Ухвала

від 01.07.2024 по справі 927/531/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство

01 липня 2024 року м. Чернігів справа № 927/531/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши матеріали за заявою КРЕДИТОРА: Приватного акціонерного товариства «УКРАГРО НПК» (код 31961067) 19200, м. Жашків Жашківського району Черкаської області, вул. Промислова, 1 (info@urozhai.ua) (vd@urozhai.ua)БОРЖНИК: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (код 30875436) 17311, с. Калюжинці Прилуцького району Чернігівської області, вул. Незалежності, 51 (670106@ukr.net)про відкриття провадження у справі про банкрутство

за участі представників учасників у справі про банкрутство:

від кредитора: Васьківський Л.М. - адвокат, дов. від 11.06.2024

від боржника: Підгорний К.Є. - адвокат (ордер серії СВ № 1091730 від 19.06.2024)

Ухвала виноситься після перерви, оголошеної в підготовчому засіданні з 20.06.2024 по 24.06.2024, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

В підготовчому засіданні 24.06.2024, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2024 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Приватного акціонерного товариства «УКРАГРО НПК» (надалі - кредитор) про відкриття провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (надалі - боржник).

В обґрунтування поданої заяви кредитор посилається на неможливість виконання боржником грошових зобов`язань в розмірі 39 604 705,75 грн, строк яких настав.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.06.2024 вказана вище заява була прийнята до розгляду з призначенням підготовчого засідання на 20.06.2024; крім того:

запропоновано боржнику до дати проведення підготовчого засідання надати до господарського суду та заявнику відзив на заяву про відкриття провадження у справі;

зобов`язано боржника до початку підготовчого засідання суду надати відомості про середньомісячну заробітну плату керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до відкриття провадження у справі.

19.06.2024 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 19.06.2024 на заяву про відкриття провадження у справі, зі змісту якого вбачається, що боржник заперечує проти обставин, наведених у відповідній заяві.

В обгрунтування своїх заперечень боржник вказує, що на його думку, між сторонами існує спір про право, оскільки в судовому порядку оскаржується правочин, на якому грунтуються вимоги кредитора, а тому існують підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.

При цьому, звернення кредитора до суду із завідомо безпідставною заявою боржник вважає зловживанням процесуальними правами з боку товариства.

В підготовчому засіданні 20.06.2024 оголошено перерву до 24.06.2024.

За заявами кредитора підготовчі засідання 20.06.2024 та 24.06.2024 проведені в режимі відеоконференції.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників учасників у справі про банкрутство, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «УКРАГРО НПК» зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 28.03.2002, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10031200000000003.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» зареєстроване в якості суб`єкта господарювання 30.03.2000, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10581200000000153.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 1 КУзПБ надано визначення таким термінам:

- неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом;

- грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загально-обов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентовано статтею 39 КУзПБ.

Системний аналіз статей 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить про те, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є:

наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду;

відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог;

до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.

Оскільки стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й організаційного та майнового, обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (див. постанову Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20).

Тож, важливим питанням при відкритті провадження у справі про банкрутство є питання документальної обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі.

При ініціюванні справи про банкрутство наявність боргу підтверджується в порядку, визначеному положеннями статей 74, 76-77 ГПК України, та доказами у такому обсязі, який є необхідним з урахуванням правової природи правовідносин між боржником та кредитором.

Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, але не виключно: судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.

Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість. Якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому КУзПБ. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі (частини третя- п`ята статті 39 КУзПБ).

Встановлення факту відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

Суди повинні надавати оцінку про наявність спору про право в контексті правовідносин, які виникли саме між боржником та ініціюючим кредитором, а не боржником та іншими кредиторами, оскільки порядок розгляду судових справ у позовному провадженні (яке передбачає вирішення наявного спору про право) з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржника врегульоване положеннями частини другої статті 7 КУзПБ.

Одним з методів встановлення факту відсутності або наявності спору про право є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

Частиною першою статті 39 КУзПб унормовано, що у підготовчому засіданні здійснюється перевірка господарським судом обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас, зазначена норма КУзПБ не встановлюють обов`язку саме кредитора доводити те, що боржник у справі про банкрутство не має можливості виконати майнові зобов`язання, строк яких настав.

Доведення обставин можливості виконати майнові зобов`язання, строк яких настав, покладено саме на боржника (частина третя статті 39 КУзПБ). Водночас, положеннями статті 39 КУзПБ на господарський суд покладено обов`язок перевіряти можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав.

Отже, на ініціюючого кредитора покладено обов`язок документально довести наявність грошового зобов`язання боржника перед таким кредитором та зазначити обставини його невиконання, в той час, як боржник наділений правом такі обставини або спростувати, або підтвердити.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, а також постанова Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).

Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог, без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Крім того такий підхід у справі про банкрутство порушує як права кредиторів, так і права боржника.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України. Такими критеріями є: відсутність у будь-якого доказу заздалегідь встановленої сили; кожен доказ має оцінюватися як окремо, так і у сукупності з метою встановлення їх вірогідності та взаємозв`язку.

Водночас суд не наділений на стадії розгляду заяви ініціюючого кредитора правом дослідження та оцінки укладених правочинів на предмет їх фіктивності або на предмет наявності обставин, які свідчать про те, що такі правочини є фраудаторними (фіктивними), оскільки положеннями КУзПБ прямо передбачено "інструменти" (див. статті 42, частину другу статті 61 КУзПБ тощо), які надають учасникам провадження у справі про банкрутство оскаржити такі правочини або притягти винних осіб до відповідальності за їх вчинення та мінімізувати негативний вплив як на окремих учасників провадження у справі про банкрутство, так і на таке провадження вцілому вже після його відкриття.

Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення можливості задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі. Разом з тим, надаючи оцінку заяві ініціюючого кредитора та поданим з такою заявою документам, суд повинен дотриматися балансу, який унеможливить підміну однієї процесуальної (процедурної) дії, передбаченої КУзПБ, іншою (наприклад, перевірку обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство у підготовчому засіданні процедурою розгляду заяви недійсності (фраудаторності) окремого правочину боржника).

Для відмови у відкритті провадження у справі положення частини шостої статті 39 КУзПБ визначають дві можливі підстави:

вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження;

вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/1005/23.

Законодавець визначив в якості підстави звернення особи (кредитора) до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство наявність заборгованості, тобто наявність порушення щодо виконання грошового зобов`язання.

Щодо моменту виникнення вимог (права вимоги) кредитора (ініціюючого кредитора в цьому випадку) до боржника в площині права неспроможності, слід виходити з того, що боржником є особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання (тобто грошові обов`язки), строк виконання яких настав. Таким чином, моментом виникнення вимоги кредитора як учасника відносин неспроможності, слід вважати саме дату настання строку виконання грошового обов`язку боржника, а не момент вчинення правочину, чи настання іншої підстави, з якої виникає відповідне право як таке.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2022 у справі № 910/10741/21.

З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника та інших учасників, ухваленню відповідного рішення суду (відкриття провадження у справі про банкрутство або відмова у відкритті) має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).

Водночас, правова категорія «спору про право», яку з`ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як в процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, а відтак відсутності можливості, на цій стадії судового провадження, встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника (висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).

З огляду на викладене, суд враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду щодо правозастосування статті 39 КУзПБ, згідно якої встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

При цьому наявність спору про право, згідно наведених вище правових висновків Верховного Суду, може бути виражена у двох формах:

(1) процесуальній (наявності позову, який поданий до ініціювання кредитором справи про банкрутство та предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги цього кредитора);

(2) матеріально-правовій (відсутність можливості встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника).

Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

За змістом КУзПБ кредитор(и), який(і) звернувся(лися) з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не мають більшого, порівняно з конкурсними кредиторами обсягу процесуальних повноважень, крім тих, які обумовлені самим фактом ініціювання процедури банкрутства. Відтак, вимоги щодо детальної перевірки підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення, також стосуються й вимог кредитора, який звернувся з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 908/1336/23.

