Рішення

від 26.06.2024 по справі 320/44262/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2024 року м.Київ№ 320/44262/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загальними позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ "ПРОМАТОМ" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "ПРОМАТОМ" з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.08.2023 № 000555380701 та № 000555360701.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що не погоджується з донарахованою сумою грошового зобов`язання з податку на прибуток та з сумою зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, що визначенні спірними податковими повідомленнями рішеннями, які він вважає незаконними та необґрунтованими.

Зазначив, що висновки податкового органу про не відповідність фактичним господарським операціям між позивачем та його контрагентами є безпідставними, оскільки угоди є реальними, договори страхування укладені на виконання додаткових умов щодо виконання своїх зобов`язань перед замовниками з будівництва та ремонту об`єктів енергетики.

Крім того зауважив, що висновки податкового органу щодо неправомірності не віднесення до складу доходів зобов`язання по векселям, які не можуть бути достовірно оцінені та погашення яких не підтверджено документально, є помилковими, оскільки матеріали справи підтверджують повністю оплачену (погашену) заборгованість за векселями перед «ЛД - УКРАЇНА», у томі числі банківська виписка, яка також була пред`явлена під час проведення перевірки контролюючому органу.

У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідачем неправомірно прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні даного адміністративного позову, оскільки спірні рішення прийняти на підставі та у межах чинного податкового законодавства. Зазначає, що під час перевірки було встановлено ряд порушень, а саме заниження від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток в періоді, що перевірявся, а також занижено податок на прибуток.

Ухвалою суду від 17.05.2024 підготовче провадження було закрито та за клопотанням сторін продовжено розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ "ПРОМАТОМ" має статус юридичної особи, яке зареєстровано 07.07.1997. Перебуває на обліку як платник податків.

До основних видів діяльності позивача входить: основний (код КВЕД 33.14) ремонт і технічне обслуговування електричного устатковання; (код КВЕД 46.18) діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; (код КВЕД 46.49) оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; (код КВЕД 46.69) оптова торгівля іншими машинами й устаткованням; (код КВЕД 71.12 ) діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; (код КВЕД 33.20) установлення та монтаж машин і устатковання; (код КВЕД 35.14) торгівля електроенергією; (код КВЕД 41.20) будівництво житлових і нежитлових будівель; (код КВЕД); (код КВЕД 42.22) будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій.

На підставі направлень від 21.12.2021 № 24493/26-15-07-01-03, № 24499/26-15-07-10-03, № 24498/26-15-07-08-03, № 24496/26-15-07-07-01, від 22.12.2021 № 24557/26-15-07-09-06, виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві, відповідно до ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України (далі ПК України), відповідно до плану графіку проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2021 рік, наказу від 26.11.2021 № 9512-п проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "ПРОМАТОМ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2018 по 30.09.2021, валютного законодавства з 01.10.2018 по 30.09.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.10.2018 по 30.09.2021 та іншого законодавства.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 22.02.2022 № 11251/Ж5/26-15-07-01-03/24932636 про результати документальної позапланової виїзної перевірки.

Як вбачається з даного акту перевірки, Головним управління ДПС у м. Києві встановлено порушення, а саме:

п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, п. 6 та п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306, п. 2.15 та п. 2.15 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, ст. 545 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, в результаті чого занижено від`ємне значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 26 302 821,00 грн в тому числі: за ІІІ квартали 2021 року на суму 26 302 821,00 грн;

п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, п.6 та п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306, п. 2.15 та п. 2.15 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, ст. 545 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 11 901 479,00 грн в тому числі: за 2020 рік на суму 11 654 198,00 грн, за ІІІ квартали 2021 року на суму 247 282,00 грн;

п. 63.3 ст. 63 ПК України, п. 8.4 розділу VII Порядку обліку платників податків, затвердженим наказом Міністерства Фінансів України від 09.12.2011 № 1588 в частині не надання у жовтні, листопаді та грудні 2018 року, березні та серпні 2020 року, лютому 2021 року до податкового органу 56 звітів за формою № 20-ОПП.

На підставі акту перевірки та внесених змін, податковим органом прийняті спірні податкові повідомлення рішення, а саме:

податкове повідомлення - рішення від 30.08.2023 № 000555380701 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 11 901 479,00 грн;

податкове повідомлення - рішення від 30.08.2023 № 00055560701 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 26 302 821,00 грн.

Не погоджуючись за вказаними діями та податковими повідомленнями рішеннями позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між учасниками справи, суд виходив з такого.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (п.п. 9.1.3 п. 9.1 ст. 9 ПК України).

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк); п. п. 14.1.156-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені вище.

Пунктом 44.2 ст. 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених п. 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків (п. 44.3 ст. 44 ПК України).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України визначено, що фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму нарахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів та/або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів та/або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта.

на суму залишкової вартості окремого об`єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта;

на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

Норми п. 138.2 ст. 138 ПК України вказують, що фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму розрахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 цієї статті;

на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів та/або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта;

на суму дооцінки основних засобів та/або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму вигід від відновлення корисності основних засобів та/або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об`єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об`єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Пунктом 185.1 ст. 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.

Виходячи з економічної сутті та визначення доходу, що наведене в Національному положенні (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за № 336/22868 (далі - Положення № 73) доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов`язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Також, згідно з Положенням № 73, сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати, називається прибутком.

Таким чином, отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов`язане з проведенням визначених витрат. Кожен суб`єкт господарювання різних форм власності діє на свій розсуд, самостійно планує свою діяльність, розпоряджається своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами, тощо.

Нормами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. У свою чергу, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є саме те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховний Суд від 07.09.2021 у справі № 813/2013/16, від 07.04.2021 у справі № 640/1931/19.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено ряд договорів підряду, а саме:

з АТ «Вінницяобленерго» від 22.06.2020 № 3753 та від 23.06.2020 № 3739, № 3858;

з АТ «Сумиобленерго» від 25.06.2020 № 3756/2506 та від 29.07.2020 № 3864;

з АТ «Чернігівобленерго» від 25.06.2020 № 3757 та від 02.07.2020 № 3758,;

з ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» від 20.07.2020 № 3859/У410-20.

Відповідно до вимог усіх вказаних договорів підряду містить пункт про обов`язковість укладення договору страхування відповідальності позивача перед замовником.

Так, вказаними пунктами договорів підряду передбачено, що підрядник протягом десяти календарних днів з дати підписання сторонами договору зобов`язаний на забезпечення виконання умов даного договору укласти договір страхування на таких основних умовах:

предмет договору - страхування майнової відповідальності Підрядника у разі невиконання (неналежного виконання) Підрядником взятих на себе зобов`язань за даним Договором;

вигодонабувач за договором страхування - Замовник;

сума договору страхування - ліміт відповідальності Підрядника, який дорівнює ціні даного Договору (з ПДВ);

франшиза - в межах від 0 % до 5 % від суми страхового відшкодування за кожним страховим випадком; - усі витрати, пов`язані з виконанням договору страхування, здійснюються за рахунок підрядника;

жодна із сторін не може передавати свої права та обов`язки по договору страхування третім особам без письмової згоди другої сторони та вигодонабувача;

якщо будь-яке положення договору страхування є чи згодом стане недійсним, це не веде до недійсності всього договору страхування в цілому або інших його окремих положень, що залишаються обов`язковими для виконання сторонами договору страхування.

Підрядник зобов`язаний протягом 10 днів з дати укладення договору страхування надати Замовнику завірену власною печаткою копію такого договору страхування.

У випадку невиконання Підрядником зобов`язання, передбаченого цим пунктом Договору, Замовник вправі розірвати даний Договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це Підрядника не менш ніж за 2 календарних дня до дати розірвання Договору.

Позивачем на виконання таких умов договору підряду було укладено такі договори добровільного страхування відповідальності перед третіми особами:

від 03.0.2019 № 1001270-14-01-19 з Акціонерними товариством Страхова компанія «Кремінь», додаткова угода від 11.10.2019;

від 01.07.2020 № 2020/ВТО-0006 з Акціонерним товариством «Страхова компанія «Варта», додаткова угода від 14.07.2020;

від 05.03.2021 № ВК/ВТО/2021-00172 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія ВІП - КАПІТАЛ», додаткова угода від 15.03.2021.

Предметом вказаних договорів є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з відшкодуванням страхуваником, тобто позивачем шкоди, заподіяної третім особам, саме замовникам позивача, в наслідок здійснення ним господарської діяльності.

За умовами договорів страхування застрахованою вважається відповідальність Страхувальника (Позивача) за шкоду, заподіяну Третій особі (замовнику), пов?язану із порушенням її прав.

Конкретні умови страхування регулюються Адендумами, які є невід?ємною частиною договору. В Адендумах визначаються страхові суми, страхові тарифи, страхові платежі та строки їх сплати, відомості щодо зобов?язань Страхувальника (Позивача) перед третіми особами, а також інші умови страхування.

Під Третіми особами розуміються Контрагенти Страхувальника - Вигодонабувачі, майновим інтересам яких може бути завдано шкоду Страхувальником внаслідок здійснення ним господарської діяльності, та які уклали зі Страхувальником угоди, договори, контракти, які визначені у Адендумах.

Страховим випадком за договорами страхування є виникнення цивільної відповідальності Страхувальника, пов?язаної із відшкодуванням шкоди, завданої Третім особам (Вигодонабувачам), через невиконання чи неналежне виконання контрактних зобов`язань Страхувальником за контрактами, у тому числі у вигляді штрафних санкцій (неустойки. штрафу. пені), нарахованих Третіми особами за порушення умов контракту (договору), або нарахування додаткових витрат (збитків) понесених Третіми особами у разі невиконання/неналежного (повністю або часткового) виконання Страхувальником Позивачем) перед Третіми особами зобов?язань за Контрактом (договором), внаслідок недотримання Страхувальником перед Третіми особами передбачених контрактом (договором) строків поставки товару, виконання робіт/послуг, неможливість повернення Страхувальником Третім особам здійснених авансових платежів за непоставлені товари та/або за ненадані послуги, невиконані роботи в обумовлені контрактом (договором) строки, внаслідок будь-яких подій, що належним чином підтверджено.

Статтею 1 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» (в редакції, яка діяла на момент укладення таких договорів) визначено, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані: з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Страхування може бути добровільним або обов`язковим. Обов`язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов`язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом (ст. 5 Закону України «Про страхування»).

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавствам (ст. 6 Закону України «Про страхування»).

Згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Норми ст. 10 Закону України «Про страхування» визначають, що страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов`язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.

Як вже було встановлено судом, позивач є будівельною компанією, основними видами діяльності якої є будівництво та ремонт об`єктів енергетики.

Основними замовниками ТОВ «ПРОМАТОМ» є обленерго, власники об`єктів енергетики, тобто монополісти енергетичного ринку України.

За умовами договору підряду, що були укладені позивачем з АТ «Вінницяобленерго», АТ «Сумиобленерго», АТ «Чернігівобленерго» та ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання» замовниками робіт, послуг висувалася вимога застрахувати свою відповідальність перед ними.

Потребу у страхуванні (причину) замовники мотивували складною кризовою економічною ситуацією у державі, збільшенням випадків, коли контрагенти порушують (не виконують) свої договірні зобов`язання.

Отже, у разі відмови ТОВ «ПРОМАТОМ» від страхування відповідальності невиконання, неналежного виконання договірних зобов`язань позивач був би позбавлений отримувати замовлення та здійснювати поточну господарську діяльність.

Під час ведення переговорів щодо конкретного об`єкта будівництва (або після перемоги у тендері), замовник-обленерго надсилав на адресу позивача листа, в якому зазначає про необхідність страхування відповідальності.

Підписання договору підряду із замовниками позивача відбувається за принципом «договору приєднання».

Слід звернути увагу, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином на виконання даного пункту ТОВ «ПРОМАТОМ» були підписані договори страхування та відповідні адендуми до них.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Отже договори страхування повністю відповідають вимогам чинного законодавства, наданим під час перевірки первинним документам та укладаються як виконання істотної вимоги замовника.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені операції.

Умовою для віднесення до витрат сплачених страхових сум при страхуванні фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку є їх пов`язаність із провадженням платником господарської діяльності, і такі витрати мають бути в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Факт безпосереднього зв`язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 813/955/14.

На підтвердження економічної доцільності укладення договорів, позивачем надано договори підряду, листи замовника щодо необхідності страхування відповідальності до вказаних договорів, адендуми до договорів страхування, укладені на виконання вказаних договорів підряду, платіжні доручення на оплату страхових платежів по зазначеним вище адендумам тощо.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств ґрунтуються на тому, що зміст вищенаведених договорів страхування фінансових ризиків та страхування відповідальності перед третіми особами, в кінцевому результаті, стосується страхових випадків при завданні шкоди третім особам, однак, суд не погоджується з такими висновками та вважає їх безпідставними.

Крім того, доводи податкового орагну про ненастання страхового випадку також є неприйнятними з огляду на те, що надання послуг страхування не пов`язане безпосередньо з настанням страхового випадку, як обов`язкової та неминучої події, оскільки сутність послуги страхування полягає у тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події, протягом строку дії договору страхування застрахований інтерес страхувальника є захищеним, а страхова послуга наданою.

Надані позивачем для перевірки первинні документи є належним підтвердженням того, що застраховані позивачем страхові ризики пов`язані з його господарською діяльністю, а саме з виконанням укладених з обленерго договорів підряду із відповідними додатками та додатковими угодами, предметом яких є надання послуг з будівельно монтажних робіт, що свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податку на прибуток приватних підприємств по таких операціях.

Також відповідно до акту перевірки, позивачем проводились операції з векселями, які виписані у 2016 році на загальну суму 44 999 313,15 грн та обліковувались на рахунках 511 та 621 та які були погашені шляхом оплати всієї суми ДП «ЛД - Україна».

Відповідно до висновків податкового органу, ТОВ «ПРОМАТОМ» неправомірно не віднесено до складу доходів зобов`язання по векселям, які не можуть бути достовірно оцінені та погашення яких не підтверджено документально на загальну суму 44 999 313,15 грн.

Судом встановлено, що 23.09.2016 ТОВ «ПРОМАТОМ» відповідно до умов договору купівлі-продажу № БВ2079/1 від 22.09.2016 видано на користь продавця ДП «ЛД-УКРАЇНА» в рахунок погашення заборгованості за договором векселі АА 2808567, АА 2808568, АА 2808569, АА 2808570, АА 2808571, АА 2808572, АА 2808574 на загальну суму 44 999 313,15 грн.

Векселі були виписані зі строком погашення «За пред`явленням, але не раніше 23.09.2046».

26.09.2016 ТОВ «ПРОМАТОМ» (векселедавцем) з ініціативи векселедержателя були внесені зміни до текстів векселів, а саме: у місці «строк платежу» зроблено новий надпис «За пред`явленням», про що складено та підписано двосторонні акти від 26.09.2016.

Згідно ст. 34, 77 Женевською конвенцією 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон) вексель строком за пред`явленням підлягає оплаті при його пред`явленні, він повинен бути пред`явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

Відповідно до ст. 36 Уніфікованого закону якщо вексель виданий строком на один або кілька місяців від дати видачі або від пред`явлення, то строк платежу за векселем настає у відповідну дату того місяця, в якому платіж повинен бути здійснений.

Таким чином, строк пред`явлення до платежу за векселями сплинув 23.09.2017.

Вказані векселі обліковувалися ТОВ «ПРОМАТОМ» на бухгалтерському рахунку 511 «Довгострокові векселі видані» замість рахунку 621 «Короткострокові векселі видані» помилково.

З Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО)) 11 вбачається, що зобов`язання, які виникли за простими векселями ТОВ «ПРОМАТОМ», виписаними 23.09.2016 на погашення заборгованості, за своєю суттю відносяться до поточних зобов`язань.

Згідно п. 4 П(С)БО) 11 «Зобов`язання»: Поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу.

Довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями.

Відповідно до п. 10 П(С)БО 11 поточні зобов`язання включають, зокрема, короткострокові векселі видані.

Правовідносини щодо обігу векселів в Україні врегульовано наступними нормативними актами: Уніфікованим законом, Женевською конвенцією 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевською конвенцією 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Законом України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», Законом України «Про обіг векселів в Україні» та іншими прийнятими згідно з ними актами законодавства України.

Відповідно до п.п. 2 ч. 7 ст. 8 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» боргові цінні папери - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають обов`язок емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги, а також інші права власника та обов`язки емітента і осіб, які надають забезпечення за облігаціями. До боргових цінних паперів належать, зокрема, векселі.

Положеннями ст. 28 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» передбачено, що вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у паперовій формі. Особливостей видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються Законом України «Про обіг векселів в Україні».

Вексель складається на спеціальному бланку з відповідним ступенем захисту від підроблення за встановленою формою та розміром, вимоги щодо типової форми якого регламентовано Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 03.09.2013 № 1681, що зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.09.2013 за № 1639/24171).

Обов`язкові реквізити простого векселя визначені в ст. 75 Уніфікованого закону.

Так, простий вексель містить:

назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;

безумовне зобов`язання сплатити визначену суму грошей;

зазначення строку платежу;

зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж;

зазначення дати і місця видачі простого векселя;

підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Згідно зі ст. 76 Уніфікованого закону документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у ст. 75, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у ст. 76.

Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред`явленням.

Також відповідно до ст. 33, 34 Уніфікованого закону (з урахуванням вимог ст. 77 цього закону стосовно простих векселів) встановлено наступні строки платежу за переказним та простим векселем, а саме: за пред`явленням; у визначений строк від пред`явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

Простий вексель строком за пред`явленням підлягає оплаті при його пред`явленні.

При цьому, він повинен бути пред`явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

В силу норм ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов`язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. При цьому, у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Зі змісту наведених законодавчих норм можна дійти висновку про те, що операції щодо видачі та погашення векселя є способом проведення негрошового розрахунку за отримані товари (роботи, послуги). У свою чергу вексель по суті виступає письмовим борговим зобов`язанням у вигляді цінного паперу, складеного за встановленою формою, що посвідчує відносини позики і передбачає зобов`язання особи, яка його видала (векселедавця), сплатити у визначений строк зазначену в ньому суму коштів особі, якій він виданий (векселедержателю). Обов`язковою умовою проведення розрахунків застосуванням векселів є наявність договору, який в письмовій формі, передбачає такий порядок розрахунку та те, що у випадку видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було відкориговано відображення заборгованості векселями з довгострокової на короткострокову лише 01.04.2019 (після завершення планової перевірки), а не 26.09.2016, коли були фактично внесені зміни до тексту векселів, а отже і з?явилися документальні підстави для обліку заборгованості як короткострокової.

Зазначені суперечності щодо перекваліфікування заборгованості за векселями з довгострокової на короткострокову лише 01.04.2019 вже були предметом судового розгляду та були вирішені у судовому порядку на користь позивача (рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2019 у справі 640/10170/19, яке набрало законної сили).

Статтею 70 Уніфікованого закону встановлено позовну давність три роки, які обчислюються від дати настання строку платежу.

В даному випадку від дати настання строку платежу за векселями (а саме від 23.09.2017) розпочався відлік позовної давності, строк якої мав сплинути 23.09.2020. У зв`язку з цим, після отримання від ДП «ЛД-УКРАЇНА» вимоги щодо платежу за відповідними векселями, з метою уникнення додаткових судових витрат, які б виникли у рамках примусового стягнення з ТОВ «ПРОМАТОМ» боргу за такими векселями в судовому порядку, ТОВ «ПРОМАТОМ» добровільно здійснило оплату (погашення) відповідних векселів.

Згідно статті 70 Уніфікованого закону, позовні вимоги, які випливають з векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Таким чином, до сплину строку позовної давності у векселедавця залишається зобов`язання щодо платежу за векселем (заборгованість не вважається погашеною).

У п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 08.06.2007 № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов`язаних з обігом векселів» зазначено, що встановлені ст. 70 Уніфікованого закону строки для пред`явлення позовних вимог за векселем є присічними, тільки після їх закінчення припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов`язаних за векселем осіб.

Отже, в силу приписів чинного вексельного законодавства, до 23.09.2020 ТОВ «ПРОМАТОМ» мало всі належні підстави (законодавчий обов`язок) для оплати відповідних векселів.

10.06.2020 позивачем було повністю оплачено (погашено) заборгованість за векселями перед ДП «ЛД-УКРАЇНА», що підтверджується банківською випискою.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 08.06.2007 № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов`язаних з обігом векселів» роз`яснюється, що простий або акцептований переказний вексель строком платежу «за пред`явленням» підлягає оплаті в день його належного пред`явлення до платежу. Пропустивши строк для пред`явлення векселя до оплати, держатель векселя позбавляється можливості здійснити протест векселя, а разом з нею і своїх прав щодо всіх зобов`язаних за векселем осіб, крім векселедавця (ст. 53 Уніфікованого закону), а також можливості набуття векселем статусу виконавчого документа, оскільки таким може стати тільки опротестований вексель. Векселедержатель у разі непред`явлення векселя до оплати в установлений для платежу строк не втрачає можливості тільки звернутися до суду з вимогою до векселедавця.

Верховний Суд в постанові від 01.08.2019 у справі № 914/2441/15 прийшов до правового висновку, що у силу ст. 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі самі положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо, у тому числі, строку платежу (ст. 33-37). У даному випадку не вбачається будь-якої несумісності норми ст. 34 Уніфікованого закону з природою простого векселя, тому є можливе застосувати зазначену норму до спірних простих векселів та перейти до питання наслідків недотримання векселедержателем річного строку на пред`явлення простого векселя до пред`явлення до оплати.

Уніфікований закон не пов`язує пропуск річного строку до пред`явлення до оплати простого векселя із втратою ним вексельної сили/припиненням зобов`язання з векселя. Це випливає зі змісту ст. 53 Уніфікованого закону, якою встановлено, що після закінчення строків, встановлених для пред`явлення переказного векселя зі строком платежу за пред`явленням або у визначений строк від пред`явлення держатель втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов`язаних осіб, за винятком акцептанта.

Інших наслідків закінчення строків, встановлених для пред`явлення переказного векселя зі строком платежу за пред`явленням або у визначений строк від пред`явлення, ані Уніфікований закон, ані Закон України «Про обіг векселів» не містять.

Частиною 1 ст. 70 Уніфікованого закону встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Норми ст. 34, 53, 70 Уніфікованого закону у силу ст. 77 цього ж закону так само застосовуються до простих векселів.

Згідно з ч. 1 ст. 78 Уніфікованого закону векселедавець простого векселя зобов`язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Таким чином, у силу ст. 53, 78 Уніфікованого закону після закінчення строків, встановлених для пред`явлення переказного векселя зі строком платежу за пред`явленням, векселедержатель має право позову до векселедавця простого векселя протягом трьох років.

Отже зобов`язання ТОВ «ПРОМАТОМ» щодо оплати простих векселів внаслідок пропуску річного строку для пред`явлення їх до оплати не втратили свою вексельну силу, а тому до 23.09.2020 у позивача були всі законні достатні підстави (зобов`язання) для здійснення оплати за відповідними векселями.

Надані акт пред`явлення векселів до сплати від 10.06.2020 та акт про оплату та передачу векселів від 10.06.2020 містять достатньо відомостей та фіксують фактичні дії, вчинені сторонами, тому є належними та достатніми документальними джерелами, які відображають виникнення, виконання та припинення зобов`язань сторін. Їх зміст є повним, вичерпним, не містить суперечностей або інших недоліків, підписаний (погоджений) обома сторонами, а отже може вважатися належним для формування показників податкової звітності.

У свою чергу, Верховний Суд в постанові від 04.06.2021 у справі № 824/1007/19-а звертав увагу на те, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена, не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг, а так само відтворення в актах виконаних робіт (наданих послуг) такого ж самого переліку послуг, що й зазначені в специфікаціях, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Аналогічні правові позиції містяться в постановах Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 520/1104/19, від 11.05.2021 у справі № 808/1406/17.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі ст. 44 ПК України та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець, замовник) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.12.20223 у справі № 820/6523/17.

Враховуючи вищевикладене, позивач володіє всіма необхідними первинними документами, які оформлені відповідно до законодавства та відображають максимально змістовну характеристику господарських операцій.

Зауваження податкових органів не ґрунтуються на положеннях податкового законодавства та не спростовують дійсності документів позивача.

У справі Стіл та інші проти Сполученого Королівства поняття «закон» та «законність» розглядаються в контексті не тільки ст. 10, а й ст. 5 «Право на свободу та особисту недоторканність» Конвенції. ЄСПЛ вказує, що вимога п. 2 ст. 10 Конвенції про те, що обмеження здійснення свободи вираження поглядів, яке має бути встановлене законом, є рівнозначною вимозі, передбаченій у п. 1 ст. 5 Конвенції про те, що будь-яке позбавлення свободи має бути законним. ЄСПЛ наголошує: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба - з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», у п. 1 ст. 5 зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке позбавлення свободи відповідає меті ст. 5 і не є свавільним.

На думку суду, відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податків права на отримання податкових преференцій, оскільки їх встановлення законодавцем має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, у свою чергу, передбачає здійснення господарських операцій, що є об`єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді витрат та/або податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум витрат та/або податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності.

Таким чином, право на формування податкових вигод виникає у платника податків за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 822/844/16.

Водночас, ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов`язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв`язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірного податкового повідомлення - рішення становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу «Інтерспав» проти України про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У рішенні від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач як суб`єкти владних повноважень не довів суду правомірність прийнятих податкових повідомлень рішень від 30.08.2023 № 000555380701 та № 000555360701.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 29 524,00 грн (платіжна інструкція від 28.11.2023 № 8358), суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 30.08.2023 № 000555380701 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 11901479,00 грн та від 30.08.2023 № 000555360701 про зменшення суми від`ємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 26302821,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМАТОМ» (код ЄДРПОУ 24932636) судові витрати у сумі 29524,00 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот двадцять чотири) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.