Рішення

від 28.06.2024 по справі 240/18057/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року м. Житомир справа № 240/18057/23

категорія 112030500

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у загальному позовному провадженні (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Управління соціального захисту населення Богунського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

установив:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач-1, ГУ ПФУ в Житомирській області) та Управління соціального захисту населення Богунського району м.Житомир про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2023 року, головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/18057/23 визначено суддю Семенюка М.М.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року у зв`язку із порушенням правил об`єднання позовних вимог відповідно до пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року про повернення позовної заяви скасована, справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року самовідвід судді Семенюка М.М. задоволено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 листопада 2023 року, головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/18057/23 визначено суддю Попову О.Г.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року прийнято справу №240/18057/23 до провадження суддею Поповою О.Г.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху.

Ухвалою судді Токаревої М.С від 28 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Попової О.Г. відмовлено.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року самовідвід судді Попової О.Г. задоволено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 листопада 2023 року, головуючим суддею для розгляду справи №240/18057/23 визначено суддю Гуріна Д.М.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року справа 240/18057/23 прийнята до провадження суддею Гуріним Д.М.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків позову.

Ухвалою судді Шуляк Л.А. від 08 грудня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Гуріна Д.М. відмовлено.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року самовідвід судді Гуріна Д.М. задоволено.

За протоколом автоматизованого розподілу від 14 грудня 2023 року для розгляду справи головуючим суддею визначено Шимоновича Р.М.

Ухвалами Житомирського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року прийнято до провадження справу № 240/18057/23, залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення її недоліків 10 днів, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою судді Шуляк Л.А. від 22 грудня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Шимоновича Р.М. відмовлено.

Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року самовідвід судді Шимоновича Р.М. задоволено.

За протоколом автоматизованого розподілу від 27 грудня 2023 року для розгляду даної справи головуючим суддею визначено Нагірняка М.Ф.

Ухвалою суду від 28 грудня 2023 року прийнято справу №240/18057/23 до провадження суддею, а ухвалою суду від 29 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків позову.

Ухвалою судді Майстренко Н.М. від 04 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Нагірняка М.Ф. відмовлено.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року задоволено заяву судді Нагірняка М.Ф. про самовідвід.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2024 року, головуючого суддею для розгляду адміністративної справи №240/18057/23 визначено суддю Черняхович І.Е.

Ухвалою судді від 12 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а позивачу надано десятиденний строк з моменту вручення йому цієї ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків його позовної заяви.

Ухвалою судді Горовенко А.В. від 18 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Черняхович І.Е. відмовлено.

Ухвалою судді Панкеєвої В.А. від 25 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Черняхович І.Е. відмовлено.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року задоволено заяву судді Черняхович І.Е. про самовідвід.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2024 року, головуючим суддею для розгляду справи №240/18057/23 визначено суддю Шуляк Л.А.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року задоволено заяву судді Шуляк Л.А. про самовідвід.

За протоколом автоматизованого розподілу від 01 лютого 2024 року для розгляду даної справи головуючим суддею визначено Липу В.А.

Ухвалою судді від 05 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а позивачу надано десятиденний строк з моменту вручення йому цієї ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків його позовної заяви.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відвід судді Липи В.А.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 лютого 2024 року, головуючим суддею для розгляду справи №240/18057/23 визначено суддю Чернову Г.А.

Ухвалою суду від 13 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою судді Капинос О.В. від 22 лютого 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Чернової Г.А. відмовлено.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року задоволено заяву судді Чернової Г.А. про самовідвід.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2024 року, головуючим суддею для розгляду справи №240/18057/23 визначено суддю Майстренко Н.М.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою судді Окис Т.О. від 11 березня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Майстренко Н.М. відмовлено.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року задоволено заяву судді Майстренко Н.М. про самовідвід.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 березня 2024 року, головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/18057/23 за позовом ОСОБА_1 визначено суддю Панкеєву В.А.

Ухвалою суду від 14 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, а позивачу надано десятиденний строк з моменту вручення йому цієї ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків його позовної заяви.

Ухвалою суду від 18 березня 2023 року визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Панкеєвої В.А. у справі №240/18057/23.

Ухвалою судді Токаревої М.С. від 20 березня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Панкеєвої В.А.

Ухвалою суду від 22 березня 2023 року заяву судді Панкеєвої В.А. про самовідвід задоволено, відведено суддю Панкеєву В.А. від розгляду справи № 240/18057/23, передано справу №240/18057/23 для визначення іншого складу суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2024 року, головуючим суддею для розгляду справи №240/18057/23 визначено суддю Окис Т.О.

Ухвалою суду від 25 березня 2024 прийнято до провадження справу № 240/18057/23 та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 02 квітня 2024 року, яке відкладалося на 23 квітня 2024 року, 14 травня 2024 року, 28 травня 2024 року та 29 травня 2024 року.

У підготовчому засіданні 14 травня 2024 року за результатами отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань суд установи, що позивачем помилково визначено назву відповідача Управління соціального захисту населення Богунського району м.Житомир та заміним її на правильну Управління соціального захисту населення Богунського району Департаменту соціальної політики Житомирської міської ради (далі відповідач-2, УСЗН).

За результатами проведених підготовчих засідань, суд установив, що позивач просить:

1)визнати дії ГУ ПФУ в Житомирській області по неналежному нарахуванню (індексації, осучасненю, перерахунку) пенсії (відмові в наданні належної, повної, всебічної обґрунтованої інформації) такими, що суперечать вимогам статей 1, 2, 8, 9, 19, 21, 22, 40, 46, 48, 58, 68, 124 Конституції України, статей 4, 12, 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю;

2)визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Житомирській області по зменшенню реальної соціальної виплати (пенсії) в 5 7 разів;

3)зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області провести доцільний (найвигідніший позивачу) перерахунок соціальної виплати пенсії (вид, розмір, належне осучаснення, з урахуванням реального доходу 1999 2003 років), що має відповідати статті 28 Конвенції про права інвалідів, статтям 1, 3, 8, 9, 19, 22, 46, 48, 58, 68 Конституції України, статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»;

4)стягнути з ГУ ПФУ в Житомирській області нанесену матеріальну шкоду в розмірі 720000,00 грн та моральну шкоду в розмірі 15000000,00 грн;

5)визнати дії УСЗН щодо відмови в наданні субсидії такими, що порушили права, передбачені статтями 3, 8, 22, 48, 58, 68 Конституції України та статті 28 Конвенції про права інвалідів;

6)визнати дії УСЗН щодо відмови у проведенні нагляду за дотриманням законності нарахування, перерахунку, осучаснення, індексації пенсії (соціальної) виплати, невиконанням основних завдань, що порушили права, передбачені статтями 3, 8, 22, 48, 58, 68 Конституції України та статті 28 Конвенції про права інвалідів;

7)стягнути з УСЗН матеріальну шкоду в розмірі 28397,85 грн та моральну шкоду в розмірі 36000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ГУ ПФУ в Житомирській області у порушенням вимог Конституції України та Конвенції про права інвалідів не визначив розмір пенсії за найвигіднішим для особи варіантом, а навпаки зменшив реальну виплату в 5 7 разів з 2013 року, що свідчить, на переконання позивача, про невчинення відповідачем-1 дій по осучасненню відповідної соціальної виплати. Наголошує, що ГУ ПФУ в Житомирській області не надає детальні та доступно зрозумілі пояснення і розрахунки соціальної виплати, а тому твердження про проведення розрахунку пенсії за найвигіднішим варіантом, позивач уважає голослівним. Акцентує увагу, що розмір пенсії є менше комірного за соціальне житло взимку, а тому після його оплати не залишається коштів на поточний ремонт житла, їжу, одяг, соціальний розвиток, які гарантовані законом. Наведене, на переконання позивача, свідчить, що нарахувавши виплату менше межі виживання, ГУ ПФУ в Житомирській області свідомо, умисно наносить матеріальну та моральну шкоду. Спираючись на матеріали пенсійної справи, позивач стверджує, що ГУ ПФУ в Житомирській області, порушуючи вимоги статей 1, 3, 22, 48, 58, 68 Конституції України, статті 28 Конвенції про права інвалідів, умисно, свідомо, самоуправно порушило право на законний, найвигідніший розмір соціальної виплати, не врахувало належно (спотворивши, неналежно осучаснивши зменшивши) дохід 1982 2005 років, не перерахувало пенсію, позбавивши коштів на мінімальне задоволення потреб інваліда ІІ групи. УСЗН, не виконуючи своїх основних завдань, вчасно, повно і належно не перевірило законність і повному нарахування соціальної виплати, і в той же час відмови в наданні вчасно субсидії (допомоги) у порушення постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2020 року №632, чим доєдналося до нанесення моральної та істотної матеріальної шкоди. Стверджує, що відповідачі зобов`язані відповідно до вимог міжнародних договорів і Конвенцій, Конституції України, законів України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про соціальний захист населення» привести належне нарахування (перерахунок, нагляд за законністю, повнотою визначення розміру) соціальної виплати інваліда ІІ групи, належно, повно і законного врахувати матеріали його пенсійної справи, нарахувати соціальну виплату, надати допомогу з джерел бюджетного фінансування, що дозволить видити непрацездатному інваліду, і мають погоджувати з ним нарахування виплати, коефіцієнти заробітної плати (доходу), стажу, чого зроблено не було.

ГУ ПФУ в Житомирській області 17 квітня 2024 року подало відзив на позов, у якому просить в задоволенні позову відмовити. Зауважує, що розмір пенсії визначений у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за найбільш вигідними показниками заробітної плати. На вимогу суду 27 та 29 травня 2024 року представником ГУ ПФУ в Житомирській області надані додаткові пояснення щодо показників розрахунку пенсії позивача, зазначених у відзиві на позов. Зауважує, що рішення про призначення субсидії за результатами розгляду заяв позивача приймало ГУ ПФУ в Житомирській області з урахуванням наданих позивачем документів.

Представник УСЗН проти задоволення позову заперечував та просить здійснювати розгляд справи за його відсутності. Наголошував, що УСЗН не здійснює контроль правильності розрахунку пенсійних виплат, оскільки в штаті управління відсутня відповідна посада та особа, яка б виконувала такі повноваження. Додатково зауважує, що відповідні зміни внесені і до Положення управління.

На вимогу суду 20 травня 2024 року відповідач-2 надав належним чином завірені копії документів, що підтверджують надані суду пояснення.

Ухвалою суду від 29 травня 2024 року закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.

У судових засіданнях позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити. Представник ГУ ПФУ в Житомирській області проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях.

Представник УСЗН в судове засідання не прибув, подав клопотання про здійснення розгляду справи за його відсутності.

На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на надходження клопотання представників сторін 12 червня 2024 року судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження, яка внесена до протоколу судового засідання.

28 червня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення ГУ ПФУ в Житомирській області, в яких зазначено про приведення у відповідність розрахунку пенсії ОСОБА_1 , шляхом усунення механічної помилки, а саме застосування при обчисленні пенсії індивідуального коефіцієнту для обчислення пенсії у розмірі 0,85464 замість помилкового 0,81359.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи по суті, ОСОБА_1 оскаржує дії ГУ ПФУ в Житомирській області по неналежному нарахуванню (індексації, осучасненю, перерахунку) пенсії (відмові в наданні належної, повної, всебічної обґрунтованої інформації) та дії по зменшенню реальної соціальної виплати (пенсії) в 5 7 разів.

Відповідно до приписів частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З огляду на наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України, а також на те, що позивач клопотання про поновлення строку звернення до суду з відповідними вимогами не заявляв, суд в межах розгляду цієї справо має здійснити правову оцінку зазначеним діям відповідача-1 в межах шестимісячного строку від дати звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, тобто за період з 22 грудня 2022 року по 21 червня 2023 року.

Такий висновок узгоджується з викладенням позовних вимог, наведеним в уточненій позовній заяві дві 26 лютого 2024 року.

Додатково суд зауважує, що в межах розгляду Житомирським окружним адміністративним судом справи №240/3029/21, у судовому рішенні від 09 червня 2021 року надано правову оцінку діям ГУ ПФУ в Житомирській області щодо нарахування пенсії ОСОБА_1 01 липня 2019 року, з урахуванням наявних у матеріалах пенсійної справи документів на підтвердження страхового стажу та розмірну заробітної плати, що підлягає врахування під час такого розрахунку.

Зазначене рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року, а ухвалами Верховного Суду від 10 листопада 2021 року касаційну каргу повернуто позивачу, а від 07 липня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Отже рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі №240/3029/21 набрало законної сили.

