Постанова

від 26.06.2024 по справі 440/9076/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 р. Справа № 440/9076/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 04.04.24 по справі № 440/9076/22

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України" , Державної казначейської служби України , Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" , Медичної частини №23 філії Державної установи "Цент охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Полтавській області третя особа Державна установа "Полтавська установа виконання покарань (№23)"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Державна установа "Полтавська установа виконання покарань №23") звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Медичної частини №23 філії Державної установи "Цент охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Полтавській області, Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України", Державної установа "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна установа "Полтавська установа виконання покарань №23" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, а саме просив:

- визнати бездіяльність медичної частини №23 філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" у ненаданні засудженому ОСОБА_1 медичного обстеження та лікування;

- зобов`язати медичну частину №23 філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" надати засудженому позивачу медичне обстеження (з урахуванням його скарг на стан здоров`я) та лікування згідно з медичним призначенням за результатами обстеження;

- стягнути з філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України", Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що ОСОБА_1 у зв`язку з епілептичним нападом, що стався 21.04.2020, отримав перелом лівої руки та при зверненні до медичної частини № 23 отримав відмову у наданні медичної допомоги, медичними працівниками не було накладено гіпс на зламану руку, у зв`язку з чим кістки неправильно зрослися, виступають за межі звичайного розташування та це спричиняє йому ріжучий біль, дискомфорт, неможливість виконувати повсякденні дії. Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги також тим, що й надалі медичними працівниками не було організовано та проведено належне медичне обстеження та не надана відповідна медична допомога, у тому числі у разі необхідності й оперативне втручання.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України", Медичної частини №23 філії Державної установи "Цент охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Полтавській області, Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна установа "Полтавська установа виконання покарань №23" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так в апеляційній скарзі скаржник наполягає, що консультування лікарем- хірургом йому не проводилось та підтвердження такого консультування відсутні, жодних фіксуючих пов`язок працівники медичній частини № 23 йому не накладали. Крім того, в межах медичній частини № 23, відсутній лікар, який міг би це зробити, а саме відсутній лікар-хірург.

Позивач вказує, що відповідач у відзиві підтверджує факт неналежного надання медичної допомоги.

На думку скаржника, відповідачем не надано документів, які підтверджують, що ОСОБА_1 було надано належну медичну допомогу, а саме те, що уповноваженою особою проведено обстеження, призначено уповноваженою особою лікування та надано уповноваженою особою лікування.

В апеляційній скарзі позивач звертає увагу суду на те, що лише через три роки медичною частиною № 23 були вжиті заходи щодо проведення запланованого 27.09.2023 року обстеження ОСОБА_1 лікарем-хірургом. Таким чином, ОСОБА_1 не було надано належну медичну допомогу.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн, позивач зазначає, що в результаті неправомірної бездіяльності працівниками медичної частини №23 ОСОБА_1 не було надано належну медичну допомогу у зв`язку із чим не правильно зрослися кістки лівої руки та в подальшому не проводиться належне обстеження та лікування, що супроводжується постійними болями, обмеженнями у здійснення повсякденних дій, погіршенням здоров`я, побоюванням за подальший стан здоров`я, що триває на протязі довгого часу з 21.04.20202 року.

Відмічає особливо чутливий соціальний статус позивача, який є засудженим до покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

За викладених обставин, вважає, що бездіяльність медичної частини №23 спричинила негативні емоції позивача, які досягли рівня страждання, які заподіюють моральну шкоду. Між бездіяльністю відповідача та душевними стражданнями позивача наявний причинно-наслідковий зв`язок. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Враховуючи викладені обставини, зважаючи на принципи пропорційності та співмірності розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, ОСОБА_1 вважає що моральна шкода підлягає стягненню з відповідача у розмірі 30000,00 грн.

Відповідачі та третя особа не скористалися своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу позивача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є засудженим до покарання у вигляді позбавлення волі та на час виникнення спірних правовідносин відбував покарання у Державній установі "Полтавська установа виконання покарань (№23)".

Позивач, вважаючи, що медичними працівниками не було організовано та проведено належне медичне обстеження, звернуся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення основної позовної вимоги про визнання бездіяльність медичної частини №23 філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" у ненаданні засудженому ОСОБА_1 медичного обстеження та лікування, то і відсутні підстави для задоволення похідної позовної вимоги - про зобов`язання медичну частину №23 філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" надати засудженому медичне обстеження (з урахуванням його скарг на стан здоров`я) та лікування згідно з медичним призначенням за результатами обстеження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України(КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Так, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно із ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4ст. 7 КВК України).

Згідно з ч. 4 ст. 116 КВК України порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ охорони здоров`я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Частиною 5 ст. 116 КВК України визначено, що засуджений має право звертатися за консультацією і лікуванням до закладів охорони здоров`я, що мають ліцензію Міністерства охорони здоров`я України, які надають платні медичні послуги та не віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженим або його рідними та близькими за рахунок власних коштів. Консультування та амбулаторне лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини. У разі необхідності лікування в умовах стаціонару засуджений має право отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких, у зазначених закладах охорони здоров`я. Підставою для надання такої медичної допомоги є медичний висновок. Режим перебування засуджених на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, не віднесених до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, визначається законодавством.

При цьому, основні засади організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі та взаємодію закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги засудженим визначає Порядок організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затверджений наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров`я України від 15.08.2014 №1348/5/572 (Порядок №1348/5/572).

Цей Порядок визначає основні засади організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі та механізм взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - заклади охорони здоров`я ДКВС) із іншими закладами охорони здоров`я, які не належать до сфери управління Міністерства юстиції України (далі - інші заклади охорони здоров`я), міжрегіональними територіальними органами Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань, установами виконання покарань (далі - УВП), слідчими ізоляторами з питань надання медичної допомоги засудженим.

Відповідно до п. 14 розділу І вказаного Порядку висновок медичного обстеження, консультації та дані щодо проведеного лікування лікарем в обов`язковому порядку включаються до медичної карти №025/о або медичної карти №003/о.

Так, консультування, обстеження і лікування обраним засудженим лікарем здійснюються в умовах закладу охорони здоров`я ДКВС у присутності медичного персоналу. У разі потреби в додаткових обстеженнях, які не можуть бути здійснені в закладах охорони здоров`я ДКВС (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), їх проведення здійснюється на базі закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку, де таке обстеження може бути проведено (п. 16 розділу І Порядку №1348/5/572).

Пунктом 18 розділу І Порядку №1348/5/572 визначено, що про необхідність проведення обстеження, яке потребує вивезення засудженого до закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку, медичний працівник закладу охорони здоров`я ДКВС готує медичну довідку про стан здоров`я такого засудженого, в якій визначає строк, протягом якого керівництво УВП має направити засудженого для проведення такого обстеження, та запит до керівництва УВП.

Якщо за результатами огляду чи обстеження засудженого встановлено, що він потребує надання медичної допомоги в закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар закладу охорони здоров`я ДКВС готує медичну довідку про стан здоров`я засудженого та звертається із запитом до керівництва УВП (п. 20 розділу І Порядку №1348/5/572).

Усі висновки медичних обстежень, консультацій та дані щодо проведеного лікування в обов`язковому порядку вносяться до медичної карти№ 025/о або медичної карти №003/о (п. 23 розділу І Порядку №1348/5/572).

При цьому, Розділ ІІ Порядку №1348/5/572 визначає положення про первинний медичний огляд засуджених.

У разі виявлення у засудженого тілесних ушкоджень медичний працівник негайно повідомляє керівництво УВП і складає довідку у трьох примірниках, у якій детально описуються характер ушкоджень, їх розміри та розташування. Два примірники довідки долучаються до матеріалів особової справи та медичної карти №025/о, а третій примірник видається особисто засудженому.

Про факт виявлення тілесних ушкоджень у засудженого керівництво УВП упродовж доби з моменту виявлення тілесних ушкоджень письмово інформує прокурора, а також фіксує у журналі обліку виявлення тілесних ушкоджень в осіб, які прибули до УВП, форма якого наведена в додатку 3 до цього Порядку.

Під час проведення первинного медичного огляду в разі виявлення у засудженого захворювання медичний працівник медичної частини УВП оцінює стан здоров`я засудженого та можливу небезпеку, яку несе наявне в засудженого захворювання для оточення, а також визначає можливість надання медичної допомоги в умовах медичної частини УВП чи направлення засудженого до лікарняного закладу або закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

У випадку необхідності направлення засудженого до лікарняного закладу або до закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку медичний працівник медичної частини УВП готує медичну довідку про стан здоров`я такого засудженого, в якій визначає строк, протягом якого керівництво УВП має направити засудженого на лікування.

Медична допомога засудженому надається негайно в умовах медичної частини УВП. При неможливості надання такої допомоги в повному обсязі засуджений направляється до лікарняного закладу або до закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку не пізніше строку, визначеного медичним працівником у медичній довідці.

Результати профілактичного медичного огляду реєструються у журналі обліку результатів проходження профілактичного медичного огляду, форма якого наведена в додатку 4 до цього Порядку, та заносяться до медичної карти №025/о (п. 6 розділу ІІ Порядку №1348/5/572).

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку №1348/5/572 направлення засуджених, які потребують госпіталізації, до закладів охорони здоров`я ДКВС здійснюється за висновком лікаря медичної частини з урахуванням переліку показань і протипоказань для направлення хворих до спеціалізованих та багатопрофільних лікарень (відділень) згідно з додатком 7 до цього Порядку та згідно з нарядом управління медичного забезпечення Міністерства юстиції України про направлення на лікування за формою, наведеною у додатку 8 до цього Порядку, або нарядом міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про направлення на лікування за формою, наведеною в додатку 9 до цього Порядку.

Відповідно до глави 4 розділу ІІ Порядку №1348/5/572 амбулаторний прийом засуджених здійснюється медичним працівником щодня у години, визначені завідувачем медичної частини (фельдшерського пункту) за погодженням з адміністрацією УВП. Для кожного відділення, кожної зміни чи декількох відділень визначається час амбулаторного прийому. У разі виявлення у засудженого тілесних ушкоджень медичний працівник діє відповідно до пунктів 3, 4 глави 1 цього розділу.

Засуджені особисто записуються у журналі попереднього запису на амбулаторний прийом, форма якого наведена в додатку 5 до цього Порядку (далі - Журнал попереднього запису), який ведеться у кожному відділенні соціально-психологічної служби. Перед початком амбулаторного прийому Журнал попереднього запису передається адміністрацією УВП до медичної частини (фельдшерського пункту). Прийом без попереднього запису у зазначеному журналі проводиться за рішенням лікаря або фельдшера.

До початку амбулаторного прийому медичний працівник підбирає медичні карти амбулаторних хворих засуджених, які записані в Журналі попереднього запису, опитує пацієнтів для з`ясування їх скарг, вимірює у них температуру тіла, здійснює огляд на педикульоз і з урахуванням стану їх здоров`я визначає черговість направлення на прийом.

Амбулаторному лікуванню, що триває не більше ніж 15 - 20 днів, підлягають засуджені, які за характером захворювання (травми) не потребують складних методів діагностики й лікування. Обсяг діагностичних і лікувальних заходів щодо хворих залежить від можливості забезпечення в умовах медичної частини (фельдшерського пункту) лабораторного, рентгенологічного та інших обстежень. Завідувачем медичної частини (фельдшерського пункту) на підставі медичного висновку складаються списки амбулаторних хворих, які потребують дієтичного харчування.

Після огляду засудженого лікар стисло і розбірливо записує до медичної карти амбулаторного хворого № 025/о дату прийому, скарги, дані об`єктивного обстеження, діагноз, призначення, робить висновок про потребу звільнення від роботи, необхідність стаціонарного лікування та ставить свій підпис.

Під час першого огляду лікарем-акушером-гінекологом вагітної засудженої заповнюються форма № 111/о "Індивідуальна карта вагітної і породіллі", затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27.12.1999 № 302 "Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)" (із змінами), та форма первинної облікової документації № 113/о "Обмінна карта пологового будинку, пологового відділення лікарні", затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.02.2006 № 67 "Про затвердження форм первинної облікової документації в закладах, що надають медичну допомогу вагітним, роділлям та породіллям, та інструкцій щодо їх заповнення", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.03.2006 за № 221/12095 (із змінами), які зберігаються в медичній частині (фельдшерському пункті), а у разі направлення вагітної в заклад охорони здоров`я передаються до такого закладу.

Засуджені, яким призначено амбулаторне лікування, для приймання лікарських засобів та виконання інших процедур приходять до медичної частини (фельдшерського пункту) протягом дня у визначені години у супроводі працівника УВП. Медичні призначення виконує медичний працівник, про що робить відмітки у формі № 029/о "Журнал обліку процедур", затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.12.2000 № 369 "Про затвердження форм медичної облікової документації, що використовується в стаціонарах і поліклініках (амбулаторіях)", та формі первинної облікової документації № 003-4/о "Листок лікарських призначень", затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.05.2013 № 435 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я, які надають амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 990/23522. Лікарські засоби засуджений приймає відповідно до встановлених лікарем призначень під контролем фельдшера. За потреби цілодобового приймання лікарських засобів вони видаються на руки засудженому (не більше добової норми) за призначенням лікаря.

У Журналі попереднього запису медичний працівник робить відмітку про прийом засудженого, висновок про звільнення від роботи, дату повторного відвідування.

Висновок про тимчасове звільнення від роботи робить лікар, який здійснював прийом, але не більше ніж на три доби одноразово. З урахуванням стану здоров`я засудженого звільнення може бути продовжено.

Списки засуджених, звільнених від роботи, медична частина (фельдшерський пункт) щодня передає адміністрації УВП із зазначенням дати звільнення від роботи.

У дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу, карцерах, одиночних камерах, дільницях посиленого контролю, приміщеннях камерного типу виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки медичний працівник разом з персоналом чергової зміни УВП щодня перевіряє загальний стан здоров`я засуджених під час обходу камер. У разі звернення засудженого зі скаргами на стан здоров`я медичний працівник робить відповідні призначення або записує засуджених на амбулаторний прийом. Амбулаторний прийом здійснюється лікарем у спеціально обладнаних кабінетах у вищезазначених приміщеннях за попереднім записом, зробленим медичним працівником, за відсутності медичного працівника - персоналом чергової зміни УВП. У разі виявлення у засудженого тілесних ушкоджень медичний працівник діє відповідно до пунктів 3, 4 глави 1 цього розділу. Про засуджених, які потребують екстреної медичної допомоги, персонал чергової зміни УВП негайно повідомляє медичну частину (фельдшерський пункт) та чергового помічника начальника УВП.

У випадку погіршення стану здоров`я засудженого, який тримається у дисциплінарному ізоляторі, приміщенні камерного типу, карцері, одиночній камері, дільниці посиленого контролю, приміщенні камерного типу виправної колонії (сектору), та неможливості надання невідкладної медичної допомоги у повному обсязі в амбулаторних умовах здійснюється виклик бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги (далі - бригада ЕМД). Начальник УВП забезпечує негайний виклик бригади ЕМД у разі прийняття такого рішення медичним працівником.

У разі прийняття бригадою ЕМД рішення про необхідність госпіталізації засудженого, який тримається у дисциплінарному ізоляторі, приміщенні камерного типу, карцері, одиночній камері, дільниці посиленого контролю, приміщенні камерного типу виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки, він невідкладно перевозиться цією бригадою до найближчого до УВП закладу охорони здоров`я відповідно до Закону України "Про екстрену медичну допомогу". Начальник УВП організовує цілодобову охорону засудженого.

Системний аналіз вказаних норм Порядку №1348/5/572 свідчить про те, що у разі наявних скарг на здоров`я засуджений може самостійно звернутися за наданням медичної допомоги шляхом запису на прийом до лікаря, який проводиться щоденно, а у разі погіршення самопочуття, прийом здійснюється без запису. Залежно від стану здоров`я та встановленого діагнозу засудженому негайно надається необхідна медична допомога та вирішується питання про необхідність стаціонарного лікування і здійснення постійного медичного нагляду. Крім того, засуджений може звернутися безпосередньо до працівника УВП щодо необхідності надання медичної допомоги, який повідомляє про це медичну частину або звернутися до фельдшера, який щоденно здійснює обхід.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що у відзиві на позовну заяву Державна установа "Цент охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Полтавській області зазначив, що вранці 21.04.2020 о 03 год. 50 хв. було викликано чергового фельдшера до камери, де утримується ОСОБА_1 , з приводу епілептичного нападу. Йому була надана необхідна медична допомога, судомний напад купований. О 04 год. 50 хв. епілептичний напад повторився. У зв`язку з чим викликана бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги. Лікарями швидкої медичної допомоги надано необхідний обсяг медичної допомоги та судомний напад купований. Цього ж дня, 21.04.2020 близько 07 год. 00 хв. ОСОБА_1 звернувся до чергового фельдшера медичної частини № 23 зі скаргами на біль в лівому плечовому суглобі. Після огляду фельдшером накладено фіксуючу пов`язку, введено знеболюючі препарати та призначено рентгенографію лівого плечового суглобу. За проведеною 23.04.2020 рентгенографією лівого плечового суглоба № 282, зроблено лікарський висновок: крайовий перелом акроміального відростка лопатки зліва /а.с. 113, том 3/.

Наведено, що медичною частиною було організовано заочне консультування лікарем-хірургом територіального закладу Міністерства охорони здоров`я України, рекомендовано накладення фіксуючої пов`язки, знеболення. Рекомендації лікаря-хірурга виконані. Через чотири місяці, 21.08.2020, зі скаргами на помірний біль в ділянці лівого плечового суглоба, ОСОБА_1 був оглянутий лікарем-терапевтом медичної частини № 23. Після проведеного огляду було призначено та проведено рентгенографічне обстеження з висновком лікаря: консолідуючий перелом акроміального відростка лопатки зліва. Позивачу були призначені та отримані ним знеболювальні препарати.

Зазначено, що якщо пошкоджена в результаті травми кістка відновила цілісність повністю, таке явище називається консолідований перелом. Будь-який перелом кістки є пошкодження сполучної тканини, яка згодом регенерує за рахунок зростання клітин. Консолідований перелом це вже зрослий перелом з утвореної кісткової мозолі. Під час сумісного огляду 11.08.2021 лікаря терапевта та завідувача медичної частини № 23 ОСОБА_1 було рекомендовано обстеження та при необхідності стаціонарне лікування в Темнівській багатопрофільній лікарні № 100 філії ЦОЗ ДКВС України у Харківській та Луганській областях, від якого ОСОБА_1 в письмовій формі категорично відмовився /а.с. 160-161, том 3/. Призначено амбулаторне лікування. За результатами контрольної рентгенографії лівого плечового суглоба від 08.07.2022, ОСОБА_1 встановлено лікарський висновок: Консолідований крайовий перелом акроміального відростка, співвідношення уламків задовільне /а.с. 199, том 3/.

