Постанова

від 20.06.2024 по справі 914/334/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2024 р. Справа №914/334/24

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Орищин Г.В.,

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Сюрприз за №43 від 25.04.2024,

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2024, суддя Яворський Б.І., м. Львів, повний текст рішення складено 08.04.2024,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Вілла-Україна, м. Львів,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Сюрприз, м. Львів,

про стягнення 42 633,31 грн.

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

05.02.2024 товариство з обмеженою відповідальністю Вілла-Україна (надалі ТОВ Вілла-Україна) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Сюрприз (надалі ТОВ «Сюрприз») про стягнення 42 633,31 грн., з яких 5 839,86 грн.- 3% річних (за період 12.04.2022-03.03.2023) та 36 793,45 грн. інфляційних втрат, за період квітень 2022 року - лютий 2023 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору поставки товару від 17.11.2021, в частині поставки оплаченого позивачем товару.

Також позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 15.11.2023 у справі №914/2391/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2023, позовні вимоги ТОВ «Вілла Україна» до ТОВ «Сюрприз» задоволено в частині стягнення з ТОВ «Сюрприз» 186 201,21 грн. основного боргу за договором поставки товару від 17.11.2021.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за невиконання відповідачем договірних зобов`язань за договором поставки товару від 17.11.2021, які нараховані на підставі ч.2 статті 625 ЦК України.

Правовою підставою позову зазначає ст. ст. 530, 610, 625, 693 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.04.2024 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Сюрприз» на користь ТОВ «Вілла Україна» 36 793,45 грн. інфляційних втрат та 5 839,86 грн. 3% річних.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідачем не виконано договірні зобов`язання за договором поставки товару від 17.11.2021 на суму 186 201,21 грн., що підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області від 15.11.2023 у справі №914/2391/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2023.

Таким чином, суд дійшов висновку, що кредитор (позивач) має право на стягнення з боржника (відповідача) компенсаційних втрат, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, а саме 3% річних в розмірі 5 839,86 грн. (за період 12.04.2022-03.03.2023) та інфляційних втрат в розмірі 36 793,45 грн., за період квітень 2022 року - лютий 2023 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на безпідставність висновку місцевого господарського суду про те, що 12.04.2022 у відповідача (ТОВ «Сюрприз») виникло грошове зобов`язання зі сплати коштів ТОВ «Вілла Україна».

При цьому зазначає, що ТОВ «Сюрприз» в добровільному порядку виконало рішення Господарським судом Львівської області 15.11.2022 в справі № 914/2391/22.

Також апелянт посилається на те, що позивач звертався до відповідача із заявою про повернення коштів у зв`язку з запровадженням воєнного стану, а не вимогою про повернення суми попередньої оплати з підстав невиконання зобов`язань. У відповідь на вказану заяву ТОВ «Сюрприз» здійснило часткове повернення коштів у розмірі 150 000,00 грн., а згодом 03.03.2023 добровільно виконало рішення суду.

Узагальнені заперечення позивача

Позивач (ТОВ «Вілла Україна») подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2022 у справі №914/2391/22 та зобов`язання за договором поставки товару від 17.11.2021 ТОВ «Сюрприз» виконало лише 03.03.2023.

Таким чином, посилається на те, що ТОВ «Вілла Україна» має право на стягнення з ТОВ «Сюрприз» компенсаційних втрат, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення виконання зобов`язань, а саме 3% річних в розмірі 5 839,86 грн. (за період 12.04.2022-03.03.2023) та інфляційних втрат в розмірі 36 793,45 грн., за період квітень 2022 року - лютий 2023 року.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» за №43 від 25.04.2024 на рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2024 в справі №914/334/24 та ухвалено здійснювати розгляд справи № 914/334/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Судами встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 15.11.2022 у справі №914/2391/22, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2023, позовні вимоги ТОВ «Вілла-Україна» до ТОВ «Сюрприз» задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Сюрприз» на користь ТОВ «Вілла-Україна» 186 201,21 грн. за невиконання ТОВ «Сюрприз» умов договору поставки товару від 17.11.2021.

Вищенаведеним рішенням встановлено, що позивач перерахував на рахунок відповідача авансовий платіж в розмірі 1 107 710,63 грн. на підставі укладеного сторонами 17.11.2021 договору поставки товару (надалі договір), за змістом якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити покупцю товар, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити товар у відповідності до умов, визначених договором.

Пунктом 2.1. договору поставки передбачено, що товар повинен бути поставлений постачальником протягом 7 (семи) календарних днів з моменту оплати товару.

Також судом встановлено, що свої зобов`язання щодо поставки товару ТОВ «Сюрприз» виконало не в повному обсязі, зокрема товар на суму 336 201,21 грн. позивачу поставлено не було. У відповідь на вимогу ТОВ «Сюрприз» здійснило часткові повернення грошових коштів, а саме 13.04.2022 р. на суму 50 000, 00 грн. та 28.07.2022 на суму 100 000, 00 грн. Оплачений, але не поставлений відповідачем товар залишився на суму 186 201,21 грн.

28.02.2023 та 03.03.2023 ТОВ «Сюрприз» на виконання судового рішення перерахувало на користь ТОВ «Вілла-Україна» 186 201,21 грн. заборгованості.

Таким чином, рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2022 у справі №914/2391/22 виконано ТОВ «Сюрприз» лише 03.03.2023.

Згідно з ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у повному обсязі та у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання досягнутих домовленостей здійснив попередню оплату товару, який відповідач поставив частково, тому у ТОВ «Сюрприз» перед позивачем існувала основна заборгованість, яка разом із судовим збором присуджена до стягнення за рішенням суду у справі №914/2391/22 від 15.11.2022.

Частина 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

На підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України наведені обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 914/2391/22, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді справи №914/334/24, у якій беруть участь особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

У постанові від 19 червня 2019 року, в справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із тих, які ним не передбачені, але не суперечать йому; в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права й обов`язки можуть виникати з делікту та з рішення суду.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Апеляційним судом враховано що у справі № 914/2391/22 суди підтвердили (визначили, конкретизували) загальний обсяг грошового зобов`язання відповідача на користь позивача як суму основного боргу та позивач вправі ставити питання про стягнення 3 % річних й інфляційних втрат за період з 12.04.2022 (дата отримання ТОВ «Сюрприз» заяви про повернення коштів в розмірі враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, 05.04.2022 + сім днів) до 03.03.2023 (дата фактичного виконання).

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

В цій справі предметом позову є стягнення 3% річних (за період 12.04.2022-03.03.2023) та інфляційних втрат, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України за період квітень 2022 року лютий 2023 року за невиконання грошового зобов`язання за договором поставки товару від 17.11.2021.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує право кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, в розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 913/70/18, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахований апеляційним господарським судом.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 902/330/17).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахований апеляційним господарським судом.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що з ухваленням Господарським судом Львівської області 15.11.2022 рішення про стягнення з ТОВ «Сюрприз» боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором поставки не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання ним грошового зобов`язання, тобто до 03.03.2023.

За таких обставин апеляційний суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що кредитор (позивач) має право на стягнення з боржника (відповідача) компенсаційних втрат, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Щодо стягнення 3 % річних.

Позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 5 839,86 грн. за період з 12.04.2022 по 03.03.2023, виходячи з суми боргу 186 201,21 грн., яка визначена рішенням Господарського суду Львівської області від 15.11.2023 в справі № 914/2391/22, що набрало законної сили.

Таким чином, здійснивши перерахунок нарахування 3 % річних за період з 12.04.2022 (дата отримання ТОВ «Сюрприз» заяви про повернення коштів в розмірі враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, 05.04.2022 + сім днів) по 03.03.2023 (дата фактичного виконання) на суму боргу в розмірі 186 201,21 грн., апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 5 839,86 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 36 793,45 грн. за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року, виходячи з суми боргу в розмірі 186 201,21 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення, Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

Нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Таким чином, здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року виходячи з суми боргу в розмірі 186 201,21 грн., апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 36 793,45 грн.

Посилання апелянта на те, що позивач звертався до відповідача із заявою про повернення коштів у зв`язку з запровадженням воєнного стану, а не вимогою про повернення суми попередньої оплати з підстав невиконання зобов`язань і у відповідь на вказану заяву ТОВ «Сюрприз» здійснило часткове повернення коштів у розмірі 150 000,00 грн., а згодом добровільно виконало рішення суду, апеляційний господарський суд не бере до уваги, оскільки зазначені доводи не стосуються предмету та підстав заявленого позову.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що рішення Господарського суду Львівської області від 15.11.2022 у справі №914/2391/22 та зобов`язання за договором поставки товару від 17.11.2021 ТОВ «Сюрприз» виконало лише 03.03.2023, а тому позивач має право на стягнення компенсаційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, знайшли своє підтвердження та враховані апеляційним господарським судом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Львівської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому апеляційний суд враховує їх як обґрунтовані.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» за №43 від 25.04.2024 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта (відповідача) судового збору в розмірі 4 542,00 грн., який сплачений згідно з платіжною інструкцією за № 720 від 25.04.2024.

Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» за №43 від 25.04.2024 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2024 в справі №914/334/24 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 4 542,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Орищин Г.В.