Відповідно до приписів статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно вимог частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене у межах розгляду цієї справи суд здійснює перевірку правомірності дій ГУ ПФУ в Житомирській області у період з 22 грудня 2022 року по 21 червня 2023 року без надання правової оцінки доводам, яким була надана оцінка в межах розгляду справи №240/3029/21.

Як установлено судом з наявних у матеріалах справи доказів, у спірний період ГУ ПФУ в Житомирській області провело перерахунок пенсії позивача з 01 березня 2023 року на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168.

Згідно наданого суду перерахунку пенсії від 27 червня 2024 року, розмір пенсії з 01 березня 2023 року розраховано з середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 рік (3764,40), із застосуванням коефіцієнтів збільшення: 1,17 на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» від 20 лютого 2019 року №124; 1,11 на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» від 01 квітня 2020 року №251; 1,11 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» від 22 лютого 2021 року №127; 1,14 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118; 1,197 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168.

Як наслідок розмір середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески визначено у сумі 7405,03 (3764,40 * 1,17 * 1,11 * 1,11 * 1,14 * 1,197).

Зазначений розмір заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески помножено на індивідуальний коефіцієнт в розмірі 0,85484 та коефіцієнт стажу 0,41250.

За результатами розрахунку визначено пенсію у розмірі 2610,56 грн.

Суд не приймає до увагу, що у наданому відповідачем-1 розрахунку, проведеного 27 червня 2024 року помилково зазначено розмір середньої заробітної плати в сумі 6328,63 грн, оскільки згідно наведеного вище розрахунку такий становить 7405,03 грн. Окрім того, сума розміру пенсії, зазначена у наданому відповідачем-1 розрахунку, в розмірі 2610,56 грн співпадає із сумою, розрахованою судом з використанням правильного розміру середньої заробітної плати.

Також, з огляду на наявний у позивача понаднормовий стаж 16 років, визначено доплату у розмірі 334,88 грн, шляхом множення мінімального розміру пенсії за віком, що становить розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом на 16%.

Згідно приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у розмірі 2093 гривні.

Таким чином, доплата за понаднормовий стаж розрахована шляхом множення 2093 гривень на 0,16.

Розмір пенсії по інвалідності у розмірі 2538,05 грн розрахований шляхом множення пенсії у сумі 2650,90 (2610,56 + 334,88) на 90%.

Також, на виконання приписів пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168 позивачу визначено доплату як особі, якій не виповнилося 70 років, страховий стаж якої становить не менше ніж 35 років яка отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України №1058-ІV, у якої щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації, щомісячної компенсації у разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших доплат до пенсій, установлених законодавством (крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 2760 гривень. Така доплата склала 109,10 грн (2760 2650,90).

Надаючи правову оцінку такому розрахунку, суд зауважує на таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється згідно із Законом України №1058-IV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Розмір пенсії по інвалідності залежить від групи інвалідності та призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 Закону України №1058-IV (частина 1 стаття 33).

Розмір пенсії за віком залежить від страхового стажу, набутого протягом трудової діяльності, та розміру заробітної плати, яку отримувала особа.

При обчисленні пенсії для кожного пенсіонера визначається індивідуальний коефіцієнт страхового стажу (в залежності від кількості відпрацьованих місяців) та індивідуальний коефіцієнт заробітної плати, від якого залежить середньомісячний заробіток для обчислення пенсії.

Відповідно до статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Суд установив, що за результатами розгляду справи №240/3029/21 судом надана правова оцінку правильності визначення ГУ ПФУ в Житомирській області коефіцієнта стажу позивача в розмірі 0,41250 та індивідуального коефіцієнта заробітної плати в розмірі 0,85464. Жодних нових аргументів, яким не була надана правова оцінка під час розгляду зазначеної справи судом у відповідній частин, позовна заява та наведені ОСОБА_1 під час проведення судових засідань у цій справі пояснення, не містять, а тому, в силу приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначена обставина не підлягає перевірці у розглядуваній справі.

Додатково суд зауважує, що розрахунок пенсії з 01 березня 2023 року, проведений ГУ ПФУ в Житомирській області 24 лютого 2023 року, містив неправильний індивідуальний коефіцієнт заробітної плати в розмірі 0,81359. Однак, застосування такого коефіцієнта не призвела до безпідставного зменшення розміру пенсії та недоплати такої. Крім того, наданим відповідачем розрахунком, проведеним 27 червня 2024 року, розмір пенсії позивача з 01 березня 2023 року перерахований із застосуванням правильного індивідуального коефіцієнта заробітної плати в розмірі 0,85464.

