Рішення

від 26.06.2024 по справі 921/1/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

26 червня 2024 рокуСправа № 921/1/24Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

розглянувши заяву ТОВ "ДБК Агроімпорт" №б/н (вх. №4725) від 10.01.2024 про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК Агроімпорт"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Агро Ком"

про стягнення заборгованості в загальній сумі 338 399, 78 грн

представники сторін не прибули.

Суть справи:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2024 позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Софія Агро Ком" на користь ТОВ "ДБК Агроімпорт" 224 398 грн 67 коп. пені, 94 585 грн 92 коп. інфляційних втрат, 19 125 грн 82 коп. 3% річних та 5 071 грн 66 коп. судового збору.

На адресу суду 13.06.2024 від позивача надійшла заява №б/н (вх. №4725) про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно протоколу від 13.06.2024 призначено повторний автоматизований розподіл та передано вказану заяву для розгляду судді Руденку О.В., а в подальшому для її розгляду ухвалою суду від 17.06.2024 призначено судове засідання.

У судове засідання представник заявника не прибув. Відповідач також прибуття свого повноважного представника у засідання не забезпечив. При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ТОВ "Софія Агро Ком" станом на час розгляду заяви до матеріалів справи не повернулось. Однак, за даними офіційного сайту "Укрпошта" відповідач ухвали суду від 17.06.2024 не отримав.

Відтак, при вирішенні питання щодо подальшого судового розгляду суд враховує приписи ч. 7 ст. 120 ГПК України, за якими учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала надсилається учасникам судового процесу за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу особи є достатнім для того, щоб вважати повідомлення цієї особи належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б та від 19.09.2022 у справі №916/939/15-г).

Водночас, у тексті позовної заяви позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, складається із суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 076 грн та витрат, понесених на правову допомогу. Таким чином, відповідач знав, що позивач очікує понести судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

З наведеного в сукупності заява щодо судових витрат розглядається судом у засіданні без представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши заяву та додані до неї матеріали, господарським судом встановлено наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Позивачем дана процесуальна норма дотримана.

Частиною 8 статті 129 ГПК України вказано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як слідує із матеріалів справи, 01.12.2023 між адвокатом Майстришин Світланою Романівною (Адвокат) та ТОВ "ДБУ Агроімпорт" (Клієнт), був укладений договір №б/н про надання правової допомоги, згідно із п.п.1.1 якого Адвокат зобов`язується надати адвокатську допомогу, що вказана в цьому договорі на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

За умовами цього договору Адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень та в інтересах Клієнта може здійснювати наступні види адвокатської діяльності: 1) консультаційні зустрічі з Клієнтом для вироблення остаточної правової позиції щодо вчинення необхідних дій для захисту інтересів клієнта у справах; 2) надання адвокатської допомоги та представництво інтересів Клієнта в державних органах, органах місцевого самоврядування, судових органах на всіх стадіях судового розгляду справи, що стосуються його прав і законних інтересів; 3) надання адвокатської допомоги на представництво інтересів Клієнта на всіх стадіях судового розгляду справи, в органах прокуратури, в органах Державної виконавчої служби та інших органах державної влади та управління; 4) підготовка та подання заяв, запитів, клопотань, пояснень, претензій, відповідей на претензії, позовних заяв, заперечень на позовні заяви та інших документів; 5) виконання повноважень представника Клієнта під час досудового врегулювання спору безпосередньо при розгляді справ в суді; 6) та інше, що пов`язане із наданням правової допомоги (п.1.2. договору).

Згідно із п.3 укладеного правочину, за надання Адвокатом правничої допомоги за цим договором, що вказана в п.1, Клієнт зобов`язаний виплатити Адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору в розмірі та на умовах, визначених в Додатку до цього договору.

В подальшому, 01.12.2023 контрагентами було підписано додаток до договору про надання правової допомоги, у пункті 1 якого сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом правничої допомоги по стягненню суми інфляційних нарахувань (втрат) за весь час прострочення, 3% річних з простроченої суми заборгованості за договором поставки №20-01/21 від 20.01.2021, укладеного між ТОВ "ДБК Агроімпорт" та ТОВ "Софія Агро Ком" у розмірі 9 500 грн.

Також сторонами погоджено, що виплата гонорару (винагороди) авансом здійснюється в розмір 9 500 грн в день підписання даного додатку, доплату гонорару (винагороди) за позитивний результат по справі, що складає 10% від суми задоволеної судом - з дня винесення судом рішення на користь Клієнта не пізніше 10-го календарного дня поточного місяця (п.п.3,4).

Сторонами також були підписані наступні Акти наданих послуг:

- від 16.02.2024, згідно якого Адвокатом надано послуги на суму 9500 грн, що включають: досудовий аналіз перспектив спору між ТОВ "ДБК Агроімпорт" та ТОВ "Софія Агро Ком"; збір та дослідження доказів по стягненню пені, суми інфляційних нарахувань (втрат) за весь час прострочення, 3% річних з простроченої суми заборгованості"; підготовку позовної заяви; представництво у Господарському суді Тернопільської області у справі за позовом ТОВ "ДБК Агроімпорт" до ТОВ "Софія Агро Ком";

- від 07.06.2024 за даними якого Адвокатом для Клієнта надано правничу допомогу у справі №921/1/24, що відповідно до п.3 Акту складає 37800 грн.

Оплата Клієнтом послуг Адвоката в розмірі 43300 грн підтверджується; платіжними інструкціями №48685 від 16.02.2024 на суму 9 500 грн та №4877 від 16.02.2024 на суму 33800 грн; довідкою - розрахунок №07/06/204 від 07.06.2024.

Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому слід зазначити, що жодних клопотань з даного приводу від ТОВ "Софія Агро Ком" не надходило.

Проте, на переконання суду, слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

Водночас, у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи ( аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2021 у справі №920/39/20).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини, що застосовується як джерело права (ч.4 ст.11 ГПК України) у питанні щодо того, чи вимагає стаття 6 Конвенції забезпечення юридичного представництва особи, що є стороною по справі, орієнтує національні суди на необхідності врахування специфічних обставин кожної конкретної справи та з`ясування того, чи відсутність правової допомоги позбавить заявника права на справедливий суд (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26; McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), § 48; Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61). McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), § 51).

У розвиток наведеного розуміння статті 6 Конвенції суд виходить з того, що надання правової допомоги залежить також і від інших факторів, серед яких: важливість того, що є предметом спору для заявника; складність відповідного закону чи процесу; можливість заявника ефективно представляти себе у суді без адвоката; існування обов`язкової вимоги мати представника у суді (Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61); (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26); (McVicar v. the United Kingdom (Мак-Вікар проти Сполученого Королівства), §§ 48-62; Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 61; P., C. and S. v. the United Kingdom (P., C. та S. проти Сполученого Королівства), § 100); (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 26); Gnahorй v. France (Ньяоре проти Франції), § 41).

Однак, суд вважає, що право правової допомоги не є абсолютним, а, отже, дозволяється висувати вимоги щодо умов її надання, засновуючись на, окрім уже перерахованих у попередньому пункті, умовах фінансового стану сторони у справі та очікування сторони щодо виграшу справи (Steel and Morris v. the United Kingdom (Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства), § 62). З врахуванням викладеного, суд констатує, може існувати система юридичної допомоги, яка висуває вимоги до справ, у яких застосовується.

Відповідно до практики суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 40 рішення суду від 01.02.18р. у справі "Радченко проти України").

У постанові № 922/1163/18 від 06.03.2019 Верховним Судом висловлені позиції щодо отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме: "за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Таким чином, системний аналіз норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність ".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково".

У спірних правовідносинах розмір витрат на правничу допомогу позивач та адвокат визначили в Додатку до договору та в Актах приймання - передачі наданих послуг від 16.02.2024, зазначивши фіксований розмір адвокатського гонорару.

Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови ВП ВС від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Тому, ціна позову не може бути єдиним критерієм складності справи.

Слід при цьому зазначити, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Однак, Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням: ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо, дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 року №911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Як вбачається з матеріалів справи, під час судового розгляду даної справи адвокатом Майстришин С.Р. фактично надана наступна правова допомога: 1) досудовий аналіз перспектив спору; 2) підготовка позовної заяви; 3) представництво інтересів позивача в Господарському суді Тернопільської області. Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу позивач та адвокат визначили в довідці - рахунку: 33 800 грн, а в Акті приймання - передачі наданих послуг - 37 800 грн, зазначивши, що це сума винагороди, яка складає 10 % від задоволеної судом суми позову.

За наслідками дослідження доводів заявника суд зауважує, що підготовка позовної заяви включає в себе досудовий аналіз перспектив спору. Відтак витрати за їх проведення не можуть відшкодовуватися окремо як правова допомога.

Суд також звертає увагу на те, що підстави, предмет позовних вимог, доказова база у даній справі, були сформовані адвокатом Майстришин С.Р. під час розгляду справи №921/615/21. Тобто, забезпечуючи представництво інтересів юридичної особи в суді, захисник в більшій мірі підтримав вже сформовані, попередньо викладені у відповідних заявах по суті справи правові позиції, на яких ґрунтувалися позовні вимоги ТОВ "ДБК Агроімпорт".

Суд також приймає до уваги, що матеріали цієї справи не містять великої кількості письмових доказів, що підлягали дослідженню судом. Окрім цього варто зазначити, що спірні правовідносини регламентуються не надто значною кількістю законів і підзаконних нормативно-правових актів, що підлягали застосуванню до цієї суперечки. До того ж подібні спори неодноразово розглядалися Верховним Судом, яким сформовані відповідні правові позиції, котрі були викладені у врахованих судом постановах.

Відтак, за результатами дослідження поданих позивачем доказів, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача та присудження до стягнення з відповідача ТОВ "Софія Агро Ком" на користь позивача ТОВ "ДБК Агроімпорт" витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 21 650 грн, що становить 50% від заявленої суми понесених витрат на правову допомогу. Зазначений розмір, на переконання суду, є співмірним із складністю справи і в той же час не є надмірним тягарем для відповідача.

Водночас суд керується частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати позивача на професійну правничу допомогу покладаються на ТОВ "Софія Агро Ком" пропорційно до суми задоволених позовних вимог у розмірі 21 631,49 грн.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК Агроімпорт" №б/н (вх. №4725) від 10.01.2024 про ухвалення додаткового рішення у справі №921/1/24 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія Агро Ком" (47831, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Коршилівка, вул. Центральна, 7Є, ідентифікаційний код 41515929) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК Агроімпорт" (79002, м. Львів, вул. І.Величковського, 7/57, ідентифікаційний код 40337597) - 21 631 (двадцять одну тисячу шістсот тридцять одну) грн 49 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті заяви відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне додаткове рішення складено 01.07.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному б-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

СуддяО.В. Руденко