Постанова

від 18.06.2024 по справі 214/4662/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/979/24 Справа № 214/4662/22 Суддя у 1-й інстанції - Прасолов В.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд ускладі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І

сторони справи

позивач- ОСОБА_1

відповідач- Акціонерне товариство «Українська залізниця»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Первинна профспілкова організація вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2023 року, ухваленого суддею Прасоловим В.М. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 11 жовтня 2023 року,

УСТАНОВИВ

ОСОБА_2 , який є представником позивачки ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просить: стягнути з відповідача на користь позивачки 13123, 36 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки (включно) та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цієї суми - в порядку, передбаченому Законом №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. №159; стягнути з відповідача на користь позивачки 82218, 50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні на пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків); стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 385,10 грн. середньоденного заробітку.

В обґрунтуванняпозову наведено наступне.Позивачка з 10.10.1990 року відповідно до наказу №130/ДС від 10.10.1990 працювала на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу у Криворізькій дирекції залізничних перевезень, 01.10.1995 року переведена товарним касиром відповідно до наказу №186/ДС від 01.10.1995 року, 18.02.2022 року переведена агентом комерційним 2 категорії станції Вечірній Кут відповідно до наказу №124/ОС від 18.02.2020, 15.08.2022 звільнена з посади агента комерційного 2 категорії СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України на підставі наказу № 344/ОС від 19.07.2022 року.

Позивачка з 31.07.2019 і по цей час є членом Первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, ЄДРПОУ 42027208, про що було відомо відповідачу позивачка своєю заявою повідомила роботодавця (відповідача) щодо членства у профспілці та просила утримувати профспілкові внески.

04.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою від 04.07.2022 року «Про надання інформації», вхідний реєстраційний номер 584.

07.07.2022 року роботодавець (відповідач) надав лист-довідку №369/ДН позивачці про суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) та дати надання відпусток.

18.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою від 18.07.2022 року «Про виплату недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2022 роки», вхідний реєстраційний №646.

18.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою від 18.07.2022 року «Про надання матеріальної допомоги на оздоровлення», вхідний реєстраційний №644.

19.07.2022 року відповідач видає Наказ №344/ОС щодо звільнення позивачки 15.08.2022 у зв`язку з виходом на пенсію вперше.

18.08.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою «Про проведення повного розрахунку зі звільненим працівником», вхідний реєстраційний №824., в якій позивачка просила: виплатити належні суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) в розмірі 16626,50 грн. за період з 2017 по 2022 роки (включно), виплатити відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди 3 (три) середньомісячні заробітки одноразової матеріальної допомоги та 4 (чотири) середньомісячні заробітки додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію.

Виплатити відповідно до ст. 47 та ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. Але роботодавець (відповідач) розрахунок з позивачкою не провів. Позивачка змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

На обґрунтування позовних вимог щодо стягнення недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 2022 роки зазначив, що з 26.06.2017, з 25.09.2018, з 12.06.2019, з 17.05.2020, з 25.06.2021, з 25.07.2022 позивачці надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. З цього приводу позивачка зверталась кожного разу з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Але відповідач проігнорував вимоги п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Як вбачається з п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника, у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Відповідно до ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситись тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Відповідно до п.1.4 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, який є чинний по цей час та п.1.4 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік, який є чинним по цей час, встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу.

Дата виникнення боргу відповідає датам надання відпусток 26.06.2017, 25.09.2018, 12.06.2019, 17.05.2020, 25.06.2021, 25.07.2022. 2017 рік - 3200 грн. 2105.00 грн. = 1095 грн., де: 3200 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2017 році, 2105.00 грн. сума яка була виплачена, 1095 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2018 рік - 3723 грн. 2301.25 грн. = 1421.75 грн., де: 3723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2018 році, 2301.25 грн. сума яка була виплачена, 1421.75 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2019 рік- 4173 грн. 0 грн. = 4173 грн., де: 4173 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2019 році, 0 грн. сума яка була виплачена, 4173 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2020 рік- 4723 грн. 2746.25 грн. = 1976.75 грн., де: 4723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2020 році, 2746.25 грн. сума яка була виплачена, 1976.75 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2021рік- 6000 грн. 4540 грн. = 1460 грн., де: 6000 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2021 році, 4540 грн. сума яка була виплачена, 1460 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2022 рік- 6500 грн. 0 грн. = 6500 грн., де: 6500грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2021 році, 0 грн. сума яка була виплачена, 6500 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. Наводить розрахунок з заборгованості по невиплаченій матеріальній допомозі на оздоровлення за період 2017-2022 роки. 1095 + 1421.75 + 4173 + 1976.75 + 1460 + 6500 = 16 626.50 грн. недоплачена частка заробітної плати (матеріальна допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки (включно), яку вважає що вона підлягає стягненню з відповідача.

