Постанова

від 26.06.2024 по справі 640/35239/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/35239/21 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

за участю секретаря Дудин А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом акціонерного товариства "Завод "МАЯК" до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Завод "МАЯК" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 жовтня 2021 року №782260417.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 08 квітня 2024 року позов задовольнив у повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також позивач просив здійснити розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ГУ ДПС у м. Києві було проведено камеральну перевірку АТ "Завод "МАЯК".

Результати перевірки оформлені Актом № 76075/Ж5/26-15-04-17-18 від 08 жовтня 2021 року, у висновках якого вказано, що позивачем порушено терміни сплати самостійно узгодженої суми грошового зобов`язання по земельному податку.

На підставі Акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві було прийнято податкове повідомленню-рішення від 27 жовтня 2021 року № 782260417 на суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15 375 699, 44 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковим органом податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Згідно з приписами статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння та користування земельною ділянкою, що перебуває в державній чи комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до змісту статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві.

За змістом частини 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Згідно із Законом України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру земельного податку і орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (стаття 13); нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку (стаття 5).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

В підпункті 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняття орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності та передбачено, що це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Особливості нарахування та сплати орендної плати за земельну ділянку як однієї із форм плати за землю врегульовано приписами статті 288 ПК України.

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Судом встановлено, що рішеннями Київської міської ради від 01 листопада 2012 року № 334/8618, зі змінами, внесеними рішенням від 19 лютого 2015 року № 147/1012, позивачу надано в постійне користування земельну ділянку на просп. Московському, 8 орієнтовною площею 8,54 га, та від 27 жовтня 2011 року за № 506/6742 в користування на підставі довгострокової оренди строком на 10 років земельну ділянку на просп. Московському, 20-а орієнтовною площею 4, 85 га.

Позивачем самостійно, згідно поданої до контролюючого органу звітності, було задекларовано наступні суми земельного податку:

За 2018 рік - 24 480 910, 51 грн;

За 2019 рік - 24 480 910, 51 грн;

За 2020 рік - 12 886 905, 25 грн.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 50.4 статті 50 ПК України визначено, що якщо платник місцевих податків (у частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, плати за землю та єдиного податку четвертої групи) після закінчення граничного строку подання звітної декларації подає декларацію у зв`язку зі змінами об`єкта та/або бази оподаткування (на підставі даних, внесених до відповідних державних реєстрів), то штрафи не застосовуються.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було встановлено, що згідно наведених у податкових деклараціях з плати за землю позивача (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) кадастрових номерах земельних ділянок у Державному земельному кадастрі наявна тільки одна зареєстрована земельна ділянка № 8000000000 :78:142:0014 з площею 0,3304 га. Всі інші земельні ділянки, по яких нараховано земельний податок з такими номерами відсутні у Державному земельному кадастрі.

З метою приведення у відповідність даних податкової звітності до реальних обставин, позивачем 23 вересня 2021 року було подано уточнюючі декларації до поданих раніше податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018, 2019, 2020 роки:

- за 2018 рік № 9312406479 яким зменшено податкові зобов`язання за раніше поданими деклараціями в сумі 24 480 910, 51 грн;

- за 2019 рік № 9336575155 яким зменшено податкові зобов`язання за раніше поданими деклараціями в сумі 24 480 910, 51 грн;

- за 2020 рік № 9373781710 яким зменшено податкові зобов`язання за раніше поданими деклараціями в сумі 12 886 905, 25 грн. Суд першої інстанції правильно відмітив, що саме після обставин подачі позивачем уточнюючих розрахунків до податкового розрахунку земельного податку за 2018, 2019 та 2020 роки відповідачем було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати земельного податку з юридичних осіб позивачем та складено акт перевірки № 76075/Ж5/26-15-04-17-18 від 08 жовтня 2021 року в якому зафіксовано суми погашеного податкового боргу за період 2017 - 2019 роки всього в розмірі 61 502 797, 75 грн.

Тобто, контролюючий орган подані позивачем уточнюючі розрахунки зі зменшення податку на землю за 2018 - 2020 роки врахував, як погашення податкового боргу за 2017 - 2019 роки.

Зокрема у інтегрованій картці платника по платежу «земельний податок з юридичних осіб», код 18010500 (далі також - ІКП), подані позивачем 23 вересня 2021 року уточнюючі розрахунки відображені наступним чином:

- «Зменшено (у пот.р) плат.самост. о.п. згідн уточ.звіт (термін спл.мин.р) податковий розрахунок земельного податку № 9312406479 від 23.09.2021 терм.спл. 23.09.2021 за 2018 р»;

- «всього зменшено податку (зі знаком мінус) в сумі 24 480 910, 51 грн. (помісячно розрахована сума 2 040 075, 85 грн.)»;

- «Зменшено (у пот.р) плат.самост. о.п.згідн уточ.звіт (термін спл.мин.р) податковий розрахунок земельного податку № 9336575155 від 23.09.2021 терм.спл. 23.09.2021 за 2019 р»;

- «всього зменшено податку (зі знаком мінус) в сумі 24 480 910, 51 грн. (помісячно розрахована сума 2 040 075,85 грн.)»;

- «Зменшено плат.самост. о.п. згідно уточ.звіт. за грудень/рік (термін спл. пот.рік) податковий розрахунок земельного податку № 9373781710 від 23.09.2021 терм.спл. 23.09.2021 за 2020 р.»;

- «всього зменшено податку (зі знаком мінус) в сумі 12 886 905,25 грн. (помісячно розрахована сума 1 073 908,77 грн.)».

У підсумку в інтегрованій картці зменшено суму податкового боргу по податку на землю всього в сумі 61 848 726, 20 грн.

У позовній заяві позивач зазначив, що за браком коштів взагалі протягом певного проміжку часу не сплачував до бюджету даний податок.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що фактично зменшені позивачем зобов`язання по податку на землю за 2018-2020 роки відповідач помилково інтерпретував в якості надміру сплачених сум такого податку за 2017 - 2019 роки, хоча фактичної сплати не відбувалось, а зобов`язання відкориговані в повній сумі раніше нарахованих.

Чинними нормами ПК України не передбачено погашення податкового боргу за рахунок коригування раніше визначеного податкового зобов`язання у разі самостійно виявлених помилок, шляхом подання уточнюючих розрахунків до раніше поданих звітів.

Вказані обставини свідчать про невірне застосування відповідачем відповідних положень ПК України та, як наслідок, нарахування штрафних санкцій на операцію, яка в дійсності не мала місця.

Відповідно до пунктів 124.1-124.3 статті 124 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з пунктом 124.2 статті 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Підпунктом 109.1 статті 109 ПК України встановлено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 ПК України встановлено, що порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

У постановах від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 ПК України.

Так, позиція Верховного Суду, якщо її систематизувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 ПК України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Водночас обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 ПК України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.

В даній справі ГУ ДПС у м. Києві не доведено жодними доводами та доказами факт умисної несплати позивачем податків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене у сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прийняте ГУ ДПС у м. Києві податкове повідомлення-рішення з земельного податку з юридичних осіб від 27 жовтня 2021 року № 782260417 є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 26.06.2024.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких