Ухвала

від 01.07.2024 по справі 8/219-05

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

У Х В А Л А

про відмову у відкритті апеляційного провадження

"01" липня 2024 р. Справа № 8/219-05

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Філіпова Т.Л.

судді Василишин А.Р.

розглянувши апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки Приватного підприємства "Сонечко-2017"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.07.2005 р.

постановлене у м. Вінниця, повний текст складено 08.07.2005 р. (суддя Мельник І.Ю.)

та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 19.03.2013 р.

постановлене у м. Вінниця, повний текст складено 22.03.2013 р. (суддя Говор Н.Д.)

у справі № 8/219-05

за позовом Козятинської районної ради Вінницької області

до відповідача Козятинської міської ради

про визнання права власності

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення від 05.07.2005 р. Господарський суд Вінницької області задоволив позов Козятинської районної ради Вінницької області у справі № 8/219-05. Згідно з рішенням підлягає визнанню за Козятинською районною радою Вінницької області право власності на 23/25 частини будівлі магазину № 3 "Ветеран" площею 254 кв.м., який знаходиться за адресою м. Козятин, Вінницької області, вул. В. Стуса, 2.

Відповідно до додаткового рішення від 19.03.2013 р. Господарський суд Вінницької області задоволив заяву Козятинської районної ради Вінницької області про ухвалення додаткового рішення у справі № 8/219-05. Згідно з додатковим рішенням підлягає визнанню за Козятинською районною радою Вінницької області право власності на склад площею 169 кв.м. та погріб площею 44,1 кв.м. які розташовані за адресою м. Козятин, Вінницької області, вул. В. Стуса, 2.

Не погоджуючись із вищезазначеними судовими рішеннями, особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки, Приватне підприємство "Сонечко-2017" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 05.07.2005 р. та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 19.03.2013 р. у даній справі № 8/219-05 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Одночасно з апеляційної скаргою скаржник подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтував тим, що він не був учасником справи № 8/219-05, і копію оскаржуваних рішень отримав 13.02.2024 р.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.05.2024 р. апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки Приватного підприємства "Сонечко-2017" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.07.2005 р. та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 19.03.2013 р. залишено без руху. Зобов`язано скаржника Приватне підприємство "Сонечко-2017" усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме надати суду мотивоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд зазначив, що наведені скаржником обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі не свідчать про існування поважних причин, які б об`єктивно перешкоджали ПП "Сонечко-2017" подати апеляційні скарги у належні строки. Апеляційний суд при цьому звернув увагу, що скаржник ПП "Сонечко-2017" 20.02.2023 р. подавав до Господарського суду Вінницької області заяву про ознайомлення /а.с. 74-75/, і розпискою про ознайомлення з матеріалами справи № 8/219-05 підтверджено, що скаржник 02.03.2023 р. ознайомився з матеріалами справи № 8/219-05. Натомість скарга подана 29.04.2024 р. - без пояснень такого відтермінування.

18.06.2024 р. скаржник надав суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення та додаткового рішення.

Колегія суддів встановила, що у заяві скаржник не наводить інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, крім тих, які вже наводились скаржником і були визнані судом необґрунтованими. Фактично, зміст такої заяви є аналогічним змісту раніше поданої апеляційної скарги та зводиться до того, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний відкрити апеляційне провадження у разі подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залучення до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки.

Розглянувши заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів не встановила підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та враховує наступне.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. За змістом ст. 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004 р.).

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 р. у справі № 5/452/06).

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.

Зі змісту правової норми п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, колегія суддів враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, і будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних причин, які не залежали від волі та поведінки особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 р. у справі № 5/452/06, від 21.02.2019 р. у справі № 911/4590/13.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2019 р. у справі № 911/4590/13 зазначено, що «Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад 4 роки, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту. Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.» (п.5.11).

У даному випадку оскаржувані в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції ухвалені 05.07.2005 р. та 19.03.2013 р., повний текст рішення підписано 08.07.2005 р., повний текст додаткового рішення підписано 22.03.2013 р.

Таким чином, рішення ухвалені до набрання чинності з 15.12.2017 р. ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Апеляційну скаргу направлено до Північно-західного апеляційного господарського суду 29.04.2024 р., про що свідчить відбиток календарного штемпелю на описі вкладення до рекомендованого листа, тобто із значним пропуском строку, встановленого для апеляційного оскарження рішення суду.

Частиною 1 ст. 93 ГПК України (у редакції, яка діяла станом на дату ухвалення рішення суду) встановлено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Згідно з п. 13 ч. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.3 ст. 3 ГПК України).

Судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017 р., тобто до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, чинній з 15.12.2017 р.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.), учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Цією статтею не передбачено виключень для подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції особою, яка не брала участі у справі, отже, у разі подачі апеляційної скарги такою особою суд має вирішити питання про те, чи є поважними причини пропущення строку на оскарження судового рішення.

У ч. 2 ст. 261 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.) визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

За змістом норм ч. 2 ст.261 ГПК України скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України. Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 03.05.2022 р. у справі № 904/1875/19, від 21.07.2022 р. у cправі № 904/158/20, від 20.04.2023 р. у cправі № 9/41).

Частиною 3 ст. 256 ГПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 261 цього Кодексу.

Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами ст. 119 ГПК України, згідно із частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У розумінні ст. 86 ГПК України, питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З вищенаведеного слідує, що суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Керуючись наведеними нормами та враховуючи принцип правової визначеності, колегія суддів не встановила поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі.

Колегія суддів звертає увагу, що скаржник жодним чином не пояснив обставини, які на підставі матеріалів справи встановлені судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, а саме те, що скаржник ПП "Сонечко-2017" 20.02.2023 р. подавав до Господарського суду Вінницької області заяву про ознайомлення /а.с. 74-75/, і розпискою про ознайомлення з матеріалами справи № 8/219-05 підтверджено, що скаржник 02.03.2023 р. ознайомився з матеріалами справи № 8/219-05. Натомість апеляційна скарга подана 29.04.2024 р., тобто - більше ніж через один рік після ознайомлення з матеріалами справи. Разом з тим, скаржник пояснює, що отримав оскаржувані рішення 13.02.2024 р., що також підтверджено матеріалами справи, а саме - розпискою на арк. 87. Відповідно, згідно зі ст. 256 ГПК України останнім днем для подання апеляційної скарги мало б бути 02.04.2024 р., тоді як апеляційна скарга подана 29.04.2024 р.

Натомість доводи скаржника про причини прпопуску строку зводяться до того, що він не був учасником справи № 8/219-05.

Отже, скаржником на вимогу суду не наведено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 05.07.2005 р. та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 19.03.2013 р. у справі № 8/219-05, що виключає необхідність перегляду судових рішень, які набрали законної сили та чинні 19 та 11 років, з метою дотримання принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду.

Згідно ч. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою протягом десяти днів з дня вручення ухвали або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому ст. 261 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип правової визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У пункті 41 рішення від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998 р., Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010р.).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки Приватного підприємства "Сонечко-2017" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.07.2005 р. та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 19.03.2013 р. у справі № 8/219-05 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, оскільки наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Керуючись ст. 2, 119, 256, 261 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки Приватного підприємства "Сонечко-2017" на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.07.2005 р. та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 19.03.2013 р. у справі № 8/219-05.

Надіслати скаржнику матеріали апеляційної скарги разом з доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена у касаційному порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.