Щодо поняття "спір про право" в розумінні частини шостої статті 39 КУзПБ суд звертається до правової позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21, згідно з якою спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків і неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може спостерігатися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Отже, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням, невизнанням або недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як в процесуальній формі - підтверджуватися судовими актами, так і в матеріально-правовій формі - підтверджуватися юридичними фактами (відповідна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/1922/20, від 24.11.2021 у справі № 902/560/20, від 20.07.2022 у справі № 904/6023/21, від 26.10.2022 у справі № 911/299/21).

Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище. Водночас, відсутність будь-яких заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, від 03.09.2020 у справі N 910/4658/20 та від 16.09.2020 у справі № 911/593/20, від 15.06.2021 у справі № 904/3074/20, від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20).

З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (подібний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20).

Звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов`язання боржником. У зв`язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду.

При цьому, на господарський суд покладається обов`язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.

Обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх та належних доказів існування та непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (висновок у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 910/862/22.

У постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/2503/20 висловлено правову позицію про те, що заперечення [обґрунтовані] боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема. у постановах від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21, від 22.02.2022 у справі № 922/3369/21.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2022 у справі № 910/10741/21.

Як вже було вказано вище, в заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство кредитор посилається на наявність у боржника заборгованості в розмірі 27 182 068,94 грн, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов`язань по своєчасній оплаті товару, поставленого згідно Договору поставки № Р137 від 28.03.2023, укладеного між сторонами (надалі - Договір).

За умовами Договору Постачальник (кредитор) в порядку та на умовах. Визначених в цьому Договорі, зобов`язався поставити (передати) у власність Покупцю (боржник) Товар - аміак рідкий технічний, а Покупець в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі зобов`язався прийняти та оплатити його.

Умови щодо найменування/асортименту, кількості. Вартості/ціни та оплати Товару, базису, строку та місця здійснення поставки Товару Сторони погоджують та зазначають у Специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору.

Орієнтовна загальна кількість Товару, що поставляється за цим Договором, складає 4 500 т.

Розрахунки за Товар за цим Договором здійснюються Покупцем на умовах та в строк, що визначені Сторонами у відповідній Специфікації (-ях), на підставі виставленого Рахунку-фактури, отриманого в рамках цього Договору.

Поставка Товару здійснюється партіями по 500 тон по кожній специфікації, на умовах попередньої оплати. Оплата першої партії, що поставляється за договором, здійснюється на протязі трьох робочих днів з дня підписання договору.

Сторонами були складені, підписані та скріплені печатками наступні Специфікації:

№ 1 від 28.03.2023, за якою поставка Товару становить 191 тон загальною вартістю 9 015 203,82 грн з ПДВ (47200,02 грн/т з ПДВ),

№ 2 від 04.04.2023, за якою поставка Товару становить 505 тон загальною вартістю 23 836 010,10 грн з ПДВ (47200,02 грн/т з ПДВ),

№ 3 від 10.04.2023, за якою поставка Товару становить 128 тон загальною вартістю 6 041 602,56 грн з ПДВ (47200,02 грн/т з ПДВ),

№ 4 від 11.04.2023, за якою поставка Товару становить 170,45 тон загальною вартістю 7 533 893,41 грн з ПДВ (44200,02 грн/т з ПДВ),

№ 5 від 19.04.2023, за якою поставка Товару становить 2755,31 тон загальною вартістю 121 784 757,11 грн з ПДВ (44200,02 грн/т з ПДВ),

№ 6 від 26.04.2023, за якою поставка Товару становить 246,89 тон загальною вартістю 11 258 184,00 грн з ПДВ (45600,00 грн/т з ПДВ).

В Специфікаціях Сторони передбачили, що розрахунки за Товар здійснюються Покупцем в розмірі 100% загальної вартості за кожну партію Товару за відповідною Специфікацією. Строк оплати першої партії Товару - впродовж трьох робочих днів з дня підписання договору.

На виконання умов Договору кредитор поставив боржникові Товар на загальну суму 179 035 882,82 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 175-199).

Боржник частково розрахувався з кредитором, сплативши 150 350 010,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями (а.с. 21-31); як наслідок - вартість неоплаченого товару становила 28 685 872,82 грн.

При цьому, кредитор вказує, що видатковою накладною № Р399 від 14.05.2023 боржник оплатив товар частково в сумі 1 006 816,62 грн; товар, поставлений згідно видаткових накладних № Р400 від 15.05.2023, № Р401 від 16.05.2023, № Р407 від 18.05.2023 та № Р408 від 19.05.2023, залишився з боку боржника не оплаченим.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитор звертався до Господарського суду Чернігівської області з позовом до боржника про стягнення 28 865 872,82 грн заборгованості по оплаті Товару, поставленого згідно Договору.

За результатами вирішення відповідного спору місцевим господарським судом 05.09.2023 ухвалено рішення про часткове задоволення позову та стягнення на користь кредитора, зокрема 28 685 872,82 грн боргу (справа № 927/994/23).

На примусове виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.09.2023 у справі № 927/994/23 був виданий виконавчий документ та відкрито виконавче провадження (постанова від 13.12.2023 про відкриття виконавчого провадження (ВП № 73593201)).

В межах виконавчого провадження № 73593201 приватним виконавцем було звернуто стягнення на грошові кошти боржника в загальній сумі 1 503 803,88 грн, а тому загальна вартість неоплаченого Товару становить 27 182 068,94 грн.

Однак, постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 вказане више рішення місцевого господарського суду від 05.09.2023 у справі № 927/994/23 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову кредитора до боржника про стягнення грошових коштів за Договором поставки № Р137 від 28.03.2023 відмовлено.

Дана обставина підтверджується копією вступної та резолютивної частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 у справі № 927/994/23.

На момент постановлення даної ухвали повний текст постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 у справі № 927/994/23 відсутній.

З урахуванням постанови суду апеляційної інстанції 04.06.2024 приватним виконавецем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним О.П. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 73593201).

З огляду на наявну прострочку по оплаті поставленого товару заявник на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України здійснив інфляційні нарахування в сумі 755 046,12 грн, нарахування трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 884 595,26 грн, а також визначив пеню в сумі 10 782 995,43 грн.

Боржник заперечує проти здійснення заявником відповідних нарахувань, оскільки на його думку неможливим є вчинення відповідних дій, зокрема, за відсутності визначеного сторонами строку виконання зобов`язання та чітко визначеної суми боргу, оскільки в кінцевому рахунку відсутня можливість перевірити правильність таких нарахувань.

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Як вже було вказано вище, Сторони визначили, що поставка Товару здійснюється партіями; оплата першої партії здійснюється на протязі трьох робочих днів з дня підписання Договору. Проте строк оплати інших партій поставленого Товару Сторонами ані у Договорі, ані у Специфікаціях до нього не передбачений; докази звернення заявника до боржника з вимогою оплатити всі партії поставленого Товару (що дало би змогу визначити строк (термін) виконання зобов`язання в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України) в матеріалах справи відсутні.

Наведене вище (з урахуванням позицій сторін) свідчить про існування спору про право, оскільки між товариствами існує неоднозначність у частині вирішення питань щодо суми зобов`язання, строку його виконання та правомірності здійснення заявником нарахувань в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що в провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа № 927/997/23 за позовм Приватного акціонерного товариства «УКРАГРО НПК» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» про стягнення 17 570 815,60 грн; позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди сільськогосподарської техніки № Р138 від 28.03.2023.

В межах справи № 927/997/23 Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» 27.09.2023 поданий зустрічний позов до Приватного акціонерного товариства «УКРАГРО НПК» про визнання недійсними Договору поставки № Р137 від 28.03.2023 та Договору оренди сільськогосподарської техніки № Р138 від 28.03.2023, укладених між сторонами.

З урахуванням поданої до суду 29.02.2024 заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» про зміну предмету зустрічного позову, предметом зустрічної позовної заяви є визнання недійсними Договору поставки № Р137 від 28.03.2023 та Договору оренди сільськогосподарської техніки № Р138 від 28.03.2023, що укладені між сторонами, та застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення з ПрАТ «УКРАГРО НПК» на користь СТОВ «Батьківщина» 70 513 986,30 грн суми сформованої переплати та 250 884 621,76 грн збитків.

На даний час розгляд справи № 927/997/23 триває, зокрема справа знаходиться на стадії підготовчого провадження.

Вказане вище свідчить про існування обгрунтованих заперечень боржника щодо вимог заявника у вигляді згаданого вище зустрічного позову, предметом якого є оспорення боржником правочину, на якому грунтуються вимоги кредитора, який подано до Господарського суду Чернігівської області до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство; під час вирішення такого спору у порядку позовного провадження підлягають з`ясуванню обставини щодо правомірності його укладення, наявності права кредитора на отримання грошових коштів та обов`язку боржника їх сплатити.

З огляду на відповідні висновки Верховного Суду, наведені вище обставини беззаперечно свідчать про наявність між сторонами спору про право в розумінні положень ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина».

Відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, встановлених цим Кодексом (ч. 7 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства).

Посилання боржника на зловживання з боку кредитора процесуальними правами шляхом подання безпідставної заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство суд відхиляє, виходячи з наступного:

відповідно до частин першої, другої статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Водночас, з метою захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, чинним законодавством передбачено право на звернення особи, цивільні права або інтереси якої порушені, до суду.

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту такого права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі "Каіч та інші проти Хорватії" зазначено, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав та інтересів, зокрема - через існування в національному законодавстві належних способів захисту та відновлення порушених прав.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004 зазначено, що інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України інтереси суспільства, держави чи "всіх співвітчизників" або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. При цьому, на запобігання зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів, спрямоване положення статті 4 Цивільного процесуального кодексу України: заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу.

Відповідно до положень частин першої - четвертої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Водночас, порушення зазначених меж може мати наслідком зобов`язання в судовому порядку припинення таких дій (зловживанням своїми правами), а також застосовувати наслідки, встановлені законом (частина шоста статті 13 ЦК України).

Системний аналіз статей 13, 15 ЦК України свідчить про те, що зловживанням своїми правами слід вважати такі дії особи, які здійснюються на шкоду цивільним правам і інтересам інших осіб. Саме з моменту порушення, невизнання або оспорювання цивільного права у особи виникають підстави для його захисту у судовому порядку. При цьому частиною шостою статті 13 передбачено не обов`язок суду припинити зловживання правами чи застосувати інші наслідки, встановлені законом (оскільки встановлення обставин зловживання правами передбачає відповідний порядок та послідовність процедурних та процесуальних дій), а саме право особи на звернення до суду, який за результатами розгляду судової справи має обов`язок прийняти рішення по суті розгляду такої заяви.

З огляду на зазначене, обираючи варіант добросовісної поведінки, учасники цивільних правовідносин (в тому числі й боржник) зобов`язані піклуватися про те, щоб їх юридично значимі вчинки були обґрунтованими; поведінка повинна відповідати критеріям розумності, що також передбачає виконання кожного зобов`язання, взятого на себе учасниками правовідносин, належним чином.

провадження у справі про банкрутство за своєю суттю є самостійним видом судового провадження, який характеризується особливим порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань банкрутства, суб`єктного складу учасників, способів захисту учасників справи про банкрутство, тривалістю судового провадження тощо.

Так, відповідно до преамбули Кодексу України з процедур банкрутства цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Процедура банкрутства щодо боржника переслідує не лише приватний, але й публічний інтерес.

Захист приватного інтересу полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.

Захист публічного інтересу, в свою чергу, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства (стаття 215 Господарського кодексу України, стаття 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення), а також недопущення доведення боржника до банкрутства (стаття 219 Кримінального кодексу України).

Зазначене зумовлене тим, що процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є пропорційне і якомога максимальне задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Водночас, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

Також слід враховувати, що провадження у справі про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Досягнення зазначених завдання та мети є можливим за умови гарантування:

1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів;

2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб;

3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Отже, у випадку відсутності належного виконання господарського грошового зобов`язання, у кредитора, окрім звернення до суду з позовом до боржника, також є право ініціювання щодо такого боржника процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства. Застосування таких процедур для задоволення своїх кредиторських вимог є можливим у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Крім того, слід зазначити, що положеннями статті 215 ГК України та статтею 16617 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про банкрутство. Разом з тим, така відповідальність передбачена для громадянина - засновника (учасника) або службової особи суб`єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб`єкта підприємницької діяльності. Водночас відповідальність ініціюючого кредитора за подання завідомо неправдивої заяви громадянина - засновника (учасника) або службової особи суб`єкта господарської про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, чинним законодавством не передбачено і така відповідальність настає лише у випадку, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

З огляду на зазначене, звернення кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, за наявності відповідних підстав, передбачених нормами КУзПБ, саме по собі не можна вважати порушенням прав або інтересів інших осіб (зокрема, кредиторів боржника у зобов`язальних відносинах), оскільки таке звернення по суті є реалізацією кредитором його права на судовий захист власних прав у випадку, коли таке право кредитора порушується внаслідок не належного виконання або не виконання взятих на себе боржником зобов`язань.

Положеннями КУзПБ встановлено не лише можливість ініціювати одним із кредиторів боржника провадження у справі про банкрутство, але й прямо визначено порядок захисту прав інших кредиторів і боржника, порядок розгляду майнових спорів, які виникають у інших осіб з боржником, підстави відмови та задоволення кредиторських вимог, підстави та наслідки прийняття судом окремих процесуальних та процедурних рішень в межах провадження у справі про банкрутство тощо.

Також процесуальний закон не пов`язує повернення заяви про відкриття провадження або відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство із наявністю чи відсутність позовного провадження, в якому сторонами спору є боржник та треті особи, а не боржник та ініціюючий кредитор.

У випадку, коли за наявності відкритого позовного провадження боржник або інший кредитор ініціює провадження у справі про банкрутство, суд, в контексті доводів одного із учасників справи або третьої особи-заявника про порушення їх прав та інтересів та позбавлення їх права на ефективний спосіб судового захисту, повинен встановити не лише факт наявності судових справ та хронологію їх відкриття, але також повинен враховувати процесуальні наслідки для кожного з учасників таких судових проваджень.

Тобто, враховуючи, що і позовне провадження про стягнення заборгованості і провадження у справі про банкрутство мають на меті погашення заборгованості боржника перед кредиторами, ініціювання розгляду таких справ саме по собі не може вважатися зловживанням правом, а суд повинен враховувати особливості, матеріальні та процесуальні наслідки розгляду таких справ не лише для окремого кредитора чи боржника, але і для всіх інших учасників цих проваджень.

Положення КУзПБ не передбачають як окрему підставу для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство - зловживання боржником або ініціюючим кредитором їх правом на відкриття відповідного провадження у справі.

Відповідні висновки місцевого господарського суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.03.2024 у справі № 911/1005/23.

Отже, звернення Приватного акціонерного товариства «УКРАГРО НПК» до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» не є порушенням прав або інтересів останнього; по своїй суті таке звернення є реалізацією кредитором його права на судовий захист власних прав і не є окремою підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Керуючись ст. 1, 39 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 233, 234, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (код 30875436).

Копії цієї ухвали надіслати кредитору - Приватному акціонерному товариству «УКРАГРО НПК» (19200, м. Жашків Жашківського району Черкаської області, вул. Промислова, 1 (info@urozhai.ua) (vd@urozhai.ua)) та боржнику - Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (17311, с. Калюжинці Прилуцького району Чернігівської області, вул. Незалежності, 51 (670106@ukr.net)).

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 01.07.2024.

Дата набрання ухвалою законної сили - 24.06.2024.

Суддя А.С.Сидоренко