Рішення

від 27.06.2024 по справі 160/10863/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року Справа № 160/10863/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/10863/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

26.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на дійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення ОСОБА_1 на проходження військової служби у період мобілізації без його згоди, як особи, яка має інвалідність III групи з дитинства;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення ОСОБА_1 на проходження ВЛК та недійсними результати огляду ВЛК відносно ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині).

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про застосування заходів забезпечення позову, у якій просить:

вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині), яким відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом призначено до Військової частини НОМЕР_1 державної спеціальної служби транспорту солдата запасу ОСОБА_1 , стрільцем-номером обслуги з відділення охорони 2 взводу охорони і роти охорони 4 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року, яка постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.04.2024 року була залишена без змін, заяву ОСОБА_1 про застосування заходів забезпечення позову у справі №160/10863/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 29.04.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 29.04.2024 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме:

наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині);

документально підтверджену інформацію про проходження ОСОБА_1 ВЛК та результати за її проходженням;

документально підтверджену інформацію про надання згоди ОСОБА_1 про проходження військової служби, відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

усі наявні докази щодо суті спору.

15.05.2024 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.

13.06.2024 року через підсистему Електронний суд позивачем долучені додаткові докази по справі.

19.06.2024 року Військова частина НОМЕР_1 надала відзив на позовну заяву позивача, у якому просили суд закрити провадження у справі щодо позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 , посилаючись на відсутність предмету спору, згідно положень п.8 ч.1 ст. 238 КАС України.

25.06.2024 року позивачем через підсистему Електронний суд долучено письмову відповідь на відзив.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 27.06.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи та вирішуючи заяву відповідача 1 про закриття провадження у справі, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Згідно матеріалів справи, військовослужбовець за мобілізацією солдат запасу ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу у військову частину НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині).

Вищевказаний наказ командира було прийнято під час прийняття позивача на військову службу та видано особисто позивачу витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині) одночасно з оформленням всієї документації щодо переміщення військовслужбовців за мобілізацією із ІНФОРМАЦІЯ_3 до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач 1 у відзиві зазначає про те, що під час перевірки особового складу, що переміщували із ІНФОРМАЦІЯ_3 було виявлено відсутність позивача на території військової частини НОМЕР_1 , після чого документи щодо прийняття та подальшого переміщення позивача у підрозділ не були підписані із ІНФОРМАЦІЯ_3 із подальшим оформленням відповідного рапорту та доповіді та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2024 № 115 (по стройовій частині) пункт 3.9. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.04.2024 № 114 «Про зарахування до списків особового складу військової частини солдата запасу ОСОБА_3 » -скасований.

Позивачу було видано витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині), з якого стало відомо, що відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом вважати призначеним до Військової частини НОМЕР_1 державної спеціальної служби транспорту солдата запасу ОСОБА_1 , стрільцем-номером обслуги з відділення охорони 2 взводу охорони і роти охорони 4 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 .

Згоди на проходження служби, позивач не надавав.

Доказів протилежного суду не надано.

Встановлено, що позивач через свого представника звернувся до Відділення поліції №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення злочину.

Ухвалою Жовтневого районного суду від 21.05.2024 року у справі №201/4905/24 зобов`язано уповноважену особу ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 24.044.2024 року.

05.06.2024 року було внесено відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 24.044.2024 року, що підтверджується витягом з ЄРДР (ухвала та витяг були долучені до матеріалів справи).

У відзиві ВЧ НОМЕР_1 зазначає про те, що «під час перевірки особового складу, що переміщували із ІНФОРМАЦІЯ_3 було виявлено відсутність позивача на території ВЧ НОМЕР_1 , після чого документи щодо прийняття та подальшого переміщення позивача у підрозділ не були підписані із ІНФОРМАЦІЯ_3 із подальшим оформленням відповідного рапорту та доповіді».

Позивач не надавав своєї згоди на проходження військової служби, та позивача особу з інвалідністю з дитинства, яка має вади зору призначено на посаду стрільцем-номером обслуги з відділення охорони 2 взводу охорони і роти охорони 4 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, у зв`язку з чим клопотання відповідача 1 задоволенню не підлягає.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є інвалідом ІІІ групи.

Вказує, про те, що ним було отримано повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 , куди позивач з`явився для оформлення відстрочки, оскільки відповідно до приписів абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.

Зазначає, що надав усі необхідні медичні документи, що підтверджують його діагноз висока амбліопія правого ока.

Окрім того, обстеженням встановлено захворювання лівого ока.

Однак, зважаючи на те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, має право на відстрочку, військові особи у ІНФОРМАЦІЯ_5 змусили його пройти ВЛК, з подальшим проходженням військової служби у військовій частині НОМЕР_1 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114.

Позивач посилається на те, що був призваний незаконно.

З наведених вище підстав, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Відповідач 1 просить у задоволенні позовної заяви позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що відповідачем 1 дійсно підтверджується факт, що військовослужбовець за мобілізацією солдат запасу ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу у військову частину НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 № 114 (по стройовій частині).

Вищевказаний наказ командира було прийнято під час прийняття позивача на військову службу та видано особисто позивачу витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині) одночасно з оформленням всієї документації щодо переміщення військовослужбовців за мобілізацією із ІНФОРМАЦІЯ_3 до військової частини НОМЕР_1 .

Вказують, що під час перевірки особового складу, що переміщували із ІНФОРМАЦІЯ_3 було виявлено відсутність позивача на території військової частини НОМЕР_1 , після чого документи щодо прийняття та подальшого переміщення позивача у підрозділ не були підписані із ІНФОРМАЦІЯ_3 із подальшим оформленням відповідного рапорту та доповіді.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2024 року №115 (по стройовій частині) - пункт 3.9. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.04.2024 року № 114 «Про зарахування до списків особового складу військової частини солдата запасу ОСОБА_4 » - скасований, а виданий на руки позивачу витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), щодо вищезазначеного пункту - вважається недійсним.

Таким чином, враховуючи той факт, що наказ наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині) відносно зарахування до списків особового складу військової частини солдата запасу ОСОБА_4 скасований, вважають, що наразі відсутній предмет спору, тому просили закрити провадження у справі щодо позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 .

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Відповідач 2 просить у задоволенні позовної заяви позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, ОСОБА_1 не заперечував щодо його призову на військову службу під час мобілізації, отримав 23.04.2024 року та особисто підписав повістку на призов на військову службу під час мобілізації на 08 год. 30 хв. 24 квітня 2024 року, надав свій військово-обліковий документ, заповнив анкету з особистими даними, пройшов психологічне тестування, за результатами якого був рекомендований до проходження військової служби та військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_3 , де був визнаний «Обмежено придатним до військової служби», що дає право призвати його на військову службу з урахуванням придатносте був направлений до військової частини НОМЕР_1 за місцем його проживання.

Письмового та/або усного заперечення під час призову на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 Позивач не надавав. Тобто, виходячи з дій Позивача, останній був призваний на військову службу під час мобілізації за його «мовчазною згодою».

Військова частина НОМЕР_1 відмовила у прийняті ОСОБА_1 до себе на військову службу за морально-діловими якостями, внаслідок чого 24.04.2024 року наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.04.2024 року № 192 про призов на військову службу військовозобов`язаного ОСОБА_1 був скасований наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 193.

ОСОБА_1 був законно направлений на проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказують про те, що згідно пункту 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії при відповідному районному (міському) територіальному центру комплектування та соціальної підтримки.

У підпункті 4 пункту 1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2023 року № 1487, визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки.

Відповідно до підпункту 3.2. пункту 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 14.08.2008 р. № 402 (зі змінами), повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЖ районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЖ під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.

Військовозобов`язаний ОСОБА_1 останній раз проходив медичний огляд (військово-лікарську комісію) 15 листопада 2000 року при Красногвардійському РВК, був визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, далі підлягав повторному огляду 15.11.2005 року. Позивач в 2005 році не з`явився до військкомату для проходження військово-лікарської комісії. Та до ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з 2000 року до квітня 2024 року не з`являвся, військово-лікарську комісію не проходив, чим порушував вимоги чинного законодавства України.

Направлення Позивача на проходження військово-лікарської при ІНФОРМАЦІЯ_3 є цілком законною дією.

Щодо непогодження Позивача з постановою військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказують про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 є неналежним відповідачем по адміністративному позову позивача в частині визнання висновку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 недійсним.

Належним відповідачем є Центральна адміністрація Дніпровської міської ради.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є інвалідом 3 групи з дитинства, що підтверджується Довідкою МСЕ ДНА 01 № 002445 від 08.01.1997 року.

Позивачем 23.04.2024 року було отримано повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 08.30 год.

24.04.2024 року позивач прибув до органів ІНФОРМАЦІЯ_4 , надав свій військово-обліковий документ, заповнив анкету з особистими даними, пройшов психологічне тестування, за результатами якого був рекомендований до проходження військової служби та військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_3 , де був визнаний «Обмежено придатним до військової служби».

У подальшому, військовослужбовець за мобілізацією солдат запасу ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу у військову частину НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 № 114 (по стройовій частині).

Вищевказаний наказ командира було прийнято під час прийняття позивача на військову службу та видано особисто позивачу витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині) одночасно з оформленням всієї документації щодо переміщення військовослужбовців за мобілізацією із ІНФОРМАЦІЯ_3 до військової частини НОМЕР_1 .

Позивач, не погодившись із такими діями та рішенням відповідача 1,2, звернувся до суду із цією позовною заявою посилаючись на те, що він був призваний незаконно, посилаючись на положення ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та те, що позивач відноситься до категорії осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1,2, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно частини першої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями(частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з положеннями частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Згідно частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом пункту 7 названого Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

У силу пункту 12 згаданого Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі позивач оскаржує протиправний, як на його думку, наказ відповідача про призов на військову службу за мобілізацією.

пПравове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно із ст.1 цього Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу піл час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Згідно з Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Дослідивши докази по справі, судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є інвалідом 3 групи з дитинства, що підтверджується Довідкою МСЕ ДНА 01 № 002445 від 08.01.1997 року.

Позивач зазначає, що оскільки він є особою з інвалідністю ІІІ групи, то у відповідності до ст. 23 Закону №3543-ХІІ не підлягає призову під час загальної мобілізації.

За нормами ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

Особи з інвалідністю у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.

Згідно матеріалів справи, дійсно ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу у військову частину НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині).

Вищевказаний наказ командира було прийнято під час прийняття позивача на військову службу.

Письмового та/або усного заперечення під час призову на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач не надавав.

Інших доказів на спростування наведеного, матеріли справи не містять.

У подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2024 року № 115 (по стройовій частині) пункт 3.9. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.04.2024 № 114 «Про зарахування до списків особового складу військової частини солдата запасу ОСОБА_4 » було скасовано.

Отже, призов позивача на військову службу було скасовано, що не заперечується учасниками справи.

Враховуючи наведене, права позивача були поновлені та захищені, у передбаченому законом спосіб.

Таким чином, вимоги позивача щодо визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення ОСОБА_1 на проходження військової служби у період мобілізації без його згоди, як особи, яка має інвалідність III групи з дитинства є наразі неефективним способом захисту прав позивача.

Отже, позовні вимоги в цій частині є неналежними та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача, в частині скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині), слід зазначити про таке.

Сторони не заперечували, що позивач є інвалідом 3 групи станом на час винесення спірного наказу.

Згідно директиви Головнокомандувача ЗСУ від 24.02.2022 року, в умовах режиму воєнного стану територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки доведено завдання щодо спрощеного порядку призову громадян по мобілізації до військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України, згідно якою ступінь придатності до військової служби громадян, які призначаються на доукомплектування в/ч сид територіальної оборони, здійснюється в обсязі тілесного огляду шляхом опитування скарг та заяв, а призов здійснюється за паспортом громадянина України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні такі ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09.04.2019 у справі №9901/611/18 та від 18.09.2019 у справі №9901/801/18.

Рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.10.2019 у справі №813/38/16, від 27.02.2020 у справі №440/569/19.

Окрім того, в абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зпу справі №3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Крім того, за нормами пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Згідно матеріалів справи, військовослужбовець за мобілізацією солдат запасу ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу у військову частину НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині).

Вищевказаний наказ командира було прийнято під час прийняття позивача на військову службу та видано особисто позивачу витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині) одночасно з оформленням всієї документації щодо переміщення військовослужбовців за мобілізацією із ІНФОРМАЦІЯ_3 до військової частини НОМЕР_1 .

Встановлено, що у подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2024 року № 115 (по стройовій частині) пункт 3.9. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.04.2024 року № 114 «Про зарахування до списків особового складу військової частини солдата запасу ОСОБА_4 » -скасований.

Таким чином, враховуючи той факт, що наказ наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114 (по стройовій частині) відносно зарахування до списків особового складу військової частини солдата запасу ОСОБА_4 скасований, у суду наявні підстави для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування такого наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2024 року № 114.

Щодо вимог позивача в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення ОСОБА_1 на проходження ВЛК, слід зазначити про таке.

Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 10 статті 14 Закону №2232-ХІІ за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти одне з таких рішень:

-придатний для військової служби та попередньо призначений до служби у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні;

-тимчасово непридатний до військової служби, потребує лікування;

-підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та проведення повторного медичного огляду (із зазначенням дати проведення);

-непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов`язаних;

-непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягає виключенню з військового обліку;

-підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, у тому числі із звільненням від відбування покарання;

-підлягає виключенню з військового обліку як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно до пункту 1.1 розділу ІІ Положення, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців до служби в високомобільних десантних військах, плаваючому складі, морській піхоті; кандидатів на навчання у ВВНЗ, учнів військових ліцеїв; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних миротворчих операціях (далі - ММО) та у складі миротворчого персоналу; військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, працівників Збройних Сил України для роботи з ДІВ, КРП, джерелами ЕМП, ЛВ та мікроорганізмами I - II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців та працівників Збройних Сил України до служби (роботи) у спеціальних спорудах, працівників допоміжного флоту ВМС Збройних Сил України; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров`я.

Згідно пункту 1.5 розділу ІІ Положення, у воєнний час військовослужбовці, військовозобов`язані, працівники Збройних Сил України, крім ВЛК, зазначених у пункті 1.4 розділу II Положення, проходять медичний огляд також у ВЛК евакуаційних пунктів, госпітальних баз.

З огляду на викладе, позивач під час мобілізації повинен був пройти медичний огляд ВЛК з метою визначення придатності його до військової служби.

Згідно пункту 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії при відповідному районному (міському) територіальному центру комплектування та соціальної підтримки.

У підпункті 4 пункту 1 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2023 року № 1487, визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки.

Відповідно до підпункту 3.2. пункту 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 14.08.2008 р. № 402 (зі змінами), повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЖ районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЖ під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив медичний огляд (військово-лікарську комісію) 15 листопада 2000 року при Красногвардійському РВК, і був визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, далі підлягав повторному огляду 15.11.2005 року. Але, Позивач в 2005 році не з`явився до військкомату для проходження військово-лікарської комісії. Та до ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з 2000 року до квітня 2024 року не з`являвся, військово-лікарську комісію не проходив, чим порушував вимоги чинного законодавства України.

Отже, направлення Позивача на проходження військово-лікарської при ІНФОРМАЦІЯ_3 є законним та обґрунтованим.

Таким чином, ОСОБА_1 був правомірно направлений на проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Порушення прав позивача, судом встановлено не було.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо визнання недійсними результати огляду ВЛК відносно ОСОБА_1 , слід вказати про те, що ні відповідач 1 ні відповідач 2 не є належними відповідачами у справі, згідно вказаних заявлених позивачем вимог.

Таким чином, вимоги в цій частині, звернуті до відповідача 1,2 є неналежними та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для залишення позовних вимог позивача, без задоволення.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Враховуючи висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_2 ) .

Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Відповідач 2: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 27.06.2024 року.

Суддя В.В. Ільков