Постанова

від 04.12.2024 по справі 357/2597/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2024 року м. Київ

Справа № 357/2597/22

Провадження: № 22-ц/824/14335/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Мережко М. В., Нежури В. А.

секретар Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Радецької Тетяни Петрівни в інтересах ОСОБА_1

на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року, ухвалені під головуванням судді Цукурова В. П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства -1» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітній платі,

у с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» (далі по тексту - КП «ВУ ЖКГ-1», відповідач) мотивуючи його тим, що з 29 серпня 2007 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із КП «ВУ ЖКГ-1», працюючи на посаді інженера з охорони праці на підставі переведення з ОСОБА_2 згідно з п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Вказує, що вона є 2019 року є головою профспілкової організації КП «ВУ ЖКГ-1».

30 грудня 2021 року їй, ОСОБА_1 , вручено повідомлення про заплановані зміни істотних умов праці за № 07-06/308, відповідно до змісту якого на підприємстві з 01 березня 2022 року буде створено службу з охорони праці, навколишнього природного середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки в кількості двох штатних одиниць: начальник служби та інженер з охорони навколишнього середовища. Запропоновано в строк до 01 березня 2021 року надати відповідь, чи погоджується вона працювати на посаді начальника служби шляхом укладення строкового договору на один місяць.

Вважала, що її посада не була скорочена з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому відсутня необхідність відповідати на лист, оскільки виконати його вимоги фактично неможливо.

09 березня 2022 року наказом КП «ВУ ЖКГ-1» № 17-ВК звільнено її, ОСОБА_1 , з 01 березня 2022 року з посади провідного інженера з охорони праці у зв`язку з відмовою від продовження роботи шляхом укладення строкового трудового договору у зв`язку із зміною істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Позивач вважає її звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки зміни в організації підприємства насправді не відбулися, посада, яку займала позивач, була штучно виведена зі штатного розпису, а наказ роботодавця про звільнення має дискримінаційний характер. Між адміністрацією КП «ВУ ЖКГ-1» та нею як головою профспілкової організації триває конфлікт із підстав активної позиції позивача щодо захисту прав працівників підприємства.

Роботодавець при звільненні не запропонував усі вакантні на підприємстві посади, а посада начальника служби з охорони праці, навколишнього природного середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки була запропонована в бік погіршення умов праці ОСОБА_1 , а саме на умовах роботи не більше 1 місяця на 0,5 ставки.

ОСОБА_1 просила суд: поновити її на роботі в КП «ВУ ЖКГ-1» з дати звільнення на посаді провідного інженера з охорони праці; стягнути з КП «ВУ ЖКГ-1» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10 березня 2022 року до 03 серпня 2022 року в сумі 43 101 грн 47 коп; стягнути з КП «ВУ ЖКГ-1» на її користь невиплачену заробітну плату з 02 березня 2022 року до 09 березня 2022 року в розмірі 1 759 грн 25 коп; стягнути з КП «ВУ ЖКГ-1» на її користь витрати на правничу допомогу.

03 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просила також визнати незаконним та скасувати наказ КП «ВУ ЖКГ-1» № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 із 01 березня 2022 року з посади провідного інженера з охорони праці, у зв`язку з відмовою від продовження роботи шляхом укладення строкового трудового договору у зв`язку із зміною істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що заява про уточнення позовних вимог, яка містить зміну предмета позову (визнання недійсним та скасування наказу про звільнення), подана до суду поза межами строку, встановленого статтею 49 ЦПК України, а тому не може бути прийнята судом.

Оскільки позивач не заявила у встановленому законом порядку вимог про визнання незаконним та скасування наказу КП «ВУ ЖКГ-1» від 09 березня 2022 року № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 , помилково обрала спосіб захисту свого порушеного права, а тому позовні вимоги про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітної плати є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У поданій апеляційній скарзі адвокат Радецька Т. П. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просила рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Вважає, що створення нової служби, як структурної одиниці підприємства, було для роботодавця підставою для припинення з працівником трудових відносин на раніше укладених з ним умовах та запропоновано скаржнику погодитися виконувати по суті ті ж самі функції, як фахівця з охорони праці, але зі зміненими істотними умовам, а саме на умовах строкового договору з терміном 1 місяць та на 0,5 ставки. Вказує, що працівник відмовився від продовження роботи, у зв`язку зі зміною істотних умов праці виключно в частині строку дії трудового договору та розміру оплати праці в межах новоствореної посади, запропонованої за режимом неповного робочого часу, які скаржник вважає, що були розроблені та створені для неї індивідуально, шляхом поставлення скаржника в завідомо невигідне становище з метою припинення з ним трудових відносин, що є порушенням прав на працю.

Серед іншого вказує, що в заяві про уточнення позовних вимог позивач просила суд першої інстанції визнати незаконним та скасувати наказ від 09 березня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера з охорони праці. Вважає, що суд повинен був поновити строк на подання заяви про уточнення позовних вимог, враховуючи, що звільнення позивача відбулось в період активних бойових дій, у зв`язку із чим остання була позбавлена можливості укласти договір із представником. Подаючи заяву про уточнення позовних вимог, позивач фактично уточнювала спосіб захисту порушеного права, тобто, визначила яким чином її слід поновити на роботі «шляхом визнання незаконним та скасування наказу № 17-ВК від 09 березня 2022 року про звільнення».

Розгляд справи судами

Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що, звертаючись до суду за захистом своїх прав, звільнений працівник, який є слабшою ланкою у трудових правовідносинах, може деталізувати позовні вимоги, вимагаючи, зокрема, скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, так і не пред`являти окремої вимоги щодо скасування наказу, вказуючи лише на визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Суд, встановлюючи обставини звільнення працівника та недотримання роботодавцем при звільненні положень трудового законодавства, не може визнавати обов`язковою умовою для поновлення працівника на роботі скасування наказу про його звільнення.

Під час вирішення питання про поновлення звільненого працівника на роботі дослідженню та встановленню підлягають обставини законності/незаконності звільнення особи, дотримання роботодавцем норм трудового законодавства під час процедури звільнення працівника, а отже, правомірність прийняття роботодавцем наказу про звільнення.

Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції не вирішив питання змісту позовних вимог, не з`ясував характер спірних правовідносин та дійшов помилкових висновків про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та, як наслідок, необґрунтованість позовних вимог.

У свою чергу, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги в аспекті недопустимості незаконного звільнення працівника, не вжив заходів, спрямованих на виправлення допущених порушень судом першої інстанції, та не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, заявлених позивачем.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 липня 2024 року призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи тим, що заява позивача від 22 липня 2022 року про збільшення позовних вимог подана з порушенням строків, передбачених ст.ст. 43,49 ЦПК України та містить змінений предмет позову. Вважає, що відповідач правомірно звільнив ОСОБА_1 на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України з підстави її фактичної відмови від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Радецька Т. П. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

КП «ВУ ЖКГ-1» у повній мірі викладено свої доводи і міркування щодо незгоди з апеляційною скаргою у відзиві на неї, у якому не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами справи та за відсутності представника відповідача.

Згідно висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16, відповідно до ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними. В той же час, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, в пункті 1 статті 6 зазначає, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на розгляд його справи протягом розумного строку. Крім того, Європейська хартія про закон «Про статус суддів» також в п. 1.6 зазначає, що держава зобов`язана забезпечити суддів засобами для належного виконання ними своїх задач, в тому числі й для розгляду справ протягом розумних строків.

За викладених обставин, ураховуючи тривалий розгляд справи судами (з квітня 2022 року), те, що відповідач висловив свої заперечення у відзиві на апеляційну скаргу, а представником відповідача не реалізовано право приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, колегія суддів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до наказу КП «ВУ ЖКГ-1» від 01 серпня 2007 року № 4-К ОСОБА_1 прийнята на посаду інженера з охорони праці з 29 серпня 2007 року по переведенню з Узинського ВУ ЖКГ згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України, з заробітною платою відповідно до штатного розпису (а. с. 9-12, 16, том 1).

18 грудня 2019 року № 1 Коваль Н. Й. обрано головою первинної профспілкової організації КП «ВУ ЖКГ-1» (а. с. 17, том 1).

Наказом КП «ВУ ЖКГ-1» від 30 грудня 2021 року №174 наказано:

Створити з 01 березня 2022 року в КП «ВУ ЖКГ-1» Службу з охорони праці навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки (далі Служба) в кількості дві штатні одиниці, зокрема начальника Служби та інженера охорони навколишнього середовища з окладом згідно додатку до цього наказу. Провести атестацію новостворених робочих місць у Службі. Встановити, що прийняття на посаду начальника Служби здійснюється з строковим трудовим договором, який укладається на строк від 1 до трьох місяці. Для начальника Служби встановити неповний робочий тиждень, 20 годин на тиждень, щоденно з 08:00 до 12.00. Виконання обов`язків за посадою інженера з охорони праці навколишнього середовища здійснюється з 01 березня 2022 року на період до закінчення подолання фінансових труднощів підприємством, але не пізніше 31 грудня 2022 року включно за умовами неповного робочого часу, а саме 20 годин на тиждень, щоденно з 13:00 до 17.00.

Затвердити положення про Службу з охорони праці навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки.

Вивести зі штатного розкладу підприємства з 01 березня 2022 року посаду провідного інженера з охорони праці. Запропонувати ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року зайняти посаду начальника служби з охорони праці навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки шляхом укладення строкового трудового договору на один місяць.

Інспектору з кадрів Руденко М. М. письмово повідомити провідного інженера з ОП Коваль Н. Й. про зміну істотних умов праці за посадою з 01 березня 2022 року.

Відповідно до повідомлення про заплановані зміни істотних умов праці від 30 грудня 2021 року № 07-06/308 ОСОБА_1 повідомлено про те, що на підставі наказу КП «ВУ ЖКГ-1» від 30 грудня 2021 року № 174 «Про створення Служби з охорони праці, навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки, зміну істотних умов праці» на підприємстві з 01 березня 2022 року буде створено службу з охорони праці та запропоновано зайняти посаду начальника служби з охорони праці, навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки шляхом укладення строкового трудового договору на один місяць (а. с. 13, том 1).

09 березня 2022 року КП «ВУ ЖКГ-1» видано наказ № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 із посади провідного інженера з охорони праці у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України та виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку і компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 31 день. 09 березня 2022 року ОСОБА_1 отримала наказ, про що свідчить її підпис в наказі (а. с. 14, том 1).

Позиція суду апеляційної інстанції

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо висновку суду про невірний обраний спосіб захисту порушеного права

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Звертаючись із даним позовом до суду, ОСОБА_1 посилалась на порушення роботодавцем норм трудового законодавства під час звільнення працівника, вказувала на те, що зміни в організації підприємства насправді не відбулися, посада, яку займала позивач, була штучно виведена зі штатного розпису, а наказ роботодавця про звільнення має дискримінаційний характер. Між адміністрацією КП «ВУ ЖКГ-1» та ОСОБА_1 як головою профспілкової організації триває конфлікт з підстав активної позиції позивача щодо захисту прав працівників підприємства. Зазначала також те, що на підприємстві, окрім запропонованої позивачу посади начальника служби з охорони праці, навколишнього природного середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки на умовах роботи не більше 1 місяця на 0,5 ставки, були наявні й інші вакантні посади, які в порушення вимог трудового законодавства позивачу не було запропоновано.

У судовому засіданні, яке відбулося 03 серпня 2022 року, ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну предмета позову та просила визнати незаконним та скасувати наказ КП «ВУ ЖКГ-1» від 09 березня 2022 року № 17-ВК про звільнення ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що заява про уточнення позовних вимог, яка містить зміну предмета позову (визнання недійсним та скасування наказу про звільнення), подана до суду поза межами строку, встановленого статтею 49 ЦПК України, а тому не може бути прийнята судом. Оскільки позивач не заявила у встановленому законом порядку вимог про визнання незаконним та скасування наказу КП «ВУ ЖКГ-1» від 09 березня 2022 року № 17-ВК про звільнення, ОСОБА_1 помилково обрала спосіб захисту свого порушеного права, а тому позовні вимоги про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу і заробітної плати є необґрунтованими.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

За загальним правилом, ураховуючи вимоги цивільного процесуального законодавства, суд зобов`язаний вирішити питання про склад осіб, які беруть участь у справі; у разі кількох позивачів або відповідачів чітко розмежувати кожну пред`явлену вимогу (з`ясувати окремо взяту вимогу кожного із позивачів, установити належного відповідача за кожною вимогою); установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси кожного позивача, у чому саме полягає таке порушення прав, якими доказами воно підтверджується. При вирішенні справи суд має з`ясувати, у зв`язку із чим між сторонами виник спір та якими обставинами кожна із сторін конфлікту доводить обґрунтованість своєї позиції.

Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні стосовно кожної окремо взятої вимоги.

Розглядаючи принцип цивільного судочинства крізь призму ролі суду в процесі, колегія суддів наголошує, що суд має владні повноваження під час провадження у справі, керуючи ходом судового засідання, забезпечуючи додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовуючи судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, як це передбачено нормами процесуального закону.

Крім того, приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що законодавцем визначено спосіб захисту працівників, які вважають власні трудові права порушеними, саме шляхом пред`явлення позову про поновлення на роботі. Незаконність звільнення (наказу про звільнення) є підставою, а не предметом позову, та обставиною, яка підлягає встановленню під час судового розгляду, незалежно від пред`явлення позивачем окремої позовної вимоги.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 756/2708/17 колегія суддів виснувала про те, що відмова в задоволенні позову про поновлення на роботі у зв`язку з відсутністю вимог про скасування наказу про звільнення не узгоджується з положеннями матеріального права, оскільки установлюючи обставини звільнення працівника та недотримання роботодавцем при звільненні положень КЗпП України, суд не може визнавати обов`язковою умовою для поновлення працівника на роботі скасування наказу про звільнення, оскільки рішення суду про поновлення працівника на роботі свідчить про наявність трудових відносин між сторонами та незаконність наказу про звільнення.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 758/838/17 зроблено висновок про те, що непред`явлення позивачем вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним не перешкоджає задоволенню вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки в статті 235 КЗпП України визначено спосіб захисту працівників, які вважають власні трудові права порушеними, саме шляхом пред`явлення позову про поновлення на роботі, незалежно від пред`явлення позивачем окремої позовної вимоги.

Таким чином, звертаючись до суду за захистом своїх прав, звільнений працівник, який є слабшою ланкою у трудових правовідносинах, може деталізувати позовні вимоги, вимагаючи, зокрема, скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, так і не пред`являти окремої вимоги щодо скасування наказу, вказуючи лише на визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Суд, встановлюючи обставини звільнення працівника та недотримання роботодавцем при звільненні положень трудового законодавства, не може визнавати обов`язковою умовою для поновлення працівника на роботі скасування наказу про його звільнення.

Під час вирішення питання про поновлення звільненого працівника на роботі дослідженню та встановленню підлягають обставини законності/незаконності звільнення особи, дотримання роботодавцем норм трудового законодавства під час процедури звільнення працівника, а отже, правомірність прийняття роботодавцем наказу про звільнення.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем невірно обрано спосіб порушеного права, не заявлено вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, є необґрунтованим, оскільки визначальним у даній категорії справи є вирішення питання змісту позовних вимог та з`ясуванняхарактеру спірних правовідносин.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду висловленого у постанові від 19 червня 2024 року по даній справі (справа № 357/2597/22, провадження №66-16521св23).

Щодо позовних вимог про поновлення на роботі

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має звернутися до суду з позовом про стягнення йому належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Пунктами третім та четвертим статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Як убачається з наказу № 174 від 30 грудня 2021 року, створено з 01 березня 2022 року в КП «ВУ ЖКГ-1» Службу з охорони праці навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки (далі Служба) в кількості дві штатні одиниці, зокрема, начальник Служби та інженер охорони навколишнього середовища з окладом згідно додатку до цього наказу. Провести атестацію новостворених робочих місць у службі. Встановити, що прийняття на посаду начальника служби здійснюється з строковим трудовим договором, який укладається на строк від 1 до трьох місяців. Для начальника служби встановити неповний робочий тиждень, 20 годин на тиждень, щоденно з 08:00 до 12.00. Запропонувати ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року зайняти посаду начальника служби з охорони праці навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки шляхом укладення строкового трудового договору на один місяць. Інспектору з кадрів Руденко М. М. письмово повідомити провідного інженера з ОП Коваль Н. Й. про зміну істотних умов праці за посадою з 01 березня 2022 року.

Згідно штатного розпису, затвердженого наказом В. О. начальника КП «ВУ ЖКГ-1» № 31 від 11 січня 2021 року, та який вводився в дію з 01 січня 2021 року, штатна чисельність працівників на підприємстві становить 113 одиниць (а.с. 152, том 2).

З штатного розпису, який вводився в дію з 01 березня 2022 року на підставі наказу № 43 від 01 березня 2022 року, убачається, що на підприємстві штатна чисельність працівників становила 114 одиниць (а.с. 123, том 2).

Згідно наказу В. О. начальника КП «ВУ ЖКГ-1» Глазкова С. І. від 08 жовтня 2021 року № 149 змінено назву посади провідного інженера з охорони праці КП ВУЖКГ -1 на інженера з охорони навколишнього середовища і праці КП «ВУ ЖКГ-1», розширено перелік функціональних обов`язків та завдань за цією посадою, затверджено посадову інструкцію інженера з охорони природного середовища та праці, яка є діючою з 10 грудня 2021 року; посадовий оклад інженера з охорони навколишнього середовища та праці становить 9560 грн щомісячно; інспектора з кадрів Руденко М. забов`язано письмово повідомити провідного інженера з ОП ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці за посадою з 10 грудня 2021 року (а.с. 46, том 1).

Повідомленням № 07-07/253 від 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про зміст указаного наказу (а.с.47, том 1).

Наказом В. О. начальника КП «ВУ ЖКГ-1» Глазкова С. І. відмінено наказ від 08 жовтня 2021 року № 149 «Про зміну істотних умов» з 19 листопада 2021 році у повному обсязі (а.с. 48, том 1).

18 грудня 2019 року головою первинної профспілкової організації КП «ВУ ЖКГ-1» обрано Коваль Н. Й. (а.с. 17, том 1).

Перебуваючи на посаді голови профспілкової організації КП «ВУ ЖКГ-1» ОСОБА_1 , займала активну громадську позицію по відновленню своїх трудових прав та прав працівників підприємства, зверталась до керівника КП «ВУ ЖКГ-1» та до контролюючих органів (а. с.22-41, том 1).

Зокрема, на підставі звернення ОСОБА_1 до Головного управлення Держпраці у Київський області, складено акт від 22 листопада 2021 року №КВ3750/55/АВ/П, припис про усунення виявлених порушень від 22 листопада 2021 року №КВ3750/55/АВ/П та протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 41 КпАП України відносно в.о. начальника КП «ВУ ЖКГ-1» Глазкова С. І. (а.с. 49-55, том 1).

З рішення Білоцерківської міської організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості № 3 від 01 червня 2022 року про відмову в наданні згоди на звільнення позивача вказано, що з наданих документів не вбачається, що посада начальника Служби з охорони праці, навколишнього середовищ, цивільного захисту та пожежної безпеки носить тимчасовий характер, отже, встановлення строку трудового договору в один місяць є порушенням прав працівника. Також вказується, що неможливо встановити дату звільнення позивача 01 березня 2022 року або 09 березня 2022 року (а.с. 99-100, том 1).

Так, загальні принципи рівності та, відповідно, недискримінації, встановлені статтею 24 Конституції України, яка гарантує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 07 липня 2004 року у справі № 14-рп/2004, вказав на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію.

Статтею 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, рішення у справі Пічкур проти України від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).

Зміст наказу № 174 від 30 грудня 2021 року не містить обґрунтування встановлення для посади начальника Служби з охорони праці, яку запропоновано позивачу, строкового трудового договору тривалістю в 1 місяць з неповним робочим днем.

Як убачається з матеріалів справи, згідно наказу В. О. начальника КП «ВУ ЖКГ-1» Глазкова С. І. від 01 вересня 2022 року № 69-ВК, прийнято ОСОБА_3 на роботу з 02 вересня 2022 року на посаду начальника служби з охорони праці, навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки з оплатою праці згідно штатного розпису (а.с. 38, том 1).

При цьому, згідно наданих копій табелю обліку робочого часу за січень - квітень 2023 року, ОСОБА_3 встановлювався повний робочий день (а. с. 26- 34, том 2).

Отже, з указаного вбачається, що ОСОБА_3 прийнято на посаду начальника служби з охорони праці, навколишнього середовища, цивільного захисту та пожежної безпеки та укладено з ним безстроковий трудовий договір з повним робочим днем.

За таких обставин суд вважає, що роботодавцем по відношенню до ОСОБА_1 створені штучні умови дискримінаційного характеру, з метою її подальшого звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Згідно ч.7 ст. 43 КЗпП України, ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі , якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні положення щодо обґрунтованості рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з працівником містяться і у висновках Верховного Суду України, що викладені у постановах № 6-703цс15 від 01 липня 2015 року, № 6-119цс15 від 01 липня 2015 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковими для усіх судів України.

Як зазначено вище ОСОБА_1 є головою первинної профспілкової організації КП «ВУ ЖКГ-1» (а. с. 17, том 1).

З рішення Білоцерківської міської організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості № 3 від 01 червня 2022 року убачається, що профспілкою відмовлено в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с. 99, том 1).

За змістом ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Звільнення члена виборного органу первинної профспілкової організації без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки є порушенням вимог ст. 252 КЗпП України.

Відповідно звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням порядку звільнення члена профспілкового комітету.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Такий спосіб захисту, як відновлення права, яке існувало до порушення (явної загрози порушення), окреслює такий захід захисту, як поновлення на роботі в разі незаконного звільнення або переведення.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Захист порушеного права незаконно звільненого працівника шляхом його поновлення на посаді відображений також і в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №569/16170/17-ц, від 06 вересня 2018 року у справі № 487/2209/17, від 05 лютого 2020 року у справі №234/11368/17.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що порушене право незаконно звільненого працівника підлягає захисту шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного інженера з охорони праці КП «ВУ ЖКГ-1» з 02 березня 2022 року.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина 2 ст. 235 КЗпП України).

Середній заробіток визначається відповідно до порядку розрахунку заробітної плати, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами). Відповідно до зазначеної постанови, а також п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року з наступними змінами, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв 'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місця роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього порядку.

В інших випадах, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Отже, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів в період затримки.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, колегія суддів вважає, що до даних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та вважає за необхідне покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі. Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року № 753/12518/22, від 22 травня 2024 року у справі № 755/10764/22.

Із довідки про доходи ОСОБА_1 від 10 березня 2022 року № 07-02/41 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 516 грн 34 коп., а середньомісячна заробітна плата - 10 068 грн 63 коп. (а. с. 15, том 1).

Однак така довідка не приймається судом, оскільки середньоденна заробітна плата вираховувалась за період січень 2022 року та лютий 2022 року, однак у лютому 2022 року ОСОБА_1 , з 20 робочих днів, відпрацювала 6 днів, а отже відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 така довідка не може прийматись до уваги.

Згідно довідки про доходи від 03 грудня 2024 року за грудень 2021 року та січень 2022 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у сукупному розмірі 19859 грн 34 коп., відповідно указаний період складається з 41 робочого дня, отже, середньоденна заробітна плата становить 484 грн 37 коп. (19859,34/41).

Вимушений прогул позивача тривав з 02 березня 2022 року по 04 грудня 2024 року (дата ухвалення рішення судом апеляційної інстанції), тобто, 720 робочих дні.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача КП «ВУ ЖКГ-1» на користь позивача, становить 348746 грн 40 коп (720 робочих дні х 484 грн 37 коп.).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за період з 02 березня по 09 березня 2022 року суд зауважує, що такі вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з наказу від 09 березня 2022 року № 17-ВК ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 01 березня 2022 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно табелю обліку робочого часу за березень 2022 року останнім робочим днем ОСОБА_1 є 01 березня 2022 року (а.с. 107, том 1).

ОСОБА_1 не доведено, що у період з 02 березня по 09 березня 2022 року вона виконувала свої посадові обов`язки.

Дійшовши висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 судом визначений період, з якого триває її вимушений прогул. Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, суд стягує середній заробіток за час вимушеного прогулу робітника, починаючи з 02 березня 2022 року.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині вимог нового рішення про задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв 'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи те, що вимоги позивача задоволено в частині стягнення поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу то з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 4479грн 86 коп. та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 6719 грн 79 коп., а всього 11199 грн 65 коп.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частинами восьмою, дев`ятою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18.

Згідно ч.4 ст.141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Звертаючись із суду із заявами про відшкодування витрат на правничу допомогу стороною позивача заявлено до відшкодування 52000 грн.

Надаючи оцінку таким вимогам позивача суд виходить з наступного.

З матеріалів справи убачається, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_1 представляла адвокат Радецька Т. П. на підставі договору про надання правової допомоги № 2208/22/Ц від 22 серпня 2022 року.

До матеріалів справи долучено копії договору про надання правової допомоги № 2208/22/Ц від 22 серпня 2022 року, укладений між адвокатом Радецькою Т. П. та ОСОБА_1 , копії акту № 1 від 09 жовтня 2023 року та копію розрахунку витрат з надання правової допомоги від 30 жовтня 2023 року, ордеру про надання правової допомоги.

Згідно п. 1.2 договору № 2208/22/Ц від 22 серпня 2022 року сторони узгодили, що в порядку та на умовах , визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати клієнту правову допомогу з усіх питань в рамках апеляційного оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року по цивільній справі № 357/2597/22, в тому числі, представництва інтересів клієнта в суді касаційної інстанції.

З п. 5.3 договору № 2208/22/Ц від 22 серпня 2022 року вартість 1 години роботи адвоката або витраченого часу, що невід`ємно пов`язаний з підготовкою та написанням необхідних заяв по суті розгляду справи (апеляційної скарги) клопотань, заяв, письмових пояснень по справі, вивчення матеріалів справи, аналізу законодавства,тощо становить 1000 грн. Вартість послуг адвоката за підготовку та участь в одному судовому засіданні, в тому числі витрати часу на прибуття до суду та на очікування судового розгляду справ, становить 5000 грн за 1 засідання, не залежно від його тривалості та/або перенесення (відкладення), у разі явки адвоката на нього та підлягає оплаті клієнтом не пізніше дня, що передує дню судового засідання.

Згідно акту № 1 приймання передачі послуг від 09 жовтня 2023 року адвокатом надано наступні послуги: 22 серпня 2022 року консультація клієнта, підготовка договору з додатком, тривалістю 1 година, вартість 1000 грн; 22-26 серпня 2022 року аналіз матеріалів цивільної справи №357/2597/22, доказів по справі, зібрання та аналіз додаткових доказів, тривалістю 4 години, вартість 4000 грн; 29-02 вересня 2022 року аналіз законодавства з даної категорії справ, правових висновків викладених у постановах Верховного суду з даних правовідносин, тривалість 4 години, вартість 4000 грн, 02-08 вересня 2022 року написання апеляційної скарги на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року у справі №357/2597/22, тривалістю 8 годин, вартість 8000 грн; 21 червня 2023 року участь у судовому засіданні (в тому числі з врахуванням витраченого часу на дорогу до судового засідання та у зворотньому напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні) вартістю 5000 грн; 13 вересня 2023 року участь у судовому засіданні (в тому числі з врахуванням витраченого часу на дорогу до судового засідання та у зворотньому напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні) вартістю 5000 грн, 04 жовтня 2023 року участь у судовому засіданні (в тому числі з врахуванням витраченого часу на дорогу до судового засідання та у зворотньому напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні) вартістю 5000 грн.

Згідно розрахунку № 6 від 30 жовтня 2023 року адвокатом надано з 30 жовтня 2023 року по 10 листопада 2023 року послуги з підготовки та написання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 357/2597/22 та на рішення Білоцерківського міськрайонного районного суду Київської області від 03 серпня 2022 року, тривалістю 20 год, загальною вартістю 20000 грн.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України»).

Згідно позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18 року у справі № 758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив, що такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п.4 ч.3 ст.137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п.2 ч.3 ст.141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зазначив, «…надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною…».

Визначаючи сукупний розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, суд вважає, що такі витрати як: консультація клієнта, підготовка договору з додатком, аналіз матеріалів цивільної справи №357/2597/22, доказів по справі, зібрання та аналіз додаткових доказів, аналіз законодавства з даної категорії справ, правових висновків викладених у постановах Верховного суду з даних правовідносин, не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги зі складання апеляційної скарги.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20 вересня 2023 року у справі №922/838/22, від 14 вересня 2023 року у справі №911/3076/21, від 06 вересня 2023 року у справі №914/131/22, від 30 серпня 2023 року у справі №911/3586/21, від 25 липня 2023 року у справі №914/4092/21, від 07 лютого 2023 року у справі №922/4022/20, від 23 серпня 2022 року у справі №909/328/18.

Також при визначені сукупного розміру витрат на правничу допомоги, який підлягає відшкодуванню, судом не приймається до уваги надані адвокатом такі послуги, як участь у судових засіданнях від 13 вересня 2023 року, оскільки таке судове засідання не відбулося, як вбачається з довідок суду, у зв`язку з неявкою осіб, які брали участь у справі (а.с. 41, том 2).

Відповідно до п.3 ч. 2 ст.141 ЦПК України інші витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково у розмірі 38000 грн.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Радецької Тетяни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного інженера з охорони праці Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства -1» з 02 березня 2022 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства -1»(код ЄДРОПОУ 35088890, місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Лесі Українки, 20-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 348746 (триста сорок вісім тисяч сімсот сорок шість) грн 40 коп., сума визначена без урахування обов`язкових платежів та зборів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства -1»(код ЄДРОПОУ 35088890, місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Лесі Українки, 20-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 38000 (тридцять вісім тисяч) грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства -1»(код ЄДРОПОУ 35088890, місцезнаходження: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Лесі Українки, 20-А) на користь держави судовий збір в розмірі 11199 (одинадцять тисяч сто дев`яносто дев'ять) грн. 65 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19 грудня 2024 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді М. В. Мережко

В. А. Нежура