Постанова

від 25.06.2024 по справі 908/2212/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2212/23(910/9192/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача (ліквідатора): Маміч Я.С. (поза межами суду);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 (повне рішення підписане 08.03.2024, суддя Черкаський В. І.) у справі №908/2212/23 (910/9192/23)

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЗИНГ КВІК БУД (вул. Покровська, буд. 23а, м. Запоріжжя, 69027, код ЄДРПОУ 39777817, ліквідатор - Сєдова Наталя Іванівна, адреса: вул. Гагаріна, 8, офіс 69, м. Запоріжжя, 69005)

до відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК (вул. Грушевського, буд. 1Д, Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, е-mail: sud@privatbank.ua, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

про стягнення 809 220, 97 грн.

в межах справи № 908/2212/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЗИНГ КВІК БУД (вул. Покровська, буд. 23а, м. Запоріжжя, 69027, код ЄДРПОУ 39777817, не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС)

Ліквідатор - Сєдова Наталя Іванівна (вул. Гагаріна, 8, офіс 69, м. Запоріжжя, 69005)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 19.09.2023 матеріали справи № 910/9192/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЗИНГ КВІК БУД до Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК про стягнення 809 220, 97 грн. передано до Господарського суду Запорізької області для розгляду спору по суті в межах справи № 908/2212/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЗИНГ КВІК БУД.

Ухвалою суду від 16.10.2023 прийнято справу № 910/9192/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЗИНГ КВІК БУД до Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК про стягнення 809 220, 97 грн. до розгляду в межах справи № 908/2212/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЗИНГ КВІК БУД.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 позов задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЗИНГ КВІК БУД 809 220 грн. 97 коп. - сплаченої вартості об`єкту лізингу, 12 138 грн. 31 коп. судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт стверджує, що правозастосування ч. 2 ст. 693 ЦК України регулює наслідки невиконання продавцем свого зустрічного обов`язку із передачі товару у власність покупця, який, в свою чергу, отримує дві альтернативні дії вимагати повернення товару або вимагати повернення попередньої оплати.

Виходячи з твердження про те, що умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, апелянт вважає, що вказана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, адже Банк свої зобов`язання виконав належним чином та у повному обсязі.

На переконання відповідача зазначене вище твердження додатково підтверджується тим, що інший альтернативний спосіб захисту прав покупця, визначений таким положенням вимагати передання оплаченого товару від продавця позивач застосувати не може, оскільки своє первісне зобов`язання зі здійснення попередньої оплати не виконав.

Відповідач вважає, що позивач не набув права діяти альтернативно, враховуючи диспозицію ч. 2 ст. 693 ЦК України, а саме вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, що свідчить про відсутність умов застосування вказаного положення Кодексу до спірних правовідносин.

Отже, апелянт вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано ч. 2 ст. 693 ЦК України, адже немає ні правових підстав, ні фактичних обставин, які б надавали позивачу право вимагати повернення сплачених лізингових платежів, та відповідно, покладали на Банк зобов`язання повернути ці платежі.

Арбітражним керуючим Сєдовою Наталією Іванівною до Центрального апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого вона заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін; вважає, що позивачем обґрунтовано заявлено вимогу на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, а судом першої інстанції правомірно застосовано вказану норму до спірних правовідносин.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.04.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 02.04.2024 здійснено запит матеріалів справи №908/2212/23 (908/9192/23) із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

08.04.2024 матеріали справи №908/2212/23 (908/9192/23) надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі №908/2212/23 (910/9192/23), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 25.06.2024.

19.06.2024 представником арбітражного керуючого адвокатом Маміч Я.С. подано суду клопотання про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Клопотання аналогічного змісту від представника відповідача адвоката Труфанової О.С. надійшло до суду 24.06.2024.

В судовому засіданні 25.06.2024 секретарем судового засідання перевірено працездатність комплексу технічних засобів відеозапису та зауважень щодо його роботи не виявлено, втім, у призначений час секретар намагався вийти на зв`язок з представником відповідача, але останній на зв`язок не вийшов що підтверджено актом суду від відповідної дати.

В судовому засіданні 25.06.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти них, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

02.07.2016 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (нове найменування - акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк) (надалі - АТ КБ Приватбанк, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лізинг Квік Буд (надалі - Лізингоодержувач) (надалі - ТОВ Лізинг Квік Буд) укладено Договір фінансового лізингу № 4Л16046ЛИ (надалі - Договір лізингу) (в межах Закону України Про фінансовий лізинг в редакції чинній на час укладання Договору лізингу).

Згідно умов даного договору, Банк передав Лізингоодержувачу майно, а Лізингоодержувач прийняв майно від Банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Відповідно до умов Договору лізингу, Лізингоодержувач зобов`язується сплатити за цим договором Банку: лізинговий платіж (сума, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Згідно Акту №1 прийому-передачі майна від 02.07.2016, АТ КБ Приватбанк передав, а ТОВ Лізинг Квік Буд прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку № 1 до Договору лізингу.

15.06.2017 Банк в односторонньому порядку (повідомлення № Є.Upr 1/3-67072 від 31.05.2017) розірвав Договір лізингу, а за Актом прийому-передачі майна від 15.06.2017 ТОВ Лізинг Квік Буд повернув АТ КБ Приватбанк об`єкт лізингу.

За час дії Договору лізингу ТОВ Лізинг Квік Буд, як Лізингоодержувач за договором, сплатив АТ КБ Приватбанк, як лізингодавцю за договором, лізингові платежі, як сплату частини вартості об`єктів лізингу, на загальну суму 809 220, 97 грн. - платіжним дорученням № 3 від 25.07.2016 на суму 73 504, 24 грн. та платіжним дорученням № 13 від 23.08.2016 на суму 735 716, 73 грн. (платіжні доручення наявні у АТ КБ Приватбанк).

Лізингові платежі на суму 809 220, 97 грн. сплачені ТОВ Лізинг Квік Буд як частина відшкодування вартості предмету лізингу за Договором лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

У свою чергу, розірвання Договору лізингу та повернення об`єкту лізингу припиняє обов`язок ТОВ Лізинг Квік Буд на сплату цих лізингових платежів, та припиняє право Банку на їх отримання (тримання).

Умовами цього договору також не передбачається трансформація цих видів лізингових платежів у інші види платежів за договором при настанні якихось подій (у тому числі таких, як розірвання договору), або перетворення їх у вид відповідальності за порушення лізингоодержувачем умов договору, що надавало б лізингодавцю додаткове право за договором лізингу на отримання (тримання) цих лізингових платежів при настанні таких подій.

Таким чином, за фактом розірвання Договору лізингу і повернення об`єктів лізингу у АТ КБ Приватбанк виникає заборгованість за договором лізингу на повернення ТОВ Лізинг Квік Буд сплачених останнім лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єктів лізингу на суму 809 220, 97 грн.

У зв`язку з тим, що Договір фінансового лізингу № 4Л16046ЛИ від 02.07.2016 не містить у собі строків повернення лізингових платежів (у разі розірвання Договору лізингу і повернення об`єкту лізингу), тому керуючись ч. 2 ст.693 ЦК України ТОВ Лізинг Квік Буд направив АТ КБ Приватбанк Вимогу № 04/05 від 04.05.2023, в якій просив в семиденний строк з моменту отримання повернути, шляхом перерахування на поточний рахунок ТОВ Лізинг Квік Буд, сплачені ТОВ Лізинг Квік Буд лізингові платежі (як попередню оплату за неотримане ним у майбутньому майно (об`єкту лізингу) в сумі 809 220, 97 грн.

Ця Вимога 05.05.2023 надіслана через оператора зв`язку АТ «Укрпошта», на адресу АТ КБ Приватбанк. Згідно трекінгу відправлень Укрпошти, вимога отримана 08.05.2023, перебіг 7-денного строку її виконання збіг 15.05.2023.

Згідно з п. 7.9. Договору фінансового лізингу № 4Л16046ЛИ від 02.07.2016, строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагороди, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за Договором встановлюється Сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

За цим пунктом Договору лізингу сторони договору не встановлювали обмежень щодо сторін договору, за вимогами яких можуть застосовуватися ці подовжені строки позовної давності. Таким чином, 15-ти річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення лізингових платежів застосовується як до вимог лізингодавця про стягнення таких лізингових платежів, так і до вимог лізингоодержувача про стягнення цих лізингових платежів. А вищенаведена практика Верховного суду доводить, що таке право на стягнення (повернення) лізингових платежів також виникає і у лізингоодержувача, у випадку розірвання такого договору лізингу і повернення ним об`єктів лізингу.

Таким чином, за Договором лізингу строк позовної давності на стягнення (повернення) сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю є подовженим та становить 15 років. Цей строк на цей час ще не сплив.

Неповернення відповідачем позивачу обумовленої суми лізингових платежів і стала підставою звернення останнього з відповідним позовом до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий господарський суд виходив з того, що положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару. При цьому судом враховано, що договір лізингу, укладений між сторонами, не містить положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України Про фінансовий лізинг (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з приписами статті 2 Закону України Про фінансовий лізинг відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Закону України Про фінансовий лізинг лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з частинами першою-другою статті 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 ст. 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна в користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постановах від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16, від 09.07.2018 у справі № 911/2449/17, від 21.02.2020 у справі № 910/10191/17.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частинами другою та четвертою статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16).

Оскільки договір лізингу є змішаним договором, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингоодержувачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до положень частин першої-другої статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом та суттю умов договору лізингу та норм Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі, як відшкодування вартості предмету лізингу, є попередньою оплатою за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу.

Отже, у разі розірвання договору лізингу, одночасно розривається і договір купівлі-продажу, як складова частина змішаного договору лізингу, внаслідок чого зобов`язання сторін за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, припиняються, а саме: у лізингодавця (продавця) з поставки об`єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) з оплати його вартості, тобто, з внесення попередньої оплати вартості об`єкту лізингу.

Подібних висновків щодо природи договору лізингу, лізингових платежів за ним та щодо наслідків його розірвання для сторін дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 по справі № 904/2357/20, зазначивши, що: "Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній." (п. 8.4).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 зазначила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів (п. 6.28).

За умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу від № 4Л16046ЛИ від 02.07.2016 не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

Крім того, чинне на момент розірвання договору законодавство України не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу. Відповідні зміни до Закону України Про фінансовий лізинг внесені до статті 17 цього Закону Законом України від 14.12.2021 № 1953IX. Лише цими змінами передбачено, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу.

Таким чином, на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), тобто орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу.

В свою чергу, зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняється.

Отже, позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу.

Щодо аргументів скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 653 ЦК України, у відповідності до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, а також п. 6.2.4 Договору, апеляційний суд зазначає наступне.

За умовами п. 6.2.4 Договору лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору.

Проте, судова колегія зауважує, що згідно зі ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Частиною 4 ст. 653 ЦК України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, положення ч. 2 ст. 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.

З огляду на що, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на положення Договору фінансового лізингу, оскільки вони регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов`язання сплатити лізингові платежі), та не враховують вищезазначених встановлених судом фактичних обставин справи з урахуванням положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.

Водночас, судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на судову практику Верховного Суду відносно застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України, оскільки в наведених апелянтом судових справах інші підстави позову, ніж у справі, що розглядається.

Натомість, судовою колегією, при ухваленні цієї постанови використана наведена вище судова практика Верховного Суду у справах, в яких викладена правова позиція щодо права лізингоодержувача вимагати від лізингоотримувача повернення лізингових платежів, як частини вартості майна, у випадку розірвання договору лізингу, тобто у справах, аналогічних справі, що розглядається.

За таких обставин судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 693 ЦК України, як імперативної норми щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару, а також надано обґрунтований висновок щодо відсутності у договорі лізингу, укладеного між сторонами, положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2024 у даній справі відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі №908/2212/23(910/9192/23) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.02.2024 у справі №908/2212/23(910/9192/23) залишити без змін.

Судові витрати Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.06.2024.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяТ.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков