Рішення

від 01.07.2024 по справі 910/4718/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2024Справа № 910/4718/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_4)

про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2» (нове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1») (далі - відповідач) про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладених між сторонами договорів підряду ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачем здійснено оплату виконаних робіт у повному обсязі, втім за результатами перевірки законності та ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів (аудиторський звіт від 06.09.2021 №234/3/29) було встановлено, що при включенні до актів КБ-2в супутніх витрат, пов`язаних з відрядженням працівників підрядних організацій на будови, відповідачем не дотримано вимог норм п. 6.2.7.4. ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, п.п. 5.4.2., 5.4.4., 5.4.4.1 ДСТУ-Н Д.1.1-5:2013 роз`яснень Збірника Ціноутворення в будівництві за травень 2008 року, стор. 44-46 та не забезпечено документального підтвердження таких витрат в сумі 173 807, 64 грн, які позивач просить суд стягнути на підставі приписів 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 залишено позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

29.04.2024 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано заяву з доказами усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суд на виконання вимог частини 7 статті 42 ГПК України, повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» про обов`язок, встановлений частиною 6 статті 6 ГПК України, зареєструвати свій електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 02.05.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Так, судом встановлено, що ухвала суду від 02.07.2024 була направлена рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд також враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з новою редакцією частин п`ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи", який набрав чинності 04.11.2023.

Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 02.05.2024, а отже отримання ухвал Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення від 13.05.2024 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 02.05.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

23.08.2019 між військовою частиною НОМЕР_3 (надалі - замовник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (надалі - підрядник/відповідач) було укладено договір підряду № 40/11/19 за умовами якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт «Капітальний ремонт будівлі казарми НОМЕР_5 військового містечка НОМЕР_6 по АДРЕСА_2 » (роботи по влаштуванню ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_11 та ІНФОРМАЦІЯ_12) (за кодом СРV за ДК 021:2015 - 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) (далі - об`єкт), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також між сторонами укладено Договір підряду № 58/11/19 від 27.11.2019, за умовами якого позивач як замовник доручав, а відповідач як підрядник забезпечував відповідно до проектної документації та умов Договору виконання робіт ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 субпідрядні роботи щодо виконання робіт "Капітальний ремонт будівлі казарми НОМЕР_5 військового містечка НОМЕР_6 по АДРЕСА_2 " (роботи по влаштуванню ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_11 та ІНФОРМАЦІЯ_12) (за кодом СРV за ДК 021:2015 - 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) (далі - об`єкт), що виконувався за рахунок коштів Державного бюджету України.

Так позивач зазначає, що вказані договори є аналогічні по структурі та положенням.

У позовній заяві позивач вказує на те, що виконані роботи за укладеними між позивачем та відповідачем договорами були оплачені у повному обсязі, що підтверджується відповідними відмітками управлення Державної казначейської служби на актах виконаних будівельних робіт, копії які додані до матеріалів позовної заяви.

Проте, як зазначає позивач, на підставі Рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 23 квітня 2021 року № 6057/з та розпорядження директора Департаменту внутрішнього аудиту від 12 травня 2021року № 234/1287 у період з 26 травня по 05 серпня 2021 року представниками Центрального територіального управління перевірено законність та ефективність використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на будівництво об`єктів ІНФОРМАЦІЯ_6.

Так, зокрема в аудиторському звіті від 06.09.2021 № 234/3/29, складеному за наслідками проведення зазначеної вище перевірки, було встановлено порушення вимог п. 6.2.6 ДСТУ Б Д.1.1 1:2013 щодо включення розміру загальновиробничих, адміністративних витрат, без врахування структури цих витрат, які склалися в підрядній організації за попередній період з урахуванням потужності будівельної організації-підрядника.

Окрім того, у вказаному вище звіті зазначено, що при включення до актів КБ-2в інших супутніх витрат, пов`язаних з відрядженням працівників підрядних організацій на будови, підрядником не дотримано вимог норм пункту 6.2.7.4 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, пп. 5.4.2, 5.4.4, 5.4.4.1 ДСТУ-Н Д.1.1-5:2013, роз`яснень Збірника Ціноутворення в будівництві за травень 2008 року, стор. 44-46, та не забезпечено документального підтвердження таких витрат.

Зазначені порушення створили ризик незаконних видатків на загальну суму ІНФОРМАЦІЯ_3.

Враховуючи результати аудиторського звіту від 06.09.2021 № 234/3/29, Правила визначення вартості будівництва а також положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» позивач зазначає, що надання замовнику копій первинних документів на підтвердження витрат підрядника є обов`язком останнього, а відтак відповідач безпідставно (без підтвердження належними первинними бухгалтерськими документами) включив до вартості виконаних робіт витрати на відрядження в сумі ІНФОРМАЦІЯ_3.

У зв`язку з чим, позивачем на адресу відповідач надіслано листа від 15.09.2021 №5/124, в якому позивач просив надати первинні документи, які підтверджують витрати на відрядження працівників відповідача. Однак, як зазначає позивач, даний лист залишений відповідачем без відповіді.

Позивачем було також направлено на адресу відповідача претензію від 24.08.2023 №7/13, в які повторно просив відповідача надати відповідні первинні документи, які б підтверджували витрати на відрядження працівників відповідача. У випадку відсутності відповідних підтверджуючих документів позивач вимагав повернути останньому кошти в сумі ІНФОРМАЦІЯ_3. Проте, як вказує позивач, відповідач також проігнорував пред`явлену позивачем претензію.

А тому позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі ІНФОРМАЦІЯ_3.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договором будівельного підряду.

Частинами 1, 2 статті 875 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

У відповідності до ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Частинами 4, 6 статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта, про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

У частинах 1-3 статті 853 Цивільного кодексу України закріплено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі їх прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов`язаний негайно повідомити про це підрядника.

Значення огляду при прийняті робіт полягає у тому, що він дозволяє виявити можливі недоліки виконаних робіт до підписання акта здачі-приймання.

У акті сторона, яка приймає роботи має вказати всі претензії до виконаних робіт, якщо у замовника є такі претензії. При цьому сторони складають перелік претензій, що додається до акта здачі-приймання і визначає строки їх усунення. Якщо при здачі-приймання об`єкта виявляться суттєві недоліки, які виникли з вини підрядника, замовник не повинен приймати об`єкт до їх усунення і має право затримати оплату за виконані роботи.

Частиною 1 статті 858 Цивільного кодексу України визначено, що якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Як встановлено матеріалами справи, у відповідності до ч. 4 ст. 882 ЦК України та на виконання умов договорів сторонами були складені, підписані та скріплені відтисками печаток сторін акти приймання виконаних будівельних робіт, зокрема за листопад 2019 за договором № 40/08/19 від 23.08.2019 та Акти № 1, 2 за договром № 58/11/19 від 27.11.2019 у розділу V вказаних актів "Інші супутні витрати" включено витрати на відрядження працівників будівельних організаційній об`єкт будівництва.

До матеріали справи позивачам також долучено підписані сторонами довідки форми КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.

Як вбачається із матеріалів справи, що не заперечується самим позивачем вказані вище роботи за актами приймання виконаних будівельних робіт позивачем було прийнято без жодних зауважень щодо їх якості, кількості, ціни та комплектності бухгалтерської документації відповідно до 5.2.4. договорів.

Відповідно до положення ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У частині 1 ст. 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За умовами частин 2, 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

У позовній заяві позивачем вказано, що військовою частиною НОМЕР_1 було повністю виконано свої зобов`язання щодо оплати вартості виконаних робіт за укладеними договорами.

З огляду на наведені вище норми, та враховуючи підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень і застережень акти приймання виконаних будівельних робіт за договорами, слідує висновок, що позивач погодився з виконаними відповідачем роботами та оплатив їх вартість в повному обсязі у відповідності до умов, укладених між сторонами договорами.

Щодо обґрунтування позовних вимог з посилання на Аудиторський звіт Центрального територіального управління внутрішнього аудиту № 234/3/29 від 06.09.2021, у якому вказано про завищення загальної вартості будівельних робіт внаслідок неподання підрядником первинних документів, які підтверджують витрати на відрядження його працівників, які оплачені у складі будівельних робіт, суд зазначає про таке.

