Постанова

від 27.06.2024 по справі 917/1728/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1728/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

товариства з обмеженою відповідальністю «Європабуд»</a> - Сідлецький В.Д., адвокат (ордер від 03.06.2024),

товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Авіа»: Кондрик Н.Г., адвокат (ордер від 21.06.2024), ОСОБА_1., директор у порядку самопредставництва,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Авіа»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 (головуючий суддя: Крестьянінов О.О., судді: Фоміна В.О., Шевель О.В.)

у справі № 917/1728/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Європабуд»</a> (далі - ТОВ «Європабуд»)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Авіа» (далі - ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Авіа»),

про стягнення боргу за договорами безпроцентної поворотної позики у сумі 10 159 515,99 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ТОВ «Європабуд» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Науково-Виробниче об'єднання «АВІА» про стягнення 6 787 000 грн основного боргу, 2 849 980,02 грн інфляційних втрат, 522 535,97 грн 3% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договорами безпроцентної поворотної позики: від 22.04.2019 № 10/19П, від 22.05.2019 № 11/19П, від 07.06.2019 № 12/19П, від 10.06.2019 № 13/19П, від 21.06.2019 № 14/19П, від 01.07.2019 № 15/19П, від 05.07.2019 № 16/19П, від 15.07.2019 № 17/19П, від 01.08.2019 № 19/19П, від 22.08.2019 № 21/19П, від 06.09.2019 № 22/19П, від 07.10.2019 № 24/19П, від 29.01.2020 № 01/20П, від 07.02.2020 № 02/20П, від 03.03.2020 № 03/20П, від 07.04.2020 № 04/20П, від 07.05.2020 № 05/20П, від 22.05.2020 № 06/20П та від 04.06.2021 № 02/21П, - щодо повернення коштів у строки, визначені вказаними правочинами.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.04.2023, зокрема, закрито провадження у справі у частині стягнення 6 787 000 грн. основного боргу, за обставин погашення відповідачем у повному обсязі цієї заборгованості у період з 28 по 29 грудня 2022 року; у частині інфляційних втрат у сумі 2 849 980,02 грн та 3% річних у сумі 522 535,97 грн призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.12.2023 у справі № 917/1728/22 (суддя Погрібна С.В.) у задоволенні позову відмовлено з посиланням на його не обґрунтованість.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: стягнуто з ТОВ «Науково-Виробниче об'єднання «АВІА» на користь ТОВ «Європабуд» інфляційні втрати у сумі 2 849 980,02 грн, 3% річних у сумі 522 535,97 грн, а також витри зі сплати судового збору за подання: позовної заяви у сумі 50 587,74 грн, апеляційної скарги у сумі 75 881,61 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано несвоєчасним виконанням умов зазначених договорів безпроцентної поворотної позики стосовно повернення грошових коштів у строк, встановлений такими угодами, зважаючи на що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Науково-Виробниче об'єднання «АВІА», з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норму права (частину п'яту, шосту статті 91 ГПК України) у подібних правовідносинах без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.06.2021 зі справи № 904/4687/20.

Крім того, відповідач вказує на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 6 статті 3 та статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стосовно надання оцінки набрання чинності договору, який підписано від імені сторони представником за довіреністю з перевищенням повноважень та настання/ненастання у сторони, якою не підписано угоду, відповідальності за порушення грошового зобов'язання по договору на підставі частини другої статті 625 ЦК України; статей 310, 316 ГПК України щодо необхідності врахування під час нового розгляду справи обов'язкових висновків касаційної інстанції, через які скасовано судовий акт та зазначення про це у мотивувальній частині судового рішення.

Також скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що спірну постанову апеляційної інстанції ухвалено неповноважним складом суду, оскільки суддю Білоусову Я.О. виключено зі складу колегії суддів і така поведінка утворює склад дисциплінарного проступку, а спірний судовий акт апеляційного господарського суду підлягає обов'язковому скасуванню (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 1 частини першої статті 310 ГПК України); суд апеляційної інстанції всупереч статтям 2, 7, 73, 76, 79, 86, 88, частинам п'ятої, шостої статті 91, статтям 236, 237 ГПК України не дослідив належним чином всі наявні у матеріалах справи докази, порушив порядок, визначений процесуальним законом, щодо їх оцінки, у тому числі вірогідності та допустимості доказів, не надав оцінки доктринам «добросовісної поведінки» й venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) кожної сторони цієї угоди за вказаних обставин, на які посилалися учасники процесу, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України); суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, а саме: договорів безпроцентної поворотної позики, які відповідачем не підписувалися і за якими позивач намагається стягнути кошти через прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за такими угодами (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

Доводи інших учасників справи, розгляд клопотань учасників справи

ТОВ «Європабуд» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість судового рішення попередньої інстанції.

