Постанова

від 25.06.2024 по справі 916/4214/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4214/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: О.Ю. Аленіна, С.В. Таран,

секретар судового засідання К.А. Арустамян,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп»

на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 (суддя С.П. Желєзна, м.Одеса, повний текст складено 04.04.2024)

у справі №916/4214/23

за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси»

до відповідача: Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп»

про стягнення 582483,44 грн,

В С Т А Н О В И В :

Коротка історія справи. Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 582 483,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором на постачання теплової енергії №3274 від 01.11.2006 в частині оплати вартості поставленої теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників судового процесу.

12.12.2023 відповідачем разом із відзивом на позовну заяву подано докази сплати спожитої теплової енергії після відкриття провадження у справі на суму 50000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 закрито провадження у справі №916/4214/23 в частині позовних вимог про стягнення 50000,00 грн. Позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» задоволено. Стягнуто з Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 532483,44 грн та судовий збір у розмірі 7987,26 грн.

Суд першої інстанції, проаналізувавши встановлені обставини справи, дійшов висновку про доведеність позивачем належними доказами факту поставки теплової енергії та її споживання відповідачем та про правомірність доводів позивача щодо існування у відповідача невиконаного зобов`язання з оплати за поставлену теплову енергію у заявленій позивачем сумі.

При цьому суд, врахувавши сплату позивачем під час розгляду справи 50000,00 грн заборгованості, дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині позовних вимог з огляду на відсутність предмету спору.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державний регіональний проектно-вишукувальний інститут «Укрпівдендіпроводгосп» звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що в документах, які були надані позивачем під назвою «ОТЧЕТЫ», немає дати їх складення, вони складені російською мовою та не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, оскільки вони не встановлюють наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Також скаржник зазначив, що керівник та минулий керівник відповідача не підписували документи (мається на увазі звіти, на які послався суд першої інстанції). Відповідач також не уповноважував будь-кого підписувати такі документи.

Крім того, апелянт зауважив, що акт звіряння розрахунків №3274, який міститься в матеріалах справи та на який послався суд, містить підпис лише позивача та не містить підпису відповідача, у зв`язку з чим не має для розгляду справи жодного значення. Відповідач не отримував від позивача акти-звіряння взаємних розрахунків.

За доводами відповідача, позивач не визначив, за який саме період він нараховує заборгованість. Так, у позовній заяві позивач вказував, що у відповідача виникла заборгованість з січня 2022 року по серпень 2023 року, проте у доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості міститься період з листопада 2021 року по березень 2023 року, що виключає можливість встановити, за який саме період позивач хоче стягнути кошти з відповідача.

Відповідач звернув увагу на те, що він у своєму відзиві на позовну заяву зазначав, що у приміщенні розміщуються внутрішньо-переміщені особи, тоді як відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24.02.2022 з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Зокрема, позивач зазначив, що керівництво відповідача з часу встановлення вузла (приладу) обліку теплової енергії не приймало участі в огляді та перевірці роботи комерційного вузла обліку теплової енергії, знятті показань, тобто або самоусунулось від виконання своїх посадових обов`язків, або поклало їх на іншого працівника. Звіти про обсяг отриманої теплової енергії надавались саме відповідачем, частина з них названа «отчет», так як в той час регіональною мовою в Одеській області була російська. У будь-якому випадку, відповідач наразі не оскаржує наведені в них цифри, не надає якісь інші, не оскаржує зафіксовані його працівником показники приладу обліку, не надає інші показники.

Крім того, позивач вказав, що обов`язок оплати вартості отриманого товару та наданих послуг виникає у боржника не тільки з договірних умов (у тому числі в межах суми договору) між ним та теплопостачальною організацією, але й з вимог законодавства України. Кінцевий споживач знаходиться в договірних відносинах на користування тепловою енергією на підставі договору приєднання, виходячи з факту відпуску теплової енергії в будинок (статті 626, 633, 634, 638 ЦК України; стаття 162 Житлового кодексу України; абзац 2 частини першої статті 1 Закону України «Про теплопостачання»). У будь-якому разі, можлива відсутність показників приладу обліку не позбавила б відповідача від обов`язку з оплати отриманої теплової енергії, а навпаки, збільшила б його заборгованість, так як вона в такому випадку розраховувалась не за показниками приладу обліку, а розрахунковим способом відповідно до пункту 23 «Правил користування тепловою енергією», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (зі змінами).

Позивач також зауважив на тому, що претензія з актом звіряння взаєморозрахунків надсилалась відповідачу під час спроби досудового врегулювання спору, а та обставина, що відповідач проігнорував і претензію, і акт звіряння взаєморозрахунків, не надав відповіді на них та будь-які до них зауваження чи свій варіант акту звіряння взаєморозрахунків є доказом свідомого та тривалого ігнорування керівником апелянта виконання своїх договірних зобов`язань.

Відносини апелянта із внутрішньо переміщеними особами не стосуються договору між сторонами даного судового спору, тобто, не мають для його вирішення жодного значення. Тому розрахунок законно здійснювався із застосуванням тарифу для «інших споживачів». Водночас апелянт за цей час так і не надав суду жодних документів, які б доводили, що в його приміщеннях розташовані внутрішньо-переміщені особи.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 24.04.2024 за вх.№1506/24.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В.Поліщук, суддів: О.Ю. Аленіна, С.В. Таран.

Оскільки на час надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/4214/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили, ухвалою суду від 29.04.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4214/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/4214/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

07.05.2024 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4214/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4214/23. Встановлено позивачу строк до 29.05.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 розгляд апеляційної скарги Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4214/23 призначено на 25.06.2024 об 11:30 год.

24.06.2024 до суду апеляційної інстанції від Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» надійшла заява про розгляд справи без участі його представника (вх.№1506/24 від 24.06.2024).

Сторони про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, проте не скористалися своїм правом участі у ньому.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

01.11.2006 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси», як теплопостачальною організацією, та Державним регіональним проектно-вишукувальним інститутом «Укрпівдендіпроводгосп», як споживачем було укладено договір на постачання теплової енергії №3274, згідно з пунктом 1 якого теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбаченими цим договором.

Теплова енергія постачається споживачу на опалювання об`єктів по вул. Гайдара, 13, 25-ї Чапаївської дивізії, 1-А в обсягах згідно додатку 1 до цього договору (пункт 2.1 договору №3274 від 01.11.2006).

Пунктом 3.2.2. договору №3274 від 01.11.2006 передбачено обов`язок відповідача виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору №3274 від 01.11.2006 облік споживання теплової енергії на об`єкті, який розташований по вул. Гайдара, 13, визначається розрахунковим способом. Звіт про фактичне щомісячне споживання теплової енергії споживач надає теплопостачальній організації у термін з 28 по 30 число звітного місяця.

Порядок розрахунків визначено у пунктах 6.1.-6.4. договору №3274 від 01.11.2006, відповідно до яких розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації по тарифу 179,12 грн за 1 Гкал., діючому на момент укладання договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої та зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період. Кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим.

Пунктом 10.1. договору №3274 від 01.11.2006 визначено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2007.

Водночас згідно з пунктом 10.4. договору №3274 від 01.11.2006 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією зі сторін.

Додатками до договору №3274 від 01.11.2006 є додатки №1 (обсяги постачання теплової енергії споживачу), №2 (схема теплотраси), №3 (умови припинення подачі теплової енергії).

23.12.2021 Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення №395 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування і постачання, послуги з постачання теплової енергії Комунальному підприємству «Теплопостачання міста Одеси».

На підтвердження факту постачання відповідачу теплової енергії Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» було надано суду звіти, складені російською мовою, за період з 31.12.2021 по 31.01.2022 (січень), за період з 31.01.2022 по 28.02.2022 (лютий), за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 (березень), за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 (грудень), за період з 31.12.2022 по 31.01.2023 (січень), за період з 31.01.2023 по 28.02.2023 (за лютий). На всіх наданих позивачем суду звітах наявні підписи споживача (без зазначення ініціалів) та печатки відповідача.

Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» виставлено відповідачу рахунки-фактури №3274 за січень 2022 року на суму 182051,31 грн, №3274 за лютий 2022 на суму 170273,93 грн, №3274 за березень 2022 року на суму 147533,81 грн, №3274 за грудень 2022 року на суму 181758,34 грн, №3274 за січень 2023 року на суму 126035,52 грн, №3274 за лютий 2023 року на суму 84316,65 грн. При розрахунку вартості спожитої відповідачем теплової енергії позивачем було застосовано тариф, затверджений рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №395 від 23.12.2021.

29.08.2023 Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» звернулось до відповідача із претензією, відповідно до якої просило погасити борг у сумі 582483,44 грн. До претензії було додано акт звірки взаємних розрахунків та розрахунок заборгованості. Вказана претензія була вручена відповідачу 06.09.2023.

Так, відповідно до складеного позивачем акту звірки взаємних розрахунків, підписаного лише Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси», станом на 01.09.2023 заборгованість відповідача за договором №3274 від 01.11.200 складає 582483,44 грн.

06.01.2023 комісією у складі представників Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» та Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» складено акт про самовільне підключення споживача до теплової мережі за відсутності наряду.

Листом від 09.01.2023 відповідач просив позивача надати дозвіл на відновлення теплопостачання. При цьому, відповідач зобов`язався сплатити заборгованість у розмірі 323000,00 грн у строк до 06.02.2023.

16.01.2023 Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» видано наряд на підключення об`єкта відповідача до системи централізованого опалення.

08.02.2023 Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» видано наряд на відключення об`єкта відповідача від системи централізованого опалення у зв`язку з наявністю у споживача заборгованості у розмірі 528166,79 грн.

З наданих відповідачем листів вбачається, що у 2022-2023 роках юридичні особи, які орендують приміщення у відповідача, просили останнього призупинити нарахування орендної плати та комунальних платежів тощо. Відповідачем також було надано звіт про фінансові результати за 9 місяців 2023 року.

Крім того, в матеріалах справи наявні інші акти, складені сторонами, акт про збереження пломб, акти про пломбування засобу вимірювальної техніки, про розпломбування тощо.

Позивач зазначає, що ним належним чином виконано прийняті на себе за договором №3274 від 01.11.2006 зобов`язання в частині постачання відповідачу теплової енергії протягом січня-березня 2022 року, грудня 2022 року-лютого 2023 року, на загальну суму 811548,30 грн, водночас вартість поставленої позивачем теплової енергії була оплачена відповідачем часткового на суму 133000,00 грн, що з урахуванням наявної передоплати у розмірі 96064,86 грн, стало підставою для звернення позивача до суду із позовними вимогами про стягнення 582483,44 грн.

При цьому на підставі платіжного доручення №6018 від 27.11.2023 Державним регіональним проектно-вишукувальним інститутом «Укрпівдендіпроводгосп» було перераховано на рахунок Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» грошові кошти у розмірі 50000,00 грн, у призначенні платежу зазначено наступне: договір №3274 за теплопостачання 2023 рік.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із встановлення факту поставки теплової енергії та її споживання відповідачем та правомірності доводів позивача щодо існування у відповідача невиконаного зобов`язання з оплати за поставлену теплову енергію у заявленій позивачем сумі, при цьому суд, врахувавши сплату позивачем під час розгляду справи 50000,00 грн заборгованості, дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині позовних вимог з огляду на відсутність предмету спору.

Позиція суду апеляційної інстанції

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками Господарського суду Одеської області з огляду на наступне

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, що підставою виникнення зобов`язання відповідача з оплати теплової енергії є договір на постачання теплової енергії №31274 від 01.11.2006 на об`єкти споживача відповідно додатку №1 до договору.

Цей договір наразі не є розірваним, він є пролонгованим і чинним, отже, обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Закон України «Про теплопостачання» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено такі терміни, що вживаються у цьому Законі:

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

теплопостачальна організація суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.

Відповідно до частини шостої статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

За змістом пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем належним чином виконано прийняті на себе за договором №3274 від 01.11.2006 зобов`язання в частині постачання відповідачу теплової енергії протягом січня-березня 2022 року, грудня 2022 року-лютого 2023 року, на загальну суму 811548,30 грн, що підтверджується підписаними сторонами звітами, які містяться в матеріалах справи.

Тверження скаржника про те, що відповідні звіти не є належними доказами, оскільки не містять дати їх складення та складені російською мовою, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки по перше, вони складені саме споживачем, по друге, незважаючи на те, що вони складені російською мовою, означене ніяким чином не перешкоджає встановленню їх змісту, а по-третє, вірність викладеної в них інформації ніяким чином не спростовані відповідачем.

Доводи скаржника про те, що керівник та минулий керівник відповідача не підписували відповідні звіти, також не можуть бути підставою для їх неврахування судом, оскільки відповідач не надав ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи жодних доказів, на підтвердження того, що особи, які складали ці звіти, діяли з перевищенням свої службових повноважень, більш того, жодним нормативним актом не передбачено складання звіту про обсяг отриманої теплової енергії чи послуги з постачання теплової енергії виключно керівником підприємства (установи), що отримує теплову енергію, крім того відповідачем не надано і альтернативного розрахунку здійсненого керівником відповідної установи, який би не в співпадав зі звітами, наданими його працівниками та із розрахунком позивача.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та приписів чинного законодавства, відповідач зобов`язаний був оплатити вартість поставленої теплової енергії за вказані періоди, разом з тим вартість поставленої позивачем теплової енергії згідно складеного останнім акту звіряння розрахунків та розрахунку заборгованості була оплачена відповідачем часткового на суму 133000,00 грн, що з урахуванням наявної передоплати у розмірі 96064,86 грн, призвело до порушення останнім виконання договірних зобов`язань в частині оплати вартості теплової енергії у сумі 582483,44 грн (811548,30 грн - 133000,00 грн 96064,86 грн = 582483,44 грн).

В процесі вирішення судом першої інстанції даної справи відповідачем було перераховано на рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 50000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №6018 від 27.11.2023.

У зв`язку з зазначеним, місцевий господарський суд, з урахуванням положень статті 231 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про відсутність між сторонами предмету спору в частині вимог Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» про стягнення із відповідача суми боргу у розмірі 50000,00 грн та закрив провадження в цій частині.

Водночас доказів погашення суми основного боргу у розмірі 532483,44 грн (582483,44 грн - 50000,00 грн) відповідачем суду не надано.

Колегія суддів наголошує на тому, що у частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Враховуючи відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 532483,44 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення заборгованості у зазначеному розмірі за укладеним між сторонами договором на постачання теплової енергії №3274 від 01.12.2006.

Крім того, колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано до суду власного контррозрахунку, доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди з розрахунком позивача.

Посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», як на підставу для звільнення від сплати заборгованості, колегія суддів відхиляє враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Деякі питання сплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом і ухвалення оскаржуваного рішення та яка застосовувалася з 24.02.2022) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:

-нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;

-припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі;

-стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо).

Дія абзаців першого та третього пункту 1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану (пункт 1-1 постанови КМУ №206).

Отже, норми вказаної постанови щодо заборони нарахування та стягнення заборгованості, інфляційних нарахувань, процентів річних поширюються на населення, яким несвоєчасно та/або неповно вносилися плата за житлово-комунальні послуги з 24.02.2022 та юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи.

Відповідачем зазначених доказів до матеріалів справи не надано.

Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та які доводять правильність та законність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4214/23 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим суд залишає оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» - без задоволення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Укрпівдендіпроводгосп» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/4214/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.06.2024.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

Суддя О.Ю. Аленін

СуддяС.В. Таран

.