Так, згідно з п. 2 Положення про Департамент внутрішнього аудиту ІНФОРМАЦІЯ_6, який затверджено Наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 05.06.2019 року № 280, об`єктом внутрішнього аудиту є діяльність ІНФОРМАЦІЯ_6, структурних підрозділів його апарату, ІНФОРМАЦІЯ_7 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_8), його структурних підрозділів та інших підконтрольних суб`єктів, які належать до сфери управління ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_8 (органів військового управління, військових частин, вищих військових навчальних закладів, установ, безпосередньо підпорядкованих ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - структурні підрозділи, безпосередньо підпорядковані ІНФОРМАЦІЯ_6), інших органів військового управління, військових частин, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, об`єднань підприємств, а також суб`єктів господарювання, які не є юридичними особами), в повному обсязі або з окремих питань (на окремих етапах) та заходи, що здійснюються відповідними керівниками для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів та інших активів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань, планів і вимог щодо їх діяльності).

Відповідно до п. 6 Положення, основним завданням Департаменту є надання ІНФОРМАЦІЯ_6 об`єктивних і незалежних висновків і рекомендацій (пропозицій) щодо: функціонування системи внутрішнього контролю в ІНФОРМАЦІЯ_6, Генеральному штабі, інших підконтрольних суб`єктах та її вдосконалення; удосконалення системи управління (за винятком оперативного (бойового) управління ІНФОРМАЦІЯ_7); запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів та інших активів; запобігання виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності ІНФОРМАЦІЯ_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, інших підконтрольних суб`єктів.

За умовами п. 3 розділу 7 Стандарт 11 "Документування перебігу та результатів внутрішнього аудиту" Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 04.10.2011 № 1247, офіційним документом проведеного внутрішнього аудиту є аудиторський звіт, який містить: резюме - стислий виклад основних висновків та рекомендацій; основну частину - цілі, обсяг і результати виконання аудиторського завдання; висновки та рекомендації.

У п. 8 цього ж розділу визначено, рекомендації за результатами внутрішнього аудиту мають містити конструктивні пропозиції щодо вдосконалення тих аспектів діяльності, стосовно яких проводився внутрішній аудит. Рекомендації мають базуватися на висновках, бути адекватними, конкретними, реальними для впровадження, чітко формулюватись та містити очікуваний результат їх впровадження (оцінку їх можливого впливу на діяльність установи).

Отже, враховуючи наведені вище положення, аудиторський звіт внутрішнього аудиту ІНФОРМАЦІЯ_6 є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав, а викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили.

Акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Акт ревізії (аудиту) не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії (аудиту) є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на виконання сторонами своїх зобов`язань за договором і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постановах від 16 жовтня 2018 року в справі №910/23357/17 та від 18.02.2020 у справі №910/7984/16.

Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 та від 01.12.2022 у справі № 922/2810/21).

Отже, обставини, які встановлені під час проведення внутрішнього аудиту не можуть впливати на умови договірних відносин між сторонами, а тим більше їх змінювати.

Більше того, відповідно до ч.3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання сторонами не допускається.

За таких обставин, сам по собі аудиторський звіт не може розглядатись як підстава виникнення зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Стаття 1212 ЦК України, яка зазначена позивачем в обґрунтування як на нормативно-правову підставу для повернення йому спірної суми коштів, регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, застосування приписів ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Крім іншого, суд зазначає, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Як вбачається із матеріал справи грошові кошти у сумі ІНФОРМАЦІЯ_3 були набуті відповідачем у межах та на підставі виконання ним договірних зобов`язань, а позивачем у свою чергу, не доведено належними та допустимими доказами обставин того, що спірна сума коштів була отримана відповідачем без достатньої правової підстави, або така підстава наразі відпала, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності та враховуючи, що належних, допустимих та достовірних доказів у відповідності до вищезазначених вимог чинного законодавства, на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, позивачем суду не надано, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст складено 01.07.2024

Суддя Л.Г. Пукшин