Постанова

від 04.12.2024 по справі 925/172/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа№ 925/172/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Мальченко А.О.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання: Король Д.А.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 04.12.2024

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024

повний текст рішення складено та підписано 28.06.2024

по справі № 925/172/24 (суддя Кучеренко О.І.)

за позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації

до 1) Канівської міської ради Черкаської області

2) Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви

3) Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України

про усунення перешкод шляхом скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту, скасування державної реєстрації,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Смілянської окружної прокуратури (прокурор) в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації (позивач) до Канівської міської ради Черкаської області (відповідач-1), Релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви (відповідач-2) та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (відповідач-3), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Канівської міської ради №3-39 від 24.02.2011 «Про надання земельної ділянки в постійне користування Київській митрополії Української православної церкви»;

- усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор, шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №340824, виданого Київській митрополії Української православної церкви 17.02.2012 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №711030003000013;

- усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, виключивши відповідні відомості про це з Державного земельного кадастру.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології національного значення Успенській (Георгіївський) собор, то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення. Передача у постійне користування Київській митрополії Української православної церкви земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 відбулася за рахунок земель державної власності історико-культурного призначення з порушенням вимог чинного законодавства. Спірна земельна ділянка відведена у користування неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель історико-культурного призначення на землі житлової та громадської забудови. Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у користування не приймав. Внаслідок неправомірного оформлення Канівською міською радою прав на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташований об`єкт культурної спадщини національного значення, держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна, що і стало підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду для усунення перешкод у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.02.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до розгляду у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України, та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 по справі № 925/172/24 позов задоволено повністю.

Зобов`язано усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Канівської міської ради №3-39 від 24.02.2011 «Про надання земельної ділянки в постійне користування Київській митрополії Української православної церкви».

Зобов`язано усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га під пам`яткою археології національного значення Успенський (Георгіївський) собор, шляхом визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №340824, виданого Київській митрополії Української православної церкви 17.02.2012 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №711030003000013.

Зобов`язано усунути перешкоди у здійсненні Черкаській обласній військовій адміністрації права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, виключивши відповідні відомості про це з Державного земельного кадастру.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що передача у постійне користування Київській митрополії Української православної церкви земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 відбулася за рахунок земель державної власності з порушенням вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 по справі № 925/172/24, Релігійна організація «Київська Митрополія Української Православної Церкви» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 по справі №925/172/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову заступника керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до Канівської міської ради Черкаської області та Київської Митрополії Української Православної Церкви про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою, шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування, скасування державної реєстрації землі. Стягнути з Черкаської обласної прокуратури суму понесених судових витрат за подання апеляційної скарги.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Зокрема, узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спірна земельна ділянка станом на 24.02.2011 не відносилась до особливо цінних земель та не потребувала здійснення процедури її вилучення з дотриманням ст. 149, 150 Земельного кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/172/24.

На виконання вищезазначеної ухвали суду до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 925/172/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 апеляційну скаргу Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 по справі № 925/172/24 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

19.08.2024 від Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» до Північного апеляційного суду надійшла зава про усунення недоліків.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 10.09.2024 № 2635/0/15-24 суддю Північного апеляційного господарського суду Шаптала Є.Ю. звільнено у відставку.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 925/172/24.

У відповідності до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 26.09.2024 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Сибіга О.М., судді: Мальченко А.О., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 по справі № 925/172/24 та призначено до розгляду на 23.10.2024.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 справу № 925/172/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Сибіги О.М., суддів Мальченко А.О., Станіка С.Р.

24.10.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 та призначено до розгляду на 04.12.2024.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом Черкаської області та перевірено судом апеляційної інстанції, постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 №711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» затверджено поданий Міністерством культури УРСР і Академією наук УРСР список пам`ятників мистецтва, історії та археології республіканського значення відповідно до додатку, у якому Георгіївський (Успенський) собор XII століття (1144 рік) у м. Каневі Черкаської області затверджено пам`яткою археології; зобов`язано виконкоми місцевих рад депутатів трудящих забезпечити охорону і збереження всіх пам`ятників мистецтв, історії та археології, взятих на державний облік та паспортизованих у 1964 році, суворо додержуючись Положення про охорону пам`ятників культури, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.12.1948 №3076. Також Міністерство культури УРСР та Академії наук УРСР зобов`язано посилити контроль за належною охороною і збереженням зазначених пам`ятників.

10.11.1974 Міністерством Української РСР видано паспорт, де зазначені типологічна належність - пам`ятка археології та пам`ятка архітектури, датування пам`ятника - 1144 рік, адреса: м. Канів, Черкаська область, зазначені історичні відомості, опис пам`ятника, основна біографія, джерела та іконографічний матеріал, технічний стан та система охорони - республіканського значення, взятий під охорону на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 21.07.1965 №711. У графі балансова належність зазначено Канівську міську раду, а конкретне використання визначено за Канівським музеєм народно-декоративного мистецтва.

Рішенням виконавчого комітету Канівської міської ради народних депутатів від 27.02.1990 №60 «Про перенесення експонатів музею народно-декоративного мистецтва» припинено показ експонатів музею народно-декоративного мистецтва у м. Каневі з 01.03.1990 у приміщенні Успенського собору та дозволено зареєстрованій общині руської православної церкви проводити молитовні обряди в Успенському соборі з 04.03.1990.

На підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 18.02.1992 №18 Успенський Собор у місті Каневі повернуто безоплатно у власність віруючим Української православної церкви (УПЦ) як культове приміщення (молитовний будинок).

У грудні (без дати) 1993 року між обласним відділом у справах будівництва та архітектури виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих в особі начальника управління архітектури Черкаської облдержадміністрації (облвідділ) Холковського В.М. та протоієреєм, настоятелем Успенського храму, благочинний Канівського центрального округу Почтовим Г.Г. (користувач) укладено охоронний договір, за умовами якого облвідділ передав, а користувач прийняв в безоплатне користування будинок пам`ятки архітектури - Успенський собор у м. Каневі для використання приміщення під проведення служб УПЦ.

Також у грудні (без дати) 1993 року складено акт технічного огляду стану пам`ятки архітектури при передачі його у користування. У розділі III зазначено, що будинок пам`ятки може бути використаний користувачем лише для відправлення релігійних обрядів.

Рішенням від 23.10.2003 №397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» Виконавчим комітетом Канівської міської ради надано УПЦ дозвіл на оформлення права колективної власності на будівлю Успенського собору по вул. Леніна, 62 у м. Каневі (рішенням Канівської міської ради №16-14 від 15.08.2019 «Про внесення змін до рішення №15-74 від 01.04.2014 «Про перейменування частини вулиці Леніна на вулицю Героїв Небесної Сотні» перейменовано на Героїв Небесної Сотні, 62).

31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради видане свідоцтво серії САА №471742 про право власності Української православної церкви на будівлю Успенського (Георгіївського) собору по вул. Леніна, 62 у м. Каневі. Відомості про право власності внесено до Реєстру речових прав на нерухоме майно 28.11.2003 (реєстраційний номер майна 3272953).

Постановою Кабінету Міністрів України №928 від 03.09.2009 «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» Успенський (Георгіївський) собор внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України культурної спадщини національного значення як пам`ятку археології, історії.

В акті обстеження земельної ділянки, яка передбачена під розміщення (будівництво) Успенського собору Української Православної церкви від 18.11.2005, що міститься в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки Українській православній церкві в оренду зазначено, що для розміщення будівлі Успенського собору необхідна земельна ділянка площею 5009 м2, яка знаходиться у центральній частині м. Канева по вул. Леніна, 62. На земельній ділянці розміщені будівлі та споруди: будівля собору, яка належить Українській Православній церкві згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №397 від 23.10.2003.

Розташування Успенського собору на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Канів, вул. Леніна, 62 підтверджене також і актом обстеження використання земельної ділянки від 20.10.2010.

Рішенням від 15.12.2005 №29-14 «Про надання земельних ділянок в оренду Українській православній церкві» Канівської міської ради затверджено проект відведення земельної ділянки та надано в оренду Українській православній церкві земельну ділянку площею 5009 м2 по вул. Леніна, 62 в м. Каневі Черкаської області під розміщення Успенського (Георгіївського) собору для громадських та релігійних організацій за рахунок забудованих земель громадського призначення Канівської міської ради терміном оренди до 01.12.2010.

На підставі клопотання Української православної церкви від 23.06.2009 за підписом протоієрея Георгія Почтового, рішенням Канівської міської ради від 24.09.2009 №15-53, Київській митрополії Української православної церкви надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку площею 4163 м2 у постійне користування під Собором у м. Каневі для громадського призначення.

Відповідна технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж землекористування в натурі на право постійного користування Київській митрополії Української православної церкви розроблена Канівським міськрайонним відділом Черкаської регіонального філії ДП «Центр державного земельного кадастру» та погоджена Канівським міськрайонним управлінням Держкомзему у м. Канів та Канівському районі Черкаської області (висновок без номера і дати) і Управлінням архітектури та містобудування виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області (висновок від 23.12.2010 №62).

Рішенням Канівської міської ради Черкаської області від 24.02.2011 №3-39 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та надано Київській митрополії Української православної церкви земельну ділянку площею 0,4163 га у м. Каневі по вул. Леніна, 62 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій під Успенським собором в постійне користування.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №340824 від 17.02.2012, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №711030003000013, який виданий Канівським міськрайонним управлінням Держкомзему у м. Канів та Канівському районі Черкаської області, Київська митрополія Української православної церкви на підставі рішення Канівської міської ради Черкаської області від 24.02.2011 №3-39 є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,4163 га, що розташована у м. Каневі по вул. Леніна, 62.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру НВ- 7100121342023, земельна ділянка під собором має кадастровий номер 7110300000:01:003:0106, площу 0,4163 га, державна форма власності, категорія земель - землі державної та громадської забудови, вид цільового призначення 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій. Відомості про право постійного користування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 13.02.2023 №10-23-0.2-669/2-23 земельна ділянка з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106, площею 0,4163 га, яка знаходиться за адресою: Черкаська область, м. Канів, вул. Леніна, 62, має форму власності - державну, вид використання - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій; цільове призначення - 03.04 для будівництва та обслуговування громадських та релігійних організацій; категорія земель землі житлової та громадської забудови; перебуває у постійному користуванні Київської митрополії Української православної церкви на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №340824, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №711030003000013 від 17.02.2012.

У відповіді секретаріату Кабінету Міністрів України №15483/0/2-23 від 19.06.2023 зазначено, що Кабінет Міністрів не приймав рішень щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка зазначена у запиті Смілянської окружної прокуратури №52/2-3480вих-23 від 01.06.2023 (кадастровий номер 7110300000:01:003:0106).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.03.2024 у справі №925/1107/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024, задоволено позов керівника Смілянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України до виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської ради та до релігійної організації Київська митрополія Української православної церкви про усунення перешкод права користування та розпорядження. Усунуто перешкоди у здійсненні державою в особі Міністерства культури та інформаційної політики України права користування та розпорядження пам`яткою археології національного значення - будівлею Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 м2 за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 у м. Каневі Черкаської області, шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення виконавчого комітету Канівської міської ради від 23.10.2003 № 397 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» щодо надання дозволу на оформлення права власності Українській православній церкві на будівлю церкви - Успенського (Георгіївського) собору, загальною площею 288,6 м2 за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 у м. Каневі Черкаської області. Визнано недійсним та скасовано свідоцтва серії САА №471742 від 31.10.2003 про право колективної власності Української православної церкви на нежитлову будівлю загальною площею 288,6 м2 за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 у м. Каневі Черкаської області, яке видане 31.10.2003 виконавчим комітетом Канівської міської ради Черкаської області. Скасовано реєстрацію права власності за Українською православною церквою державної на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 м2 за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 у м. Каневі (реєстраційний номер майна 3272953) та зобов`язано Київську митрополію Української православної церкви (код ЄДРПОУ 21510633) повернути на користь держави, в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальна площа 288,6 м2 за адресою: вул. Героїв Небесної Сотні, 62 у м. Каневі.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор зазначив, що оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології національного значення, то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення, а тому передача у постійне користування Київській митрополії Української православної церкви земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 відбулася за рахунок земель державної власності історико-культурного призначення з порушенням вимог чинного законодавства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Колегія суддів зазначає, що системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Водночас, тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно частин 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

У листі № 52/2-3472вих-23 від 31.05.2023 Смілянська окружна прокуратура просила Черкаську обласну військову адміністрацію повідомити чи відомий їй факт незаконної передачі у постійне користування спірної земельної ділянки та чи має намір захистити інтереси держави шляхом пред`явлення відповідного позову до суду.

У відповідь на вказаний лист Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації листом №02/01-02.03-22/5923/01/01-23/16264 від 14.07.2023 повідомило, що в Управлінні відсутня інформація щодо погодження центральним органом виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини відчуження пам`ятки національного значення Успенський (Георгіївський) собор (м. Канів) та додатково повідомили, що наразі в Управлінні відсутні бюджетні асигнування для сплати судового збору, що унеможливлює захист інтересів в суді шляхом пред`явлення позову до суду.

Незважаючи на обізнаність порушень вимог законодавства України, позивачем не вжито заходів представницького характеру на захист інтересів держави, що стало підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду для захисту інтересів держави.

Листом №52/2-773вих-24 від 01.02.2024 Смілянська окружна прокуратура повідомила Черкаську обласну військову адміністрацію про прийняття рішення про представництво інтересів держави шляхом звернення з відповідним позовом до Господарського суду Черкаської області на підставі частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи нездійснення позивачем заходів для звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор належно обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

У відповідності до статті 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

За змістом статті 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 №711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» Георгіївський (Успенський) собор XII століття (1144 року) у м. Каневі Черкаської області визначений пам`яткою археології республіканського значення.

Згідно зі статтею 21 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, надаються у користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток.

Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» втратив чинність у зв`язку з прийняттям 08.06.2000 Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції чинній на момент передачі у постійне користування спірної земельної ділянки) об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Згідно з пунктом 3 розділу X «Прикінцеві положення» названого Закону об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Тобто, станом на час прийняття цього закону Собор мав статус пам`ятки археології національного (республіканського) значення та перебував у користуванні Успенської парафії Української православної церкви на підставі охоронного договору від грудня 1993 року та акту технічного огляду стану пам`ятника архітектури при передачі його у користування від грудня 1993 року.

Аналогічного висновку дійшли суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №925/1107/23, які констатували, що Законом України «Про охорону культурної спадщини», який діяв на час проведення відчуження спірного майна, установлено, що Собор, як пам`ятка археології національного значення, є об`єктом права державної власності, і не може мати будь-яку іншу форму власності. Отже, вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що пам`ятка археології національного значення - Успенський (Георгіївський) собор є обмежено оборотноздатним об`єктом, тобто таким, що може належати лише певним учасникам обороту (державі).

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» унормовано, що за типами об`єкти культурної спадщини поділяються на такі: споруди (витвори), комплекси та визначні місця.

Споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб.

За видами об`єкти культурної спадщини, як передбачає частина 2 статті 2 Закону поділяються на археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні.

Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» імперативно визначено суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об`єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Як встановлено судом та не спростовано сторонами у справі, Георгіївський (Успенський) собор розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га, що розташована у м. Каневі по вул. Леніна, 62.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 4 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 №561-XII (втратив чинність у зв`язку з прийняттям нового Земельного кодексу від 25.10.2001 №2768-III, встановлено, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Не можуть передаватись у колективну та приватну власність, серед інших, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

До земель історико-культурного призначення належать землі історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань, археологічних і архітектурних пам`яток та архітектурно-ландшафтних комплексів (стаття 75 Земельного Кодексу України від 18.12.1990).

Суд зазначає, що за приписами статті 19 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою бо приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель визначені у статті 21 Земельного кодексу України. Так, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Аналогічні за змістом положення містяться і в чинній редакції цієї статті.

Згідно з частиною 7 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі історико-культурного призначення.

Успенський (Георгіївський) собор відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 21.07.1965 №711 «Про затвердження списку пам`ятників мистецтв, історії і археології Української РСР» визначений пам`яткою археології республіканського значення, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» №928 від 03.09.2009 було внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України культурної спадщини національного значення, як пам`ятку археології, історії, тому суд констатує, що спірна земельна ділянка, яка розміщена під такою пам`яткою археології в силу закону є землею історико-культурного призначення.

Статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до цієї категорії земель є розташування на ній, об`єктів визначених статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Як вже було встановлено, рішенням Канівської міської ради Черкаської області від 24.02.2011 №3-39 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування Київської митрополії Української православної церкви земельною ділянкою та надано Київській митрополії Української православної церкви земельну ділянку площею 0,4163 га у м. Каневі по вул. Леніна, 62 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій під Успенським собором у постійне користування.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306, затверджена Класифікація видів цільового призначення земель (КВЦПЗ).

Згідно із розділом ІІ КВЦПЗ до земель громадської забудови відносяться землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об`єктів загального користування.

Код 03.04, який зазначено у проекті землеустрою, передбачає цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

До земель історико-культурного призначення (секція 08) належать землі, на яких розташовані: пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Зі змісту наведених норм слідує, що на момент прийняття спірного рішення та передачі спірної земельної ділянки у постійне користування відповідачу-2, земельна ділянка в силу закону належала до земель історико-культурного призначення та мала державну форму власності. Кабінет Міністрів України був розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення та лише за його погодженням згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України була можлива зміна цільового призначення спірної земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про передачу або вилучення, погодження зміни цільового призначення земельної ділянки із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 площею 0,4163 га Кабінетом Міністрів України не приймалось, а відтак земельна ділянка на момент її відведення перебувала у державній власності та відносилась до земель історико-культурного призначення.

Таким чином, земельна ділянка із кадастровим номером 7110300000:01:003:0106 відведена у користування неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель історико-культурного призначення на землі житлової та громадської забудови, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у користування не приймав.

Принагідно зауважити, що Канівською міською радою не враховано те, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється на підставі відповідного рішення із розробленням відповідного проекту землеустрою, проте таких рішень не приймалося, доказів зворотного матеріали справи не містять, судом не встановлено.

За вказаних вище обставин при передачі у постійне користування цільове призначення спірної земельної ділянки фактично незаконно змінено, чим створено перешкоди державі у користуванні та забезпеченні збереження об`єктів археологічної спадщини національного значення.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру цільовим призначенням земельної ділянки вказано для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, проте ця обставина не має правового значення, оскільки статус цієї ділянки першочергово визначається тим, що на ній розташована споруда (будівля), яка є пам`яткою археології національного значення.

Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі №813/4701/16, від 22.10.2021 у справі №160/7922/20 виснував, що зважаючи на імперативність вимог частини першої статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури чи іншим об`єктом культурної спадщини. За законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури чи іншим об`єктом культурної спадщини, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Положеннями статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, зокрема, належить забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок тощо.

Частина 3 статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначає, що з метою захисту об`єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, надання земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідних органів охорони культурної спадщини згідно із законом.

Натомість судом встановлено, що документація із землеустрою на земельну ділянку площею 0,4163 та, кадастровий номер 7110300000:01:003:0106 з органом охорони культурної спадщини не погоджувалась.

Тоді як, непогодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення з органами охорони культурної спадщини у свою чергу є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною 3 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об`єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Отже, під час передачі у постійне користування Київській митрополії Української православної церкви земельної ділянки не дотримано вимог земельного законодавства, а Канівська міська рада Черкаської області взагалі неуповноважена приймати рішення про передачу у постійне користування спірної земельної ділянки, яка є державною власністю, відноситься до земель історико-культурного призначення та має особливий статус та режим використання, а тому рішення Канівської міської ради №3-39 від 24.02.2011 «Про надання земельної ділянки в постійне користування Київській митрополії Української православної церкви» підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтями 116, 118 Земельного кодексу України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, який виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Згідно з частиною 2 цієї статті якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частинами другою та п`ятою статті 158 Земельного кодексу України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Державні акти на право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов`язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим, слід врахувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи користування, а тому з огляду на приписи частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсний, якщо рішення на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

З огляду на те, що державний акт на право постійного користування серії ЯЯ №340824 від 17.02.2012, виданий на підставі незаконного рішення Канівської міської ради №3-39 від 24.02.2011, то такий державний акт підлягає також визнанню недійсним у судовому порядку.

За змістом частини 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Положеннями ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

За приписами ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння кадастрового номера.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 0,4163 га, кадастровий номер 7110300000:01:003:0106 за адресою: вул. Леніна, 62, м. Канів, Черкаська область, форма власності - державна власність, перебуває у постійному користуванні Київської митрополії Української православної церкви з цільовим призначенням - «для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій 03.04», категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Принагідно зауважити, що вказані відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології, про що зазначалось судом вище.

Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» унормовано, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Приписами статті 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Водночас, до часу, поки в Державному земельному кадастрі буде міститися інформація про земельну ділянку з цільовим призначенням, яке суперечить дійсному (землі історико-культурного призначення), такі дані в розумінні статті 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» є офіційними.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування та інші (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось судом, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України визначає, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Способами захисту суб`єктивних земельних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника

Враховуючи особливу цінність земель історико-культурного призначення, з урахуванням наведених вище положень чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективне поновлення порушеного права можливе при усуненні перешкод у користуванні спірною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням, яке не відповідає цільовому призначенню під пам`яткою археології національного значення, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

З огляду на те, що внаслідок неправомірного оформлення Канівською міською радою прав на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташований об`єкт культурної спадщини національного значення - Успенський собор, держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна, відтак позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилаються в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» слід відмовити, а рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» на рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 у справі № 925/172/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 12.06.2024 у справі № 925/172/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 925/172/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Сибіги О.М. з 16.12.2024 по 05.01.2025 та судді Станіка С.Р. з 23.12.2024 по 24.01.2025 у відпустках, повний текст постанови складено та підписано 27.01.2025.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді А.О. Мальченко

С.Р. Станік