Постанова

від 26.06.2024 по справі 704/72/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Черкаси

Справа № 704/72/24Провадження № 22-ц/821/1034/24Категорія: скарга на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.

за участю секретаря: Ярошенка Б.М.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія»

представник позивача: адвокат Ткаченко Михайло Олександрович

відповідач: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба 2017»

представник ОСОБА_1 : адвокат Прядка Віталій Михайлович

розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» - адвоката Ткаченка Михайла Олександровича на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року (постановлену під головуванням судді Дьяченка Д.О. в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області) про відмову у забезпеченні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба 2017» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору та визнання договору оренди землі укладеним,-

в с т а н о в и в :

17 січня 2024 року ТОВ «Надія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ТОВ «Дружба 2017» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору та визнання договору оренди землі укладеним.

24 квітня 2024 року ТОВ «Надія» звернулось до суду із заявою про забезпечення позову, в обґрунтування якої представник ТОВ «Надія» - адвокат Ткаченко М.О. посилався на те, що наразі ТОВ «Надія» здійснило обробіток спірної земельної ділянки та засіяло її озимими культурами, у зв`язку з чим просить суд заборонити ТОВ «Дружба 2017» вчиняти дії, спрямовані на користування земельної ділянкою, площею 2,8285 га, кадастровий номер 7124085800:01:001:0156, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі на обробку землі та збір врожаю. В іншому випадку, позивачем будуть понесені матеріальні збитки, у зв`язку з тим, що товариство не матиме можливості зібрати врожай, який посіяно та отримати прибуток.

Вважає, що наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду, зокрема, мотивована тим, що застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Крім того, в матеріалах даної заяви про забезпечення позову не міститься достатніх доказів того, що ТОВ «Дружба 2017» зареєструвало право оренди на належну ОСОБА_1 земельну ділянку без достатніх правових підстав, дане право оренди на даний час не скасоване, а тому відсутні підстави для накладення заборони на користування спірною земельною ділянкою.

В апеляційнійскарзі,поданій 13травня 2024року, представник ТОВ«Надія» адвокат ТкаченкоМ.О., вважаючи ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року необґрунтованою, постановленою із порушенням норм процесуального права, при неповному дослідженні судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для вирішення даного питання, просить вказану ухвалу скасувати, постановивши при цьому нову, якою задовольнити подану ТОВ «Надія» заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами, що і заява про забезпечення позову.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, висловлену з приводу співмірності негативних наслідків від вжиття заходу забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок їх невжиття.

29 травня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Надія», в якому представник ОСОБА_1 адвокат Прядка В.М., вважаючи доводи апеляційної скарги необгрунтованими, просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ТОВ«Надія» -адвоката ТкаченкаМ.О.не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України,суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною третьоюстатті 150 ЦПК Українипередбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК Україниу заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 5ст. 153 ЦПК Українизалежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

З аналізустатей 150-153 ЦПК Україниможна дійти висновку, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, тощо.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як роз`яснено в пункті 1, пункті 4Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, заявленим позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №367/246/18 (провадження №61-46301св18).

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Надія» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 та ТОВ «Дружба 2017» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору та визнання договору оренди землі укладеним. Позивач вважає, що Договір оренди земельної ділянки б/н від 06.01.2011 р. відповідно до його умов є продовженим на строк 10 років, а дії відповідача порушують його переважне право щодо оренди даної земельної ділянки, оскільки остання була неправомірно передана в оренду ТОВ «Дружба 2017».

Предметом спірних договорів є одна земельна ділянка площею 2,8285 га, кадастровий номер 7124085800:01:001:0156, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, представник ТОВ «Надія» - адвокат Ткаченко М.О. зазначає, що заборона ТОВ «Дружба 2017» вчиняти дії, спрямовані на користування спірною земельної ділянкою, в тому числі на обробку землі та збір врожаю викликане необхідністю забезпечити збір урожаю ТОВ «Надія» та отримати прибутки, оскільки останнє вже здійснило обробіток спірної земельної ділянки та засіяло її озимими культурами. Невжиття такого заходу забезпечення позову може спричинити ТОВ «Надія» матеріальні збитки.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, щозастосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується та вважає їх достатньо аргументованими з огляду на те, що забезпечення позову в частині заборони підприємству вчиняти будь-які дії щодо користування не тільки позбавляє підприємство на весь час вирішення спору можливості використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору, але й перешкоджає здійсненню ним підприємницької діяльності, як юридичної особи, з якою ОСОБА_1 уклав договір оренди земельної ділянки, який на даний час є чинним і презумпція правомірності якого у встановленому законом порядку не спростована.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що предметом позовних вимог є визнання правочину недійсним, що полягає у констатації цього факту. Таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, а тому ухвалення рішення суду, в майбутньому, не унеможливить його виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема,тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, щокожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Об`єктивні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову саме тим способом, про який ставить питання заявник, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ТОВ «Надія» не надано.

Крім того, не надано будь-яких доказів того, що наразі спірна земельна ділянка оброблена та засіяна ТОВ «Надія», як і не надано доказів того, що ТОВ «Дружба 2017» вчиняє дії щодо спірного майна, які у подальшому унеможливлять виконання судового рішення.

Таким чином, доводи представника ТОВ «Надія» адвоката Ткаченка М.О. про необхідність вжиття заявленого заходу забезпечення позову, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказані посилання заявника не підтверджується належними та допустимими доказами, а є лише припущенням позивача, а також такий захід забезпечення позову не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлена у справі ухвала є законною та обґрунтованою і підстав для її зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.

Згідно з пунктом першим частини першої статті374 та статті375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» - адвоката Ткаченка Михайла Олександровича залишити без задоволення.

Ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року про відмову у забезпеченні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба 2017» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору та визнання договору оренди землі укладеним залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та окремому оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді О.М. Новіков

Л.І. Василенко

/ повний текст постанови суду виготовлений 28 червня 2024 року/