Обґрунтування позовнихвимог щодостягнення матеріальноїдопомоги призвільнені напенсію. Відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди на 2002-2006 роки, яка є чинна на цей час, при звільнені працівника у перше у зв`язку з виходом на пенсію йому виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі та виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті. Позивач виходить на пенсію вперше, свій стаж в галузі та залізничному транспорті підтверджує записами в трудовій книжці, свою сумлінну працю на залізниці підтверджую відповідними записами у трудовій книжці (стр. 18-19), що надає право позивачці на отримання матеріальної допомоги в розмірі 7 (семи) середньомісячних заробітків. Пунктом 3.2.21 Галузевої угоди на 2002-2006 роки, яка є чинна на цей час передбачено: «3.2.21. При звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: Для чоловіків: з 20 до 25 1 середньомісячний заробіток; з 25 до 30 2 середньомісячні заробітки; з 30 до 35 - 3 середньомісячні заробітки; з 35 до 40 - 4 середньомісячні заробітки; понад 40 - 5 середньомісячних заробітків. Для жінок: з 15 до 20 - 1 середньомісячний заробіток; з 20 до 25 - 2 середньомісячні заробітки; з 25 до 30 - 3 середньомісячні заробітки; з 30 до 35- 4 середньомісячні заробітки; понад 35 -5 середньомісячних заробітків. Працівникам, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком „Почесному залізничнику", Залізнична слава" трьох ступенів, яким присвоєно почесні звання "Заслужений працівник транспорту України", Заслужений енергетик України" "Заслужений зв`язківець України", "Заслужений будівельник України" та інші почесні державні звання, а також тим, які нагороджені орденами, розмір додаткової допомоги підвищується на 50 відсотків. Дія цього пункту розповсюджується на інвалідів по загальному захворюванню І та II груп, які виходять на пенсію по інвалідності до досягнення ними права на пенсію за віком або за вислугу років, а також на працівників, які звільнені з підприємства у зв`язку зі змінами в організації виробництва, скороченням чисельності (стаття 40 п.1 КЗпП України) за півтора року до досягнення пенсійного віку, після дострокового призначення пенсії, при цьому, виплату матеріальної допомоги працівникам, які звільнені за статтею 40 пункт 1 КЗпП України, провадити з урахуванням вихідної допомоги. (пункт 3.2.21 із змінами і доповненнями від 28.02.2006 р.)» Вважає, що таким чином, відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди, відповідач зобов`язаний виплатити матеріальну допомогу позивачці в розмірі 7 (семи) середньомісячних заробітків.

Розрахунок матеріальної допомоги такий (7 середньомісячних заробітків при звільненні на пенсію). Розрахунок проведений відповідно до вимог п.3.2.21 Галузевої угоди, якає чинна по цей час: (11873,04 грн. + 11617,95 грн.) : 2 = 11745,50 грн. середньомісячна заробітна плата, де: 11873,04 грн. заробітна плата за червень місяць 2022 року; 11617,95 грн. заробітна плата за червень місяць 2022 року; 11745,50 грн. х 3 од.мат. = 35 236.50 грн. одноразової матеріальної допомоги при звільнені на пенсію; 11745,50 х 4 дод.мат. = 46 982 грн. додаткової матеріальної допомоги при звільнені на пенсію, 35236.50 грн. + 46982 грн. = 82 218.50 грн. всього матеріальної допомоги при звільнені на пенсію, де: 3 од.мат. одноразова матеріальна допомога (3 середньомісячні заробітки); 4 доп.мат. додаткова матеріальна допомога (4 середньомісячні заробітки); 82 218.50 грн. матеріальна допомога при звільнені на пенсію у перше, відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