Крім того, наведено, що під час сумісного огляду лікарів медичної частини та завідувача медичної частини № 23 від 14.02.2023 засудженому ОСОБА_1 було запропоновано пройти обстеження та при необхідності стаціонарне лікування в Темнівській багатопрофільній лікарні № 100 філії ЦОЗ ДКВС України у Харківській та Луганській областях. Від запропонованого лікування засуджений ОСОБА_1 категорично відмовився, про що складено відповідний акт /а.с. 194, том 3/. Завідувачем медичної частини № 23 сумісно з фахівцем філії ЦОЗ ДКВС України в Полтавській області 24.02.2023 з засудженим ОСОБА_1 було проведено роз`яснювальну бесіду, під час якої йому були надані ґрунтовні роз`яснення з приводу питань, які стосуються надання медичної допомоги в умовах установи виконання покарань. ОСОБА_1 було запропоновано пройти обстеження та, при необхідності лікування в Темнівській багатопрофільній лікарні №100 філії ЦОЗ ДКВС України у Харківській та Луганській областях, від якого він категорично відмовився /а.с. 220-221/. Письмові пояснення відмови від лікування ОСОБА_1 надавати відмовився, про що зроблено запис в його медичній картці та засвідчено підписами лікарів. Претензій до медичного персоналу медичної частини № 23 позивач не мав.

Надалі для проведення огляду лікарем терапевтом ОСОБА_1 07.09.2023 був викликаний до медичної частини № 23. При огляді виказував скарги на біль у лівому плечовому суглобі, які минають без прийому лікарських препаратів. За висновком лікаря-терапевта, загальний стан пацієнта задовільний. Враховуючи, що в анамнезі у засудженого мав місце крайовий перелом акроміального відростка лівої лопатки 21.04.2020, призначено рентгенологічне обстеження лівого плечового суглоба /а.с. 239-240, том 3/.

На рентгенограмі лівого плечового суглоба від 07.09.2023 лікарським висновком встановлено: Консолідований крайовий перелом акроміального відростка, співвідношення уламків задовільне. За результатами проведеного рентгенологічного обстеження та огляду засуджений на даний час медикаментозного лікування не потребує. Рекомендовано подальший динамічний нагляд медичних працівників медичної частини. Повторно надані роз`яснення щодо необхідності постійного прийому гіпотензивних та протисудомних препаратів /а.с.187, том 3/.

Водночас, 13.09.2023 було організовано заочне консультування лікарем-травматологом Комунального підприємства "1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради" за результатами рентгенологічного обстеження лівого плечового суглоба від 23.04.2020, 21.08.2020, 08.07.2022 та 07.09.2023. Висновок лікаря травматолога: Консолідований крайовий перелом акроміону лівої лопатки без порушення конгруенції ключично-акроміального сполучення. Рекомендації: лікувальна фізкультура (гімнастика), обмеження фізичного навантаження. Наразі сплановано безпосереднє (очне) консультування лікарем хірургом (травматологом) на 27.09.2023 в територіальному закладі охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я України, для оцінки стану здоров`я ОСОБА_1 та надання висновків та рекомендацій /а.с. 243-244, том 3/.

Вказане підтверджується долученою до матеріалів справи копією медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 .

Крім того, у матеріалах справи наявний огляд лікаря - травматолога від 09.10.2023, відповідно до якого з урахуванням аналізу, скарги пацієнта, ренгенобстеження оперативного лікування пацієнт не потребує /а.с. 252-253, том 3/.

Натомість, належних та допустимих доказів в спростування зазначеного позивачем до суду не надано.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено як особу, особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З наведених процесуальних норм Закону вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право.

Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. У контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.

Колегія суддів зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, у тому числі неприйняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання бездіяльність медичної частини №23 філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" у ненаданні засудженому ОСОБА_1 медичного обстеження та лікування.

Розглядаючи правомірність винесення судом першої інстанції рішення в частині вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями пп. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України регламентовано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв`язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Колегія суддів зазначає, що в підтвердження позивачем своїх вимог, щодо стягнення на його користь моральної шкоди в сумі 30000,00 грн, то останнім не наведено жодного доказу, який би доводив наявність такого факту. Крім того, позивачем в ході розгляду справи не наведено і будь-яких доказів причинного зв`язку, як між "протиправною" поведінкою визначеного позивачем відповідача та заподіяною йому останнім моральною шкодою.

Зазначених фактів, в ході судового розгляду також не встановлено.

Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв`язку між протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 року по справі № 440/9076/22 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 по справі № 440/9076/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва