Постанова

від 17.06.2024 по справі 442/8365/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/8365/23 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/811/1053/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Провадження № 22-ц/811/1052/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цьони С.Ю.,

з участю: апелянта ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Дрогобицькогоміськрайонного судуЛьвівської областівід 23лютого 2024року тадодаткове рішенняДрогобицького міськрайонногосуду Львівськоїобласті від01березня 2024року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні місцями загального користування, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до відповідача, в якому просили зобов`язати ОСОБА_4 , проживаючого в квартирі АДРЕСА_1 не чинити перешкод в користуванні допоміжними приміщеннями загального користування: горищем, підвалом, нежитловим кам`яним приміщенням, яке позначене на кадастровому плані земельної ділянки під цифрою 3 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживаючим в кв. АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позову, вказують на те, що вони проживають у двоповерховому житловому будинку АДРЕСА_3 на першому поверсі. Дана квартири належить їм на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру видане бюро по приватизації житла при Стебницькій міській раді. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням від 21 лютого 1995 р.№18. Крім них власниками квартири є ОСОБА_5 та були власниками їхні батьки: ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та батько ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оформлення спадщини в даний момент здійснюється Першою Дрогобицькою нотаріальною конторою.

Крім цього, всіма власниками квартири було приватизовано частину земельної ділянки площею 0.0811 га для обслуговування житлового будинку. На земельній ділянці розташоване кам`яне нежитлове приміщення, позначене на кадастровому плані земельної ділянки під цифрою 3, яке було поділено між ними та відповідачем. Кожен з них має окремий вхід до нього.

На другому поверсі даного житлового будинку проживає відповідач з сім`єю.

Між ними та відповідачем виник спір із-за користування приміщеннями загального користування, а саме приміщенням горища, підвалу та частиною нежитлового кам`яного приміщення.

Відповідач самовільно захопив дані приміщення та не допускає їх до користування, шляхом встановлення замків до приміщень підвалу, горища та нежитлового кам`яного приміщення. Вони неодноразово намагались вирішити з відповідачем дане питання мирним шляхом, просили його надати їм доступ до даних приміщень, але він в категоричній формі відмовляється це зробити, вважає, що дані приміщення належать йому на законних підставах.

28 жовтня 2023 року між ними виник конфлікт, під час якого відповідач ображав їх нецензурними словами, погрожував фізичною розправою. З приводу цього конфлікту ОСОБА_2 зверталася до Дрогобицького відділу поліції ГУНП у Львівській області. На свою заяву ОСОБА_2 отримала 09.11.2023 року лист за № 11329/01/52-23 в якому було зазначено, що в діях відповідача відсутній склад кримінального правопорушення і їм рекомендовано звернутися до суду з цивільним позовом по захисту своїх прав в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 лютого 2024 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_4 , проживаючого в квартирі АДРЕСА_1 не чинити перешкод в користуванні допоміжними приміщеннями загального користування: горищем, підвалом, нежитловим кам`яним приміщенням, яке позначене на кадастровому плані земельної ділянки під цифрою 3 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживаючим в кв. АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 , 1073,60 грн. сплаченого судового збору.

Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2024 року доповнено рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 лютого 2024 року абзацом такого змісту:

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду та додаткове рішення суду оскаржив ОСОБА_4 , подавши апеляційну скаргу.

Вважає рішення суду незаконними та необґрунтованими, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, недоведено обставини, які мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказує, що не чинить позивачам жодних перешкод у користуванні підвалом, горищем, частиною нежитлової самочинно збудованої будівлі, розташованої біля житлового будинку АДРЕСА_4 .

Зазначає, що будівля, яку позивачі вказують як нежитлове кам`яне приміщення, є збудованою дідом відповідача у 20-х роках, і ця будівля не є узаконеною, а тому не перебуває у власності сторін.

Позивачі мали окремий вхід до підвалу, проте такий замурували та ним не користуються, у відповідача окремий вхід в підвал.

Вхід на горище проходить через квартиру відповідача, а тому він заперечує щодо доступу позивачам на горище через його квартиру.

Вказані обставини свідчать про безпідставність позовних вимог та незаконність рішення суду.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

17 червня 2024 року від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Гаврилової Н.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з незадовільним станом її здоров`я, проте ніяких підтверджуючих документів до клопотання не було додано, тому колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає до задоволення.

З урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Сторони мали реальну можливість реалізувати свої процесуальні права з доведенням своєї позиції по справі, у тому числі через можливість брати участь в судовому засідання в режимі відеоконференції або через представника.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов є підставним і підлягає до задоволення, оскільки, позивачі будучи співвласниками квартири та земельної ділянки вправі користуватись місцями загального користування, а саме: горищем, підвалом, нежитловим кам`яним приміщенням, які розташовані на АДРЕСА_4 .

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Встановлено, що позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 21.02.1995 Бюро по приватизації житла при Стебницькій міській раді. Належна їм квартира знаходяться на першому поверсі двоповерхового будинку.

Відповідачу ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_1 . Квартира знаходиться на другому поверсі будинку.

Як вбачається з Державного акту про право приватної власності на землю Серія ІІ-ЛВ №024965, виданого на підставі рішення Стебницької міської ради №396 від 10.12.1998 р. та № 165 від 10.06.1999, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0811 га на території Стебницької міської ради, АДРЕСА_3 для обслуговування житлового будинку.

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельній ділянці по АДРЕСА_3 , площею 0,0811 га присвоєно кадастровий номер 4610670500:01:009:0021.

Згідно Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а згідно Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7 .

Із запиту про надання інформації №967/02-14 від 15.06.2017 державного нотаріуса Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори О.І. Кушнір, встановлено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_2 позивачка по справі.

З відповіді Дрогобицького відділу поліції ГУНП у Львівській області № 11329/01/52-23 від 09.11.2023 на заяву ОСОБА_2 , вбачається, що між сторонами існує спір щодо користування гаражем, у зв`язку з чим їм рекомендовано звернутися до суду з цивільним позовом по захисту своїх прав в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Позивачі звернулись з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання останнього не чинити перешкод в користуванні допоміжними приміщеннями загального користування: горищем, підвалом, нежитловим кам`яним приміщенням, яке позначене на кадастровому плані земельної ділянки під цифрою 3.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", проте колегія суддів з таким не погоджується.

Проте,відповідно дост.1ЗУ "Проособливості здійсненняправа власностіу багатоквартирномубудинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

Таким чином, будинок сторін не є багатоквартирним та на нього не поширюється дія ЗУ "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Як вбачається з свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 146,8 кв.м. Згідно з технічного паспорта на вказану квартиру, така склаладється з 3-х житлових кімнат, кухні, вбиральні, коридору та вбудованих шаф.

Матеріали справи не містять доказів належності до квартири позивачів горища чи підвального приміщення.

Згідно з ч.3, ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Що стосується нежитлового кам`яного приміщення, колегія суддів також вважає, що вимоги щодо усунення перешкод в користуванні таким не підлягають до задоволення.

Як вбачається з Державного акту про право приватної власності на землю Серія ІІ-ЛВ №024965, виданого на підставі рішення Стебницької міської ради №396 від 10.12.1998 р. та № 165 від 10.06.1999, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0811 га на території АДРЕСА_3 для обслуговування житлового будинку.

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельній ділянці по АДРЕСА_3 , площею 0,0811 га присвоєно кадастровий номер 4610670500:01:009:0021.

Власником суміжної земельної ділянки 4610670500:01:009:0107 є ОСОБА_8 .

Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій з метою поновлення прав позивача тощо. Правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Статтею 50ЦПКУкраїни визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно з частинами першою-другою статті 51ЦПКУкраїни суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 дійшов висновку, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Незалучення співвідповідачів до участі у справі позбавляє їх права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.

Враховуючи, що власником земельної ділянки та гаража є ОСОБА_8 , а не ОСОБА_1 вирішення цього спору без залучення її співвідповідачем є неможливим.

Разом з тим, наведені обставини не перешкоджають заявнику звернутись із новим позовом, визначившись із належним суб`єктним складом відповідачів.

До такого ж висновку за схожих обставин справи дійшов Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі № 331/5317/21 (провадження № 61-10144св22).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенціїпрозахистправлюдиниіосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основнимизасадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно дост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз`яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Тобто,додаткове рішеннясуду,ухвалене упорядку статті270ЦПК Україниє невід`ємноючастиною основногорішення усправі посуті спору,та неможе існуватиокремо віднього.

Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про скасування рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 лютого 2024 року, додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2024 року також підлягає скасуванню.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно доч.1,2ст.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі по 804, 75 грн. з кожного з них.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 лютого 2024 року та додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 березня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні місцями загального користування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі по 804, 75 грн. з кожного з них.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 25 червня 2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.