Постанова

від 28.06.2024 по справі 300/8040/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Шумей М.В.

28 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/8040/23 пров. № А/857/12402/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі № 300/8040/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості,-

ВСТАНОВИВ:

21.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України, в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Івано-Франківської митниці ДМС України №UA206020/2023/000438 від 16.10.2023р.

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Івано-Франківської митниці ДМС України №UA206020/2023/000065/1 від 16.10.2023р.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.10.2023р. позивач подав до Івано-Франківської митниці Держмитслужби електрону митну декларацію № 23UA206020019276U8 для митного оформлення бувшого у використанні транспортного засобу - сідельного тягача марки DAF, модель XF460FT, номер шасі - НОМЕР_1 , модельний/календарний рік виготовлення - 2017, об`єм двигуна - 12902 куб см, потужність, 340 кВт, колісна формула 4*2.

Митна вартість транспортного засобу визначалась митним брокером за першим методом визначення митної вартості - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), яка складається з ціни придбання автомобіля та витрат на його транспортування. Зокрема у митній декларації ціна товару вказано 14777,00 Євро, за курсом 38,48 грн. за 1 Євро. Витрати позивача на транспортування становлять 300 Євро. Загальна вартість в гривні за курсом 38,48 грн. за 1 Євро 568 658,8610+11 544,81 = 680 203,671 грн.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості товару та обраного методу його визначення декларант надав митному органу разом з декларацією наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) №217/23 від 11.09.2023р., декларація про походження товару, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 12.09.2023р., платіжний документ, що підтверджує вартість товару від 11.09.2023р., документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 05.11.2023р., висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями 09/2641/11274 від 05.10.2023р., висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціальною експертною організацією В-590 від 10.10.2023р., договір про надання послуг митного брокера від 05.10.2023р., паспорт громадянина України, акт проведення фізичного огляду товарів від 09.10.2023р., копія митної декларації країни відправлення №23BEE0000055410526 від 11.09.2023р.

16.10.2023р. митний орган прийняв рішення №UA206020/2023/000065/1 про коригування митної вартості товарів транспортного засобу сідельного тягача марки DAF, модель XF460FT, номер шасі- НОМЕР_3 .

Із змісту графи 33 оскаржуваного рішення видно, що у поданому до митного оформлення рахунку-фактурі за № 217/23 виданої фірмою Mobil Export (Бельгія) зазначено, дату видачі 11.09.2019р., в той же час позивач подав документ № б/н від 11.09.2023р., в якому зазначає інформацію про кошти в валюті EUR в розмірі 10777+1000 + 3000 EUR. Однак, даний документ не містить відомостей про те ким він виданий. Також, не надано до митного оформлення банківських платіжних або інших платіжних документів, які б свідчили про здійснення оплати транспортного засобу.

16.10.2023р. декларант подав нову митну декларацію №23UA20602001972304, до якої крім вищезазначених документів, також долучив рішення про коригування митної вартості товарів.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.49 МК України видно, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

ч.2 ст.51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Із змісту ст.52 МК України видно, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

ч.4,ч.5 ст.58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до ч.2 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору ( контракт) щодо товарів, які імпортуються, не застосовуються, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

ч.3 ст.53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Тобто, митний орган має повноваження вимагати додаткові документи у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.

Крім того, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Однак, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду в постанові від 19.02.2019р. у справі № 805/2713/16-а, від 19.02.2019р. у справі №814/1888/16 та від 19.03.2021 р. у справі №820/5525/16.

Відповідно до ч.1-4 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

ч.1,ч.2 ст.53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.5,ч.6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно ч.1-3 ст.54 цього Кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.

ч.6 ст.54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій ст.53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що обов`язок митного органу зазначати конкретні обставини, які викликали певні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Також, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Згідно правової позиції Верховного Суду яка викладена у постанові від 05.03.2019р. у справі №815/5791/17 основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, та банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.

Поряд з цим, відповідно до норм ст.ст.51-58 МК України самої констатації суб`єктом владних повноважень наявних у нього сумнівів щодо вартості товарів недостатньо для прийняття рішення про коригування такої вартості, вказаний сумнів повинен бути обґрунтований з покликанням на інформацію, яка стала підставою його виникнення.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що у рішенні №UA206020/2023/000065/1 від 16.10.2023 року зазначено, що в порядку контролю правильності визначення митної вартості товару митний орган здійснив перевірку достовірності інформації, що наведена в поданих до митного оформлення документах.

При цьому, митний орган детально вказав які розбіжності в документах викликали сумніви щодо заявленої вартості товару, а саме: рахунку-фактурі за № 217/23, який виданий фірмою Mobil Export (Бельгія) зазначено, дату видачі 11.09.2019р. В той же час позивач надав документ № б/н від 11.09.2023р., в якому зазначається інформація про кошти в валюті EUR в розмірі 10777+1000 + 3000 EUR. Однак, даний документ не містить відомостей про те ким він виданий. Одночасно, митний орган вказав, що позивач не надав до митного оформлення банківських платіжних або інших платіжних документів, які б свідчили про здійснення оплати транспортного засобу. Тому, відповідач вважає що наявні ризики заявлення до митного оформлення недостовірних відомостей стосовно вартості товарів.

Митний орган володіє інформацією стосовно митної вартості аналогічних товарів, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів згідно цінової інформації ЄАІС Держмитслужби: за переліком МД та рівнями митної вартості, що надсилалися митним органом згідно повідомлення.

В п.п.3-5 ч.2 ст.53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи , що стосуються оцінюваного товару товару; за наявності- інші платіжні або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Отже, законодавцем відокремлено розрахункові документи й рахунок - фактуру (інвойс), тобто ці документи не є ідентичними, підтверджують різні обставини (один - суму, яка підлягає сплаті, інший - суму, яка фактично сплачена) та обидва вказані документи є обов`язковими для подання до митного оформлення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що документів, які підтверджують оплату позивач не подано митному органу, а тому й не підтвердив одну із складових митної вартості - ціну, що була фактично сплачена.

Колегія суддів зазначає, що митний орган обгрунтовано зазначив, що подані документи не містили всіх відомостей, що підтверджували б числові значення складових митної вартості товару, а тому правомірно направив декларанту електронне повідомлення з вимогою про надання додаткових документів, які підтверджують митну вартість ввезеного товару.

Однак, ОСОБА_1 повідомив митний орган про неможливість подання додаткових документів та прохання прийняти рішення протягом десятиденного терміну.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах адміністративної справи міститься значно ширший перелік документів який позивач не надав митному органу під час подачі митної декларації 23UA206020019276U8.

Згідно правової позиції яка викладена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 13.03.2017р., зокрема: Суд не має права досліджувати обставини, які стосуються митної вартості, але які не були предметом дослідження органу доходів і зборів при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів.

Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 листопада 2019 року у справі №826/12675/15 та від 04 червня 2021 року у справі № 160/2734/20, аналізуючи положення до ч.4 ст.308 КАС України, вказав, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Однак , колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що запропонувавши ОСОБА_1 надати додаткові документи, митний орган сприяв позивачу в обґрунтуванні застосування першого (основного) методу визначення митної вартості ввезеного на митну території України товару.

При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта і на те, що у випадку незгоди декларанта або уповноваженої особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів, митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у частині дев`ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що доказів того, що він скористався наданою можливістю до суду не надано.

Отже, в даному випадку є вірним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не подав документального підтвердження двох складових митної вартості, передбачених п.5, п.6 ч.10 ст.58 МК України.

Відповідно до розділу ІІІ Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч.2 ст.53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів,-

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Таким чином, за даних обставин застосування до імпортованих позивачем товарів основного методу визначення їх митної вартості неможливе.

Згідно ч.5 ст.54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст.53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Отже, за результатами проведеного митним органом аналізу документів, наданих разом з ЕМД № 23UA206020019276U8, виявлено, що ці документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що не спростував апелянт.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свою рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що митний орган навів достатнє обґрунтування причин, за наявності яких не можливо визнати заявлену декларантом митну вартість з покликанням на джерела інформації, що використовувались для визначення митної вартість. Зокрема, реквізити митних декларацій, зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований метод, що передує методу, обраному митним органом.

Варто також зазначити, що митний орган навів переконливі аргументи, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу, що не спростував апелянт.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Івано-Франківської митниці діяв в межах повноважень а у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі № 300/8040/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 28.06.2024р.