Відповідно до ухвали Суду від 14.06.2024 відмовлено ТОВ «Науково-Виробниче об'єднання «АВІА» у задоволенні заяви, поданої її керівником ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), про участь у судовому засіданні касаційного провадження зі справи № 917/1728/22, призначеного на 27.06.2024 о 12:00, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, оскільки вказана особа не зареєстрована у підсистемі відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).

Згідно із розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.06.2024 № 32.2-01/1148 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 917/1728/22 у зв'язку з відпусткою судді Малашенкової Т.М.

Ухвалою Суду від 24.06.2024 задоволено заяви відповідача: адвоката Кондрик Наталії Григорівни та директора ОСОБА_1. (діючого у порядку самопредставництва), - про участь у судовому засіданні касаційного провадження у справі № 917/1728/22, призначеного на 27.06.2024 о 12:00, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Згідно із розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.06.2024 32.2-01/1209 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 917/1728/22 у зв'язку з відпусткою судді Ємця А.А.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між ТОВ «Європабуд» (позикодавець) та ТОВ «Науково-Виробниче об'єднання «АВІА» (позичальник) укладено ряд договорів (усього у кількості 19 штук) безпроцентної поворотної позики, за якими позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів у строк, установлений пунктом 3.1 цих договорів. Відповідно до п. 3.1 договорів, вони вступають у силу одночасно з моменту їх підписання обома сторонами і отримання безпроцентної позики та діють до зазначених нижче дат, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань і взаєморозрахунків за договорами, а саме: 1) договір від 22.04.2019 № 10/19П, яким передано 450 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 30.06.2019 (додатковою угодою від 25.06.2019 № 1 до договору від 22.04.2019 № 10/19П сторони погодили строк повернення позики і термін дії договору до 31.12.2019); 2) договір від 22.05.2019 № 11/19П, яким передано 600 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 30.06.2019 (додатковою угодою від 25.06.2019 № 1 до договору від 22.05.2019 № 11/19П сторони погодили строк повернення позики і термін дії договору до 31.12.2019); 3) від 07.06.2019 № 12/19П, яким передано 300 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 4) від 10.06.2019 № 13/19П, яким передано 67 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 5) від 21.06.2019 № 14/19П, яким передано 500 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 6) від 01.07.2019 № 15/19П, яким передано 300 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 7) від 05.07.2019 № 16/19П, яким передано 300 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 8) від 15.07.2019 № 17/19П, яким передано 100 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 9) від 01.08.2019 № 19/19П, яким передано 300 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 10) від 22.08.2019 № 21/19П, яким передано 650 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 11) від 06.09.2019 № 22/19П, яким передано 450 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 12) від 07.10.2019 № 24/19П, яким передано 600 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2019; 13) від 29.01.2020 № 01/20П, яким передано 300 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2020; 14) від 07.02.2020 № 02/20П, яким передано 800 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2020; 15) від 03.03.2020 № 03/20П, яким передано 120 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2020; 16) від 07.04.2020 № 04/20П, яким передано 260 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2020; 17) від 07.05.2020 № 05/20П, яким передано 100 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2020; 18) від 22.05.2020 № 06/20П, яким передано 40 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2020; 19) від 04.06.2021 № 02/21П, яким передано 550 000 грн, визначає строк повернення позики і дію договору до 31.12.2021.

Відповідно до пунктів 2.1 вказаних договорів безпроцентної поворотної позики позикодавець передає грошові кошти і отримує право на повернення цієї самої суми грошових коштів. Позичальник зобов'язується погасити борг повністю або частково у строк та у порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою у момент зарахування усієї суми грошових коштів, що позичалися, на банківський рахунок позикодавця (п. 2.2 договорів безпроцентної поворотної позики).

Відповідачем взяті на себе зобов'язання станом на момент звернення з позовом до суду (27.12.2022) не виконано, позику не повернуто, внаслідок чого у нього перед позивачем була наявна безспірна заборгованість, яка становила 6 787 000 грн.

Оскільки відповідачем не виконано умови договорів щодо повернення грошових коштів, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення 6 787 000 грн основного боргу, а також інфляційних втрат у сумі 2 849 980,02 грн та 3% річних у сумі 522 535,97 грн, нарахованих на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України.

У період 28-29 грудня 2022 року відповідачем повернуто позивачу основний борг у сумі 6 787 000 грн, а тому 06.02.2023 ТОВ «Європабуд» звернулося із заявою про закриття провадження у справі у цій частині позовних вимог та просило продовжити розгляд справи щодо решти заявлених вимог позову.

Ухвалою від 13.04.2023, зокрема, задоволено вказану заяву позивача та закрито провадження у справі у частині стягнення 6 787 000 грн основного боргу та повернуто позивачу 101 805 грн судового збору, сплаченого при зверненні з позовом.

Заборгованість зі сплати 3% річних та інфляційних втрат, пов'язаних із несвоєчасним поверненням боргу залишилася предметом спору між сторонами.

Заперечуючи вимоги позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, пов'язаних із несвоєчасним поверненням боргу, відповідач стверджував, що сторонами у 2020 році узгоджено пролонгацію строку дії договорів і повернення позики до 31.12.2022 (включно). На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано копії таких додаткових угод від 02.07.2020: № 2 до договору № 10/19П; № 2 до договору № 11/19П; № 1 до договору № 12/19П; № 1 до договору № 13/19П; № 1до договору № 14/19П; № 1до договору № 15/19П; № 1 до договору № 16/19П; № 1 до договору № 17/19П; № 1 до договору № 19/19П; № 1 до договору № 21/19П; № 1 до договору № 22/19П; № 1 до договору № 24/19П; № 1 до договору № 01/20П; № 1до договору № 02/20П; № 1 до договору № 03/20П; № 1 до договору № 04/20П; № 1 до договору № 05/20П; № 1 до договору № 06/20П. Крім того, відповідач надав протокол загальних зборів учасників ТОВ «Науково-Виробниче об`єднання «АВІА» від 02.07.2020 № 02/07-20.3, за результатом яких ухвалено рішення про внесення змін до договорів безпроцентної поворотної позики щодо продовження строків дії договорів позики до 31.12.2022 та уповноваження ОСОБА_1 підписати відповідні додаткові угоди до договорів від імені ТОВ «Науково-Виробниче об`єднання «АВІА», а також заяву свідка ОСОБА_2 .

Позивач повністю заперечував факти укладання зазначених додаткових угод від 02.07.2020 до договорів безпроцентної поворотної позики та продовження строку їх дії до 31.12.2022, через що неодноразово звертався до суду першої інстанції з клопотаннями про витребування у відповідача на підставі статті 91 ГПК України оригіналів відповідних додаткових угод, а також призначення судової технічної експертизи цих документів, однак місцевим судом відмовлено у задоволенні його клопотань про призначення судової експертизи. При цьому ТОВ «Європабуд» надано висновок експерта ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» (Сукманової Т.О.) від 16.02.2023 № 15136 за результатами проведення технічної експертизи документів за заявою ТОВ «Європабуд» від 08.02.2023 вих. № 99, за яким підписи від імені директора ТОВ «Європабуд» ОСОБА_3., зображення яких містяться у графі «ПОЗИКОДАВЕЦЬ» у технічних копіях додаткових угод від 02.07.2020, виконані не рукописним способом, а являють собою графічні зображення одного й того ж підпису, що внесено у документи за допомогою графічного редактора комп'ютерної програми або за допомогою факсимільного кліше (факсиміле) підпису.

Суд першої інстанції відхилив вказаний висновок експерта Сукманової Т.О., з чим погодився і суд апеляційної інстанції, що остання не є атестованим судовим експертом, у зв'язку з тим, що 03.02.2017 її свідоцтво № 18-11 анульовано, а ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» не є суб'єктом судово-експертної діяльності у розумінні статті 7 Закону України «Про судову експертизу» та не належить до сфери управління Міністерства юстиції України й не має права проводити технічну експертизу документів, на підтвердження чого матеріали справи містять лист Міністерства юстиції України від 28.03.2023. Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд прийняв як належні та допустимі докази копії додаткових угод від 02.07.2020 про пролонгацію строку дії договорів і повернення позики до 31.12.2022 (включно) та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

Між тим судом апеляційної інстанції у розгляді справи встановлено, що відповідачем не доведено факт укладення сторонами додаткових угод від 02.07.2020, а тому взагалі відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про призначення судово-технічної експертизи, з метою встановлення реального досягнення згоди між сторонами щодо продовження строку дії договорів та строку повернення безпроцентної поворотної позики до 31.12.2022 (включно).

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позивач ставить під сумнів факт укладання між сторонами додаткових угод від 02.07.2020 до договорів безпроцентної поворотної позики, то ненадання відповідачем на вимогу суду їх оригіналів, має наслідком неврахування таких доказів судом відповідно до частини шостої статті 91 ГПК України, а ніяк не припущення про їх імовірне існування та покладення його в основу рішення суду. При цьому зазначено, що не є також доказами укладання відповідних додаткових угод також копія протоколу загальних зборів учасників відповідача, де ухвалено рішення про погодження надання повноважень ОСОБА_1 щодо підписання додаткових угод пролонгації договорів безпроцентної поворотної позики, а також будь-які заяви свідків з цього поводу, оскільки такі документи не створюють жодних обов'язків для позивача. При цьому, оскільки матеріали справи не містять доказів виїмки, вилучення тощо таких документів правоохоронними органами або їх передачі цим органам, то є необґрунтованими доводи відповідача про передачу їх оригіналів органу досудового розслідування, у розумінні положень частини п'ятої статті 91 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо порушення відповідачем умов договорів у частині своєчасності повернення отриманих у позику коштів, а тому наявні підстави для задоволення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, пов'язаних із несвоєчасним поверненням боргу за договорами безпроцентної поворотної позики.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, за доводами скаржника, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норму права (частини п'яту та шосту статті 91 ГПК України) у подібних правовідносинах без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.06.2021 зі справи № 904/4687/20.

У наведеному контексті Верховний Суд виходить з того, що застосування частин п'ятої та шостої статті 91 ГПК України, як процесуальної норми є універсальним для розгляду справ у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин, але безпосередньо залежить від фактичної процесуальної поведінки учасників у кожній конкретній справі.

Стосовно вказаних доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі за однакових обставин.

Відповідно до частини п'ятої статті 91 ГПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з частиною шостою статті 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду у справі № 904/4687/20, а також зміст оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції (з урахуванням встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні рішень) за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що в обох випадках судові акти ухвалено за схожого правового регулювання (зокрема, щодо застосування частини п'ятої статті 91 ГПК України). При цьому відмінність у судових рішеннях обумовлена не різним застосуванням частини п'ятої статті 91 ГПК України, а різними встановленими судами обставинами справи та процесуальними діями у них.

Так у справі № 904/4687/20 встановлено, що оригінали первинних документів за договором і оригінали самого договору вилучені у відповідача у рамках кримінального провадження, тобто оригінал договору у нього на час розгляду цієї справи відсутній (вилучений) й наявна копія такого договору, подана відповідачем, тоді як згідно з частиною п'ятою статті 91 ГПК України учасник справи, який подає письмові докази у копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу і підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього.

Між тим у справі № 917/1728/22 судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем у відзиві не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналів вказаних письмових доказів. А посилання відповідача про передачу до органу досудового розслідування вказаних оригіналів додаткових угод визнано судом апеляційної інстанції необґрунтованим, оскільки у матеріалах справи відсутні докази виїмки, вилучення тощо таких документів правоохоронними органами або їх передачі цим органам.

За висновком апеляційної інстанції, зважаючи на те, що позивач ставить під сумнів факт укладання між сторонами додаткових угод від 02.07.2020 до договорів безпроцентної поворотної позики, то ненадання відповідачем на вимогу суду їх оригіналів, має наслідком неврахування таких доказів судом відповідно до частини шостою статті 91 ГПК України, а ніяк не припущення про їх ймовірне існування, та покладення їх в основу рішення суду.

Отже, процесуальна поведінка учасників у вказаних справах є різною, та Суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи скаржника про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові норми права (частини шостої статті 91 ГПК України) у подібних правовідносинах без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.06.2021 зі справи № 904/4687/20, оскільки вказаний висновок Верховного Суду наданий в контексті необхідності надання судами оцінки доводам учасника вказаної справи щодо відсутності оригіналу доказу в ній через вилучення оригіналів у відповідача в рамках кримінального провадження з метою подальшого вирішення судами питання щодо належності доказів, з урахуванням зазначеного у новому розгляді справі.

Отже, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду з цієї підстави.

У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 6 статті 3 та статті 207 ЦК України стосовно надання оцінки набрання чинності договору, який підписано від імені сторони представником за довіреністю з перевищенням повноважень та настання/не настання у сторони, якою не підписано угоду, відповідальності за порушення грошового зобов'язання по договору на підставі частини другої статті 625 ЦК України;

- статей 310, 316 ГПК України щодо необхідності врахування під час нового розгляду справи обов'язкових висновків касаційної інстанції, через які скасовано судовий акт та зазначення про це у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд, також, виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке.

У контексті застосування пункту 6 статті 3 та статті 207 ЦК України скаржник, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду, ставить перед Судом питання щодо надання оцінки набрання чинності договору, який підписано від імені сторони представником за довіреністю з перевищенням повноважень та настання/ненастання у сторони, якою не підписано угоду, відповідальності за порушення грошового зобов'язання по договору на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Водночас Верховний Суд зазначає, що під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідач визнавав факт укладення та чинності зазначених договорів безпроцентної поворотної позики та не заперечував цього. При цьому у розгляді справи першою та апеляційною інстанціями відповідачем також визнано факт повернення позивачу у період 28-29 грудня 2022 року суми основного боргу у сумі 6 787 000 грн. На підтвердження цієї обставини відповідачем надавалися до суду копії актів звірок взаємних розрахунків та банківські виписки (долучені до відзиву на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу), що у сукупності із поверненням коштів підтверджують факт визнання природи боргових зобов'язань відповідача перед позивачем. Заборгованість зі сплати 3% річних та інфляційних втрат, пов'язаних із несвоєчасним поверненням боргу залишилася предметом спору між сторонами. Що ж стосується додаткових угод, то у справі, яка переглядається, відповідно до змісту рішень судів попередніх інстанцій ставився під сумнів сам факт укладання спірних додаткових угод від 02.07.2020, у тому числі, внаслідок відсутності оригіналів, а не наявність чи відсутність повноважень на їх укладання.

За наведених обставин відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 6 статті 3 та статті 207 ЦК України у спірних правовідносинах у наведеному скаржником взаємозв'язку, без урахування фактичних обставин цієї справи.

У контексті застосування статей 310, 316 ГПК України скаржник, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду, вказує на необхідність врахування під час нового розгляду справи обов'язкових висновків касаційної інстанції, через які скасовано судовий акт та зазначення про це у мотивувальній частині судового рішення.

Поряд із цим Верховний Суду звертає увагу скаржника, що вимоги статей 310, 316 ГПК України є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, проте у межах розгляду цієї справи відсутні скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

За наведених обставин відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 310, 316 ГПК України у спірних правовідносинах.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що спірну постанову апеляційної інстанції ухвалено неповноважним складом суду, оскільки суддю Білоусову Я.О. (яка не є суддею-доповідачем у справі) виключено зі складу колегії суддів і така поведінка утворює склад дисциплінарного проступку, а спірний судовий акт апеляційного господарського суду підлягає обов'язковому скасуванню (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 1 частини першої статті 310 ГПК України).

Так, зокрема, за доводами скаржника, заміну судді-учасника колегії здійснено не за два робочі дні, як це передбачено пунктом 5.6 рішення зборів суддів Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 № 10, а у день судового засідання по справі.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до витягу з рішення зборів суддів Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2023 № 2 (у редакції на момент розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції), до основного складу постійної колегії № 7 Другої судової палати Східного апеляційного господарського суду входять: Крестьянінов О.О , Фоміна В.О. та Шевель О.В. Резервні судді: Білоусова Я.О., Здоровко Л. М. та Пуль О.А.

Відповідно до пункту 5.6 рішення зборів суддів Східного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 № 10 (у редакції на момент розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції) повторний автоматизований розподіл справ (апеляційних скарг, заяв) у зв'язку з відсутністю судді-доповідача здійснюється за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду на підставі доповідної записки секретаря судової палати: - за два робочих дні до призначення дати слухання, якщо у відповідній справі було призначено слухання; - впродовж робочого дня, коли виникли визначені підстави для повторного автоматизованого розподілу - якщо у відповідній справі судове засідання призначене не було. Заміна резервним суддею судді-учасника судової колегії суддів, який через відсутність (відпустка, відрядження тощо) на дату призначеного судового засідання не зможе взяти участь у розгляді справи/заяви, здійснюється за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду на підставі доповідної записки судді-доповідача за два робочих дні до призначеної дати слухання.

Відповідного до розпорядження керівника апарату суду від 08.04.2024 у справі призначено повторний автоматизований розподіл справи № 917/1728/22 (розгляд якої призначений на 09.04.2024). Обґрунтування призначення проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями: доповідна записка судді-доповідача, у зв'язку з навчанням судді Білоусової Я.О., яка входить до складу колегії суддів.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2024 о 12:37 здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за наслідком якого визначено такий склад колегії суддів: Крестьянінов О.О. - головуючий суддя, судді Шевель О.В., Фоміна В.О.

Таким чином, довід скаржника про здійснення повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями у день судового засідання не відповідає дійсності.

Водночас заміна судді-учасника судової колегії не за два робочих дні до призначеної дати слухання сама по собі не може свідчити про неналежність складу суду та недійсність результатів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та визначення судді-учасника судової колегії ЄСІТС.

Стосовно доводів скаржника про те, що розпорядження керівника апарату суду від 08.04.2024 створено та внесено в автоматизовану систему документообігу 09.04.2024 о 12:51 не відповідає дійсності, оскільки відповідно до інформації з автоматизованої системи документообігу розпорядження керівника апарату суду від 08.04.2024 внесено до системи документообігу саме 08.04.2024 та підписано електронним цифровим підписом уповноваженої особи 09.04.2024 о 8:21.

При цьому Суд враховує, що до початку розгляду справи, головуючим суддею оголошено склад суду, який здійснюватиме розгляд справи. Скаржник повідомив, що довіряє такому складу суду та не має відводів, у тому числі, з тих підстав, про які ним зазначається у касаційній скарзі. Така поведінка та реалізовані активні процесуальні дії відповідача у повній мірі свідчать про визнання ним складу колегії суддів, як повноважної та у постійному її складі, відтак наведена відповідачем обставина не може бути підставою для скасування законного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Натомість доводи скаржника фактично зводяться до його незгоди із судовим рішенням апеляційної інстанції.

Слід зазначити, що у силу приписів частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням викладеного суд відхиляє доводи скаржника про розгляд цієї справи неповноважним складом суду, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 310 ГПК України.

Крім того, ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Авіа» зазначає, що суд апеляційної інстанції: всупереч статтям 2, 7, 73, 76, 79, 86, 88, частинам п'ятої, шостої статті 91, статтям 236, 237 ГПК України не дослідив належним чином всі наявні у матеріалах справи докази, порушив порядок, визначений процесуальним законом, щодо їх оцінки, у тому числі вірогідності та допустимості доказів, не надав оцінки доктринам «добросовісної поведінки» й venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) кожної сторони цієї угоди за вказаних обставин, на які посилалися учасники процесу, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України); суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, а саме: договорів безпроцентної поворотної позики, які відповідачем не підписувалися і за якими позивач намагається стягнути кошти через прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за такими угодами (зазначене за своїм змістом відповідає пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо доводів скаржника про встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі неналежних та недопустимих доказів (договорів безпроцентної поворотної позики) Верховний Суд зазначає таке.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено факту встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів у справі (судом апеляційної інстанції досліджено договори безпроцентної поворотної позики та надано належну правову оцінку щодо їх належності та допустимості). При цьому такі доводи скаржника зводяться передусім до намагань здійснити переоцінку наявних у справі доказів, тоді як згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що в ухваленні цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено у рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві ТОВ «Європабуд» на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судом попередньої інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Авіа» залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 у справі № 917/1728/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Жайворонок