Постанова

від 15.05.2024 по справі 372/3732/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2024 року місто Київ

справа № 372/3732/22

провадження №22-ц/824/6848/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Харченком Сергієм Вікторовичем,

на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Тиханського О.Б.,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 , в якому просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_3 , зареєстрований Печерським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві, актовий запис № 367; визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - житловий будинок з допоміжними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та транспортний засіб «Lincoln», 2013 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_1 .

Позов обґрунтовано тим, що з травня 2014 року позивач почав проживати без реєстрації шлюбу з відповідачем. Під час спільного шлюбу вони почали будувати будинок з допоміжними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

10 лютого 2017 року Печерським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві було зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем, про що в книзі реєстрації шлюбів було зроблено відповідний актовий запис за № 637 та видано свідоцтво про шлюб.

14 листопада 2017 року відповідачка подала до Департаменту ДАБІ у Київській області заяву - повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а саме нового будівництва садового будинку, господарських будівель і споруд.

19 січня 2018 року після закінчення будівництва, сторони отримали декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту.

Відповідно до даної декларації було встановлено, що будівництво закінчено та об`єкт готовий до експлуатації.

19 квітня 2018 року на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта було зареєстровано право власності на нього.

28 вересня 2021 року подружжя придбали транспортний засіб «Lincoln», 2013 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_1 та зареєстрували його на ім`я відповідача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 почалася війна і позивач пішов добровольцем на військову службу.

Останні півроку між подружжям почали виникати сварки, сторони почали розуміти, що їх сім`я немає майбутнього. Підстави для збереження сім`ї відсутні.

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав заяву, в який просив визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по частині житлового будинку за кожним, та право власності на частину транспортного засобу за кожним.

У березні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в який просила визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль марки «Lincoln», 2013 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_1 ; здійснити поділ спільного майна наступним чином: визнати за ОСОБА_3 право власності на садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти в розмірі 10000 доларів США в якості компенсації за належну йому частку у будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що 9 липня 2011 року позивач за зустрічним позовом придбала у власність земельну ділянку кадастровий номер: 3223187700:16:012:0037 площею 0,1200 га, що розташована за адресою: Старобезрадичівської сільської ради, Обухівського району, Київської області на підставі договору купівлі-продажу. Грошові кошти, що були витрачені на придбання земельної ділянки є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , про що зазначено в п.8 договору.

10 лютого 2017 року між сторонами зареєстровано шлюб.

19 січня 2018 року позивачем за зустрічним позовом було отримано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту, відповідно до якої встановлений факт завершення будівництва та готовність об`єкта до експлуатації.

29 березня 2018 року орган місцевого самоврядування - Старобезрадичівська сільська рада прийняла рішення про присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна - садовому будинку, який розташований на земельній ділянці площею 0,1200 га, з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

19 квітня 2018 року зареєстровано право власності на зазначений об`єкт - новозбудований будинок за позивачем за зустрічним позовом.

ОСОБА_3 зазначає, що позивач за первісним позовом приймав участь в будівництві та облаштуванні спірного садового будинку, на що було витрачено спільні кошти подружжя в розмірі 20000 доларів США.

17 квітня 2017 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 кошти в сумі 20000 доларів США на будівництво садового будинку. Зазначену суму ОСОБА_3 зобов`язалась повернути в строк до 31 грудня 2021 року.

На купівлю автомобіля марки «Lincoln», 2013 року випуску, з державними номерними знаками НОМЕР_1 , ОСОБА_3 витратила свої особисті кошти в розмірі 11000 доларів США, які вона брала в борг та самостійно виплатила в обмовлений в розписці строк, до 15 січня 2022 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житловий будинок з допоміжними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та транспортний засіб автомобіль марки «Lincoln», 2013 року випуску з державним номерним знаком НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 право власності на частину житлового будинку з допоміжними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та частину транспортного засобу «Lincoln», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , за кожним.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_2 адвокат Харченко С.В. подав апеляційну скаргу, в який просив рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення, залишити право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок та автомобіль. Апелянт зазначає, що рішення винесено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Рішення суду апелянтом оскаржується в частині поділу майна, рішення в частині розлучення відповідачем не оскаржується.

В апеляційній скарзі зазначає, зокрема про те, що суд не врахував факту того, що фактичне будівництво будинку здійснювалось до шлюбу між сторонами, після придбання земельної ділянки в період з 2011 року до 2017 рік. Спільно в шлюбі проводилось сторонами облаштування будинку (придбання меблів, техніки тощо), що не є предметом позову.

Також апелянт звертає увагу, що питання проживання однією сім`єю до укладення шлюбу судом не розглядалось. Надані стороною позивача документи про наявність доходу в період з 2017 по 2022 роки не підтверджують участі у фактичному будівництві спірного будинку, що був збудований до 2017 року, а тому не є належними та допустимими доказами участі у спільному будівництві будинку. Саме по собі здійснення оформлення будинку не є тотожним його фактичному будівництву.

Враховуючи, що спірний будинок було фактично побудовано до шлюбу і даний факт не заперечується сторонами, а сторона позивача не надала до суду жодного належного та допустимого доказу участі у будівництві будинку та/або спільному проживанні, ведення спільного господарства, тощо - відсутні підстави для визнання його спільною сумісною власністю і подальшого його поділу між подружжям.

Суд не дослідив питання стягнення боргу за розпискою особисто з відповідача в судовому порядку. Судом з відповідачки було стягнуто кошти в розмірі 11000 доларів США, що складає 310000 грн. та відповідає грошовим коштам, за які було придбано спірне авто. Позивач участі у поверненні коштів не приймав, а тому, враховуючи, що спірний автомобіль було придбано хоч і в період шлюбу, але за особисті кошти відповідача , - поділ його є неможливий.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Кулініченко Г.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідачка належними та допустимими доказами не довела, що вона почала будівництво до реєстрації шлюбу з позивачем. Дана позиція відповідача обгрунтовується особистими міркуваннями, які судом першої інстанції при розгляді справи були відхилені, що вказує на безпідставність апеляційної скарги. Рішення суду по справі № 734/933/23, яким стягнуті кошти з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , не встановлює обставин витрачання отриманих у борг коштів відповідачем на будівництво будинку та придбання автомобіля, а тому воно не містить підстав для скасування оскаржуваного рішення. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що під час перебування у шлюбі з позивачем, відповідачка не повідомляла його про дані позики і ніякими доказами не підтвердила використання даних коштів на будівництво будинку та придбання автомобіля.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник адвокат Харченко С.В. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кулініченко Г.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення суду як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Установлено, що 10 лютого 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб.

9 липня 2011 року відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_5 придбала земельну ділянку, кадастровий номер 3223187700:16:012:0037 площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: Старобезрадичівська сільська рада, Обухівського району, Київської області.

14 листопада 2017 року ОСОБА_3 подала до Департаменту ДАБІ у Київській області заяву повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а саме нового будівництва садового будинку, господарських будівель і споруд.

19 січня 2018 року після закінчення будівництва, сторони отримали декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту.

19 квітня 2018 року на підставі декларації про готовність до експлуатації об`єкта було зареєстровано право власності.

28 вересня 2021 року було придбано автомобіль марки «Lincoln», 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та зареєстровано його за ОСОБА_3 .

Відповідно до копії розписки від 15 січня 2021 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_4 кошти у розмірі 11000 доларів США.

Відповідно до копії розписки від 17 квітня 2017 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_4 кошти у розмірі 20000 доларів США.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 121917931 від 25 квітня 2018 року, право власності на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 1539192332231 зареєстровано за ОСОБА_3 , дата реєстрації 19 квітня 2018 року.

Відповідно до звіту про оцінку вартості нерухомого майна, а саме садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 25 квітня 2023 року становить 3158980 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що садовий будинок будувався сторонами під час шлюбу, кошти на будівництво надавались обома сторонами, зокрема, власні збереження, заробітні плати, що підтверджує презумпцію спільності права власності сторін на спірний садовий будинок. Автомобіль був придбаний сторонами під час шлюбу.

Суд першої інстанції вважав, що підстав для відступлення від рівності часток немає, оскільки в цій частині вимоги є недоведеними. Суд першої інстанції не взяв до уваги надані відповідачем за первісним позовом розписки, оскільки оригіналів таких розписок суду не надано, Також суд зазначив, що суду не надано доказів, що дані кошти витрачені на купівлю автомобіля та будівництво садового будинку, обидві розписки вчинені під час шлюбу. Підстави для зміни часток у спільному майна подружжя не встановлено.

Проте, повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку самостійного заробітку (доходу).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст.61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними ( ст.63 СК України).

За змістом статей 69,70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними та шлюбним договором ( ч.1 ст.70 СК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Отже, застосовуючи ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Встановивши, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та транспортний засіб марки «Lincoln», д.н.з. НОМЕР_1 , придбані подружжям за час перебування у шлюбі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, частки якого у праві власності на майно є рівними.

Відповідачкою ОСОБА_6 . презумпція спільності право власності на майно не спростована. Належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що будинок був побудований, автомобіль був придбаний за власні кошти відповідачки, останньою, у передбаченому ст.ст.12,81 ЦПК України, суду не надано.

На підтвердження своїх вимог про те, що автомобіль є її особистою приватною власністю відповідачка ОСОБА_2 суду надала розписку, відповідно до змісту якої вона отримала у ОСОБА_4 (свого брата) у борг грошові кошти в сумі 11000 доларів США. Разом з тим, відповідач не довела, що саме за ці кошти був придбаний спірний автомобіль.

Крім того, відповідачка не довела, що будинок був побудований до шлюбу за її власні кошти. Надана останньою розписка від 17 квітня 2017 року про отримання коштів у борг не свідчить про те, що ці кошти були витрачені на будівництво. Наявні в матеріалах справи документи, що стосуються будівництва та введення будинку в експлуатацію відносяться до 2017 року. У технічному паспорті рік побудови будинку зазначено 2017.

Факт придбання відповідачкою в 2011 році земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не дає підстав вважати, що будинок був побудований виключно за кошти ОСОБА_2 .

Таким чином, відсутні підстави вважати, що частка ОСОБА_1 у праві власності на будинок дорівнює 10000 доларів США, як про це зазначає ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив із того, що відсутні підстави для відступлення від рівності часток. Проте позивачем за зустрічним позовом вимоги про відступ від рівності часток не заявлялись.

Отже, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що житловий будинок та автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, частки у праві власності яких є рівними, презумпція спільності права власності подружжя на майно відповідачкою ОСОБА_2 не спростована, але помилився з мотивами такого висновку в частині вимог про поділ житлового будинку, апеляційний суд вважає, що мотивувальна частина рішення має бути викладена в редакції цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Харченком Сергієм Вікторовичем, задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова складена 27 червня 2024 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус