Ухвала

від 26.06.2024 по справі 520/12369/22

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

26 червня 2024 року № 520/12369/22

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп. НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

установив

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить суд:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо застосування грудня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 28.01.2016 по 28.02.2018 включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 28.01.2019 включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4077 гривень 78 копійок в місяць за період з 01.03.2018 по 28.01.2019 включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем невірно обраховано розмір індексації грошового забезпечення позивача, що призвело до виплати останньої у меншому розмірі

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволені позовних вимог, також зазначив про порушення строку на звернення до суду.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, перевіривши оскаржувані рішення / дії відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 у період з 28 січня 2016 року по 28 січня 2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та підпорядкованих їй підрозділах та отримував грошове забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 04 січня 2019 року № 1-РС старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом а пункту 2 частини 5 (у зв`язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України Пpo військовий обов`язок і військову службу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28 січня 2019 року № 20 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Того ж дня позивач отримав витяг із указаного наказу.

Уважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошовою забезпечення за період з 28 січня 2016 року по 28 січня 2019 року включно, позивач звертався до суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі № 520/4913/2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, зокрема, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 28 січня 2016 року по 28 січня 2019 року включно.

Відповідно до платіжного доручення № 2382 від 02 березня 2021 року на виконання вказаного судового рішення військовою частиною НОМЕР_2 здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28 січня 2016 року по 28 січня 2019 року в розмірі 4435,66 гривень.

Позивач не погодився із визначеним розміром індексації грошового забезпечення та звернувся до суду з позовом , у якому просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача в період з 28 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно в сумі 77243,52 гривні із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2019 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 3873,38 гривні відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078(надалі Порядок № 1078); зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 3873,38 гривні за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2019 року включно у загальній сумі 42232,33 гривні відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 28 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 28 січня 2019 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_2 розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 28 січня 2019 року із врахуванням висновків суду. Решту позовних вимог визнано такими, що звернені на майбутнє, та в їх задоволенні відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято постанову про часткове задоволення позовних вимог: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 28 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано відповідача виплатити позивачу в повному обсязі нараховану індексацію грошового забезпечення за період з 28 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд указав, що позивачу здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 28 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в розмірі 75911,24 гривень, проте, виплату здійснено в розмірі 4638,49 гривень, чим, на думку цього суду, допущено протиправну бездіяльність.

Разом з цим, оскільки перевищення порогу індексації в 103% відбулося в жовтні 2018 року, а індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції виснував, що відповідачем правомірно не проводилися нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення з квітня 2018 року по листопад 2018 року (включно), посилаючись на те, що індексацію слід проводити саме з грудня 2018 року, оскільки перевищення порогу індексації в 103% відбулося в жовтні 2018 року, а індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №520/4061/21 касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року у справі № 520/4061/21 залишена без змін.

У пункті 50 постанови зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати в повному обсязу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 січня 2019 року із застосуванням фіксованої суми є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Суд зазначає, що за правилами ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, згідно з ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно, набрання рішенням суду законної сили породжує наступні правові наслідки, а саме: рішення суду стає загальнообов`язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконана примусово. Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення. Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Крім того, відповідно до ст. 383 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. При цьому, в порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах не передбачено звернення позивача з окремим позовом щодо зобов`язання виконати судове рішення по іншій справі, оскільки суб`єкт владних повноважень не може бути зобов`язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Отже, заявляючі позовні вимоги у справі520/12369/22, позивачем по суті заявлено позовну вимогу щодо захисту прав, які фактично відновлено за наслідками вирішення спору у справі № 520/4061/21, про що прийняте рішення, та позовні вимоги стосуються питання належного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/4061/21.

Тобто, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання. Спір у справі, що розглядається, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

Заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду, що набрало законної сили, і у випадку встановлення неналежності його виконання змінити спосіб виконання рішення, що зумовлює наявність підстав для закриття провадження у справі.

У позовній заяві позивач також посилається на практику Верховного Суду зі спірного питання, зокрема, постановах від 14.09.2022 № 420/3121/22, від 07.11.2022 у спарві 420/19954/21, від 21.01.2022 у справі 440/9802/21 та інші. З цього приводу суд зазначає, що поява нової судової практики та наведення її у новому позові, аналогічному тому, що вже розглянутий в іншій справі, не змінює того факту, що спір з цих підстав вже розглядався та є судове рішення, що набрало законної сили.

Так, зміна судової практики, поява нових судових рішень Верховного Суду не надає можливості суду першої інстанції повторно розглядати спір, з приводу якого вже є судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 12.07.2022 № 640/23020/19, від 15.03.2023 у справі 826/17785/18

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо посилання відповідача на недотримання строку подачі адміністративного позову, суд зазначає наступне. На момент виникнення спірних правовідносин ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Отже право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком, з огляду на що строк, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, до спірних правовідносин застосуванню не підлягав.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у постановах від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 18.10.2023 № 380/14605/22.

Керуючись ст. 9, 238, 243,248,295 КАС України, суд

ухвалив:

Провадження у справі закрити.

Роз`яснити, що ухвала підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення судового рішення у повному обсязі, а набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Зоркіна Ю.В.