Рішення

від 15.05.2024 по справі 911/3960/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3960/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області (08131, Київська область, Бучанський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 67) в інтересах держави в особі Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області (08001, Київська обл., Бучанський р-н, смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського, буд. 30, код: 04362183)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріально-Будівельна компанія» (01103, місто Київ, вул. Залізничне шосе, будинок 1, код: 34614513)

про розірвання договорів та стягнення 23900,22 гривень,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури:Набок Ю.В,;

від позивача:не з`явився;

від відповідача:не з`явився;

До Господарського суду Київської області 29.12.2023 надійшла позовна заява Заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області (надалі по тексту Прокуратура/прокурор) в інтересах держави в особі Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області (надалі по тексту Рада/позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріально-Будівельна компанія» (надалі по тексту Товариство/відповідач), в якій прокурор просить суд:

- стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за договорами оренди землі від 23.12.2009 у загальному розмірі 23900,22 гривень, з яких: 14717,90 гривень основний борг, 7386,28 гривень інфляційні втрати, 1796,04 гривень 3% річних;

- розірвати договори оренди землі від 23.12.2009, укладені між Липівською сільською радою Макарівського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріально-будівельна компанія» щодо користування та володіння земельними ділянками площею 2,3436 га та 1,6564 га з кадастровими номерами: 3222783801:01:017:0156, 3222783801:01:017:0157.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує свого обов`язку по сплаті орендної плати земельних ділянок, внаслідок чого за відповідачем за період з 2015 року по 2023 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 14717,90 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, враховуючи, що відповідачем допущено істотне порушення умов договорів оренди землі, то вказані договори мають бути розірвані в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.01.2024 у справі № 911/3960/23 позовну заяву Заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області залишено без руху та зобов`язано прокурора усунути виявлені недоліки позовної заяви протягом 10-ти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду: інформації щодо вірного місцезнаходження відповідача; доказів надсилання на належну адресу відповідача позовної заяви з переліком документів, доданих до позовної заяви.

На адресу суду 18.01.2024 від Заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області, яка надіслана засобами поштового зв`язку 15.01.2024, тобто у встановлений судом строк, надійшла заява про усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.01.2024 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/3960/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 21.02.2024.

Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 03.04.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 24.04.2024, яке в подальшому судом відкладалося та остаточно призначено на 15.05.2024.

В судове засідання 15.05.2024 з`явилась прокурорка, яка позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися, при цьому про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись судом належним чином.

Разом з тим, відповідач процесуальним правом на подання відзиву не скористався.

З огляду на наведе вище, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів та забезпечення права на подання заяв по суті справи.

Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Липівської сільської ради від 12.08.2009 № 171-21-05 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано в оренду ТОВ «Індустріально-будівельна компанія» терміном на 49 років в с. Липівка Липівської сільської ради земельну ділянку загальною площею 4,0000 га, з них: 1,6564 га - під ставком; 2,3436 га - під водною смугою для рибогосподарських потреб за рахунок існуючого ставка в с. Липівка.

Між Липівською сільською радою Макарівського району Київської області (надалі також орендодавець) та Товариством (надалі також орендар) 23.12.2009 укладено два договори оренди землі, (надалі за текстом кожен окремо договір договір-1, договір-2, а разом договори).

Так, відповідно до умов вказаних договорів сторони домовились про таке:

- орендодавець передає, у тимчасове платне користування та володіння земельну ділянку, площею 1,6564 га, яка розташована за адресою: с. Липівка, Макарівський район, Київська область, та відноситься до категорії земель: землі водного фонду існуючий ставок (надалі - Земельна ділянка), а орендар приймає вказану земельну ділянку у строкове користування та володіння, та зобов`язується користуватися вказаною вище земельною ділянкою та сплачувати орендодавцеві орендну плату, в строки та на умовах передбачених положеннями цього договору (місцезнаходження земельної ділянки визначено в додатку № 1 до цього договору) (пункт 1.1. договору-1);

- орендодавець передає, у тимчасове платне користування та володіння земельну ділянку, площею 2,3436 га, яка розташована за адресою: с. Липівка, Макарівський район, Київська область, та відноситься до категорії земель: землі водного фонду прибережна зона (надалі - Земельна ділянка), а орендар приймає вказану земельну ділянку у строкове користування та володіння, та зобов`язується користуватися вказаною вище земельною ділянкою та сплачувати орендодавцеві орендну плату, в строки та на умовах передбачених положеннями цього договору (місцезнаходження земельної ділянки визначено в додатку № 1 до цього договору) (пункт 1.1. договору-2).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки за договором-1 становить 7197,44 гривень, а за договором-2 74435,30 гривень (пункти 1.3. договорів).

Згідно пунктів 2.1. договорів цей договір укладено строком на 49 років.

Відповідно до п. 2.2. договорів цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, та проведення його державної реєстрації відповідно до приписів статті 20 Закону України «Про оренду землі» та статті 125 Земельного кодексу України.

Пунктом 3.1. договору-1 передбачено, що орендна плата за користування земельною ділянкою, що передається в оренду на підставі цього договору становить 1% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки вказаної в п. 1.3 цього договору за рік, що становить 72,00 гривень. А згідно пункту 3.1. договору-2 орендна плата за користування земельною ділянкою, що передається в оренду на підставі цього договору становить 1% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки вказаної в п. 1.3 цього договору за рік, що становить 744,36 гривень.

Орендар сплачує оренду плату за користування земельною ділянкою рівними частками, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (місяця в якому орендар користувався земельною ділянкою) (пункти 3.3 договорів).

За умовами пунктів 3.5. договорів розмір орендної плати змінюється відповідно до зміни індексу інфляції, що є безумовною підставою для сплати орендарем орендної плати зміненої - збільшеної на індекс інфляції, та в разі збільшення нормативної грошової оцінки, а також в інших випaдкaх у випадку письмової угоди сторін про збільшення розміру орендної плати.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.4. договорів орендодавець передає орендареві земельну ділянку на протязі 5 (п`яти) днів з дня підписання та державної реєстрації цього договору, а орендар приймає земельну ділянку, на підставі відповідного Акту приймання-передачі (додаток № 2). З дня укладення Акту приймання-передачі земельної ділянки починає обліковуватися строк цього договору.

До обов`язків орендаря згідно пунктів 7.4.3. договорів віднесено сплату орендної плати передбаченої положеннями статті 3 договору.

Пунктами 8.1., 8.2. договорів передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, за винятком випадків спеціально передбачених положеннями цього договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується в судовому порядку.

Договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін або у випадках передбачених приписами чинного законодавства чи положеннями цього договору. Договір може бути розірваний за рішенням відповідного суду, яке набрало законної сили, у випадку не виконання чи неналежного виконання сторонами своїх обов`язків передбачених положеннями статті 7 цього договору, та у випадку випадкового пошкодження та/або знищення земельної ділянки, яка орендується на підставі цього договору (пункти 8.6., 8.7. договорів).

Згідно підписаних обома сторонами актів приймання-передачі від 23.12.2009 Товариство прийняло в строкове платне користування земельні ділянки, які розташовані за адресою: с. Липівка, Макарівський район, Київська область, площею 1,6564 га з цільовим призначенням: іншого призначення для рибогосподарських потреб, зайнята водою, та площею 2,3436 га з цільовим призначенням: іншого призначення для рибогосподарських потреб.

У відповідності до довідки Управління Держкомзему у Макарівському районі 2009 року земельна ділянка площею 4,0000 га, яка передається в оренду ТОВ «Індустріально-будівельна компанія» в межах адміністративної території Київська область Макарівський район за адресою Липівська сільська рада с. Липівка, присвоєно кадастровий номер: 3222783801:01:017:0090.

З викладених у позові обставин прокурор вказує на те, що згідно відомостей з АС НКС Державного земельного кадастру, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої 28.07.2016 Приватним підприємством «Яран і К», здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0090 на дві: площею 2,3436 га з кадастровим номером 3222783801:01:017:0156, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, що є предметом оренди договору-1 та площею 1,6564 га, з кадастровим номером 3222783801:01:017:0157, з цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб, що є предметом оренди договору-2 (дата державної реєстрації земельних ділянок 12.08.2016).

Листом від 08.02.2023 № 03-23/290 Рада, у відповідь на лист прокуратури від 24.01.2023 № 55-424вих-23, надала витребуванні документи та повідомила Прокуратуру про те, що на адресу Товариства було скеровано лист від 11.02.2022 № 03-22/399 про необхідність своєчасного внесення змін до договорів шляхом укладення додаткових угод, проте відповіді отримане не було.

Головне управління ДПС у Київській області листом від 01.03.2023 № 2953/5/10-36-13-10 повідомило Прокуратуру про те, що в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України по Київській області станом на 28.02.2023 у платника ТОВ «Індустріально будівельна компанія» заборгованість з податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших загальнообов`язкових платежів, адміністрування та сплата яких контролюється ГУ ДПС у Київській області, відсутня.

Листом від 20.04.2023 № 6627/5/10-36-13-10 Головне управління ДПС у Київській області повідомило Прокуратуру про те, що ТОВ «Індустріально будівельна компанія» перебуває на податковому обліку за неосновним місцем обліку окремих податків у Макарівській ДПІ ГУ ДПС у Київській області як платник орендної плати за земельні ділянки на території Макарівської об`єднаної територіальної громади Бучанського району Київської області. Згідно інформаційно-комунікаційної системи ДПС по ТОВ «Індустріально будівельна компанія» станом на 20.04.2023 по Київській області. За період з 01.01.2018 по теперішній час кошти за оренду земельних ділянок не надходили.

Листом від 31.08.2023 № 03-23/2047 Рада повідомила Прокуратуру про те, що згідно з наявними даними щодо надходжень коштів до сільського бюджету Липівської сільської ради, ТОВ «Індустріально будівельна компанія» на виконання вимог Податкового кодексу України було обраховано та сплачено орендну плату за земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222783801:01:017:0156, 3222783801:01:017:0157, за період 2009-2014 роки. У період з 2015 року по теперішній час нарахування та сплата орендної плати не проводилась.

У зв`язку з чим сума недоотриманих коштів місцевим бюджетом за договорами за період 01.01.2015-01.11.2023, як зазначила Рада у листі, становить 14717,90 гривень.

Звертаючись до суду із розглядуваним позовом прокурор зазначив, що в порушення умов договору та вимог земельного законодавства місцевим бюджетом недоотримані кошти за укладеними договорами в загальній сумі 14717,90 гривень, а саме за договором-1 у сумі 1296,82 гривень та за договором-2 у сумі 13421,08 гривень, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань по сплаті орендної плати.

У зв`язку з чим, на думку прокурора, права Макарівської селищної ради як власника земельної ділянки порушуються, оскільки селищна рада не отримує кошти за користування відповідачем спірних земельних ділянок, тому із посиланням на приписи ст.ст. 31, 32 Закону України «Про оренду землі» п. д ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 651 Цивільного кодексу України прокурор вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у загальному розмірі 23900,22 гривень, з яких: 14717,90 гривень основний борг, 7386,28 гривень інфляційні втрати, 1796,04 гривень 3% річних, та розірвання укладених договорів в судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Щодо підстав представництва прокурором держави у суді в інтересах Ради, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звертаючись до суду із розглядуваним позовом прокурор зазначив, що відповідач систематично не виконує договірні умови щодо сплати орендної плати, що є недоцільним для місцевої ради і фактично є неефективним використанням наявних у громаді ресурсів як орендодавця, оскільки має місце недонадходження коштів до бюджету місцевої ради.

Відтак, з огляду на положення пункту «д» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, відповідно до якого однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати, сільська рада у судовому порядку має право розірвати договір оренди землі.

Тому, як вказує прокурор, відповідач систематично порушуючи договір оренди та не використовуючи земельну ділянку за її цільовим призначенням створює перешкоди по утворенню та використанню фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень державного самоврядування, створює перешкоди селищній раді для реалізації програм соціально-економічного розвитку селища, оскільки плата за землю є основним джерелом доходу місцевого бюджету, перешкоджає іншим мешканцям територіальної громади реалізувати своє право на вільне володіння майном територіальної громади, чим в свою чергу суттєво порушуються інтереси держави.

Так, згідно з абз. 1 п. 7-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України визначення адміністративних центрів територіальних громад та затвердження територій територіальних громад здійснює Кабінет Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» відповідно до абзацу першого пункту 7-1 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено адміністративні центри та затвердити території територіальних громад Київської області згідно з додатком, відповідно до п. 2 якого Липівська сільська рада Макарівського району увійшла до складу території Макарівська територіальної громади.

Згідно із пунктом 1.10 постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», у Київський області утворено Бучанський район (з адміністративним центром у місті Буча) у складі територій Білогородської сільської, Бородянської селищної, Борщагівської сільської, Бучанської міської, Вишневої міської, Гостомельської селищної, Дмитрівської сільської, Ірпінської міської, Коцюбинської селищної, Макарівської селищної, Немішаївської селищної, Пісківської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» від 17.11.2020 № 1009-ІХ внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розділ V «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктами 6-1 і 6-2 такого змісту:

1) у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади);

4) сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту;

9) юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.

21.12.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис за № 1003401120011000776 щодо прийняття рішення про припинення Липівської сільської ради (ЄДРПОУ 04362332) у результаті реорганізації.

Таким чином Макарівська селищна рада є правонаступником Липівської сільської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Прокуратура звернулась до Ради з листом від 09.06.2023 № 55-3997вих-23, в якому повідомлено про те, що прокуратурою встановлено, що всупереч вимог Закону України «Про оренду землі» та Податкового кодексу України, зміни до договорів оренди, у розрізі ставки сплати орендної плати внесено не було. Тому Прокуратура просила надати інформацію у вигляді довідки з розрахунками заборгованості із сплати орендної плати за земельні ділянки та плати за користування водними об`єктами в межах с. Липівка Бучанського району Київської області із моменту її виникнення та по теперішній час, а також повідомити чи вживались селищною радою заходи щодо стягнення заборгованості з орендної плати за використання водних об`єктів з Товариства у примусовому порядку.

У відповідь на вказаний лист Рада листом від 19.06.2023 № 03-23/1382 повідомила Прокуратуру про те, що орендна плата за користування земельними ділянками згідно з умовами договорів до бюджету Макарівської селищної територіальної громади не надходила.

Повідомленням від 17.11.2023 № 55-8075вих-23 Прокуратура повідомила Раду про намір звернення до суду в інтересах держави в особі Ради з позовом про стягнення боргу за договорами та розірвання цих договорів.

В свою чергу, жодного вивчення наявності підстав для захисту інтересів держави уповноважений орган самостійно не здійснив.

Таким чином, з моменту повідомлення Прокуратурою Раду щодо порушення інтересів держави, останнім жодних дій з метою захисту інтересів держави не вжито.

Надавши оцінку доводам прокурора щодо наявності підстав для представництва інтересів Макарівської селищної територіальної громади в особі Макарівської селищної ради у суді, суд дійшов висновку про те, що прокурор у цій справі обґрунтував неналежне здійснення Радою інтересів держави у спірних правовідносинах та наявність підстав для їх представництва, виконання вимог статей 23 Закону України «Про прокуратуру», 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у суді у розглядуваних правовідносинах, адже визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, що стало обґрунтованою підставою для звернення прокурора з відповідним позовом.

Щодо суті спірних правовідносин.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Укладені договори за своїм змістом є договорами оренди землі та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічні положення викладено у частині 1 статті 93 Земельного кодексу України.

Згідно статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; відповідальність сторін (стаття 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції чинній на момент укладення договорів).

Частинами 1-3 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно із статтею 22 Закону України «Про оренду землі», орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» встановлено права та обов`язки орендодавця і орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку. Орендар, у свою чергу, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що за умовами п. 3.1. договору-1 орендна плата за користування земельною ділянкою, що передається в оренду на підставі цього договору становить 1% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки вказаної в п. 1.3 цього договору за рік, що становить 72,00 гривень. А згідно пункту 3.1. договору-2 орендна плата за користування земельною ділянкою, що передається в оренду на підставі цього договору становить 1% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки вказаної в п. 1.3 цього договору за рік, що становить 744,36 гривень.

Орендар сплачує оренду плату за користування земельною ділянкою рівними частками, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (місяця в якому орендар користувався земельною ділянкою) (пункти 3.3 договорів).

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип, відповідно до змісту ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог, при цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно наведеного у позовній заяві розрахунку заборгованості, нормативна грошова оцінка земельних ділянок для розрахунку сплати орендної плати за земельні ділянки, розрахована з коефіцієнтом індексації та становить:

- за 2015 рік земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0157 9519,41 гривень, земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0156 98454,90 гривень.

Відповідно за 2015 рік розмір орендної плати, що підлягав сплаті за договором-1 складає 95,19 гривень, а за договором-2 984,55 гривень;

- за 2016 рік земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0157 13644,17 гривень, земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0156 141115,41 гривень.

Відповідно за 2016 рік розмір орендної плати, що підлягав сплаті за договором-1 складає 136,44 гривень, а за договором-2 1411,15 гривень;

- за 2017-2021 роки земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0157 14462,82 гривень, земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0156 149582,33 гривень.

Відповідно за 2017-2021 роки розмір орендної плати, що підлягав сплаті за договором-1 складає 144,63 гривень, а за договором-2 1495,82 гривень;

- за 2022 рік земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0157 15909,10 гривень, земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0156 164540,56 гривень.

Відповідно за 2022 рік розмір орендної плати, що підлягав сплаті за договором-1 складає 159,09 гривень, а за договором-2 1654,06 гривень;

- за 2023 рік земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0157 18295,47 гривень, земельної ділянки з кадастровим номером 3222783801:01:017:0156 189221,65 гривень.

Відповідно за 2023 рік розмір орендної плати, що підлягав сплаті за договором-1 складає 182,95 гривень, а за договором-2 1892,22 гривень.

Відповідач в перебігу розгляду справи проти заперечень щодо розміру заборгованості з орендної плати не висловив, доказів на спростування наявність такої заборгованості не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судом перевірено здійсненні нарахування на предмет правильності та обґрунтованості за договорами, та встановлено, що визначений розмір основної заборгованості за договорами, а також 3% річних та інфляційних є арифметично вірним.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, доводи прокурора про наявність у нього заборгованості не спростував, доказів належного виконання своїх зобов`язань не надав.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що надані прокурором докази на підтвердження заявлених вимог в їх сукупності, підтверджують викладені ним у позовній заяві обставини факту існування заборгованості відповідача по орендній платі за земельні ділянки перед Радою за заявлений період у загальному розмірі 23900,22 гривень, з яких: 14717,90 гривень (1296,82 гривень за договором-1+13421,08 гривень за договорм-2) основний борг, 7386,28 гривень інфляційні втрати, 1796,04 гривень 3% річних, з огляду на що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у вказаному розмірі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Встановлені судом обставини свідчать про систематичне порушення відповідачем умов договору в частині повноти та своєчасності сплати орендної плати.

Згідно із пунктом "д" статті 141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно з частинами 3, 4 статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі»).

Як встановлено судом п. 8.6, 8.7. договорів передбачено, що договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін або у випадках передбачених приписами чинного законодавства чи положеннями цього договору. Договір може бути розірваний за рішенням відповідного суду, яке набрало законної сили, у випадку не виконання чи неналежного виконання сторонами своїх обов`язків передбачених положеннями статті 7 цього договору, та у випадку випадкового пошкодження та/або знищення земельної ділянки, яка орендується на підставі цього договору.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, за частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 зазначила, що виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення Цивільного кодексу України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17.

Аналіз положень статей 1, 13, 21, 32 Закону України «Про оренду землі», статті 141 Земельного кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що вказані положення Закону, які регулюють спірні правовідносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди, а також докази того, чого позивач був позбавлений у значній мірі із-за істотності допущеного порушення відповідачем.

Судом встановлено, що відповідач з 2015 року зобов`язання за договорами в частині сплати орендних платежів не виконує належним чином, внаслідок чого у відповідача перед позивачем за договорами оренди утворилась заборгованість в загальному розмірі 14717,90 гривень.

Суд зазначає, що наведене порушення умов договору з боку відповідача є істотним, оскільки позбавляє іншу сторону орендодавця, права отримувати кошти за передану в оренду земельну ділянку, що й було основною метою укладення господарського договору оренди землі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що систематична несплата відповідачем орендних платежів є достатньою підставою вимагати дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок в судовому порядку відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

А саме суд приймає рішення про стягнення з Товариства на користь Ради заборгованість зі сплати орендної плати у загальному розмірі 14717,90 гривень (1296,82 гривень за договором-1+13421,08 гривень за договорм-2), інфляційних втрат у загальному розмірі 7386,28 гривень, 3% річних у загальному розмірі 1796,04 гривень, та про розірвання договорів оренди землі від 23.12.2009.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника керівника Києво-Святошинської прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріально-Будівельна компанія» (01103, місто Київ, вул. Залізничне шосе, будинок 1, код: 34614513) на користь Макарівської селищної ради Бучанського району Київської області (08001, Київська обл., Бучанський р-н, смт Макарів, вул. Димитрія Ростовського, буд. 30, код: 04362183) 14717,90 гривень основного боргу, 7386,28 гривень інфляційних втрат, 1796,04 гривень 3% річних.

3. Розірвати договори оренди землі від 23.12.2009, укладені між Липівською сільською радою Макарівського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріально-будівельна компанія» щодо користування та володіння земельною ділянкою площею 2,3436 га з кадастровим номером: 3222783801:01:017:0156 та земельною ділянкою площею 1,6564 га з кадастровим номером: 3222783801:01:017:0157.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріально-Будівельна компанія» (01103, місто Київ, вул. Залізничне шосе, будинок 1, код: 34614513) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2, код: 02909996) 8052,00 гривень судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2021.

Суддя Р.М. Колесник