Рішення

від 12.06.2024 по справі 925/172/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року Черкаси cправа №925/172/24

Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І. із секретарем судового засідання Лисенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу

за позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури (вул.Ю.Кондратюка, 25, м.Сміла, Черкаська область, 20700, ідентифікаційний код 02911119)

в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації (бул.Шевченка, 185, м.Черкаси, 18000, ідентифікаційний код 00022668),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Міністерство культури та інформаційної політики України (вул.Івана Франка, 19, м.Київ, 01601, ідентифікаційний код 43220275)

до Канівської міської ради Черкаської області (вул.О.Кошового, 3, м.Канів, Черкаська область, Черкаський район, 19003, ідентифікаційний код 33362991),

та Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви (вул.Лаврська, 15, корпус 49, м.Київ, 01015, ідентифікаційний код 21510633)

та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (вул.Смілянська, 131, м.Черкаси, 18008, ідентифікаційний код 39765890)

про усунення перешкод шляхом скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту, скасування державної реєстрації,

за участю прокурора Лєнкова Н.Д.,

та представниці Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви Пегза К.К., адвокат (приймає участь в режимі відеоконференції),

08.02.2024 до суду надійшла позовна заява заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до Канівської міської ради Черкаської області та Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви, у якій прокурор просить:

усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Канівської міської ради №3-39 від 24.02.2011 «Про надання земельної ділянки в постійне користування Київській митрополії Української православної церкви»;

усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор, шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №340824, виданого Київській митрополії Української православної церкви 17.02.2012 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №711030003000013;

усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, виключивши відповідні відомості про це з Державного земельного кадастру.

У позовній заяві прокурор просить суд стягнути з відповідачів на свою користь судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9084,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології національного значення Успенській (Георгіївський) собор, то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення. Передача у постійне користування Київській митрополії Української православної церкви земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 відбулася за рахунок земель державної власності історико-культурного призначення з порушенням вимог чинного законодавства. Спірна земельна ділянка відведена у користування неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель історико-культурного призначення на землі житлової та громадської забудови. Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у користування не приймав. Внаслідок неправомірного оформлення Канівською міською радою прав на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташований об`єкт культурної спадщини національного значення, держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна, що і стало підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду для усунення перешкод у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

У відповіді на відзив прокурор зазначив, що від імені Українського народу права власника земельних ділянок історико-культурного призначення за межами населеного пункту, у тому числі спірної земельної ділянки, реалізує обласна державна адміністрація, тому саме вона і має право на звернення з цим позовом до суду. Успенський (Георгіївський) собор ще з 1965 року відносився до пам`яток археології республіканського значення і був під охороною держави. Станом на 2000 рік за Успенським (Георгіївським) собором залишено статус пам`ятки археології національного (республіканського) значення, він перебував у користуванні Успенської парафії Української православної церкви на підставі охоронного договору від грудня 1993 року та акту технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його в користування від грудня 1993 року. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №928 від 03.09.2009 Успенський собор був занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятка археології національного значення. Усі пам`ятки археології, у тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

У доповненнях до відповіді на відзив прокурор також вказав, що у справі №925/1107/23 вирішено питання щодо визначення права власності Української православної церкви на культове приміщення Успенського Собору. Під час розгляду цієї справи судом підтверджені доводи прокурора щодо незаконності набуття Українською православною церквою права колективної власності на пам`ятку археології, історії національного значення Успенський собор. Суд зазначив, що рішення виконкому Канівської міської ради та видане на його підставі свідоцтво про право власності на будівлю Успенського собору за Українською православною церквою є незаконними та підлягають скасуванню, підлягає скасуванню і державна реєстрація речового права власності, а також зобов`язано Київську митрополію Української православної церкви повернути у державну власність об`єкт культурної спадщини національного значення.

26.02.2024 від Міністерства культури та інформаційної політики України до суду надійшли письмові пояснення щодо предмету спору, у яких третя особа позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

06.03.2024 від Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви (відповідач 2) до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 2 не погоджується із заявленими прокурором позовними вимогами. Відзив мотивований тим, що жодна із норм статті 122 Земельного кодексу України не наділяє та не наділяла Черкаську обласну військову (державну) адміністрацію повноваженнями на розпорядження спірною земельною ділянкою, а також на захист інтересів держави, тому на думку відповідача 2, прокурор не мав права звертатись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової (державної) адміністрації. Відповідач 2 також заперечує проти обставин, що спірна нежитлова будівля являється пам`яткою археології на день повернення її від держави віруючим Української Православної Церкви та є саме пам`ятником археології, а не пам`яткою археології, тому посилання прокурора на Закон України «Про охорону культурної спадщини», як підставу того, що Канівський Успенський собор віднесений до пам`ятки археології не відповідає дійсним обставин справи. Оскільки культова споруда Канівського Успенського собору станом на 23.10.2003 не була пам`яткою археології, то вона могла бути у приватній власності (внесена до Реєстру прав власності на нерухоме майно) про що свідчить норма частини першої статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» в редакції станом на 23.10.2003, згідно з якою пам`ятка, крім пам`ятки археології може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Отже, відповідач 2 вважає, що користується спірною земельною ділянкою на законних підставах, а вимоги прокурора є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

03.04.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (відповідач 3) до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач 3 зазначив, що спірну земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру на підставі документа, що посвідчує право постійного користування серії ЯЯ 340824 від 17.02.2012. Державний акт на право постійного користування видано Київській митрополії Української православної церкви на підставі рішення органу місцевого самоврядування Канівської міської ради №15-53 від 24.09.2009. Тобто, Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області лише було перенесено інформацію про земельну ділянку за наявними, чинними та правовстановлюючими документами та не порушено жодних норм. У відзиві на позов, відповідач 3 також просив суд змінити його процесуальний статус на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а також просив суд не покладати на нього судові витрати, оскільки відповідач 3 не порушив жодних прав позивача.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.02.2024 відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Цією ж ухвалою призначено підготовче засідання у справі об 11 год 00 хв 05.03.2024 та залучено до розгляду у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Міністерство культури та інформаційної політики України. Встановлено відповідачам строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву та усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Протокольною ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.03.2024 суд оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 14 год 30 хв 26.03.2024.

Протокольною ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.03.2024 суд відклав підготовче судове засідання до 12 год 00 хв 16.04.2024.

Протокольною ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.04.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті об 11 год 00 хв 14.05.2024.

Протокольною ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2024 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 14 год 30 хв 05.06.2024.

У зв`язку із зміною графіку роботи судді Кучеренко О.І. судове засідання, яке було призначене на 14 год 30 хв 05.06.2024 не відбулося. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 05.06.2024 судове засідання у справі призначено о 14 год 30 хв 12.06.2024.

Прокурор у судовому засіданні 12.06.2024 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представниця Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви у судовому засіданні 12.06.2024 проти задоволення позовних вимог прокурора заперечила та просила суд їх задовольнити.

Інші учасники справи у судове засіданні 12.06.2024 не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, про що є відомості у матеріалах справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 №711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення відповідно до додатку, у якому Георгіївський (Успенський) собор XII століття (1144 рік) у м.Каневі Черкаської області затверджено пам`яткою археології.

Тією ж постановою Рада Міністрів Української РСР зобов`язала виконкоми місцевих рад депутатів трудящих забезпечити охорону і збереження всіх пам`ятників мистецтв, історії та археології, взятих на державний облік та паспортизованих у 1964 році, суворо додержуючись Положення про охорону пам`ятників культури, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.12.1948 №3076. Також Міністерство культури УРСР та Академії наук УРСР зобов`язано посилити контроль за належною охороною і збереженням зазначених пам`ятників.

Міністерством Української РСР 10.11.1974 видано паспорт, де зазначені типологічна належність - пам`ятка археології та пам`ятка архітектури, датування пам`ятника - 1144 рік, адреса: м.Канів, Черкаська область, зазначені історичні відомості, опис пам`ятника, основна біографія, джерела та іконографічний матеріал, технічний стан та система охорони - республіканського значення, взятий під охорону на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965 №711. У графі балансова належність зазначено Канівську міську раду, а конкретне використання визначено за Канівським музеєм народно-декоративного мистецтва (Т.1, а.с.40-41).

Рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради народних депутатів від 27.02.1990 №60 «Про перенесення експонатів музею народно-декоративного мистецтва» припинено показ експонатів музею народно-декоративного мистецтва у м. Каневі з 01.03.1990 у приміщенні Успенського собору та дозволено зареєстрованій общині руської православної церкви проводити молитовні обряди в Успенському соборі з 04.03.1990 (Т.1, а.с.134).

На підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 №18, Успенський Собор у місті Каневі повернуто безоплатно у власність віруючим Української православної церкви (далі - УПЦ) як культове приміщення (молитовний будинок) (Т.1, а.с.119).

У грудні (без дати) 1993 року між обласним відділом у справах будівництва та архітектури виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих в особі начальника управління архітектури Черкаської облдержадміністрації (облвідділ) Холковського В.М. та протоієреєм, настоятелем Успенського храму, благочинний Канівського центрального округу Почтовим Г.Г. (користувач) укладено охоронний договір (Т.1, а.с.42-43). Відповідно до умов цього договору, облвідділ передав, а користувач прийняв в безоплатне користування будинок пам`ятки архітектури - Успенський собор у м. Каневі для використання приміщення під проведення служб УПЦ.

В цей же місяць 1993 року між сторонами за охоронним договором складено акт технічного огляду стану пам`ятки архітектури при передачі його у користування. У розділі III зазначено, що будинок пам`ятки може бути використаний користувачем лише для відправлення релігійних обрядів (Т.1, а.с.44-45).

Виконавчим комітетом Канівської міської ради прийнято рішення №397 від 23.10.2003 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна», відповідно до якого УПЦ надано дозвіл на оформлення права колективної власності на будівлю Успенського собору по вул.Леніна, 62 у м.Каневі (нова назва - Героїв Небесної Сотні, 62 відповідно до рішення Канівської міської ради №16-14 від 15.08.2019 «Про внесення змін до рішення №15-74 від 01.04.2014 «Про перейменування частини вулиці Леніна на вулицю Героїв Небесної Сотні»).

На підставі вище вказаного рішення 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради видане свідоцтво серії САА №471742 про право власності Української православної церкви на будівлю Успенського (Георгіївського) собору по вул.Леніна, 62 у м.Каневі. Відомості про право власності внесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 28.11.2003 (реєстраційний номер майна 3272953).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №928 від 03.09.2009 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» Успенський (Георгіївський) собор внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України культурної спадщини національного значення як пам`ятку археології, історії (Т.1., а.с.110).

Згідно з актом обстеження земельної ділянки, яка передбачена під розміщення (будівництво) Успенського собору Української Православної церкви від 18.11.2005, що міститься в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки Українській православній церкві в оренду (Т.1, а.с.79) зазначено, що для розміщення будівлі Успенського собору необхідна земельна ділянка площею 5009 м2, яка знаходиться у центральній частині м.Канева, по вул.Леніна, 62. На земельній ділянці розміщені будівлі та споруди: будівля собору, яка належить Українській Православній церкві згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №397 від 23.10.2003.

Розташування Успенського собору на земельній ділянці, що розташована за адресою АДРЕСА_1 підтверджене також і актом обстеження використання земельної ділянки від 20.10.2010 (Т.1, а.с.99-102).

Рішенням Канівської міської ради «Про надання земельних ділянок в оренду Українській православній церкві» від 15.12.2005 №29-14 затверджено проект відведення земельної ділянки та надано в оренду Українській православній церкві земельну ділянку площею 5009 м2 по вул.Леніна, 62 в м.Каневі Черкаської області під розміщення Успенського (Георгіївського) собору (далі - Собор) для громадських та релігійних організацій за рахунок забудованих земель громадського призначення Канівської міської ради терміном оренди до 01.12.2010 (Т.1, а.с.241, на звороті).

На підставі клопотання Української православної церкви від 23.06.2009 за підписом протоієрея Георгія Почтового, рішенням Канівської міської ради від 24.09.2009 №15-53, Київській митрополії Української православної церкви надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 4163 м2 у постійне користування під Собором у АДРЕСА_1 для громадського призначення (Т.1, а.с.95).

Відповідна технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж землекористування в натурі на право постійного користування Київській митрополії Української православної церкви розроблена Канівським міськрайонним відділом Черкаської регіонального філії ДП «Центр державного земельного кадастру» та погоджена Канівським міськрайонним управлінням Держкомзему у м.Канів та Канівському районі Черкаської області (висновок без номера і дати) і Управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області (висновок від 23.12.2010 №62) (Т.1, а.с.96-98).

Рішенням Канівської міської ради Черкаської області від 24.02.2011 №3-39 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та надано Київській митрополії Української православної церкви земельну ділянку площею 0,4163 га у м.Каневі по вул.Леніна, 62 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій під Успенським собором в постійне користування (Т.1, а.с.242).

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №340824 від 17.02.2012, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №711030003000013, який виданий Канівським міськрайонним управлінням Держкомзему у м.Канів та Канівському районі Черкаської області, Київська митрополія Української православної церкви на підставі рішення Канівської міської ради Черкаської області від 24.02.2011 №3-39 є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,4163 га, що розташована у м.Каневі по вул.Леніна, 62 (Т.1, а.с.73).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру НВ- 7100121342023, земельна ділянка під собором має кадастровий номер 7110300000:01:003:0106, площу 0,4163 га, державна форма власності, категорія земель - землі державної та громадської забудови, вид цільового призначення 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій. Відомості про право постійного користування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні (Т.1, а.с.145).

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 13.02.2023 №10-23-0.2-669/2-23 земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106, площею 0,4163 га, яка знаходиться за адресою: Черкаська область, м.Канів, вул.Леніна, 62, має форму власності - державну, вид використання - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій; цільове призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування громадських та релігійних організацій; категорія земель землі житлової та громадської забудови; перебуває у постійному користуванні Київської митрополії Української православної церкви на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №340824, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №711030003000013 від 17.02.2012.

У відповіді секретаріату Кабінету Міністрів України №15483/0/2-23 від 19.06.2023 зазначено, що Кабінет Міністрів не приймав рішень щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка зазначена у запиті Смілянської окружної прокуратури №52/2-3480вих-23 від 01.06.2023 (кадастровий номер 7110300000:01:003:0106) (Т.1, а.с.136).

Судом також встановлено, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі №925/1107/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 задоволено позов керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України до виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської ради та до релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви про усунення перешкод права користування та розпорядження. Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлею Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 м2 за адресою: вул.Героїв Небесної Сотні, 62 у м.Каневі Черкаської області, шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» щодо надання дозволу на оформлення права власності Українській православній церкві на будівлю церкви - Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 м2 за адресою: вул.Героїв Небесної Сотні, 62 у м.Каневі Черкаської області. Визнано недійсним та скасовано свідоцтва серії САА №471742 від 31.10.2003 про право колективної власності Української православної церкви на нежитлову будівлю загальною площею 288,6 м2 за адресою: вул.Героїв Небесної Сотні, 62 у м.Каневі Черкаської області, яке видане 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради Черкаської області. Скасовано реєстрацію права власності за Українською православною церквою державної на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 м2 за адресою: вул.Героїв Небесної Сотні, 62 у м.Каневі (реєстраційний номер майна 3272953) та зобов`язано Київську митрополію Української православної церкви (код ЄДРПОУ 21510633) повернути на користь держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 м2 за адресою: вул.Героїв Небесної Сотні, 62 у м.Каневі.

Смілянська окружна прокуратура листом №52/2-3472вих-23 від 31.05.2023 звернулась до Черкаської обласної військової адміністрації, у якій з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави просила адміністрацію повідомити чи відомий їй факт незаконної передачі у постійне користування спірної земельної ділянки та чи має намір захистити інтереси держави шляхом пред`явлення відповідного позову до суду (Т.1, а.с.137).

У відповідь на цей лист Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації надіслало прокуратурі лист №02/01-02.03-22/5923/01/01-23/16264 від 14.07.2023, у якому зазначило, що в Управлінні відсутня інформація щодо погодження центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини відчуження пам`ятки національного значення Успенський (Георгіївський) собор (м. Канів) та додатково повідомили, що наразі в Управлінні відсутні бюджетні асигнування для сплати судового збору, що унеможливлює захист інтересів в суді шляхом пред`явлення позову до суду (Т.1, а.с.138-139).

Незважаючи на обізнаність порушень вимог законодавства України, позивачем не вжито заходів представницького характеру на захист інтересів держави, що стало підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду для захисту інтересів держави.

Листом №52/2-773вих-24 від 01.02.2024 Смілянська окружна прокуратура повідомила Черкаську обласну військову адміністрацію про прийняття рішення про представництво інтересів держави шляхом звернення з відповідним позовом до Господарського суду Черкаської області на підставі частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор зазначив, що оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології національного значення, то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення, а тому передача у постійне користування Київській митрополії Української православної церкви земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 відбулася за рахунок земель державної власності історико-культурного призначення з порушенням вимог чинного законодавства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при прийнятті рішення та оцінка аргументів учасників справи.

Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

За статтею 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Передача земельної ділянки державної форми власності під об`єктом культурної спадщини у постійне користування з порушенням порядку такої передачі, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу та становить загрозу безповоротної втрати пам`ятки археології як невідтворного джерела інформації про зародження і розвиток цивілізації.

У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок неправомірного оформлення Канівською міською радою прав на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташований об`єкт культурної спадщини національного значення - Успенський собор, держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Як визначено у статті 150 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

І цей позов спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання про надання у постійне користування земельної ділянки за рахунок особливо цінних земель та повернення державі земель, які відведено незаконно.

У зв`язку з цим, а також зважаючи на вимоги статті 14 Конституції України, відповідно до якої право власності на землю набувається громадянами виключно відповідно до закону, такий вид втручання держави у здійснення права користування Київської митрополії Української православної церкви на земельну ділянку є виправданим та пропорційним існуючим ризикам знищення, пошкодження чи втрати своїх властивостей об`єктом культурної спадщини, унаслідок використання земельної ділянки відповідно до зазначеного у правовстановлюючих документах (рішеннях) цільового призначення.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, які визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції станом на момент звернення прокурора з цим позовом до суду) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка має державну форму власності та за доводами прокурора належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями з розпорядження ділянкою, а також і правом на захист інтересів держави наділена Черкаська обласна військова адміністрація.

За таких обставин, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, відповідно до вимог статті 122 Земельного кодексу України (у редакції станом на момент звернення прокурора з цим позовом до суду), є Черкаська обласна державна адміністрація.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний суб`єкт владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

З матеріалів справи слідує, що Смілянська окружна прокуратура зверталась з відповідними листами до позивача, проте останній дієвих заходів для усунення порушень законодавства не вчинив.

Отже, враховуючи нездійснення позивачем заходів для звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор належно обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.

Предметом спору у цій справі є вимога прокурора про усунення перешкод

у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор.

За статтею 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Згідно зі статтею 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 №711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» Георгіївський (Успенський) собор XII століття (1144 року) у м. Каневі Черкаської області визначений пам`яткою археології республіканського значення.

У статті 21 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» визначено, що будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, надаються у користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток.

У зв`язку з прийняттям 08.06.2000 Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ, Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» втратив чинність.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» (тут і далі у редакції, яка була чинна на момент передачі у постійне користування спірної земельної ділянки) об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

У пункті 3 розділу X «Прикінцеві положення» цього Закону, зазначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Тобто, станом на час прийняття цього закону Собор мав статус пам`ятки археології національного (республіканського) значення та перебував у користуванні Успенської парафії Української православної церкви на підставі охоронного договору від грудня 1993 року та акту технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його у користування від грудня 1993 року.

Такого висновку дійшов і місцевий та апеляційний господарські суди під час розгляду справи №925/1107/23, які констатували, що Законом України «Про охорону культурної спадщини», який діяв на час проведення відчуження спірного майна, установлено, що Собор, як пам`ятка археології національного значення, є об`єктом права державної власності, і не може мати будь-яку іншу форму власності. Отже, вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що пам`ятка археології національного значення - Успенський (Георгіївський) собор є обмежено оборотноздатним об`єктом, тобто таким, що може належати лише певним учасникам обороту (державі).

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за типами об`єкти культурної спадщини поділяються на такі: споруди (витвори), комплекси та визначні місця.

Споруди (витвори) це твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб.

За видами об`єкти культурної спадщини, як передбачає частина 2 статті 2 Закону поділяються на археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні.

Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» імперативно визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що Георгіївський (Успенський) собор розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га, що розташована у м.Каневі по вул.Леніна, 62.

Згідно із статтею 13 Конституції України земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 4 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 №561-XII (втратив чинність у зв`язку з прийняттям нового Земельного кодексу від 25.10.2001 №2768-III, у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, серед інших, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам`яток та архітектурно-ландшафтних комплексів (стаття 75 Земельного Кодексу України від 18.12.1990).

Суд зазначає, що за приписами статті 19 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (тут і далі у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно з частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою бо приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені у статті 21 Земельного кодексу України. Так, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Аналогічні за змістом положення містяться і в чинній редакції цієї статті.

Згідно з частиною 7 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Успенський (Георгіївський) собор відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 №711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» визначений пам`яткою археології республіканського значення, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» №928 від 03.09.2009 було внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України культурної спадщини національного значення, як пам`ятку археології, історії, тому суд констатує, що спірна земельна ділянка, яка розміщена під такою пам`яткою археології в силу закону є землею історико-культурного призначення.

Території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації (стаття 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Отже, умовою належності земельної ділянки до цієї категорії земель є розташування на ній, об`єктів визначених статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Водночас, рішенням Канівської міської ради Черкаської області від 24.02.2011 №3-39 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування Київської митрополії Української православної церкви земельною ділянкою та надано Київській митрополії Української православної церкви земельну ділянку площею 0,4163 га у м.Каневі по вул.Леніна, 62 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій під Успенським собором у постійне користування.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, затверджена Класифікація видів цільового призначення земель (за текстом КВЦПЗ).

Згідно із розділом ІІ КВЦПЗ до земель громадської забудови відносяться землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування.

Код 03.04, який зазначено у проекті землеустрою, передбачає цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

До земель історико-культурного призначення (секція 08) належать землі, на яких розташовані: пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Отже, з наведених норм слідує, що на момент прийняття спірного рішення та передачі спірної земельної ділянки у постійне користування відповідачу 2, земельна ділянка в силу закону належала до земель історико-культурного призначення та мала державну форму власності. На той час Кабінет Міністрів України був розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення та лише за його погодженням згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України була можлива зміна цільового призначення спірної земельної ділянки.

Згідно з доказами, які містяться у матеріалах справи, Кабінетом Міністрів України рішення про передачу або вилучення, погодження зміни цільового призначення земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га, не приймалось. Отже, земельна ділянка на момент її відведення перебувала у державній власності та відносилась до земель історико-культурного призначення.

Отже, земельна ділянка із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 відведена у користування неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель історико-культурного призначення на землі житлової та громадської забудови, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у користування не приймав.

Канівською міською радою не враховано те, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється на підставі відповідного рішення із розробленням відповідного проекту землеустрою, проте таких рішень не приймалося, доказів іншого матеріали справи не містять.

Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично незаконно змінено за вказаних вище обставин при передачі у постійне користування, тим самим створено перешкоди державі у користуванні та забезпеченні збереження об`єктів археологічної спадщини національного значення.

Згідно з даними Державного земельного кадастру цільовим призначенням земельної ділянки вказано для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, проте ця обставина не має правового значення, оскільки статус цієї ділянки першочергово визначається тим, що на ній розташована споруда (будівля), яка є пам`яткою археології національного значення.

Суд враховує висновки Верховного Суду, що містяться у постановах від 31.07.2019 у справі №813/4701/16, від 22.10.2021 у справі №160/7922/20, що, зважаючи на імперативність вимог частини першої статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури чи іншим об`єктом культурної спадщини. За законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури чи іншим об`єктом культурної спадщини, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, зокрема, належить забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок тощо.

Згідно з частиною 3 статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту об`єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, надання земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідних органів охорони культурної спадщини згідно із законом.

Проте, як встановлено судом, документація із землеустрою на земельну ділянку площею 0,4163 та, кадастровий номер 7110300000:01:003:0106, з органом охорони культурної спадщини не погоджувалась.

Непогодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення з органами охорони культурної спадщини у свою чергу є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною 3 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об`єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Отже, під час передачі у постійне користування Київській митрополії Української православної церкви земельної ділянки не дотримано вимог земельного законодавства, а Канівська міська рада Черкаської області взагалі неуповноважена приймати рішення про передачу у постійне користування спірної земельної ділянки, яка є державною власністю, відноситься до земель історико-культурного призначення та має особливий статус та режим використання, а тому рішення Канівської міської ради №3-39 від 24.02.2011 «Про надання земельної ділянки в постійне користування Київській митрополії Української православної церкви» підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтями 116, 118 Земельного кодексу України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, який виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Згідно з частиною 2 цієї статті якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частинами другою та п`ятою статті 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 90 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Державні акти на право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим, слід врахувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи користування, а тому з огляду на приписи частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсний, якщо рішення на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Отже, оскільки державний акт на право постійного користування серії ЯЯ №340824 від 17.02.2012, виданий на підставі незаконного рішення Канівської міської ради №3-39 від 24.02.2011, то такий державний акт підлягає також визнанню недійсним у судовому порядку.

Щодо вимоги прокурора про усунення перешкод у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння кадастрового номера.

Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 0,4163 га, кадастровий номер 7110300000:01:003:0106 за адресою вул. Леніна, 62, м. Канів, Черкаська область, форма власності - державна власність, перебуває у постійному користуванні Київської митрополії Української православної церкви з цільовим призначенням - «для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій 03.04», категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Ці відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології, про що зазначалось судом вище.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Положеннями статті 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Водночас, до часу, поки в Державному земельному кадастрі буде міститися інформація про земельну ділянку з цільовим призначенням, яке суперечить дійсному (землі історико-культурного призначення), такі дані в розумінні статті 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» є офіційними.

Статтею 16 Цивільного кодексу України законодавцем передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування та інші.

Як зазначалось судом вище, згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Способами захисту суб`єктивних земельних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника

З огляду на особливу цінність земель історико-культурного призначення, з урахуванням вимог наведеного вище законодавства, ефективне поновлення порушеного права можливе при усуненні перешкод у користуванні спірною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке не відповідає цільовому призначенню під пам`яткою археології національного значення, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора у цій частині.

Отже, підсумовуючи викладене, суд зазначає, що передача земельної ділянки державної форми власності під об`єктом культурної спадщини у постійне користування з порушенням порядку такої передачі, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки воно зачіпає інтереси Українського народу та становить загрозу безповоротної втрати пам`ятки археології як невідтворного джерела інформації про зародження і розвиток цивілізації.

У цій справі, звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок неправомірного оформлення Канівською міською радою прав на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташований об`єкт культурної спадщини національного значення - Успенський собор, держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави, а тому про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги прокурора задоволені повністю, сплачена Черкаською обласною прокуратурою сума судового збору підлягає відшкодуванню Черкаській обласній прокуратурі за рахунок відповідачів у сумі 9084 грн, по 3028,00 грн з кожного з відповідачів.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Канівської міської ради №3-39 від 24.02.2011 «Про надання земельної ділянки в постійне користування Київській митрополії Української православної церкви».

3.Усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор, шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №340824, виданого Київській митрополії Української православної церкви 17.02.2012 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №711030003000013.

4.Усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, виключивши відповідні відомості про це з Державного земельного кадастру.

5.Стягнути з Канівської міської ради Черкаської області (вул.О.Кошового, 3, м.Канів, Черкаська область, Черкаський район, 19003, ідентифікаційний код 33362991) на користь Черкаської обласної прокуратури (бульвар Шевченка, 286, місто Черкаси, 18001, ідентифікаційний код 02911119) 3028,00 грн судового збору.

6.Стягнути з Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви (вул.Лаврська, 15, корпус 49, м.Київ, 01015, ідентифікаційний код 21510633) на користь Черкаської обласної прокуратури (бульвар Шевченка, 286, місто Черкаси, 18001, ідентифікаційний код 02911119) 3028,00 грн судового збору.

7.Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (вул.Смілянська, 131, м.Черкаси, 18008, ідентифікаційний код 39765890) на користь Черкаської обласної прокуратури (бульвар Шевченка, 286, місто Черкаси, 18001, ідентифікаційний код 02911119) 3028,00 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повний рішення складено 28.06.2024.

Суддя О.І.Кучеренко