Рішення

від 06.06.2024 по справі 910/2103/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2024Справа № 910/2103/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯСТА"

про стягнення 1 162 551, 24 грн.

Представники:

від позивача: Підлипенський Д.В.;

від відповідача: Волощук В.В.;

вільний слухач: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯСТА" (далі-відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 162 551, 24 грн, з яких: 835 371, 25 грн - пені та 327 179, 99 грн - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.03.2024.

У судовому засіданні 21.03.2024 оголошено перерву до 18.04.2024.

22.03.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯСТА" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що в порядку листування сторонами було погоджено зміну строків поставки товару та, відповідно продовжено строк банківської гарантії. Відповідач вказує, що ним відповідно до умов договору було надано позивачу всі необхідні документи для приймання товару по кількості та якості в день поставки. Також, відповідач просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені).

04.04.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що сторони не укладали жодних додаткових угод до договору, якими вносилися зміни до строків поставки товару, а посилання відповідача на листування позивач вважає безпідставним. Тож, позивач вказує, що відповідач поставив товар з порушенням строків, визначених умовами договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/2103/24 призначено на 16.05.2024.

У судовому засіданні 16.05.2024 оголошено перерву до 06.06.2024.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.06.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЯСТА" (далі - постачальник) укладено договір № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця підіймально-транспортувальне обладнання (Візки для переміщення коліс) (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена у додатку 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною (далі - специфікація), а покупець зобов`язується прийнятий і оплатити такі товари.

Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, загальна ціна цього договору становить 4 673 999, 88 грн, в тому числі ПДВ - 778 999, 98 грн.

Згідно п. 4.1. договору, розрахунки здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахуванням покупцем на зазначений у розділі 14 цього договору поточний рахунок постачальника грошових коштів на умовах, визначених цим договором.

Покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки, визначеної за правилами п. 5.8. цього договору (п. 4.2. договору).

Пунктом 5.1. договору визначено, що постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Покупець залишає за собою право змінити місце поставки товару, про що сторони складають додаткову угоду.

За умовами п. 5.3. договору, поставка товарів здійснюється на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» (місце поставки згідно специфікації), Інкотермс (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати) (редакції 2010 року) з урахуванням умов п. 5.1. цього договору.

Відповідно до п. 5.6. договору, право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною.

Згідно п. 5.7. договору, приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України.

У п. 5.8. договору сторони погодили, що датою поставки Товарів за цим Договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13. цього договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі наведених нижче наступних документів:

5.8.1. Видаткової пакладної;

5.8.2. Документу про підтвердження якості Товарів на кожну одиницю (або партію) товару: сертифікат відповідності, декларація про відповідність, сертифікат ISO-9001;

5.8.3. Інструкція з експлуатації;

5.8.4. Товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п. 5.13 договору, приймання Товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі Акту приймання Товарів за кількістю та якістю. Положення Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості № п-6, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. та Інструкції про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості № п-7, яка затверджена постановою Державного арбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р., застосовуються до правовідносин сторін за цим Договором в тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим Договором.

Пунктом 6.3. договору визначено, що постачальник зобов`язаний, зокрема забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Згідно п. 7.4. договору, за порушення строків поставки товарів або недопоставки товарів постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вартості товарів, поставку яких прострочено. Сплата пені та/або штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов`язань за цим договором.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 12.1. договору).

Додатком № 1 до договору № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021 є специфікація, відповідно до якої постачальник зобов`язаний поставити товар - візок для переміщення коліс ВН8АС3-600, у кількості - 66 шт., строк поставки (зазначається кількість календарних днів з дати укладення договору) - 120 календарних днів, місце поставки - Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49, загальна вартість - 4 673 999, 88 грн (у т.ч. ПДВ - 778 999, 98 грн).

Додатком № 2 до договору № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021 сторони погодили технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі.

28.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЯСТА" (постачальник) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021, відповідно до якої сторони вирішили п. 12.1. договору викласти в наступній редакції: « 12.1. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2022 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання».

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, постачальник зобов`язується продовжити строк дії банківської гарантії № 008/1310ГРВ від 22.09.2021 до 01.03.2022.

Як зазначає позивач, враховуючи дату укладення договору - 04.10.2021, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару «Візок для переміщення коліс ВН8АС3-600» у строк до 01.02.2022.

Проте, відповідачем (постачальником) порушено умови договору в частині строків поставки товару, а саме:

- згідно видаткової накладної № РН-ЯУ-0680 від 13.07.2022 та акту приймання товарів за кількістю та якістю № 537 від 18.07.2022 поставку товару на суму 708 181, 80 грн здійснено 18.07.2022, чим прострочено виконання зобов`язання на 166 днів;

- згідно видаткової накладної № РН-ЯУ-0878 від 22.08.2022 та акту приймання товарів за кількістю та якістю № 582 від 22.08.2022 поставку товару на суму 212 454, 54 грн здійснено 22.08.2022, чим прострочено виконання зобов`язання на 181 день;

- згідно видаткових накладних № РН-ЯУ-0961 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0960 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0958 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0957 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0956 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0955 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0953 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0952 від 05.09.2022 та акту приймання товарів за кількістю та якістю № 581 від 05.09.2022 поставку товару на суму 3 753 363, 54 грн здійснено 05.09.2022, чим прострочено виконання зобов`язання на 181 день.

Також, позивач зазначає, що ним було перераховано відповідачу кошти у розмірі 4 673 999, 88 грн - за фактом поставки товару, що підтверджується платіжними дорученнями № 60293 від 11.08.2022, № 70333 від 16.09.2022, № 74608 від 03.10.2022, № 75533 від 04.10.2022, № 75913 від 05.10.2022, № 77073 від 06.10.2022, № 77074 від 06.10.2022, № 77484 від 07.10.2022, № 77482 від 07.10.2022, № 77483 від 07.10.2022.

Позивачем на адресу відповідача направлялись претензія № ТОВВИХ-22-13801 від 19.12.2022, в якій позивач повідомив відповідача про нарахування пені та штрафу, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару у визначений договором та специфікацією строк, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною АТ «Укрпошта» № 0306504513540.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач здійснив поставку товару із порушенням строку, тому просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 1 162 551, 24 грн, з яких: 835 371, 25 грн - пені за періоди: з 02.02.2022 по 17.07.2022 та з 02.02.2022 по 01.08.2022 та 327 179, 99 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості товарів, поставку яких прострочено.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Пунктом 5.1. договору визначено, що постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Покупець залишає за собою право змінити місце поставки товару, про що сторони складають додаткову угоду.

За умовами п. 5.3. договору, поставка товарів здійснюється на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» (місце поставки згідно специфікації), Інкотермс (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати) (редакції 2010 року) з урахуванням умов п. 5.1. цього договору.

Згідно статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до специфікації, яка є додатком № 1 до договору № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021 сторони погодили, що постачальник зобов`язаний поставити товар - візок для переміщення коліс ВН8АС3-600, у кількості - 66 шт., строк поставки (зазначається кількість календарних днів з дати укладення договору) - 120 календарних днів, місце поставки - Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49, загальна вартість - 4 673 999, 88 грн (у т.ч. ПДВ - 778 999, 98 грн).

Тож, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару «Візок для переміщення коліс ВН8АС3-600» у строк до 02.02.2022 (з урахуванням приписів ст. 253 Цивільного кодексу України).

Проте, відповідачем, поставлено товар на загальну суму 4 673 999, 88 грн грн з порушенням строку визначеного у специфікації, що підтверджується наступними документами: видатковими накладними № РН-ЯУ-0680 від 13.07.2022, № РН-ЯУ-0878 від 22.08.2022, № РН-ЯУ-0961 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0960 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0958 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0957 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0956 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0955 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0953 від 05.09.2022, № РН-ЯУ-0952 від 05.09.2022 та актами приймання товарів за кількістю та якістю № 537 від 18.07.2022 на суму 708 181, 80 грн, № 582 від 22.08.2022 на суму 212 454, 54 грн та № 581 від 05.09.2022 на суму 3 753 363, 54 грн.

Відповідно до п. 5.6. договору, право власності на товари переходить від постачальника для покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною.

Згідно п. 5.7. договору, приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.13 договору, приймання Товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі Акту приймання Товарів за кількістю та якістю.

Тож, підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів є складені між сторонами Акти приймання Товарів за кількістю та якістю, відповідно до яких відповідачем поставлено товар на суму 708 181, 80 грн - 18.07.2022, на суму 212 454, 54 грн - 22.08.2022 та на суму 3 753 363, 54 грн - 05.09.2022.

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що сторонами в порядку листування було погоджено зміну строків поставки товару та продовження строків банківської гарантії, у звязку з чим відповідач вважає, що товар був поставлений у погоджений сторонами термін. Також, відповідач посилається на настання обставин непереборної сили - віськову агресію рф проти України, що стало підставою для введення воєнного стану.

Суд зазначає, що відповідачем додано до відзиву лист № 04/1901/2022 від 19.01.2022, яким відповідач звертався до позивача з проханням продовжити термін дії договору № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021 та банківської гарантії.

Також, відповідачем надано лист № 11/1002/2022 від 10.02.2022, в якому він просив позивача продовжити термін дії договору № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021 та банківської гарантії, у зв`язку з обмеженням роботи підприємств Європи та Азії через карантин до 31.08.2022.

Крім того, листом № 16/1702/2022 від 17.02.2022 відповідач гарантував позивачу поставку товару за договором № 2110000032 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 04.10.2021 в повному обсязі до 31.08.2022.

В свою чергу, листом №ТОВВИХ-22-2216 від 18.02.2022 позивач надав відповідь на листи відповідача № 04/1901/2022 від 19.01.2022 та № 11/1002/2022 від 10.02.2022, в якому просив відповідача забезпечити продовження банківської гарантії до 30.09.2022.

Листом № 18/1403/2022 від 14.03.2022 відповідачем було надіслано позивачу проект додаткової угоди № 2 до договору, в якій, зокрема визначено строк поставки товару 31.08.2022.

Проте, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази погодження та підписання позивачем проекту вказаної додаткової угоди.

Разом з тим, листом № 24/1005/2022 від 10.05.2022 відповідач повторно звернувся до позивача, в якому просив дати згоду на прийом товару за договором № 2110000032 від 04.10.2021 у період з 15.06.2022 до 31.09.2022 та у разі поставки у зазначений період просив позивача підтвердити зобов`язання щодо оплати поставленого товару протягом 20-30 календарних днів з дати поставки.

Листом № ТОВВИХ-22-5957 від 08.06.2022 позивач надав відповідь на вищезазначений лист відповідача, яким надав згоду щодо приймання товару відповідно до дати, вказаної у листі № 24/1005/2022 від 10.05.2022 та оплати згідно умов договору.

Тож, у даному випадку, лист позивача № ТОВВИХ-22-5957 від 08.06.2022 відповідач трактує як зміну сторонами строків поставки товару, проте суд вважає такі твердження відповідача безпідставними, оскільки у вказаному листі позивача не йдеться про зміну строків поставки товару та/або погодження внесення змін до договору в частині строків поставки. Вказаним листом позивач лише надав згоду на приймання товару відповідно до дати, вказаної у листі відповідача № 24/1005/2022 від 10.05.2022 та оплати згідно умов договору, що не може бути розцінено як зміна строків поставки товару шляхом обміну листування.

Так, відповідно до п. 13.1. договору, всі зміни і доповнення до цього договору складаються в письмовій формі, підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, внесення змін до договору сторонами вчиняється в такій самій формі, що й договір, тобто шляхом укладення додаткової угоди до нього.

Суд зазначає, що доказів внесення змін сторонами до договору № 2110000032 від 04.10.2021 в частині строків поставки товару, шляхом укладення відповідної додаткової угоди матеріали справи не містять.

При цьому, суд зазначає, що вищезазначені листи відповідача були надіслані фактично після закінчення погодженого сторонами строку поставки товару - 02.02.2022, за виключенням листа № 04/1901/2022 від 19.01.2022, проте в останньому відповідач просив саме продовжити термін дії договору № 2110000032 від 04.10.2021.

Що стосується настання форс - мажорних обставин, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, суд зазначає.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.

Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до п. 8.1. договору, жодна зі Сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього Договору у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об?єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами Договору, а саме: загрози війни, збройного конфлікту або серйозної погрози такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, блокади, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокаду, революцію, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом країни виробника Товару* експропріацію, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізицію, громадську демонстрацію, блокаду, страйк, аварію, протиправні дії третіх осіб, пожежу, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборону (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно п. 8.2 договору, сторони протягом 10 (десяти) календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника Товару (відповідний документ повинен бути належним чином легалізований на території України та мати нотаріально засвідчений переклад на українську мову), де виникли дані обставини.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.8.2 договору, як і не містять доказів укладення сторонами додаткової угоди, якою продовжено виконання сторонами своїх зобов`язань за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині.

Крім того, суд зазначає, що договір між сторонами був укладений 04.10.2021, задовго до введення в Україні воєнного стану та строк поставки товару настав 02.02.2022, також до введення в Україні воєнного стану.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ЯСТА" не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з поставки товару у визначений договором № 2110000032 від 04.10.2021 строк внаслідок настання форс-мажорних обставин.

При цьому, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки товару до 20.02.2022 (включно) відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, як встановлено судом вище, відповідач зобов`язаний був здійснити поставку товару до 02.02.2022 (включно), проте відповідачем було поставлено позивачу товар партіями - 18.07.2022, 22.08.2022 та 05.09.2022, тобто із порушенням строку, визначеного у специфікації до договору.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 162 551, 24 грн, з яких: 835 371, 25 грн - пені за періоди: з 02.02.2022 по 17.07.2022 та з 02.02.2022 по 01.08.2022 та 327 179, 99 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості товарів, поставку яких прострочено.

Згідно п. 7.4. договору, за порушення строків поставки товарів або недопоставки товарів постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 календарних днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вартості товарів, поставку яких прострочено. Сплата пені та/або штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов`язань за цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків поставки товарів або недопоставки товарів постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду нарахування пені та, відповідно, у розмірі пені заявленої до стягнення, оскільки як зазначено судом вище, відповідач зобов`язаний був поставити товар у строк до 02.02.2022 (включно), тож починаючи з 03.02.2022 відбулось прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 830 697, 26 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з поставки товару за періоди: з 03.02.2022 по 17.07.2022 нарахована на суму 708 181, 80 грн, з 03.02.2022 по 01.08.2022 нарахована на суму 212 454, 54 грн та з 03.02.2022 по 01.08.2022 нарахована на суму 3 753 363, 54 грн, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.4 договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 327 179, 99 грн - штрафу у розмірі 7 % від вартості товарів, поставку яких прострочено.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач заявляв про застосування строку позовної давності до вимоги позивача про стягнення пені та штрафу.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

В той же час, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» було продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023 року.

При цьому, згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Окрім того, строк позовної давності було також продовжено згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у відповідності до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Як встановлено судом, датою звернення позивача з цим позовом до суду є 16.02.2024, а період нарахування позивачем пені визначений з 03.02.2022 по 17.07.2022 та з 03.02.2022 по 01.08.2022.

Тож, відповідачем не враховано те, що згідно з приписами Закону № 540-IX строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України (зокрема, щодо стягнення пені та штрафу), продовжуються на строк дії карантину, який встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), крім того, перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії воєнного стану в Україні, у зв`язку з чим суд вважає безпідставними твердження відповідача про пропуск позивачем позовної давності щодо стягнення пені за періоди з 03.02.2022 по 17.07.2022 та з 03.02.2022 по 01.08.2022 та штрафу, відповідно.

Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯСТА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" підлягають стягненню штрафні санкції у розмірі 1 157 877, 25 грн (830 697, 26 грн + 327 179, 99 грн).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯСТА" (проспект 40-річчя Жовтня, буд. 27, м. Київ, 03039, ідентифікаційний код - 38914367) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (пр. Гузара Любомира, буд. 44, м. Київ, 03065, ідентифікаційний код - 42795490) 830 697 (вісімсот тридцять тисяч шістсот дев`яносто сім) грн 26 коп. - пені, 327 179 (триста двадцять сім тисяч сто сімдесят дев`ять) грн 99 коп. - штрафу та 17 368 (сімнадцять тисяч триста шістдесят вісім) грн 16 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 27.06.2024.

Суддя Щербаков С.О.