Постанова

від 19.06.2024 по справі 357/2597/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 357/2597/22

провадження № 61-16521св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,відповідач - Комунальне підприємство «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1»,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Радецька Тетяна Петрівна, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року у складі судді Цукурова В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Музичко С. Г., Березовенко Р. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» (далі - КП «ВУ ЖКГ-1») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітної плати.

Позов мотивовано тим, що з 29 серпня 2007 року ОСОБА_1 перебуває

у трудових правовідносинах із КП «ВУ ЖКГ-1», працюючи на посаді інженера

з охорони праці на підставі переведення з Узинського ВУ ЖКГ згідно з пунктом

5 частини першої статті 36 КЗпП України.

Також позивач є головою профспілкової організації КП «ВУ ЖКГ-1», що підтверджується протоколом звітно-виборних профспілкових зборів 2019 року.

30 грудня 2021 року ОСОБА_1 було надано повідомлення про заплановані зміни істотних умов праці за № 07-06/308, відповідно до змісту якого на підприємстві з 01 березня 2022 року буде створено службу з охорони праці, навколишнього природного середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки в кількості двох штатних одиниць: начальник служби та інженер

з охорони навколишнього середовища. Запропоновано позивачу в строк до

01 березня 2021 року надати відповідь, чи погоджується вона працювати на посаді начальника служби шляхом укладення строкового договору на один місяць.

ОСОБА_1 вважала, що її посада не була скорочена з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутня необхідність відповідати на лист, оскільки виконати його вимоги фактично неможливо.

09 березня 2022 року наказом КП «ВУ ЖКГ-1» № 17-ВК звільнено ОСОБА_1

з 01 березня 2022 року з посади провідного інженера з охорони праці у зв`язку

з відмовою від продовження роботи шляхом укладення строкового трудового договору у зв`язку із зміною істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

На переконання позивача, її звільнення є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки зміни в організації підприємства насправді не відбулися, посада, яку займала позивач, була штучно виведена зі штатного розпису, а наказ роботодавця про звільнення має дискримінаційний характер. Між адміністрацією КП «ВУ ЖКГ-1» та ОСОБА_1 як головою профспілкової організації триває конфлікт із підстав активної позиції позивача щодо захисту прав працівників підприємства.

Роботодавець при звільненні не запропонував усі вакантні на підприємстві посади, а посада начальника служби з охорони праці, навколишнього природного середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки була запропонована в бік погіршення умов праці ОСОБА_1 - на умовах роботи не більше 1 місяця на 0,5 ставки.

ОСОБА_1 просила суд:

поновити її на роботі в КП «ВУ ЖКГ-1» з дати звільнення на посаді провідного інженера з охорони праці;

стягнути з КП «ВУ ЖКГ-1» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2022 року до 03 серпня 2022 року в сумі 43 101,47 грн;

стягнути з КП «ВУ ЖКГ-1» на її користь невиплачену заробітну плату

з 02 березня 2022 року до 09 березня 2022 року в розмірі 1 759,25 грн;

стягнути з КП «ВУ ЖКГ-1» на її користь витрати на правничу допомогу.

03 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просила також визнати незаконним та скасувати наказ КП «ВУ ЖКГ-1» № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 із 01 березня 2022 року з посади провідного інженера з охорони праці у зв`язку з відмовою від продовження роботи шляхом укладення строкового трудового договору у зв`язку із зміною істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 04 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що заява про уточнення позовних вимог, яка містить зміну предмета позову (визнання недійсним та скасування наказу про звільнення), подана до суду поза межами строку, встановленого статтею 49 ЦПК України, а тому не може бути прийнята судом.

Оскільки позивач не заявила у встановленому законом порядку вимог про визнання незаконним та скасування наказу КП «ВУ ЖКГ-1» від 09 березня

2022 року № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 , помилково обрала спосіб захисту свого порушеного права, а тому позовні вимоги про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітної плати є необґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

16 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Радецька Т. П., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили характер спірних правовідносин, повно та всебічно не дослідили обставин, що мають значення для справи, взагалі не надали оцінки доказам та доводам позивача, якими обґрунтовано позовні вимоги.

Суди не надали оцінку тому, що звільнення позивача є проявом дискримінації у зв`язку з діяльністю ОСОБА_1 як голови профспілкової організації КП «ВУ ЖКГ-1», пов`язаною із захистом прав працівників вказаного підприємства, та, як наслідок, не застосували до спірних правовідносин положення статті 12 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», статті 21 КЗпП України.

Суди проігнорували той факт, що на підприємстві, окрім запропонованої позивачу посади начальника служби з охорони праці, навколишнього природного середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки на умовах роботи не більше 1 місяця на 0,5 ставки, були наявні й інші вакантні посади. Крім того, матеріали справи не містять доказів відмови ОСОБА_1 від запропонованої посади, що підтверджує порушення норм трудового законодавства під час процедури звільнення. Доводи позивача не були предметом дослідження судів, які самоусунулися від вирішення спору по суті.

Під час вирішення питання про відмову у прийнятті заяви про уточнення позовних вимог у частині визнання незаконним та скасування наказу КП «ВУ ЖКГ-1» № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 суд першої інстанції не дослідив питання поновлення процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії в період активних бойових дій у Київській області, чим порушив право позивача на доступ до правосуддя. Висновки суду першої інстанції у цій частині, підтримані апеляційним судом, суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 січня 2023 року у справі № 127/27446/20, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16, відповідно до яких, зокрема, запровадження воєнного стану може бути підставою, яка згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України повинна бути врахована під час вирішення питання про поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться у прямому причинному зв`язку з такими обставинами.

Судами порушено принцип верховенства права, основна мета якого полягає в обмеженні влади над формальними процедурами. Не врахувавши заяву позивача про уточнення позовних вимог у частині скасування наказу про звільнення, суди формально відмовили в задоволенні позову без дослідження доказів та обставин справи.

Після збільшення позовних вимог застосуванню підлягала норма частини п`ятої статті 274 ЦПК України, відповідно до якої, ураховуючи наявність наданих суду доказів на підтвердження звільнення позивача з підстав дискримінації, суд повинен був повно та всебічно дослідити вказані обставини та здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У січні 2024 року справа № 357/2597/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до копії витягу з наказу КП «ВУ ЖКГ-1»

від 01 серпня 2007 року № 4-К ОСОБА_1 прийнята на посаду інженера

з охорони праці з 29 серпня 2007 року по переведенню з Узинського ВУ ЖКГ згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України, з заробітною платою відповідно до штатного розпису, що підтверджується також записом у трудовій книжці НОМЕР_1 (а. с. 9-12, 16, т. 1).

Відповідно до повідомлення про заплановані зміни істотних умов праці

від 30 грудня 2021 року № 07-06/308 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що на підставі наказу КП «ВУ ЖКГ-1» від 30 грудня 2021 року № 174 «Про створення Служби з охорони праці, навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки, зміну істотних умов праці» на підприємстві з 01 березня

2022 року буде створено службу з охорони праці та запропоновано зайняти посаду начальника служби з охорони праці, навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки шляхом укладення строкового трудового договору на один місяць (а. с. 13, т. 1).

09 березня 2022 року КП «ВУ ЖКГ-1» видано наказ № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 із посади провідного інженера з охорони праці у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України та виплачено вихідну допомогу

у розмірі середнього місячного заробітку і компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 31 день. 09 березня 2022 року ОСОБА_1 отримала наказ, про що свідчить її підпис на наказі (а. с. 14, т. 1).

Із копії довідки про доходи ОСОБА_1 від 10 березня 2022 року № 07-02/41 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 516,34 грн,

а середньомісячна заробітна плата - 10 068,63 грн (а. с. 15, т. 1).

Також з копії протоколу звітно-виборних профспілкових зборів від 18 грудня 2019 року № 1 установлено, що ОСОБА_1 було обрано головою первинної профспілкової організації КП «ВУ ЖКГ-1» (а. с. 17, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП «ВУ ЖКГ-1» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на порушення роботодавцем норм трудового законодавства під час звільнення працівника, вказувала на те, що зміни в організації підприємства насправді не відбулися, посада, яку займала позивач, була штучно виведена зі штатного розпису,

а наказ роботодавця про звільнення має дискримінаційний характер. Між адміністрацією КП «ВУ ЖКГ-1» та ОСОБА_1 як головою профспілкової організації триває конфлікт із підстав активної позиції позивача щодо захисту прав працівників підприємства. Зазначала також те, що на підприємстві, окрім запропонованої позивачу посади начальника служби з охорони праці, навколишнього природного середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки на умовах роботи не більше 1 місяця на 0,5 ставки, були наявні й інші вакантні посади, які в порушення вимог трудового законодавства позивачу не було запропоновано.

У судовому засіданні, яке відбулося 03 серпня 2022 року, ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову та просила визнати незаконним та скасувати наказ КП «ВУ ЖКГ-1» від 09 березня 2022 року № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що заява про уточнення позовних вимог, яка містить зміну предмета позову (визнання недійсним та скасування наказу про звільнення), подана до суду поза межами строку, встановленого статтею 49 ЦПК України, а тому не може бути прийнята судом.

Оскільки позивач не заявила у встановленому законом порядку вимог про визнання незаконним та скасування наказу КП «ВУ ЖКГ-1» від 09 березня

2022 року № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 , помилково обрала спосіб захисту свого порушеного права, а тому позовні вимоги про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітної плати є необґрунтованими.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій

не погоджується з огляду на таке.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

За загальним правилом, ураховуючи вимоги цивільного процесуального законодавства, суд зобов`язаний вирішити питання про склад осіб, які беруть участь у справі; у разі кількох позивачів або відповідачів чітко розмежувати кожну пред`явлену вимогу (з`ясувати окремо взяту вимогу кожного із позивачів, установити належного відповідача за кожною вимогою); установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси кожного позивача, у чому саме полягає таке порушення прав, якими доказами воно підтверджується. При вирішенні справи суд має з`ясувати, у зв`язку із чим між сторонами виник спір та якими обставинами кожна із сторін конфлікту доводить обґрунтованість своєї позиції.

Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні стосовно кожної окремо взятої вимоги.

Розглядаючи принцип цивільного судочинства крізь призму ролі суду в процесі, колегія суддів наголошує, що суд має владні повноваження під час провадження у справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, як це передбачено нормами процесуального закону.

Крім того, приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що законодавцем визначено спосіб захисту працівників, які вважають власні трудові права порушеними, саме шляхом пред`явлення позову про поновлення на роботі. Незаконність звільнення (наказу про звільнення) є підставою, а не предметом позову, та обставиною, яка підлягає встановленню під час судового розгляду, незалежно від пред`явлення позивачем окремої позовної вимоги.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 756/2708/17 колегія суддів виснувала про те, що відмова в задоволенні позову про поновлення на роботі у зв`язку з відсутністю вимог про скасування наказу про звільнення не узгоджується з положеннями матеріального права, оскільки установлюючи обставини звільнення працівника та недотримання роботодавцем при звільненні положень КЗпП України, суд не може визнавати обов`язковою умовою для поновлення працівника на роботі скасування наказу про звільнення, оскільки рішення суду про поновлення працівника на роботі свідчить про наявність трудових відносин між сторонами та незаконність наказу про звільнення.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 758/838/17 зроблено висновок про те, що непред`явлення позивачем вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним не перешкоджає задоволенню вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в статті 235 КЗпП України визначено спосіб захисту працівників, які вважають власні трудові права порушеними, саме шляхом пред`явлення позову про поновлення на роботі, незалежно від пред`явлення позивачем окремої позовної вимоги.

Таким чином, звертаючись до суду за захистом своїх прав, звільнений працівник, який є слабшою ланкою у трудових правовідносинах, може деталізувати позовні вимоги, вимагаючи, зокрема, скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, так і не пред`являти окремої вимоги щодо скасування наказу, вказуючи лише на визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Суд, встановлюючи обставини звільнення працівника та недотримання роботодавцем при звільненні положень трудового законодавства, не може визнавати обов`язковою умовою для поновлення працівника на роботі скасування наказу про його звільнення.

Під час вирішення питання про поновлення звільненого працівника на роботі дослідженню та встановленню підлягають обставини законності/незаконності звільнення особи, дотримання роботодавцем норм трудового законодавства під час процедури звільнення працівника, а отже, правомірність прийняття роботодавцем наказу про звільнення.

Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції не вирішив питання змісту позовних вимог, не з`ясував характер спірних правовідносин та дійшов помилкових висновків про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та, як наслідок, необґрунтованість позовних вимог.

У свою чергу, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги в аспекті недопустимості незаконного звільнення працівника, не вжив заходів, спрямованих на виправлення допущених порушень судом першої інстанції, та не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, заявлених позивачем.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не належить до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед,

є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь

на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення

й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34, 35).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Якущенко проти України» («Yakushchenko v. Ukraine») від 24 жовтня 2019 року (заява № 57706/10) зазначено, що національні суди не виконали свого обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідні та важливі аргументи заявника. Сукупність зазначених процесуальних недоліків дає підстави Суду зробити висновок, що відмова у задоволенні позову заявника була свавільною. Отже, Суд вважає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У § 30, 31, 32 цього рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що дуже важливо вирішити питання, про які заявив заявник, аби підтвердити чи спростувати його доводи.

З огляду на зазначене з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності тарозумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для усунення зазначених процесуальних порушень, а також для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення спору, на підставі належних і допустимих у розумінні закону доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження та дають підстави для висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення

з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).

Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Радецька Тетяна Петрівна, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк