернативної можливості поведінки як звільнитися за власним бажанням (п.7).

Відсутність такої можливості звільнення через мобілізацію у період дії воєнного стану є прогалиною діючого законодавства.

Разом з цим, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» до стажу служби в поліції зараховуються: військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту.

Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року в справі «Вассерман проти Росії» вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При цьому, суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet V., France, рішення від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94), в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач як суб`єкт владних повноважень правомірність своїх вимог не довів належними та допустимими доказами.

Підстави для розподілу судових витрат на користь позивача відсутні.

Щодо розподілу судових витрат на користь відповідача суд враховує таке.

Відповідно до положень частини першої, пункту першого частини третьої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.11.2020 у справі № 120/3970/19-а понесені стороною витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, повинні бути документально підтверджені та доведені стороною, яка їх понесла, а надані нею документи, що підтверджують ці витрати, повинні давати змогу встановити зв`язок між наданою послугою (правничою допомогою) та конкретною справою, в якій саме ця послуга (допомога) була надана.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі Закону № 5076-VI) документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Частинами першою, другою статті 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 у справі № 813/2241/18 зазначив, що необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У відзиві на позовну заяву, з поміж іншого, просить стягнути судові витрати та покласти на позивача та зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи складає 4000,00 (а.с.51). На підтвердження понесених витрат до суду надано копії: ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 12.05.2024 серії СВ № 1085506 (а.с.52), попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у справі за позовом Пенітенціарної Академії України (а.с.42), платіжної інструкції .

Дослідивши зміст вказаних документів, суд констатує, що надані документи не містять інформації про те, що відповідач отримав правову допомогу за домовленістю з адвокатом, оскільки відзив на позов не містить інформації про укладення Договору про надання правової допомоги.

Разом з тим, суд зазначає, що договору про надання правової допомоги, на підставі якого позивачу були надані правові послуги, відповідачем до суду не надано, що унеможливлює встановлення та надання оцінки судом порядку обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядку його сплати.

З огляду на правові висновки Верховного Суду, відсутність документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, наявність суперечності у поданих позивачем документах, недоведеність і не підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Пенітенціарної академії України (вул.Гонча, буд.34, м.Чернігів, Чернігівська область, 14000; код ЄДРПОУ 08571788) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) про стягнення витрат пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, - відмовити повністю.

У задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.06.2024.

Суддя Ю.В. Калашник