Постанова

від 26.06.2024 по справі 278/1898/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 278/1898/23

провадження № 61-18399св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Амбасадор»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Амбасадор» про визнання договору дійсним та визнання майнових прав на об`єкт інвестування

за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Амбасадор» на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року у складі судді Татуйка Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати договір від 05 липня 2021 року № Ж/1/4/1/4/39 про сплату пайових внесків, укладений між нею та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Амбасадор» (далі - ОК «ЖБК «Амбасадор», кооператив), дійсним; визнати за нею майнові права на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1822082500:01:000:0101.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 05 липня 2021 року між нею і ОК «ЖБК «Амбасадор» був укладений договір № Ж/1/4/1/4/39 про сплату внесків в ОК «ЖБК «Амбасадор» за умовами якого кооператив зобов`язався організувати будівництво об`єкта - квартири АДРЕСА_1 і здати його в експлуатацію у строк до 15 травня 2022 року за умови дотримання учасниками порядку та строків сплати внесків. Станом на 16 грудня 2021 вона сплатила пайові внески у повному обсязі. Однак на початку 2022 року будівництво об`єкта було зупинене, до часу звернення до суду з позовом будинок не збудований і в експлуатацію не зданий. Отже, відповідач умови договору не виконав, квартири у власність не передав, тому вона вимушена звернутися до суду для захисту своїх порушених майнових прав та інтересів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 21 вересня 2023 року позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 майнові права на об`єкт інвестування у формі квартири АДРЕСА_2 на підставі договору від 05 липня 2021 року № Ж/1/4/1/4/39, укладеного з ОК ЖБК «Амбасадор». Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки діями/бездіяльністю відповідача порушуються права інвестора на отримання майна від укладеного правочину. Обраний спосіб захисту і фактичні правовідносини між сторонами дають право для часткового задоволення позову й визнання за позивачкою майнових прав на об`єкт інвестування. Відмовляючи у задоволенні іншої частини вимог позову, місцевий суд виходив з того, що не передбачено такого способу захисту цивільного права.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Житомирський апеляційний суд постановою від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОК «ЖБК «Амбасадор» залишив без задоволення. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2023 року ОК «ЖБК «Амбасадор» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 листопада 2023 рокуі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що позивачка не довела факту порушення, заперечення чи невизнання відповідачем її права на об`єкт інвестування. Наведені в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень висновки є взаємовиключними, оскільки констатувати повне виконання зобов`язань за договором можна лише після проведеної інвентаризації та повної доплати за збільшену площу (якщо така буде), а тому задовольнивши позов, суд змінив умови договору стосовно доплат за додаткову площу об`єкта інвестування. Суди не врахували того, що будівництво відбулося через житлово-будівельний кооператив, правове регулювання його діяльності здійснюється відповідно до Закону України «Про кооперацію».

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ткачук Т. А.подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 05 липня 2021 року між ОК «ЖБК «Амбасадор» і асоційованим членом ОСОБА_1 (учасник) було укладено договір № Ж/1/4/1/4/39 про сплату внесків у ОК «ЖБК «Амбасадор».

У пункті 2.1 вказаного договору визначено, що предметом договору є організація будівництва житлового будинку за адресою: с. Зарічани Житомирського району Житомирської області, кадастровий номер земельної ділянки 1822082500:01:000:0101 за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати учаснику квартиру в об`єкті будівництва та всі документи необхідні учаснику для реєстрації права власності на нього, а учасник зобов`язується сплатити до ЖБК внески у розмірах та порядку встановлених договором та додатками до нього і має право отримати об`єкт нерухомості лише за умови повної сплати внеску, встановленого даним договором для учасника).

Відповідно до пункту 5.2 договору ЖБК зобов`язаний організувати будівництво об`єкта і здачу його у експлуатацію у строк до 15 травня 2022 року при умові дотримання учасниками порядку та строків сплати внесків. Не пізніше 15 календарних днів з моменту введення об`єкта будівництва у експлуатацію передати учаснику за актом прийому-передачі об`єкт нерухомості. Надавати учаснику інформацію, що стосується питань будівництва. Повідомляти учасника про всі обставини, що роблять неможливим виконання даного договору. Забезпечити будівництво об`єкту та введення його в експлуатацію у строки, передбачені даним договором. Усі повідомлення учасника, що здійснюватимуться ЖБК при виконанні цього договору, вважаються здійсненими належним чином, якщо вони вручені особисто учаснику (його представнику) після попереднього повідомлення по телефону протягом 5 календарних днів.

У додатку 1 до договору визначено порядок сплати пайових внесків за договором від 05 липня 2021 року № Ж/1/4/1/4/39 у загальній сумі 721 430,00 грн.

На виконання вимог договору ОСОБА_1 сплатила пайові внески в таких розмірах: 345 685,00 грн, що підтверджується квитанцією від 09 липня 2021 року № 054110027; 75124,00 грн, що підтверджується квитанцією від 05 серпня 2021 року № 054110044; 75 124,00 грн, що підтверджується квитанцією від 07 вересня 2021 року № 054110003; 75 124,00 грн, що підтверджується квитанцією від 08 жовтня 2021 року № 054110005; 75 124,00 грн, що підтверджується квитанцією від 09 листопада 2021 року № 054110064; 75 249,00 грн, що підтверджується квитанцією від 08 грудня 2021 року № 054110020.

Повідомленням ОК «ЖБК «Амбасадор» підтверджується, що станом на 16 грудня 2021 року згідно з договором від 05 липня 2021 року № Ж/1/4/1/4/39 про сплату внесків у ОК «ЖБК «Амбасадор» ОСОБА_1 внесла пайові внески у сумі 721 430,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині задоволених вимог позову, атому переглядаються лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також визначено необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Отже, ЦК України визначення майнового права не містить, оскільки у статті 190 ЦК України є вказівка лише на те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ від 02 березня 2005 року у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини», заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98.

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

З огляду на вказане громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

У разі невиконання належним чином забудовником взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, провадження № 14-39цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, провадження № 14-606цс18, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17, провадження № 61-21546св19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що саме інвестор, як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 93-95).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У письмових поясненнях ОК «ЖБК «Амбасадор» заперечив проти позову, вказуючи, зокрема, на ненадання позивачкою доказів на підтвердження того факту, що право позивачки на об`єкт інвестування оспорюється, не визнається чи заперечується.

Установивши, що позивачка повністю сплатила вартість пайового внеску за нерухоме майно, станом на момент звернення з позовом відповідач визнав незавершення будівництвом багатоквартирного житлового будинку, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що забудовник порушив умови правочину, а ненадання позивачці інформації, яка стосується питань будівництва, і несповіщення усіх обставин, що роблять неможливим виконання договору, фактично вказує на невизнання/оспорення права ОСОБА_1 на проінвестоване житло.

Крім цього, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що якщо за результатами технічної інвентаризації об`єкта нерухомості загальна площа об`єкту буде більшою ніж проектна, що призведе до обов`язку учасника додатково сплатити вартість будівництва об`єкта, це не впливає на правильність ухваленого рішення, оскільки прийняте рішення не звільняє позивачку від такого обов`язку, передбаченого пунктом 3.5 договору № Ж/1/4/1/4/39.

Враховуючи зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про визнання за позивачкою майнових прав на спірну квартиру.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Амбасадор» залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в задоволеній частині позову залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов