Ухвала

від 27.06.2024 по справі 522/18535/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

справа № 522/18535/20

провадження № 61-6146ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Воронюком Максимом Олександровичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням та вселення,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням та вселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є власником 1/3 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного жилого будинку під літерою «А», загальною площею 507 кв. м, житловою 126,8 кв. м. Право власності на зазначену частину будинку виникло на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 01.12.2015 року по цивільній справі № 2-10529/09. Іншим співвласником є відповідач, якому належить 2/3 спірного будинку. Відповідач перешкоджає позивачці у користуванні будинком, у зв`язку з чим вона була змушена звернутись до суду з таким позовом.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 20 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи міститься два висновки судової будівельно-технічної експертизи щодо можливості встановлення порядку користування спірним житловим будинком, які не можуть бути прийняті судом в якості належних та достовірних доказів, оскільки, як встановлено судом, ці висновки не відповідають технічному паспорту, який містить актуальну інформацію щодо спірного будинку, датований 05 березня 2019 року, в той час як експерти посилалися в своєму висновку на технічні паспорта, які датовані раніше, а саме від 17 червня 2002 року та від 10 червня 2003 року.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 намагалася вселитися до спірного будинку, але не змогла цього зробити внаслідок створення перешкод з боку відповідача. Всупереч цьому матеріали справи містять також копію позовної заяви ОСОБА_2 про стягнення вартості її частки у спільній сумісній власності, в якій остання зазначає про неможливість спільного проживання з ОСОБА_1 в одному житловому будинку. Крім того, з пояснень сторін в судових засіданнях судом встановлено, що з 2009 року позивачка в спірному будинку не проживає та там не з`являлася, не бачилася ні з відповідачем, ані з сином.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 червня 2023 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Вселено ОСОБА_2 до житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено порядок користування ОСОБА_2 житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 наступним шляхом:

виділити в спільне користування співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступні приміщення, площею 259,1 кв. м: приміщення № 1-1 - гараж площею 37,5 кв. м; приміщення № 1-2 - басейн площею 76,3 кв. м; приміщення №1-3 - хол площею 19,1 кв. м; приміщення № 1-4 - підсобне площею 4,3 кв. м; приміщення №1-5 - сауна, площею 7,7 кв. м.; приміщення -6 - пральня площею 10,7 кв. м, ; приміщення № 1-7 - котельна, площею 11, 2 кв. м; приміщення № 1-11 -коридор площею площею 7,1 кв. м; приміщення № 1-11 - передпокій, площею 24,1 кв. м; приміщення № 1-13 - коридор, площею 4, 5 кв. м; приміщення № 1-16 - кухня, площею 27, 3 кв. м, приміщення 1-18 - коридор площею 29,3 кв. м,

виділити ОСОБА_2 наступні приміщення: приміщення № 1-10- кладова, площею 6,6 кв. м; приміщення №1-19 площею 20,4 кв. м площею 6,5 кв. м; приміщення № 1-20 - ванна площею 12,1 кв. м, частина із приміщень спільного користування - 129,55 кв. м (266,7 кв. м х 1/2), яка складає 1/3 частину (168,85 кв. м/507 кв. м), що відповідає її ідеально належній частині.

Виділити ОСОБА_1 виділити наступні приміщення: приміщення № 1-8 - тренувальний зал площею 36,9 кв. м; приміщення № 1-9 - кладова, площею 8,8 кв. м; приміщення № 1-14 - санвузел площею 6,5 кв. м; приміщення № 1-19 - житлова, площею 20, 4 кв. м; приміщення № 1-20 - ванна, площею 12, 1 кв. м; приміщення

№ 1-15 - кабінет, площею 20,2 кв. м; приміщення № 1-17 - вітальня площею 31, 8 кв. м; приміщення № 1-21 - житлова площею 22,6 кв. м; 1-22- житлова площею 31,8 кв. м, приміщення -1-23 - мансандра площею 50, 2 кв. м, частина із приміщень спільного користування - 129,55 кв. м (259,1 кв .м х 1/2), загальною площею 338,35 кв. м, яка складає 2/3 частини (338,35 кв. м/507 кв. м), що відповідає його ідеально належній частині.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав;

позивач є власником 1/3 розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного жилого будинку під літерою «А», загальною площею 507 кв. м, житловою - 126,8 кв. м на підставі рішення апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2015 року у справі

№ 2-10529/09 та має право на усунення перешкод у користування нерухомим майном шляхом її вселення як власника частки спірного майна;

спірні правовідносини не стосуються розподілу майна в натурі для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд може виділити в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним, у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників;

житловий будинок є двоповерховою житловою будівлею з підвалом та мансардою та складається з взаємопов`язаних конструктивних елементів, а саме: фундаментів, стін, перекриття, покрівлі тощо, враховуючи інтереси кожної із сторін є можливим встановлення порядок користування житловим будинком за варіантом № 3 висновку судового експерта ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. ОСОБА_3 від 26 квітня 2022 року № 095/2021 судової будівельно-технічної експертизи;

суд першої інстанції не врахував встановлені обставини справи та доводи позовних вимог про те, що запропонований порядок буде відповідати інтересам сторін, оскільки кожен із співвласників отримає в особисте користування окрему житлову кімнату та не позбавляється користування необхідними в такому випадку іншими приміщеннями будинку.

26 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

23 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги, які заявник 26 червня 2024 року усунув.

Підставою, на якій подається касаційна скарга ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскарженому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування статей 16, 358 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 13 березня 2024 року у справі № 575/675/19, від 08 липня 2020 року у справі № 592/5511/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

постанова апеляційного суду призвела до порушення права власності позивача та його сина, оскільки протягом тривалого часу між сторонами існують неприязні стосунки, позивачка добровільно залишила місце проживання ще з 2009 року, не має на меті спільне проживання, підставою для звернення до суду стала її майнова вимога щодо отримання грошової компенсації за частку у спільному майні. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що вселення позивачки в спірне житло буде ефективним способом захисту прав позивача, а навпаки, призведе до порушення інших спорів, тоді коли ефективним способом захисту є виплата компенсації за частку позивачці;

апеляційний суд неправильно встановив фактичні обставини справи, за відсутності належних доказів про можливість встановлення порядку користування спірним житлом, а висновки експертизи, як встановлено судом першої інстанції, є необґрунтованими, оскільки не відповідають технічним характеристикам будинку;

апеляційний суд не звернув увагу на те, що в спірному будинку також проживає неповнолітня дитина, вселення позивачки призведе до порушення її прав щодо вільного користування спірним житлом.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити за таких підстав.

Предметом позову ОСОБА_2 є встановлення порядку користування спільним жилим будинком та вселення її до зазначеного будинку.

Судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2009 року шлюб між сторонами розірвано за позовом ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 є власником 1/3 часток житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 - 2/3 часток, на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2015 року (справа № 2-10529/09) та земельної ділянки кадастровий номер 5110137500:54:005:0226, пл. 447 кв. м за зазначеною адресою.

В спірному будинку проживають і зареєстровано: позивач, його дружина ОСОБА_4 , малолітній син ОСОБА_5 2017 року народження, його старший син ОСОБА_6 1990 року народження.

За цією ж адресою зареєстрована і позивачка, яка фактично не проживає там з 28 липня 2009 року.

Згідно з висновками будівельно-технічної експертизи від 02 квітня 2015 року № 458, проведеної експертом ТОВ ОФ «ІНЮГ-ЕКСПЕРТИЗА» на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 30 грудня 2014 року, виділити в натурі ОСОБА_2 у власність в ідеальних частках 1/3 частину спірного житлового будинку з надвірними спорудами є технічно неможливим у зв`язку з порушенням п. 3.25 ДБН 360-92**. Крім того, на дату обстеження вказана земельна ділянка не є ізольованою та не забезпечена окремим під`їздом .

Згідно з висновком судового експерта ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. ОСОБА_3 № 095/2021 судової будівельно-технічної експертизи від 26 квітня 2022 року, визначено п`ять технічно можливих варіантів порядку користування приміщеннями житлового будинку.

Згідно з висновком експерта судової будівельно-технічної експертизи від 10 січня 2022 року № 01/22, яка виконана за заявою відповідача, аналізуючи об`ємно-планувальні рішення будинку, а саме наявність трьох житлових кімнат - пл. 20,4, кв. м, пл. 22,6 кв. м., пл. 31,8 кв. м, визначена неможливість надання варіантів користування житловим будинком АДРЕСА_1 , враховуючи, що ОСОБА_2 належить 1/3 будинку, а іншому співвласнику ОСОБА_1 - 2/3 частини зазначеного будинку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18)).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до частин другої, третьої статті 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Учасники спільної часткової власності здійснюють свої права за їх згодою та можуть домовитись про порядок користування і володіння майном, яке перебуває у їх спільній власності. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження

№ 61-5919сво22) вказано, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 758/15206/16-ц (провадження № 61-12194св19) зазначено, що «вимагати від інших співвласників квартири матеріальної компенсації у разі неможливості надання у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає частці співвласника у праві спільної часткової власності, має право співвласник. Право на одержання співвласником матеріальної компенсації є субсидіарним, тобто його здійснення можливе лише у випадку неможливості надання співвласником відповідної частини спільного майна в натурі. Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову. Отже, є необґрунтованими доводи касаційної скарги, що належним способом захисту є надання позивачу грошової компенсації за належну йому частку в квартирі, оскільки суди розглянули спір в межах позовних вимог, відповідно до вимог матеріального закону. […] Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вселення ОСОБА_1 у квартиру, в якій він є співвласником, є засобом захисту його прав, свобод та інтересів, лише наявність того факту, що позивачу належить менший розмір частки в квартирі у порівнянні з часткою відповідачів, не свідчить про порушення прав інших співвласників, тому доводи касаційної скарги у цій частині не заслуговують на увагу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року у справі № 464/648/18 (провадження № 61-5040св21) вказано, що «ухвалюючи рішення про задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про можливість встановлення порядку користування спірною квартирою з урахуванням часток співвласників у праві власності на квартиру, виходячи із того, що співвласники мають рівні права щодо користування належною їм власністю, взявши до уваги інтереси кожного із співвласників спірної квартири. […] Відповідачами не запропоновано інших варіантів користування житловими кімнатами. Порядок користування спірною квартирою, запропонований позивачкою, відповідає часткам сторін спору у праві власності на квартиру та не призводить до істотного обмеження прав інших співвласників квартири та осіб, які фактично проживають у ній, зокрема дітей. Слід зазначити, що права дітей на користування житловим приміщенням не можуть обмежувати права співвласника на користування квартирою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 465/6259/19 (провадження № 61-4213св22) зазначено, що «частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ; спір щодо встановлення порядку користування спільним майном є спором між співвласниками, які мають рівні права щодо користування належною їм власністю; інші особи, які мають право користування житловим приміщенням, не є суб`єктами спірних правовідносин і суд не вирішує питання про їх права та обов`язки; право членів сім`ї одного зі співвласників на користування житлом є похідним від його права власності, а тому не можуть обмежувати прав іншого співвласника на користування квартирою».

Апеляційний суд встановив, що позивачка є співвласником спірного домоволодіння та земельної ділянки, сторони не можуть домовитись про порядок користування майном, яке належить їм на праві спільної часткової власності. З урахуванням встановлених фактичних обставин та висновку експерта про технічну можливість визначення порядку користування приміщеннями житлового будинку, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про встановлення порядку користування приміщеннями житлового будинку та вселення позивача у спірний житловий будинок.

Доводи касаційної скарги, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту про встановлення порядку користування та вселення за тих обставин, що між сторонами протягом тривалого часу існують неприязні відносини, постановлення судового рішення про її вселення призведе до нових судових спорів та порушення права власності відповідача та прав інших осіб, які не беруть участь у розгляді справи, колегія суддів відхиляє, оскільки право на одержання співвласником матеріальної компенсації є субсидіарним і його здійснення можливе лише у випадку неможливості надання співвласником відповідної частини спільного майна в натурі. Предметом спору у цій справі не є поділ або виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, а встановлення порядку користування співвласниками спільним майном. Спір щодо встановлення порядку користування спільним майном є спором між співвласниками, які мають рівні права щодо користування належною їм власністю. Інші особи, які мають право користування житловим приміщенням, не є суб`єктами спірних правовідносин, оскільки право членів сім`ї одного зі співвласників на користування житлом є похідним від його права власності, а тому не можуть обмежувати прав іншого співвласника на користування своїм майном.

Посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 26 січня 2021 року у справі

№ 522/1528/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 13 березня 2024 року у справі № 575/675/19, від 08 липня 2020 року у справі № 592/5511/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16- ц є необґрунтованими, оскільки зазначені висновки прийняті за інших фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Воронюком Максимом Олександровичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 522/18535/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

В. І. Крат