На обґрунтування позовних вимог відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наводить наступне 15.08.2022 року позивачка звільнена з посади агента комерційного 2 категорії СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України на підставі наказу №344/ОС від 19.07.2022 року. 15.08.2022 року останній день роботи позивачки. 16.08.2022 року подія, тобто перший день затримки розрахунку зі звільненим працівником. 18.08.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою «Про проведення повного розрахунку зі звільненим працівником», вхідний реєстраційний № 824., в якій позивачка просила: виплатити належні суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) в розмірі 16626,50 грн. за період з 2017 по 2022 роки (включно), виплатити відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди 3 (три) середньомісячні заробітки одноразової матеріальної допомоги та 4 (чотири) середньомісячні заробітки додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію, виплатити відповідно до ст.47 та ст.117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. Але відповідач виплати не здійснив. Зазначає, що відповідач не виплатив належні позивачці суми при звільненні, а саме: 1095 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2017 році, 1421.75 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2018 році, 4173грн. недоплаченачастка матеріальнадопомога наоздоровлення у2019році, 1976.75 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2020 році, 1460 грн. недоплачена частка матеріальна допомога на оздоровлення у 2021 році, 6500 грн. несплачена матеріальна допомога на оздоровлення у 2022 році, 35 236.50 грн. несплачена одноразова матеріальна допомога при звільнені на пенсію, 46982 грн. несплачена додаткова матеріальна допомога при звільнені на пенсію. Вважає, що усього 98845 грн. належної суми позивачці при звільнені, підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Відповідно позиції, висловленої у рішеннях Верховного Суду України від 11 липня 2016 року у справах за провадженнями № 6-1434цс16, № 6-1430цс16, № 6-1440ц16, від 14 вересня 2016 року у справах за провадженнями № 6-1442цс16, № 6-1438цс16, № 6-1437цс16, від 15 вересня 2016 року у справі за провадженням № 6-1779ц16, за якими середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен стягуватися за весь період його затримки.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Розрахунок належної суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. З 16.08.2022 по 12.09.2022 минуло 28 календарних днів. (11873,04 грн. + 11617,95 грн.) : 61 кал. день = 385,10 грн. середньоденна заробітна плата, де: 11873,04 грн. заробітна плата за червень місяць 2022 року; 11617,95 грн. заробітна плата за червень місяць 2022 року; 61 кал. день кількість календарних днів у червні та липні місяцях 2022 року разом. 28 кал. день х 385,10 грн. середньоденного заробітку = 10782,80 грн. сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (станом на 12.09.2022). Розрахунок зроблений на підставі виданій довідці відповідачем про доходи позивачки №86 від 29.08.2022 року. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, складає 10782,80 грн. станом на 12.09.2022 року.

28 лютого 2023 року до суду від представника позивачки надійшло клопотання про збільшення розміру позовних вимог, яке мотивоване наступним.

У зв`язку з наданням відповідачем довідки від 23.12.2022 №143 про середньоденний заробіток позивачки, в якій зазначена сума 439,84 грн., що є більшою сумою відповідно розрахунку, що позивач робив самостійний виходячи з розрахункових листів за червень та липень 2022 року. Позивачка вважає, що бухгалтерський розрахунок розміру середньоденної заробітної плати підлягає застосуванню в розрахунку суми середньої заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, для правильного вирішення справи.

Просить, збільшити розмір позовних вимог та вважати їх такими: стягнути з відповідача на користь позивача 13123.36 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки (включно) та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію позивачу втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цієї суми - в порядку, передбаченому Законом №2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159; стягнути з відповідача на користь позивача 82 218,50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків); стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 439,84 грн. середньоденного заробітку.

17 травня 2023 року до суду від представника позивачки надійшла заява про доповнення позовних вимог.

В обґрунтування якої зазначає наступне. У зв`язку з тим, що позивачці не було відомо про існування протоколу № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022, а суд після початку розгляду справи по суті долучив вищезгаданий протокол до матеріалів справи чим фактично поставив позивачку в нерівні умови з відповідачем та порушив принцип рівності сторін, гарантований ЦПК. Наполягає, що зважаючи на вищевикладене початкові вимоги позивачки не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачці захист її порушених прав та інтересів.

На підставі викладеного, керуючись принципом справедливості та рівності сторін, ЦПК України, просив суд, доповнити позовні вимоги та вважати їх наступними: визнати незаконним та скасувати протокольне рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. стягнути з відповідача на користь позивачки 13123.36 грн. недоплаченої частки заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2022 роки (включно) та зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію Позивачу втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою цієї суми - в порядку, передбаченому Законом № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159; стягнути з Відповідача на користь Позивача 82 218.50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків), стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 385,10 грн. середньоденного заробітку.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2023 року прийнято відмову представника позивача від позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 82 218,50 грн. одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні не пенсію вперше (сім середньомісячних заробітків) та закрито провадження.

Рішенням Саксаганськогорайонного судум.КривогоРогу Дніпропетровськоїобласті від06жовтня 2023року позовнівимоги ОСОБА_1 доАкціонерноготовариства «Українськазалізниця»,третяособа,яка незаявляєсамостійнихвимог:Первиннапрофспілкова організаціявільної профспілкимашиністівУкраїни Криворізькоголокомотивногодепо задоволені повністю.

Визнано незаконним та скасовано протокольне рішення Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 2017 року по 2022 року у сумі 13123,36 грн.

Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року станом на 06.10.2023 року, виходячи з розміру 385,10 грн. середньоденного заробітку в сумі 183413,28 грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у 1073,60 грн.

АТ «Українська залізниця», будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для прийняття клопотання про збільшення розміру позовних вимог від 28.02.2023 та заяви про доповнення позовних вимог новими від 13.05.2023.

Відповідач зазначає, що перше судове засідання з розгляду справи відбулося 16.01.2023, а 28.02.2023 представником позивача подано клопотання про збільшення розміру позовних вимог, де позивач збільшив розмір середньоденного заробітку з заявлених первісно 385,10 грн. до 439,84 грн., тобто збільшив розмір позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є порушенням норм п.2 ч.1 ст.49 ЦПК України. Вказує, що нормами ЦПК України не передбачена можливість подання такого документу як «заява про доповнення позовних вимог новими». Подання заяви направленої на зміну предмету позову 13.05.2023 є недопустимим, оскільки грубо порушує ч.3 ст.49 ЦПК України. Зі змісту заяви про доповнення позовних вимог новими від 13.05.2023 видно, що вона направлена не лише на зміну предмету позову, а і на зміну підстав позову, оскільки в ній наведені нові обставини (прийняття правлінням АТ «Укрзалізниця» рішення від 14.03.2022 протокол №Ц-54/31 Ком.т), що не допускають норми ч.3 ст.49 ЦПК України. Вказує, що суд при вирішенні питання прийняття заяви про доповнення позовних вимог новими від 13.05.2023 мав розцінити її як подання іншого позову та з урахуванням неможливості одночасної зміни предмету та підстав позову, відмовити у прийнятті такої заяви до розгляду.

Окрім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для прийняття до розгляду вимог про визнання незаконним та скасування протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, оскільки така вимога не підсудна Саксаганському районному суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, справа з такою вимогою належить до територіальної юрисдикції Печерського районного суду м.Києва (місце знаходження відповідача). Вказує на порушення судом першої інстанції норм ч.2 ст.27, п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції порушив норми ст.274, ч.ч.4,6 ст.19 ЦПК України, оскільки справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Скаржник звертає увагу на те, що суд скасувавши протокольне рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги не в частині, що стосується позивача, а повністю, тоді, як відповідно до п. 1.1.4 цього рішення воно поширює свою дію на керівників регіональних філій, філій структурних підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» та всіх працівників АТ «Укрзалізниця», що є порушенням норм ч.1 ст.4, ч.3 ст.53 ЦПК України, оскільки суд вирішив питання про права та обов`язкі осіб, які не були залучені до участі у справі.

Звертає увагу на те, що п. 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 не передбачав автоматичного призупинення виплати матеріальної допомоги з 14.03.2022, а встановлював обов`язок для керівників регіональних філій, філій призупинити виплату матеріальної допомоги при виникненні у конкретного працівника права на її отримання під час дії ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у позивача виникло 25.07.2022 при поданні нею відповідної заяви і в цей час вже діяла норма зазначеної статті, яка встановлювала, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, тому позивачу було призупинено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік. Звертає увагу на те, що оскаржуване позивачем рішення правління №Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022 було погоджено Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України, яка є стороною Галузевої угоди та профспілкою, до складу якої входить рід первинних профспілкових організацій та яка об`єднує найбільшу кількість працівників АТ «Укрзалізниця».

Відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік неправильно застосув норми статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану.

Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що позивач не подавала роботодавцю заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у 2019 році, саме тому у 2019 році позивачу не була виплачена матеріальна допомога, оскільки за вимогами колективного договору надання матеріальної допомоги на оздоровлення передбачено лише за письмовою заявою працівника. Позивачем належними та допустимими доказами не доведено подачу заяви на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у 2019 році, тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги і у цій частині.

Відповідач вказує на те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який було стягнуто судом склав 183413,28 грн., що більш ніж в 15 разів перевищує розмір заборгованості з невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення (13123,36 грн.), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця, тим більш під час воєнного стану. Зазначає, що судом першої інстанції не враховані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, чим порушено ч.4 ст.263 ЦПК України.

Окрім того, відповідач зазначає, що суд не звернув уваги на те, що позивачка звернулася до суду лише у вересні 2022 року, тобто з пропуском строку передбаченим ч.1 ст.233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги за 2017-2022 роки.

Відповідач просить долучити до матеріалів справи копію проекту рішення правління «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», який містить погодження ЦПроф та спільної постанови Профспілки залізничників та транспортних будівельників України та АТ «Укрзалізниця» від 06.09.2022 №Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22.

Заслухавши суддю доповідача,вислухавши думкупредставників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,які,кожна окремопідтримали доводиі вимогиапеляційної скарги,просили їхзадовольнити звикладених ускарзі підстав,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановленота матеріаламисправи підтверджено,що ОСОБА_1 з 10.10.1990 року відповідно до наказу №130/ДС від 10.10.1990 працювала на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу у Криворізькій дирекції залізничних перевезень, 01.10.1995 року переведена товарним касиром відповідно до наказу № 186/ДС від 01.10.1995, 18.02.2022 року переведена агентом комерційним 2 категорії станції Вечірній Кут відповідно до наказу №124/ОС від 18.02.2020 року. 15.08.2022 року звільнена з посади агента комерційного 2 категорії СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України на підставі наказу № 344/ОС від 19.07.2022 року, що встановлено трудовою книжкою, наказом, довідкою (а.с. 10-12, 13,14).

ОСОБА_1 з 31.07.2019 року і по цей час є членом Первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо, про що було відомо відповідачу, позивачка своєю заявою повідомила роботодавця щодо членства у профспілці та просила утримувати профспілкові внески. (а.с. 28, 29,30).

04.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця (відповідача) з заявою від 04.07.2022 року «Про надання інформації» щодо виплачених їй сум матеріальної допомоги на оздоровлення у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках, щодо терміну перебування ОСОБА_1 у відпустці у 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роках, номера наказів, відповідно яких ОСОБА_1 надавалась відпустка, вхідний реєстраційний номер 584 (а.с. 15).

07.07.2022 року роботодавець надав лист-довідку № 369/ДН ОСОБА_1 про суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) та дати надання відпусток (а.с. 16).

18.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця з заявою «Про виплату недоплаченої частки матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2022 роки», вхідний реєстраційний № 646 (а.с. 17).

18.07.2022 року позивачка звернулась до роботодавця з заявою «Про надання матеріальної допомоги на оздоровлення», вхідний реєстраційний № 644 (а.с. 18).

18.08.2022 року позивачка звернулась до роботодавця з заявою «Про проведення повного розрахунку зі звільненим працівником», вхідний реєстраційний № 824, в якій просила: виплатити належні суми заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) в розмірі 16626,50 грн. за період з 2017 по 2022 роки (включно); виплатити відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди 3 (три) середньомісячні заробітки одноразової матеріальної допомоги та 4 (чотири) середньомісячні заробітки додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільнені на пенсію; виплатити відповідно до ст. 47 та ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. (а.с. 19), але відповідач розрахунок з позивачкою не провів.

Позивачка з 26.06.2017, з 25.09.2018, з 12.06.2019, з 17.05.2020, з 25.06.2021, з 25.07.2022 надавалась щорічна графікова тарифна відпустка. З цього приводу позивачка зверталась кожного разу з особистою заявою надати матеріальну допомогу на оздоровлення.

Відповідач виплатив позивачці допомогу на оздоровлення: в 2017 році 2105 грн. 00 коп., в 2018 році 2301 грн. 25 коп., в 2020 році 2746 грн. 25 коп., в 2021 році 4540 грн. 00 коп., у 2019 та в 2022 роках допомога на оздоровлення позивачці виплачена не була.

Середньоденний заробіток позивачки складає 439 грн. 84 коп.

14 березня 2022 року відповідач на період дії правового режиму воєнного стану пунктом 1.1.4 свого рішення призупинив виплату передбачених Галузевою угодою колективними договорами додаткових виплат, зокрема матеріальної допомоги.

24 жовтня 2022 року відповідач прийняв рішення про виплату працівникам, які звільнилися або будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразову матеріальну допомогу.

Судом встановлено, що відповідач у 2019 та 2022 роках не виплатив позивачці допомогу на оздоровлення, а у 2017, 2018 , 2020 та 2021 роках виплатив її в розмірі, який є нижчим мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

Розрахунок цієї недоплати є наступним. За 2017 рік: 3200 грн. 2105,00 грн. = 1095 грн., де: 3200 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2017 році, 2105,00 грн. сума яка була виплачена, 1095 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. За 2018 рік - 3723 грн. 2301,25 грн. = 1421,75 грн., де: 3723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2018 році, 2301,25 грн. сума яка була виплачена, 1421,75 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. За 2019 рік - 4173 грн. 0 грн. = 4173 грн., де: 4173 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2019 році, 0 грн. сума яка була виплачена, 4173 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. За 2020 рік - 4723 грн. 2746,25 грн. = 1976,75 грн., де: 4723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2020 році, 2746,25 грн. сума яка була виплачена, 1976,75 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. За 2021рік - 6000 грн. 4540 грн. = 1460 грн., де: 6000 грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2021 році, 4540 грн. сума яка була виплачена, 1460 грн. недоплачена частка матеріальної допомоги на оздоровлення. 2022 рік - 6500 грн. 0 грн. = 6500 грн., де: 6500грн. мінімальна заробітна плата в Україні у 2021 році, 0 грн. сума яка була виплачена. Таким чином, відповідач не доплатив позивачці за 2017-2022 роки допомогу на оздоровлення в сумі 16626 грн. Позивачка просить стягнути з відповідача 13123 грн. 36 коп. вказаної недоплати. Тому, виходячи з принципу диспозитивності, позовні вимоги в цій частині належить задовольнити в сумі 13123 грн. 36 коп.

Дата виникнення боргу відповідає датам надання відпусток 26.06.2017 року, 25.09.2018 року, 12.06.2019 року, 17.05.2020 року , 25.06.2021 року, 25.07.2022 року.

Отже недоплачена позивачці частка заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період з 2017 року по 2022 роки в порядку передбаченому Законом №2050 «Про компенсацію громадянам витрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. №159, підлягає стягненню в розмірі 13123, 36 грн.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Українська залізниця» призупинили виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою, в односторонньому порядку, не повідомивши працівника ОСОБА_1 та профспілковий орган, членом якого є працівник, про ухвалення вказаного рішення, а також, в порушення вимогЗакону України «Про колективні договори і угоди»,не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. При цьому, суд зазначив, що таке призупинення, а саме застосуванняп. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога,відбулося до 24.03.2022 року, тобто до набрання чинності ЗУ«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 11 цього Закону, а тому не грунтується на Законі.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованимє рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно дост.13КЗпПУкраїни таст. 7 Закону України«Про колективні договори і угоди»,зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника, у розмірі 40 відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно з копією Витягу зпротоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема у п. 1.1.4 вказано: «…..додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики».

Тобто, АТ «Укрзалізниця» не вносились зміни до Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення було призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, тому є помилковими висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем вимогЗакону України«Проколективнідоговори іугоди» в частині ініціювання питання про підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів щодо призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення.

За таких обставин, суд першої інстанціїх дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування п.1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Фактично спір між стронами виник з приводу порушення прав та інтересів позивача ОСОБА_1 через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі, передбаченому пунктом 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, та п.3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2012 рік , які є чинними по цей час та п. 3.2.18 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 ріки, який є чинним по цей час.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

В той же час, відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на території України введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду справи.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені положеннями ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану, із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб, із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ХІ, який набув чинності 24.03.2022 року і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 2 Розділу «Прикінцеві положення» ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені пунктом 3.1.5 колективного договору, їх призупинення відповідачем відповідає положеннямст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, в тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 року у справі № 580/2869/22.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виплати позивачеві було призупинено, тому звернення позивача з цієї підстави до суду не позбавляє останню після закінчення воєнного стану звернутися до суду з вимогами про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення у випадку, якщо відповідач АТ «УКраїнська залізниця» не проведе з нею відповідний розрахунок, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік у сумі 6500,00 грн.

Також не підлягає задоволенню і позовна вимога, щодо стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2019 рік в розмрі 4173,00 грн., оскільки матеріалами справи підтверджено, а позивачем не спростовано, що остання не подавала роботодавцю у 2019 році заяву про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення, що передбачено вимогами колективного договору.

Таким чином розмір недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017, 2018, 2020 та 2021 роки складає 5953,50 грн. (1095 грн. недоплата за 2017 рік+ 1421,75 грн. недоплата за 2018 рік+ 1976,75 грн. недоплата за 2020 рік + 1460 грн. недоплата за 2021 рік=5953,50 грн.).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача АТ «Українська залізниця» про те, що п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року є законним, так як14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця», на підставіУказу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, та наразі виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачена Колективним договором, на період дії режиму воєнного стану в Україні призупинена та не здійснюється, що не суперечить вимогам ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

При цьому, колегією судідв не приймаються посиланя відповідача АТ «Українськазалізниця» в апеляційній сарзі на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема, щодо визначення підсудності спору, розгляду справи у порядку спрощеного позовного.

Так, згідно ч.1 ст.28 ЦПК України, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є захист її трудових прав, а тому позов підставно пред?явлено до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відповідно до ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, справи; що виникають з трудових відносин, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно постановив розглядати даний спір у порядку спрощеного позовного провадження.

Щодо позовної вимоги про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із ч.5 ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч.1 ст.21, ч 6 ст. 24 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Як передбачено ст.116 КЗпП України, при звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення. Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати, інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства, у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Позивач ОСОБА_1 звільнена 15 серпня 2022 року.

Приписи статті 117 КЗпП України, у редакції до 01 липня 2022 року, не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком.

При цьому, Закон України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, даний Закон України містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 15 серпня 2022 день звільнення позивача.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку, який розпочався з 16 серпня 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, але не більш як за шість місяців.

Позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату всіх належних їй виплат при звільненні 16.08.2022 року, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.08.2022 по 16.02.2023 (6 місяців) складає 51218,30 грн., відповідно розрахунку: середньоденний заробіток 385,10 грн. * 133 робочі дні у цей період = 51218,30 грн.

Таким чином стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 51218,30 грн.

Щодо посилання відповідача АТ «Українська залізниця» на пропуск позивачем строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року №5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2022 роки вона мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням наведенного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.

За викладених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 06 жовтня 2023року про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 доАкціонерного товариства «Українська залізниця»про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2017, 2018, 2020, 2021 роки у сумі 5953,50 грн.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2022 року по 18.02.2023 в сумі 51218,30 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: