Рішення

від 26.06.2024 по справі 627/1252/23

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/1252/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Каліберди В.А.,

з участю секретаря судового засідання Коломієць Н.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянувши увідкритому судовому засіданнів залісуду вс-щіКраснокутськ Харківськоїобласті цивільнусправу за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У грудня 2023 року позивач Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа: ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, в якому просить витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875.

У позові зазначено, що 31.01.2019 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_4 , який діяв за дорученням ОСОБА_3 , з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області. При цьому заявником зазначено, що право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст.121 ЗК України, ним не використано. 12.02.2019 Головним управління Держгеокадастру у Харківській області прийнято наказ №1003 СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875, площею 2,0000 га, яка розташована на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_3 .

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875 за ОСОБА_3 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевцовим С.О. 12.04.2019, номер відомостей про речове право: 31212029, реєстраційний номер об`єкта нерухомості майна 1812480263235. В подальшому вище вказану земельну ділянку було відчужено за договором купівлі-продажу від 23.05.2019 на користь ОСОБА_2 , на підставі чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесено запис про право власності від 23.05.2019, номер відомостей про речове право: 3166956. Окрім того, було встановлено, що ОСОБА_3 попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 20.07.2017 № 11-6117/14-17-СГ, яким було надано йому у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 3522287400:02:000:5285, площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522287400:02:000:5285, 09.08.2017 зареєстровано за ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Созонівської сільської ради Кіровоградської області Марченко О.А., номер відомостей про речове право: 21854718, реєстраційни й номер об`єкта нерухомого майна 1325956235222. Таким чином, внаслідок протиправних дій, ОСОБА_3 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення ст.116 та 121 ЗК України та як наслідок відбулось порушення інтересів держави, які полягають в охороні належної українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити.

Відповідач у відкрите судове засідання повторно не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена завчасно та в установлений законом строк, про що свідчать конверти з судовими повістками, які були направлені відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, та повернуті до суду з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою», а тому відповідно до ч.4 п.8 ст. 128 ЦПК України судові повістки вважаються врученими адресату. Також відповідач відзиву та заяви про розгляд справи у її відсутність до суду не подала.

Третя особа: ОСОБА_3 до суду не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином та в установлений законом строк.

Представник третьої особи - Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області в судове засідання не з`явився, однак надав заяву про слухання справи у відсутність представника. Також подав до суду пояснення, в яких позовні вимоги ГУ Держгеокадастру у Харківській області підтримав, однак вважав, що спірна земельна ділянка відповідно до п.24 Розділу Х Перехідних положень ЗК України повинна передаватися у комунальну власність Краснокутської селищної територіальної громади Богодухівського району Харківської області.

У відповідності до ст. 280, 223 ч. 4 ЦПК України, враховуючи те, що відповідачка про слухання справи повідомлена належним чином, однак в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, відзив не подала, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачки та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , який діяв за дорученням ОСОБА_3 , 31.01.2019 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області та повідомив, що своїм правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 не скористався (а.с. 43).

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність» від 12.02.2019 № 1003-СГ було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 2,000 га (кадастровий номер 6323583700:05:001:0875) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Колонтаївської сільської ради Краснокутського району Харківської області ( а.с.41-42).

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875 за ОСОБА_3 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевцовим С.О. 12.04.2019, номер відомостей про речове право: 31212029, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1812480263235. (а.с. 39).

В подальшому ОСОБА_3 земельну ділянку було відчужено за договором купівлі продажу серія та номер 1000, виданого 23.05.2019 на користь ОСОБА_2 , на підставі чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 23.05.2019, номер відомостей про речове право: 31669956 (а.с. 39).

При цьому згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 20.07.2017 №11-6117/14-17-СГ 09.08.2017 державним реєстратором Созонівської сільської ради Кіровоградської області Марченко О.А. зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522287400:02:000:5285, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, номер відомостей про речове право: 21854718, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1325956235222.(а.с. 40).

Таким чином, ОСОБА_3 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення 116 та 121 ЗК України.

З метою відновлення порушеного права держави на земельні ділянки, Головне управління вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875 має бути повернута із незаконного чужого володіння у власність держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті15, частина 1 статті16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 14 Конституції Українипередбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 3 ЗК Україниземельні відносини регулюютьсяКонституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першоюстатті 116 ЗК Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначенийстаттею 118 ЗК України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев`ятоюстатті 118 ЗК Українигромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 121 цього Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину у власність для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Звертаючись до суду з цим позовом, Головне управлінняДержгеокадастру у Харківській областіпросив витребувати у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянкуз кадастровим номером 6323584700:02:001:0875 для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управлінняДержгеокадастру у Харківській області від 12.02.2019 № 1003-СГ, посилаючись на те, що ОСОБА_3 набув її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.

Згідно зі статтею 80 ЗК України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

При цьому з правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 28.02.2024 по справі №948/73/23 вбачається, що порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 Земельного кодексу України).

Згідно з підпунктами "е", "ж", "є" частини першої статті 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відноситься: організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом; здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (пункт в) статті 80 ЗК України).

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля визначено Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (тут і далі у редакції, чинній на момент подання позовної заяви).

У статті 1 "Про державний контроль за використанням та охороною земель" зазначено, що охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України (стаття 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів

Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) - це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

У підпункті 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру зазначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою.

Підпунктом 25-5 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру передбачено, що Держгеокадастр вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

У пункті 1, 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23 грудня 2021 року № 603 (чинного на момент звернення із відповідний позовом) зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Відповідно до підпункту 17 пункту 4 вказаного Положення Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21).

Тобто, законодавець передбачив можливість розпорядження земельними ділянками державної форми власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у виключних випадках, зокрема, у разі визнання за державою в особі відповідного органу виконавчої влади права власності на земельну ділянку за рішенням суду. Земельна ділянка, яка вибула з власності держави поза встановленою законодавством процедурою та є предметом розгляду у цій справі підлягає поверненню у власність держави для відновлення порушеного права.

Прийнятий Головним управліннямДержгеокадастру у Харківській області наказ № 1003-СГ від 12.02.2019, на підставі якого ОСОБА_3 отримав у власність спірну земельну ділянку, не може оцінюватися як реалізація волі власника цієї земельної ділянки - держави на вибуття із її володіння. Воля держави як власника земель може виражатися виключно в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересові не відповідає.

Із змісту висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 вбачається, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6323583700:05:001:0875) із земель державної власності незаконно, на підставі наказу Головного управлінняДержгеокадастру у Харківській області № 1003-СГ від 12.02.2019, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121 ЗК України і підлягає визнанню недійсним.

При цьому, ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2019, відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , якій вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави поза її волею, оскільки наказ Головного управлінняДержгеокадастру у Харківській області,який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, а ОСОБА_3 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про те, що відновлення права держави на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_2 .

При цьому суд враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Як вбачається з усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

Судом, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Враховуючи приписи частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлена можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також суд враховує, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача , законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності. Позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено, оскільки втручання держави у її право власності є виправданим, враховуючи порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Водночас ОСОБА_2 не позбавлена права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 684/933/18 (провадження № 61-6294св20), від 28 червня 2023 року у справі № 148/621/22 (провадження № 61-2447св23), від 09 лютого 2023 року усправі № 483/2263/19 (провадження № 61-13973св21), від 28 грудня 2022 року у справі № 472/156/21 (провадження № 61-7658св22), від 03 серпня 2022 року у справі № 130/1017/20 (провадження № 61-3406св21).

Таким чином, пред`явлення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 та припинення її речових прав на спірну земельну ділянку є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача, оскільки рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на майно за позивачем.

Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а позивачем не надано суду достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.

Позивачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог і тому позов Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно дост.141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтвердженні понесені витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 4026,00 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст. 387,388 ЦК України, ст. 7, 10, 11, 12, 13, 76, 81, 141, 158, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

вирішив :

Позов Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875 у власність держави, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323583700:05:001:0875.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області сплачену суму судового збору у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. 00 коп.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 01 січня 2024 року, а саме арешт на земельну ділянку з кадастровим номером: 6323583700:05:001:0875, площею 2,000 га, яка розташована на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (раніше Колонтаївська сільська рада Краснокутського району Харківської області).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача з додержанням вимог ст. 284 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (місцезнаходження: вул. Космічна №21, поверх 8-9, м. Харків, 61165, код ЄДРПОУ: 39792822).

Відповідачка: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Третя особа: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Третя особа: Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області(місцезнаходження: вул. Охтирська №1, с-ще Краснокутськ, Богодухівський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 04397359).

Повний текст рішення виготовлений 28 червня 2024 року.

Суддя В.А. Каліберда