Доводам позивача про неврахування відповідачем доходу, отриманого ним під час здійснення підприємницької діяльності, розмір якого підтверджується довідкою Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 30 вересня 2019 року №987/14/06-30-51-64-03 суд не надає правової оцінки, оскільки під час розгляду справи №240/3029/21 суд навів правове обґрунтування відсутності підстав для врахування такого доходу.

Твердження позивача про те, що ГУ ПФУ в Житомирській області не проводить індексацію, осучаснення та перерахунок його пенсії, на переконання суду є помилковим, оскільки наявною у матеріалах справи копією пенсійної справи ОСОБА_1 підтверджується проведення щороку нарахування індексації пенсії відповідно до вимог постанов Уряду, та перерахунку розміру пенсії з урахуванням змін, внесених до законодавства, що регулює відповідні правовідносини.

Так само за результатами дослідження матеріалів пенсійної справи суд не встановив, що внаслідок проведеного позивачу 24 лютого 2023 року та 27 червня 2024 року перерахунку пенсії з 01 березня 2023 року розмір його пенсії зменшився. Навпаки, такий збільшився після проведення перерахунку доплати за понаднормовий стаж виходячи з прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, який збільшився з 01 січня 2023 року, а також призначення доплати на підставі пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року №168.

Надаючи правову оцінку твердженню позивача про те, що дії ГУ ПФУ в Житомирській області по неналежному нарахуванню (індексації, осучасненю, перерахунку) пенсії (відмові в наданні належної, повної, всебічної обґрунтованої інформації) є такими, що суперечать вимогам статей 1, 2, 8, 9, 19, 21, 22, 40, 46, 48, 58, 68, 124 Конституції України, статей 4, 12, 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю, суд звертає увагу на таке.

Суд зауважує, про положення статей 1, 2, 8, 9, 19, 21, 22, 40, 58, 68 та 124 Конституції України закріплюють загальні положення щодо правового устрою держави Україна, статусу її громадян, права таких на звернення до державних органів та їх обов`язки, а також повноваження на здійснення правосуддя. Отже, названі норми не врегульовують порядок призначення та перерахунку соціальних виплат громадян.

Тим часом стаття 46 Конституції України закріплює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що на рівні Основного закону закріплено обов`язок держави забезпечити громадянам у разі втрати працездатності соціальний захист, який не може бути нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України Верховною Радою України 15 липня 1999 року прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум» №966-ХІV, який дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Відповідно до приписів статті 1 названого Закону у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закону України №966-ХІV) прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Порядок встановлення та затвердження прожиткового мінімуму визначений положеннями статті 4 Закону України №966-ХІV.

Згідно частини 3 названої правової норми прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Як зазначено вище, положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ визначено прожитковий мінімум для осіб, що стратили працездатність станом на 01 січня 2023 року в розмірі 2093,00 грн.

Як убачається з наявних у матеріалах справи доказів, розмір пенсії позивача станом на 01 січня 2023 року та, після проведеного 24 лютого 2023 року перерахунку, з 01 березня 2023 року перевищує такий розмір.

Таким чином посилання позивача про порушення ГУ ПФУ в Житомирській області вимог статті 46 Конституції України за результатами проведеного перерахунку розміру пенсії позивача під час розгляду справи не знайшли своє підтвердження.

Щодо твердження ОСОБА_1 про порушення відповідачем-1 вимог статті 48 Конституції України, суд уважає за необхідне зауважити на таке.

Названою правовою нормою закріплено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Однак, реалізація такого права названою правовою нормою не передбачена. Так, з метою реалізації відповідного права особа може відшукувати роботу з оплатою, яка забезпечить такий життєвий рівень. Також протягом життя особа може здійснювати заощадження або набувати рухоме та нерухоме майно, використання якого також забезпечить достатній життєвий рівень. При цьому, зазначеною правовою нормою не передбачено, що такий життєвий рівень особі має забезпечувати саме держава.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що названі правові положення Конституції України ГУ ПФУ в Житомирській області не порушило.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї» від 16 грудня 2009 року №1767-VI ратифіковано Конвенцію про права осіб з інвалідністю, яка набрала чинності для України 06 березня 2010 року.

Положеннями статті 4 названої Конвенції закріплені загальні зобов`язання держав учасниць. При цьому ані у позовній заяві, ані під час розгляду справи судом у судових засіданнях позивач не зазначив, яке з зобов`язань, визначених у пунктах «а» «і» не виконало ГУ ПФУ в Житомирській області під час проведення перерахунку пенсії позивача з 01 березня 2023 року.

Стаття 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю закріплює гарантії рівності прав особи з інвалідністю та визнання державами учасницями їхньої правосуб`єктності. Дискримінація позивача під час розгляду справи у спірних правовідносинах на підставі наявних у справі доказів судом також не встановлена.

Згідно частини 1 статті 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю держави учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності.

Положеннями частини 2 цієї правової норми визначено перелік заходів, які вживають держави учасників для забезпечення та заохочення реалізації права осіб з інвалідністю на соціальний захист і на користування цим правом без дискримінації за ознакою інвалідності, а саме:

a) із забезпечення особам з інвалідністю рівного доступу до отримання чистої води та із забезпечення доступу до належних і недорогих послуг, пристроїв та іншої допомоги для задоволення потреб, пов`язаних з інвалідністю;

b) із забезпечення особам з інвалідністю, зокрема жінкам, дівчатам і людям похилого віку з інвалідністю, доступу до програм соціального захисту й програм скорочення масштабів бідності;

c) із забезпечення особам з інвалідністю та їхнім сім`ям, що живуть в умовах бідності, доступу до допомоги з боку держави з метою покриття витрат, пов`язаних з інвалідністю, зокрема належного навчання, консультування, фінансової допомоги та тимчасового патронажного догляду;

d) із забезпечення особам з інвалідністю доступу до програм державного житла;

e) із забезпечення особам з інвалідністю доступу до пенсійних допомоги та програм.

Як установлено судом позивач отримує пенсію по інвалідності, яка збільшена за рахунок додаткових доплат, визначених вимогами законодавства.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачу забезпечено доступ до пенсійних програм та допомог.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії ГУ ПФУ в Житомирській області по нарахуванню пенсії є такими, що не суперечать вимогам статей 1, 2, 8, 9, 19, 21, 22, 40, 46, 48, 58, 68, 124 Конституції України, статей 4, 12, 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю.

Суд зауважує, що згідно проведеного відповідачем-1 та проаналізованого судом перерахунку пенсії позивача з 01 березня 2023 року, такий збільшився, а тому суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 про визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Житомирській області по зменшенню реальної соціальної виплати (пенсії) в 5 7 разів також задоволенню не підлягає.

Посилання ОСОБА_1 на те, що розмір відсоткової частки пенсії, яку він витрачає на комірне, по відношенню до загального розміру отримуваної ним пенсії збільшився у рази, на переконання суду, не підтверджує зменшення реального розміру отримуваної ним пенсії.

Зазначеним позивачем під час розгляду судом цієї справи доводам щодо протиправності дій та рішень ГУ ПФУ в Житомирській області за результатами розгляду поданої ним заяви про переведення його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком від 15 вересня 2023 року суд правової оцінки не надає, оскільки такі правовідносини між сторонами виникли після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом 22 червня 2023 року, що виступає предметом розгляду судом у межах цієї справи.

Будь-яких заяв про зміну предмета позову у визначеному Кодексом адміністративного судочинства України порядку ОСОБА_1 суду не подавав.

Отже відповідні відносини не виступають предметом правової оцінки судом у межах розгляду цієї справи.

Надаючи правову оцінку доводам позивача про те, що ГУ ПФУ в Житомирській області на виконання вимог ухвали суду не надало персональну електронну облікову картку ОСОБА_1 , суд уважає за необхідне зазначити таке.

Згідно абзацу 25 статті 1 Закону України №1058-ІV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік) організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Положеннями статті 21 зазначеного Закону закріплено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Частиною 2 названої правової норми передбачено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Також відповідна правова норма закріплює перелік відомостей, що містить персональна електронна облікова картка.

Суд зауважує, що на момент розгляду справи судом Пенсійний фонду України не реалізував приписів частини 2 статті 21 Закону України №1058-ІV та не визначив порядок ведення персональних електронних облікових карток.

При цьому, за результатами дослідження наданої ГУ ПФУ в Житомирській області інформації, яка міститься в пенсійній справі позивача, копія якої додана до матеріалів справи, суд приходить до висновку, що така включає всі, визначені у частині 2 статті 21 Закону України №1058-ІV, відомості.

Твердження ОСОБА_1 про те, що відомості, які містяться у персональній електронній обліковій картці, мають бути оформлені об`єднано, структуровано, на переконання суду, не ґрунтуються на наведених вище положеннях Закону України №1058-ІV.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ГУ ПФУ в Житомирській області виконав вимоги ухвали суду від 26 березня 2024 року, яка внесена до протоколу судового засідання.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області провести доцільний (найвигідніший позивачу) перерахунок соціальної виплати пенсії (вид, розмір, належне осучаснення, з урахуванням реального доходу 1999 2003 років), що має відповідати статті 28 Конвенції про права інвалідів, статтям 1, 3, 8, 9, 19, 22, 46, 48, 58, 68 Конституції України, статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та стягнути з ГУ ПФУ в Житомирській області нанесеної матеріальної шкоди в розмірі 720000,00 грн і моральної шкоди в розмірі 15000000,00 грн є похідними від вимог, у задоволенні яких суд відмовляє, правові підстави для задоволення таких відсутні.

Надаючи правову оцінку вимозі ОСОБА_1 щодо визнання дій УСЗН щодо відмови в наданні субсидії такими, що порушили права, передбачені статтями 3, 8, 22, 48, 58, 68 Конституції України та статті 28 Конвенції про права інвалідів, суд зауважує на таке.

Як установлено судом 28 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до УСЗН із заявою про призначення та надання житлової субсидії.

За результатами розгляду такої заяви ГУ ПФУ в Житомирській області призначено субсидію на житлово-комунальні послуги та придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива на період з 01 листопада 2022 року по 31 березня 2023 року в розмірі 218445 грн та з 01 по 30 квітня 2023 року в розмірі 1246,09 грн.

У подальшому у травні 2023 року ОСОБА_1 у призначенні пенсії відмовлено, а з 01 червня по 30 вересня 2023 року призначено субсидію у розмірі 107,36 грн.

Суд зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» від 16 вересня 2022 року №1041, яка набрала чинності 23 вересня 2022 року (далі Постанова №1041) до Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №484 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» внесені зміни.

Зокрема, абзаци 1 6 замінити абзацами такого змісту:

« 9. Призначення житлових субсидій здійснюється:

до 30 листопада 2022 р. включно структурними підрозділами з питань соціального захисту населення;

починаючи з 1 грудня 2022 р. органами Пенсійного фонду України.

Контроль за правильністю призначення і виплати житлових субсидій здійснює Нацсоцслужба та її територіальні органи.

Заяви про призначення та надання житлової субсидії за формою згідно з додатком 1 (далі заява) з необхідними документами та/або відомостями приймаються від громадян:

структурними підрозділами з питань соціального захисту населення до 30 листопада 2022 р. включно в електронній формі (через офіційний веб-сайт Мінсоцполітики, інтегровані з ним інформаційні системи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування або Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі Портал Дія);

органами Пенсійного фонду України починаючи з 1 грудня 2022 р., у тому числі у разі надіслання їх поштою або в електронній формі (через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, мобільний додаток Пенсійного фонду України, засобами Порталу Дія).

Сформована та підписана електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, заява разом із декларацією про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, за формою згідно з додатком 2 (далі декларація) передається засобами Порталу Дія шляхом електронної інформаційної взаємодії з інформаційно-комунікаційними системами Мінсоцполітики та Пенсійного фонду України до відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення/органу Пенсійного фонду України (далі уповноважені органи).

Заяви з необхідними документами та/або відомостями також приймаються уповноваженими посадовими особами виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідної територіальної громади або військової адміністрації (далі посадові особи виконавчого органу) та посадовими особами центру надання адміністративних послуг, які передають їх протягом трьох робочих днів з дати їх надходження уповноваженому органу.

Заяви з необхідними документами та/або відомостями приймаються посадовими особами виконавчого органу або центру надання адміністративних послуг виключно з формуванням електронної справи.

Заяви з необхідними документами та/або відомостями (після формування електронної справи) у паперовій формі передаються уповноваженому органу не рідше ніж раз на два тижні.».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що УСЗН у межах спірних правовідносин не розглядало заяву позивача про призначення субсидії та не приймало рішення за результатами такого розгляду.

Наведене, на переконання суду, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про щодо визнання дій УСЗН щодо відмови в наданні субсидії такими, що порушили права, передбачені статтями 3, 8, 22, 48, 58, 68 Конституції України та статті 28 Конвенції про права інвалідів, оскільки такі дії названим суб`єктом владних повноважень не вчинялися.

Додатково суд зауважує, що згідно з частиною 1 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Згідно приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При цьому слід зазначити, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Тобто, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.

З метою уточнення позовних вимог ОСОБА_1 судді Житомирського окружного адміністративного суду неодноразово залишали позовну заяву без руху та надавали позивачу час для усунення недоліків, зокрема, шляхом приведення позовної заяви у відповідність до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Однак ОСОБА_1 уважав такі дії суддів протиправними та такими, що порушують його право на доступ до правосуддя, що обумовлювало подання останній заяв про відвід.

З метою усунення у ОСОБА_1 сумнівів щодо належної реалізації його права на доступ до правосуддя, справа за первинно поданим ОСОБА_1 позовом ухвалою суду від 25 березня 2024 року прийнята до розгляду та під час проведення підготовчого засідання, в якому неодноразово оголошувалися перерви, позивачу надано можливість чітко сформулювати заявлені до відповідачів позовні вимоги.

Однак, ОСОБА_1 у підготовчому засіданні позовні вимоги до УСЗН та ГУ ПФУ в Житомирській області не уточнив та наполягав на задоволенні вимог, викладених у позовній заяві, яка подана до суду 22 червня 2023 року.

З огляду на викладене, суд уважає, що з метою захисту прав позивача такому були надані всі можливості для формулювання позовних вимог, якими позивач не виявив бажання скористатися, що і обумовлює ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову у відповідній частині, оскільки такі заявлені до неналежного відповідача.

Надаючи правову оцінку позовній вимозі ОСОБА_1 про визнання дій УСЗН щодо відмови у проведенні нагляду за дотриманням законності нарахування, перерахунку, осучаснення, індексації пенсії (соціальної) виплати, невиконанням основних завдань, що порушили права, передбачені статтями 3, 8, 22, 48, 58, 68 Конституції України та статті 28 Конвенції про права інвалідів, суд зауважує на таке.

Як установлено судом із доданих до позовної заяви ОСОБА_1 копій звернень до УСЗН, такі стосувалися незгоди громадянина з рішенням щодо відмови в призначені йому субсидії з вересня 2022 року, не проведення її виплати та правильності визначення розміру такої. Застереження щодо не проведення УСЗН нагляду за призначенням пенсії, наведено у зверненні ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року, як підтвердження неналежного виконання покладених на УСЗН функцій.

Суд зауважує, що звернення від 28 листопада 2022 року, яке б містило вимогу позивача до УСЗН здійснити нагляд за призначенням пенсії, ані до позовної заяви, ані під час розгляду справи судом, ОСОБА_1 не надав.

Наявна у матеріалах справи копія заяви про призначення субсидії від 28 листопада 2022 року, копія якої надана ГУ ПФУ в Житомирській області, не містить будь-яких вимог до УСЗН здійснити нагляд за призначенням ОСОБА_1 пенсії.

З огляду на викладене за відсутності належних та допустимих доказів, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги, оскільки відсутні докази вчинення УСЗН дій щодо відмови у проведенні нагляду за дотриманням законності нарахувань, перерахунку, осучаснення, індексації пенсії (соціальної) виплати, невиконання основних завдань або допущення УСЗН бездіяльності за результатами отримання звернення щодо проведення нагляду за дотриманням законності нарахувань, перерахунку, осучаснення, індексації пенсії (соціальної) виплати.

Додатково суд зауважує, що згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Як зазначено вище, відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Як установлено судом ОСОБА_1 не звертався до УСЗН із заявою щодо проведення нагляду за дотриманням законності нарахувань, перерахунку, осучаснення, індексації пенсії (соціальної) виплати.

За таких обставин, оскаржувані дії відповідача-2 не призводять до порушення прав позивача, з метою захисту яких подано відповідний позов.

Оскільки вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди з УСЗН є похідними від вимог про визнання протиправними дій, за результатами розгляду яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, правові підстави для задоволення перших також відсутні.

За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 194, 242-246, 251, 255, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис