Постанова

від 26.06.2024 по справі 442/5667/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 442/5667/17

провадження № 61-631св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2022 року у складі судді Хомика А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року у складі колегії суддів Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У серпні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області, про відновлення меж земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтовано тим, що позивачі є власниками будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке належить їм на праві спільної часткової власності згідно із свідоцтвами про право на спадщину за законом. Попередніми власниками були батьки позивачів. Будинковолодіння знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га, межі якої відповідно до схеми-плану земельної ділянки від 07 травня 1996 року та плану забудови села є рівними.

Відповідачі у справі є власниками сусіднього будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке до 2000 року належало ОСОБА_5 .

Після відчуження ОСОБА_5 будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідачам між ними виник спір щодо існуючої межі, оскільки відповідачі почали встановлювати огорожу не по прямій лінії, як це визначено в державному акті на цю земельну ділянку, а по кривій, яка виникла внаслідок зсуву ґрунту, так як на цьому відрізку межі між будинковолодіннями земля є гористою.

Крім того, на подвір`я позивачів стікають стічні води, оскільки відповідачі на своїй земельній ділянці влаштували стічну канаву та випустили бетонну трубу зі стоками на їхню ділянку. Також відповідачі насадили на межі різні дерева та кущі, що призвело до порушення норм інсоляції, подвір`я позивачів весь час у тіні, у будинку через це сирість і пліснява. Відповідачі також самовільно зрізали належні позивачам дерева.

Враховуючи викладене, з урахуванням уточнень, позивачі просили суд:

- зобов`язати відповідачів відновити межі земельних ділянок між будинковолодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 відповідно до меж, визначених у державному акті на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІІЛВ № 026304 від 27 липня 2000 року, який був виданий ОСОБА_5 і зареєстрований у Книзі державних актів на право власності на землю № 12 у Летнянській сільській раді;

- зобов`язати відповідачів не чинити позивачам перешкоди у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно облаштованої огорожі між будинковолодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідачів облаштувати стічну дощову каналізацію з їхнього будинку та земельної ділянки на земельній ділянці АДРЕСА_1 та пересадити висаджені дерева на межі будинковолодінь на відстань три метри від межі;

- стягнути з відповідачів на їх користь майнову шкоду за самочинну вирізку п`яти вишень і двох слив та поламане умощення - місток-заїзд на їхнє подвір`я.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не довели належними та допустимими доказами порушення їх прав власників земельної ділянки внаслідок самовільного зайняття відповідачами частини земельної ділянки, належної позивачам, чим створюються останнім як власникам нерухомого майна перешкоди у користуванні ним. Також в установленому законом порядку не доведено, які саме їх права та законні інтереси були порушені відповідачами і підлягають захисту в судовому порядку відповідно до статті 15 ЦК України, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення цього позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачі не надали належних та допустимих доказів, які доводили б порушення їх прав відповідачами. Зокрема, встановлення обставини того, що спірна межа між будинковолодіннями учасників справи не відповідає державним актам на земельні ділянки вимагає спеціальних знань у сфері землевпорядкування і належним та допустимим доказом для встановленню цієї обставини може бути лише висновок судової земельно-технічної експертизи. Однак позивачі такого висновку експертизи до суду не подали, а також не подали до суду клопотання про призначення такої експертизи. Доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи, наведені у позовній заяві, однак позивачами у цій справі не зазначено в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення, які саме обставини та (чи) докази, що мають значення для справи, судом встановлені та (чи) оцінені неповно та (або) неправильно), а також які саме нові обставини і (або) докази підлягають встановленню, дослідженню чи оцінці в ході апеляційного розгляду справи тощо. В апеляційній скарзі не наведено заперечень проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому дійшов висновку про те, що підстави для його скасування відсутні, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

10 січня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 103, частини третьої статті 106 та частини другої статті 152 ЗК України у подібних правовідносинах.

Заявник указує на те, що суди не надали належної оцінки обставинам, на підставі яких позивачі у цій справі звернулися до суду з позовом. Суди не звернули уваги на те, що межа між будинковолодіннями учасників справи має бути рівною, однак відповідачі встановили відповідну межу з відхиленням від державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Суди, на думку заявника, не взяли до уваги те, що відповідачі, нехтуючи ухвалою про забезпечення позову у цій справі, самовільно встановили межі між спірними земельними ділянками та не врахували надану позивачами документацію, зокрема висновок будівельно-технічної експертизи 2010 року, з якої вбачається правильні межі земельних ділянок.

Крім того, суди не витребували у сільської ради земельно-кадастрові книги та не врахували, що з матеріалів справи, на думку заявника, зник акт обстеження комісії Меденьської ОТГ, яким встановлено, що відповідачі зрізали на території позивачів шість вишень та дві сливи, а також не врахували надані позивачкою фото, заяви останньої щодо зрізаних дерев і відповіді на них.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу № 442/5667/17.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 жовтня 1997 року ОСОБА_1 є власником 7/10 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що розташований на АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_2 є власником 3/10 частин цього житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 лютого 2002 року.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є власниками сусіднього будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке до 2000 року належало ОСОБА_5 .

Після відчуження ОСОБА_5 будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідачам між ними виник спір щодо існуючої межі, оскільки відповідачі почали встановлювати огорожу не по прямій лінії, як визначено в державному акті на цю земельну ділянку, а по кривій, яка виникла внаслідок зсуву ґрунту, так як на цьому відрізку межі між будинковолодіннями земля є гористою.

Згідно з актом розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 грудня 2016 року комісії в складі землевпорядника сільської ради ОСОБА_7 , громадського активу для врегулювання земельних спорів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , у присутності сільського голови ОСОБА_10 вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 користуються земельною ділянкою згідно із договором дарування житлового будинку та земельної ділянки від 13 жовтня 2000 року. Комісією не було виявлено порушення межових знаків між земельними ділянками, які розділяють сусідів. Щодо факту знищення фруктових дерев на земельній ділянці ОСОБА_1 . ОСОБА_4 комісія виявила тільки обрізані гілки та частину крони дерев, які звисали на його земельну ділянку, що відповідає нормі закону.

Актом комісії Летнянської сільської ради від 16 червня 2014 року рекомендовано ОСОБА_4 прочистити стічну канаву і трубу під містком ОСОБА_1 , оскільки неочищена його канава стала причиною замулення водостічної труби ОСОБА_1 .

Відповідно до акту від 07 березня 2019 року, складеного комісією земельного відділу Меденицької селищної ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 щодо встановлення межових знаків між її земельною ділянкою та земельною ділянкою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 надано схему своєї земельної ділянки, яку вона намалювала сама з відповідними розмірами. Комісією зроблено заміри згідно з розмірами ОСОБА_1 , при цьому ОСОБА_3 погодилася з розмірами від центральної дороги до кінця її будинку, а зі сторони городів не погодилась.

Згідно з державним актом на право приватної власності Серії НОМЕР_1 , виданого Летнянською сільською Радою народних депутатів 27 липня 2000 року, ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 0,3320 га, в межах згідно з планом, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, землі від А до Б ОСОБА_1 , від Б до В - землі загального користування (дорога), від В до Г - ОСОБА_4 , від Г до Д - землі загального користування - (заїзд), від Д до Е - землі ОСОБА_4 , від Е до А - землі загального користування ( АДРЕСА_1 ).

Позивачі вказували на те, що після відчуження будинку ОСОБА_5 відповідачам межі їх земельної ділянки змінилися, відповідачі чинять їм перешкоди у користуванні їх земельною ділянкою, не облаштовують стічну дощову каналізацію з їхнього будинку та завдали їм шкоди, зрізавши дерева на земельній ділянці позивачів.

Суди установили, що позивачі не надали суду належних та допустимих доказів щодо обставин, зазначених у позові, які б свідчили про порушення відповідачами прав позивачів.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що встановлення обставини того, що спірна межа між будинковолодіннями учасників справи не відповідає державним актам на земельні ділянки вимагає спеціальних знань у сфері землевпорядкування і належним та допустимим доказом для встановленню цієї обставини може бути лише висновок судової земельно-технічної експертизи. Позивачі такого висновку експертизи до суду не подали, клопотання суду про призначення такої експертизи не подавали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України.

Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Частина друга статті 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, правом звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.

Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20, пункт 86).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є його предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За частинами першою - другою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою-другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до вимог частини четвертої статті 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України), тобто надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.

Учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

У справі, яка переглядається, позивачі, звертаючись до суду з позовом, вказували на те, що відповідачі порушили їх права, оскільки змістили межі своєї земельної ділянки за рахунок земельної ділянки позивачів, межі якої мають бути відновлені, у зв`язку із чим безпідставно користуються частиною їх земельної ділянки, а також не облаштовують стічну дощову каналізацію з їхнього будинку та земельної ділянки та завдали шкоди позивачам внаслідок зрізання дерев з їх частини ділянки.

Суди установили, що для встановлення обставин, які стали підставами позову у цій справі, необхідні спеціальні знання, тобто висновки відповідних експертиз, якими будуть підтверджені (чи спростовані) указані позивачами порушення, а також причинно-наслідковий зв`язок між цими порушеннями та діями/бездіяльністю відповідачів.

Водночас позивачі не надали суду указаних висновків експертиз та інших належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позові.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачі не виконали свого процесуального обов`язку із доведення суду своїх вимог належними та допустимими доказами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові з підстави його недоведеності.

З таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Позивачі не позбавлені права захистити свої права, які вони вважають порушеними, у визначений законом спосіб.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про те що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 103, статті 106 та статті 152 ЗК України у подібних правовідносинах. Однак висновок про застосування указаних норм права у цій справі сформувати неможливо з урахуванням того, що позов залишено без задоволення саме у зв`язку із ненаданням позивачами належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які позивачі посилалися при подання позовної заяви.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з ухваленими у цій справі судовими рішеннями та помилкового розуміння заявником зазначених судами причин відмови в позові у цій справі.

Такі доводи не дають суду касаційної інстанції передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень, які в контексті наданих доказів та встановлених обставин у справі, яка переглядається, відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Зокрема доводи касаційної скарги про те, що суди, на думку заявника, не звернули уваги на те, що межа між будинковолодіннями учасників справи має бути рівною, але відповідачі встановили відповідну межу з відхиленням від державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, є неспроможними, оскільки суди відповідні доводи аналізували та дійшли висновку про ненадання позивачами у цій справі належних та допустимих доказів, які підтверджують цю обставину.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі, нехтуючи ухвалою про забезпечення позову у цій справі, самовільно встановили межі спірних земельних ділянок не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки така обставина не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи по суті та під час апеляційного перегляду справи.

Неприйнятними є також доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували надану позивачами документацію, зокрема висновок будівельно-технічної експертизи 2010 року, оскільки предметом указаного експертного дослідження не були спірні правовідносини, які виникли між учасниками цієї справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не витребували у сільської ради земельно-кадастрові книги Верховний Суд також оцінює критично, оскільки згідно із журналами судових засідань, зокрема судового засідання від 05 вересня 2022 року, за наслідками якого ухвалено рішення судом першої інстанції, представник позивачів був присутній та не порушував перед місцевим судом зазначене питання. Це питання також не було доводом апеляційної скарги позивачів і останні не порушували перед судом апеляційної інстанції необхідність його розгляду.

Верховним Судом не приймаються також доводи касаційної скарги про те, що з матеріалів справи, на думку заявника, зник акт обстеження комісії Меденицької ОТГ, яким встановлено, що відповідачі зрізали на території позивачів шість вишень та дві сливи, а також не врахували надані позивачкою фото, заяви останньої щодо зрізаних дерев і відповіді на них.

Колегія суддів враховує усталену практику ЄСПЛ який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За таких обставин касаційну скарга не підлягає задоволенню, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2022 року та постанова Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська