ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4868/22 (554/11049/20)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 (суддя Мартинюк С.В.)
у справі № 904/4868/22 (554/11049/20)
за позовом позивача-1 ОСОБА_1
позивача-2 ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА"
про захист прав споживача
ВСТАНОВИВ:
30.11.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" про захист прав споживача.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 у справі №904/4868/22 (554/11049/20) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" на корить ОСОБА_1 120 600, 00 грн. моральної шкоди. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" на корить ОСОБА_2 120 600,00 грн. моральної шкоди. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" користь державного бюджету судовий збір 3 618,00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Альбува" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 у справі № 904/4868/22 (554/11049/20) та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповного встановлення обставин справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий суд взяв до уваги письмові пояснення, що були відібрані адвокатом Позивачів, однак не врахував, що вказані пояснення не відповідають вимогам встановленим ст. 88 ГПК України до Заяви свідка;
- оскаржуване рішення, фактично ґрунтується на висновку судового експерта Редчука І.А. Полтавського науково-дослідного експертно криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, при цьому місцевим судом не взято до уваги, що цей висновок виготовлено по суті на поясненнях Позивачів та свідків (пояснення яких знову ж таки ґрунтуються на розповідях Позивачів), а тому мав би оцінюватися критично;
- позивач, що заявляє вимоги про відшкодування моральної шкоди зобов`язаний довести наявність складу цивільно-правового правопорушення, а саме, наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана, впни останнього в її заподіянні, а також надати докази на підтвердження розміру завданої шкоди.
- неналежним виконанням зобов`язань за договором є не підписання Відповідачем Акту прийому-передачі Квартири в десятиденний строк після прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом Об`єкта будівництва та за умови повної оплати Покупцем ціни майнових прав на Квартиру. Водночас, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правих відносин, а відтак, у вказаній ситуації зі сторони відповідача відсутній склад цивільно-правового порушення;
- принаймні до початку 2015 року ніяких причин для хвилювання у Позивачів не було, а погіршення здоров`я в 2013 році ніяк не могло бути наслідком дій Відповідача, цілком ймовірно, що саме ці економічні та соціальні обставини в країні могли стати причиною погіршення стану здоров`я Позивачів, а ніяк не дії самого Відповідача. Однак, місцевий суд не надав належної оцінки аргументам щодо недоведення причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача та негативними наслідками для здоров`я Позивачів;
- у позовній заяві Позивачі зазначають, що дії Відповідача порушили їх нормальний спосіб життя. При цьому, самими Позивачами надано велику кількість подяк та грамот на ім`я ОСОБА_2 , датованих в період з 2011 по 2019 рік. На думку Відповідача зазначене свідчить, що ОСОБА_2 у вказаний період продовжувала так само плідно працювати як і до укладення договорів з Відповідачем, а тому твердження про порушення нормального способу її життя мали бути оцінені критично;
- питання розірвання договору купівлі-продажу майнових прав Позивачі не порушують, тобто усвідомлюють, що Відповідач робить все від нього залежне для виконання зобов`язань за договором і свою квартиру у власність вони отримають.
Крім того, 27.10.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області від представника позивачів адвоката Листопад Н.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі № 904/4868/22 (554/11049/20) заяву задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу в розмірі 3 015,00 грн. та 1 530,41 грн., пов`язаних із проведенням експертизи.
Не погодившись з вказаним додатковим рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Альбува" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/4868/22 (554/11049/20).
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- більшість процесуальних документів в т.ч. і позовна заява підготована та підписана позивачами ( ОСОБА_1 є адвокатом), тобто вказане надає підстави стверджувати, що при їх складанні адвокат участі не брав;
- На підтвердження обставин надання правничої допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження);
- в матеріалах справи відсутній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи Позивач, а тому, можливо зробити висновок про те, що витрати на професійну правничу допомогу, які поніс Позивач є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
13.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла уточнена апеляційна скарга на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 у справі № 904/4868/22 (554/11049/20), тотожна за змістом обґрунтування та підстав апеляційного оскарження первісній скарзі.
18.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла уточнена апеляційна скарга на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі № 904/4868/22 (554/11049/20), в якій викладено аналогічні доводи та мотиви незгоди з оскаржуваним рішенням, що і в первісно поданій.
Позивачі своїм правом на подання відзиву не скористалися.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 06.06.2024 приймав участь представник відповідача (апелянта). Позивачі, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що явка учасників справи обов`язковою не визнавалась, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд.
Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивачів.
Апеляційний господарський суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 03.01.2013 між ТОВ "КУА "КАПІТАЛ СМ" (Сторона 1) та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Сторона 2) було укладено Договір №33/2013 про резервування нерухомості для передачі у власність.
Згідно п. 1.1. Договору Сторона 1 резервує за Стороною 2 об`єкт нерухомості з характеристиками, вказаними у п.1.2 Договору (Об`єкт нерухомості). Сторона 1 зобов`язується передати Стороні 2 у власність зарезервований Об`єкт нерухомості шляхом укладання Договору купівлі-продажу нерухомості на умовах, визначених цим Договором.
27.02.2017 між позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Покупці) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАСПІ" (Продавець) було укладено договір №МП/К2-87 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
Відповідно до умов укладеного договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у власність майнові права на квартиру будівельний №87 ("Квартира") в багатоквартирному житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ("Об`єкт будівництва") та оплатити Ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що майнові права на Квартиру за цим Договором передаються від Продавця Покупцю шляхом підписання Акту прийому-передачі Квартири, який підписується Сторонами в десятиденний строк після прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом Об`єкта будівництва та за/ умови повної оплати Покупцем майнових прав на Квартиру.
Як визначено п. 2.5 Договору строк введення Об`єкта будівництва в експлуатацію - IV квартал 2017 року.
Згідно п. 3.1 Договору ціна майнових праві на Квартиру за цим Договором становить 417 780,00 грн., в т.ч. ПДВ.
Відповідно до п. 6.3 Договору, у разі прострочення Продавцем строку введення в експлуатацію або підключення усіх комунікацій до будинку (централізоване опалення, електропостачання, водопостачання й водовідведення), в якому знаходиться Квартира, вказана в п. 2.1. даного Договору, Продавець несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 5% від сплачених Покупцем коштів згідно з цим Договором.
Також, за умовами п. 7.7. Договору, Продавець підтвердив, що до підписання даного Договору, Покупець сплатив ціну майнових прав на Квартиру, яка становить 417 780,00 грн., в тому числі ПДВ.
17.07.2018 року змінився керівник ТОВ "Каспі", а Товариство було перейменовано на ТОВ "Альбува" та будівництво не було завершено.
Таким чином, об`єкт будівництва не було введено в експлуатацію в четвертому кварталі 2017 року з подальшою передачею нам майнових прав на квартиру будівельний № 87 й згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 червня 2020 року у справі № 552/723/20, яке було змінено постановою Полтавського апеляційного суду від 4 листопада 2020 року, підлягали стягненню з ТОВ "Альбува" на користь позивачів штраф у розмірі 20889 грн. й 3% річних від простроченої суми у розмірі 1330,39 грн. за весь час прострочення за період з 1 січня 2018 року по 14.02.2020 року.
15.09.2021 судовим експертом Редчук І.А. Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України складено висновок експерта за змістом якого вбачається, що ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для Позивачів та внаслідок психотравмувальних дій Позивачам спричинені страждання (моральна шкода).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково, а вважає належним розмір компенсації дійсної моральної шкоди складає 18 мінімальних заробітних плат на дату винесення рішення (18*6 700,00 грн. = 120 600,00 грн.) на кожного позивача окремо.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Щодо уточнень до апеляційних скарг.
За змістом ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Оскільки повний текст рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 у справі № 904/4868/22 (554/11049/20) складено 23.10.2023, зміни до апеляційної скарги подані в межах процесуального строку до вирішення судом питання про відкриття провадження у справі, відповідно прийняті до розгляду.
Разом з тим, апеляційний господарський суд враховує, що повний текст додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі № 904/4868/22 (554/11049/20) складено та підписано 08.11.2023, тобто двадцятиденний строк на його оскарження сплив 29.11.2023.
Слід зауважити, що право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ч. 3 ст. 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Водночас, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06.12.2007, Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
У рішенні ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може підлягати обмеженням, що допускаються, оскільки право на доступ за своєю природою вимагає регулювання державою. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, що саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Таким чином, прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007).
Такими обмеженнями є, в тому числі, й визначені кодексом строки вчинення тієї чи іншої процесуальної дії, зокрема, для подання доповнень до апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Згідно ч. 2 ст. 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Проте, заяви про поновлення строку для подання уточненої апеляційної скарги на додаткове рішення заявником не подано, при тому, що така надійшла до суду 18.12.2023, тобто зі спливом процесуального строку на апеляційне оскарження.
Сукупність названих обставин є підставою для залишення без розгляду поданої скаржником (відповідачем) уточненої апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі № 904/4868/22 (554/11049/20).
Щодо оскаржуваного рішення.
30.11.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" про захист прав споживача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.01.2013 між ТОВ "КУА "КАПІТАЛ СМ" (Сторона 1) та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Сторона 2) було укладено Договір №33/2013 про резервування нерухомості для передачі у власність.
Згідно п. 1.1. Договору Сторона 1 резервує за Стороною 2 об`єкт нерухомості з характеристиками, вказаними у п.1.2 Договору (Об`єкт нерухомості). Сторона 1 зобов`язується передати Стороні 2 у власність зарезервований Об`єкт нерухомості шляхом укладання Договору купівлі-продажу нерухомості на умовах, визначених цим Договором.
27.02.2017 між позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Покупці) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАСПІ" (Продавець) було укладено договір №МП/К2-87 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
Відповідно до умов укладеного договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у власність майнові права на квартиру будівельний №87 ("Квартира") в багатоквартирному житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ("Об`єкт будівництва") та оплатити Ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 2.5 Договору передбачено, що строк введення Об`єкта будівництва в експлуатацію - IV квартал 2017 року.
Згідно п. 3.1 Договору, ціна майнових праві на Квартиру за цим Договором становить 417 780,00 грн., в т.ч. ПДВ.
Відповідно до п. 6.3 Договору, у разі прострочення Продавцем строку введення в експлуатацію або підключення усіх комунікацій до будинку (централізоване опалення, електропостачання, водопостачання й водовідведення), в якому знаходиться Квартира, вказана в п. 2.1. даного Договору, Продавець несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 5% від сплачених Покупцем коштів згідно з цим Договором.
Також, за умовами п. 7.7. Договору, Продавець підтвердив, що до підписання даного Договору, Покупець сплатив ціну майнових прав на Квартиру, яка становить 417 780,00 грн., в тому числі ПДВ.
17.07.2018 року змінився керівник ТОВ "Каспі", а Товариство було перейменовано на ТОВ "Альбува" та будівництво не було завершено.
В свою чергу Відповідачем не виконано умов укладеного Договору, що завдало позивачам моральної шкоди.
З урахуванням викладеного позивачі просять стягнути з відповідача ТОВ "АЛЬБУВА" моральну шкоду в розмірі 400 000,00 грн. на користь ОСОБА_1 та 400 000,00 грн. на користь ОСОБА_2 .
Відповідач проти позовних вимог заперечив.
В обґрунтування заявленої позиції відповідач зазначає, що за період з 2013 року наявні й інші загальновідомі чинники, що могли стати причинами погіршення загального стану здоров`я Позивачів та призвели до їх страждань.
Також Відповідач посилається на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, в свою чергу загальний розмір заявленої моральної шкоди складає 800 000,00 грн., що становить 191,5% сплаченої Позивачами суми за Договором.
За приписами ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є наявність понесених моральних страждань внаслідок дій чи бездіяльності Відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1 і 2 ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Також предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України зафіксовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Частина 1 ст. 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Згідно ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 569/20510/19, ухвалу Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 216/3521/16-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №216/3521/16-ц зроблено висновок, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства».
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20, зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19).
Апелянт зазначає, що позивач, який заявляє вимоги про відшкодування моральної шкоди зобов`язаний довести наявність складу цивільно-правового правопорушення, а саме, наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні, а також надати докази на підтвердження розміру завданої шкоди.
Судом враховано, що відповідачем протягом обумовлених сторонами та узгоджених в договорі строків (4 квартал 2017 року) не було виконано свої зобов`язання щодо будівництва, введення в експлуатацію та передачі об`єкта нерухомого майна у власність позивачів. До цього часу взяті на себе відповідачем зобов`язання залишаються невиконаними.
За приписами ч. 1 ст. 386 ЦК України Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Цивільне законодавство захищає права всіх суб`єктів власності, як щодо збудованого майна так і майнових прав на нього.
Частина 3 цієї статті визначає, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди.
Судом враховано висновок від 15.09.2023 судового експерта Редчук І.А. Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України за змістом якого вбачається, що ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для Позивачів та внаслідок психотравмувальних дій Позивачам спричинені страждання (моральна шкода).
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Експертом встановлено, що внаслідок неправомірної поведінки відповідача щодо порушення договірних строків будівництва та його бездіяльності у вирішенні даних питань, уникненні від пояснень щодо недотримання взятих на себе зобов`язань за договором, позивачі зазнали моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях та пригніченні психологічного стану, така поведінка відповідача спричинила вимушені зміни у життєвому укладі позивачів, вплинула на їх працездатність, професійну, наукову та творчу діяльність, побут, призвела до погіршення їх сімейних стосунків, з`явилася емоційна напруга, взаємні дорікання щодо вкладених в будівництво грошових коштів та конфлікти на цьому підґрунті.
Господарський суд при розгляді даної справи звернув увагу на те, що Відповідачем не заперечувався факт невиконання своїх зобов`язань перед Позивачами за Договором №33/2013 про резервування нерухомості для передачі у власність від 03.01.2013 та Договором №МП/К2-87 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 27.02.2017.
Отже, позивачами доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами складу цивільного правопорушення, а саме, наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, вини останнього в її заподіянні.
Щодо розміру моральної шкоди, то судовим експертом вказано, що за умов ситуації, що досліджується у справі, Позивачам спричинені страждання (моральна шкода), які з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей є значним. Тому можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання може становити 0; 4,5; 9; 13,5; 18 мінімальних заробітних плат (т. 1 а.с. 214 (на звороті)).
Судовим експертом у поданих дослідженням надано формулу для визначення розміру компенсації дійсної моральної шкоди D = d * fv * i * c * (1 - fs), де:
D - розмір компенсації дійсної моральної моральної шкоди;
d розмір компенсації презюмованої моральної шкоди;
fv ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, 0
і коефіцієнт індивідуальних особливостей потерпілого (суб`єктивного стану), 0
c коефіцієнт урахування обставин, що заслуговують на увагу (об`єктивні фактори), 0
fs ступінь вини постраждалого, 0
р коефіцієнт врахування майнового стану особи, яка спричинила моральну шкоду, 0,5
В свою чергу коефіцієнт "v" при розрахунку ступені вини особи, яка завдала моральної шкоди залежить від ініціативи (впливу) та характеру діяльності спричинювача шкоди у виникненні та динаміці ситуації, що досліджується від "0" до "1,0".
Натомість суд першої інстанції вважав, що найбільш наближеним до спірної ситуації є коефіцієнт "v"="1,0", оскільки Відповідач (спричинювач шкоди) мав бути достовірно проінформованим, мав можливість правильно оцінити ситуацію та передбачити наслідки своєї діяльності, прийняти правильне рішення та реалізувати його.
Тому, господарський суд при обчислюванні розміру компенсації дійсної моральної шкоди застосував вищевказану формулу з наступними коефіцієнтами:
D = 18 * 1 * 1 * 1 * (1-0).
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що належним розмір компенсації дійсної моральної шкоди та складає 18 мінімальних заробітних плат на дату винесення рішення (18*6 700,00 грн. = 120 600, 00 грн.) на кожного позивача окремо.
Апелянтом цих висновків суду не спростовано.
Посилання на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий суд взяв до уваги письмові пояснення, що були відібрані адвокатом Позивачів, однак не врахував, що вказані пояснення не відповідають вимогам встановленим ст. 88 ГПК України до Заяви свідка, колегією суддів відхиляються як безпідставні, позаяк згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Зокрема, ч.ч. 1, 2 ст. 88 ГПК України визначають, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
Натомість як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
В свою чергу за приписами ч. 1 ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Надані позивачами пояснення є заявами з процесуальних питань та не оцінювалися судом як докази.
Отже, посилання на їх невідповідність вимогам, встановленим ст. 88 ГПК України до Заяви свідка, є безпідставним.
Також, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про те, що оскаржуване рішення, фактично ґрунтується на висновку судового експерта Редчука І.А. Полтавського науково-дослідного експертно криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, при цьому місцевим судом не взято до уваги, що цей висновок виготовлено по суті на поясненнях Позивачів та свідків (пояснення яких знову ж таки ґрунтуються на розповідях Позивачів), а тому мав би оцінюватися критично, оскільки надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 2, 3 ст. 86 ГПК України).
В той жде час, господарський процес будується на принципах диспозитивності та змагальності учасників справи (ст.ст. 13, 14 ГПК України), які вимагають від сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, шляхом особистого подання доказів, або ж, у випадку існування таких складнощів, з використанням процесуальних інструментів щодо витребування доказів.
Однак кожна сторонам самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами, в тому числі щодо обрання тактики та способів захисту і так само кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідачем суду не представлено доказів, що спростовували б висновки експертизи, не проведено самостійно таке дослідження та не заявлено клопотання про проведення судової експертизи.
Наявні у справі докази, до яких входить й висновок експерта, у своїй сукупності дозволяють суду вирішити справу відповідно до вимог процесуального закону, виходячи з вимог та заперечень сторін та поданих ними в їх обґрунтування доказів.
Не є обґрунтованими твердження апелянта про те, що неналежним виконанням зобов`язань за договором є не підписання Відповідачем Акту прийому-передачі Квартири в десятиденний строк після прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом Об`єкта будівництва та за умови повної оплати Покупцем ціни майнових прав на Квартиру. Водночас, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правих відносин, а відтак, у вказаній ситуації зі сторони відповідача відсутній склад цивільно-правового порушення, оскільки перш за все відповідачем не було виконано своїх договірних зобов`язань щодо добудови об`єкта нерухомості та порушено строки оформлення завершення будівництва, з яким пов`язується можливість введення його в експлуатацію, внаслідок чого позивачам була спричинена моральна шкода. Такі дії цілком знаходилися у сфері контрою відповідача, який міг передбачити наслідки своєї діяльності та уникнути їх.
Щодо доводів апелянта про те, що:
- принаймні до початку 2015 року ніяких причин для хвилювання у Позивачів не було, а погіршення здоров`я в 2013 році ніяк не могло бути наслідком дій Відповідача, цілком ймовірно, що саме ці економічні та соціальні обставини в країні могли стати причиною погіршення стану здоров`я Позивачів, а ніяк не дії самого Відповідача. Однак, місцевий суд не надав належної оцінки аргументам щодо недоведення причинно-наслідкового зв`язку між діями Відповідача та негативними наслідками для здоров`я Позивачів;
- у позовній заяві Позивачі зазначають, що дії Відповідача порушили їх нормальний спосіб життя. При цьому, самими Позивачами надано велику кількість подяк та грамот на ім`я Таранцевої О.О., датованих в період з 2011 по 2019 рік. На думку Відповідача зазначене свідчить, що ОСОБА_2 у вказаний період продовжувала так само плідно працювати як і до укладення договорів з Відповідачем, а тому твердження про порушення нормального способу її життя мали бути оцінені критично,
то слід наголосити, що господарським судом враховано ступінь вини відповідача, момент виникнення стану погіршення здоров`я та тривалість душевних та психічних страждань при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, який було присуджено у знано меншому розмірі, ніж просили позивачі. При цьому доказів, що існували будь-які інші обставини, які вплинули на погіршення стану здоров`я позивачів, не пов`язані з поведінкою відповідача, останнім суду не надано, а його тези є лише припущеннями. В свою чергу, наявність у ОСОБА_2 протягом періоду 2011-2019 роки певних здобутків у сфері професійної діяльності та обставини високої оцінки її наукової/творчої діяльності, не спростовують порушення її життєвого укладу та нормального способу життя в інших сферах, як-то побут, повсякденні звичайні заняття, сімейні стосунки, матеріального забезпечення тощо, про що було повідомлено самими позивачами та зазначено у висновку експертизи.
Так само суд не може визнати змістовними заперечення у апеляційній скарзі про те, що питання розірвання договору купівлі-продажу майнових прав Позивачі не порушують, тобто усвідомлюють, що Відповідач робить все від нього залежне для виконання зобов`язань за договором і свою квартиру у власність вони отримають, адже відповідач не довів правомірність своєї поведінки та відсутність вини у порушенні взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого позивачам було заподіяно моральну шкоду.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ними в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 у справі № 904/4868/22 (554/11049/20).
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення.
Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).
Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріалами справи засвідчується наступне.
Позивачі у позовній заяві вказали попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які вони очікують понести у зв`язку із розглядом справи у розмірі 15 000,00 грн, що становлять собою витрати на професійну правничу допомогу.
27.10.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області від представника позивачів адвоката Листопад Н.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.
Частково задовольняючи заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, господарський суд, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, дійшов висновку за можливе не розподіляти всю заявлену до стягнення суму правничої допомоги та стягнути з позивача на користь відповідача 5 100,00 грн витрат на правничу допомогу.
15.11.2020 між позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Клієнти) та адвокатом Листопад Надією Андріївною (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги (далі - Договір) відповідно до якого в рамках дії даного Договору Виконавець зобов`язується надавати Клієнтові правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно п. 4.1. Договору, розмір гонорару визначається протоколом узгодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Протоколу від 15.11.2020 узгодження договірної ціни щодо надання послуг, який є невід`ємною частиною Договору про надання правової допомоги від 15.11.2020, Сторонами погоджено гонорар в розмірі 10 000,00 грн.
На підтвердження виконаних послуг 03.03.2023 складено Акт виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правової допомоги від 15.11.2020.
Частково задовольняючи заяву позивачів про ухвалення додаткового рішення, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача належить стягнути 3 015,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані витрати є справедливими та співмірними.
Також суд першої інстанції виснував, що судові витрати у вигляді витрат, пов`язаних із проведенням експертизи у даній справі підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 1530,41 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що понесені позивачами витрати на правову допомогу відповідають складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг, є безпосередньо пов`язаними з розглядом справи, а їх розмір є розумним та пропорційним до предмету спору, проте заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню пропорційно задоволених позовних вимог.
ТОВ "Альбува" зазначає, що більшість процесуальних документів в т.ч. і позовна заява підготована та підписана позивачами (звертаємо увагу суду, що Таранцев М.А. є адвокатом). Вказане надає підстави стверджувати, що при їх складанні адвокат участі не брав.
Щодо цих тверджень апеляційний суд зазначає, що право на правничу допомогу гарантоване Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та профільними процесуальними кодексами, в даному випадку ГПК України. Наявність у особи юридичної освіти рівно як і статусу адвоката не позбавляє її гарантій на правовий захист у справах щодо неї або стосуються її прав. При цьому відповідачем не надано суду доказів того, що Таранцев М.А. є діючим адвокатом, що спеціалізується у сфері, пов`язаній із спірними правовідносинами. До того ж, відповідно до Акту виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правової допомоги позовна заява, як й інші процесуальні документи у справі, складалися адвокатом Листопад Н.А., що не заперечується самими позивачами та не спростовано відповідачем.
Аргументи апелянта про те, що на підтвердження обставин надання правничої допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), спростовуються матеріалами справи (т. 2 а.с. 22-30), в яких, в тому числі, наявний платіжний документ квитанція від 15.11.2020 на суму 10 000,00 грн.
До того ж, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що в матеріалах справи відсутній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи Позивач, а тому, можливо зробити висновок про те, що витрати на професійну правничу допомогу, які поніс Позивач є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг.
Так, у позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивачів на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, а фактично понесені такі були на суму 10 000,00 грн, яка й підлягає розподілу.
Судом же було зроблено висновок про справедливість витрат, їх відповідність складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг, безпосередню пов`язаність з розглядом справи, та пропорційність їх розміру до предмету спору, та стягнуто на користь позивачів 3015,00 грн пропорційно розміру задоволених вимог, чим спростовуються доводи апелянта про неспівмірність таких витрат та неврахування судом реальності таких витрат, розумності їх розміру.
При цьому самі лише посилання на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу та незгода з їх розміром не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.
Апелянтом не наведено змістовних аргументів щодо неправильного вирішення судом питання розподілу судових витрат.
З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційним судом не встановлено.
Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/4868/22 (554/11049/20), яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/4868/22(554/11049/20) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2023 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 у справі №904/4868/22(554/11049/20) залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Альбува".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 26.06.2024
Головуючий суддяВ.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко
Суд | Центральний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 06.06.2024 |
Оприлюднено | 01.07.2024 |
Номер документу | 120058086 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: майнові спори, стороною в яких є боржник, з них: |
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Мороз Валентин Федорович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Мороз Валентин Федорович
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Мороз Валентин Федорович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні