Постанова

від 26.06.2024 по справі 480/6942/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 р.Справа № 480/6942/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Керівника Охтирської окружної прокуратури на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2024, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 11.04.24 по справі № 480/6942/22

за позовом Керівника Охтирської окружної прокуратури в інтересх держави в особі Відділу "Служба у справах дітей" Тростянецької міської ради

до Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі відділу "Служба у справах дітей" Тростянецької міської ради звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу освіти Тростянецької міської ради Сумської області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відділу освіти Тростянецької міської ради щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку таким випускникам навчальних закладів: 1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 3) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 4) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; 5) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; 6) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; 7) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; 8) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 9) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; 10) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; 11) ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; 12) ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; 13) ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_12 ; 14) ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_13 ; 15) ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_14 ; 16) ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; 17) ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_15 ; 18) ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; 19) ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_16 ; 20) ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_17 ; 21) ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_18 ; 22) ОСОБА_22 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 23) ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_19 ;

- зобов`язати відділ освіти Тростянецької міської ради нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідно віку 23 випускникам закладів освіти з числа дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9 , 10) ОСОБА_10 , 11) ОСОБА_11 , 12) ОСОБА_12 , 13) ОСОБА_13 , 14) ОСОБА_14 , 15) ОСОБА_15 , 16) ОСОБА_16 , 17) ОСОБА_17 , 18) ОСОБА_18 , 19) ОСОБА_19 , 20) ОСОБА_20 , 21) ОСОБА_21 , 22) ОСОБА_22 , 23) ОСОБА_23 .

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2023 ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 по справі № 480/6942/22 скасовано, а справу направлено до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 позовну заяву залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до Сумського окружного адміністративного суду для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді в особі відділу "Служба у справах дітей" Тростянецької міської ради Охтирська окружна прокуратура своїм листом № 52/2-261 Звих-22 від 07.10.2022 повідомила службу у справах дітей Тростянецької міської ради про наявність підстав та необхідність захисту інтересів осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в тому числі, про необхідність звернення з відповідним позовом до суду.

У своїй відповіді № 99/01-23 від 11.10.2022 служба у справах дітей Тростянецької міської ради зазначила, що до суду із позовом остання не зверталася та не заперечує проти вжиття Охтирською окружною прокуратурою заходів представницького характеру для усунення зазначеного порушення.

Враховуючи, що уповноважений орган до компетенції якого віднесені повноваження забезпечення належного захисту гарантованих державою прав дітей не звернувся до суду з відповідним позовом, а також на підставі неналежного захисту цих інтересів органом державної влади, керівник Охтирської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі відділу "Служба у справах дітей" Тростянецької міської ради звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, дійшов висновку, що прокурором не доведено наявність підстав для звернення до суду в інтересах держави з цим адміністративним позовом.

За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Частиною 3 статті 2 Закону № 1697-VII передбачено, що на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

У свою чергу, Розділом IV Закону № 1697-VII регламентовано повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, статтею 23 якого унормовано представництво інтересів громадянина або держави в суді, згідно із частиною першою якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Абзацами першим та другим частини другої статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший та другий частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII).

Згідно із частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Інтереси держави закріплюються як нормами Основного Закону, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Вразовуючи, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї з сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї з сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції від 31.03.2005).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив позицію, що «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Зокрема, у справі «Gregorio de Andrade v.Portugal» (№41537/02, 14.11.2006) ЄСПЛ відзначив, що держава несе відповідальність за дії або бездіяльність працівників прокуратури при виконанні ними службових обов`язків (п.38), а у справі «Бацаніна проти Росії» (№3932/02, 26.05.2009) вказав, що порушення справи за ініціативою прокурора не завжди ставить протилежну сторону у «завідомо невигідне становище». Залишається встановити, чи було дотримано у такій справі принцип «справедливої рівноваги» між сторонами, враховуючи участь прокурора у процесі (п.25).

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 02003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Крім того, відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Визначивши людину як найвищу соціальну цінність, Конституція України приєдналася до європейського і світового бачення цього питання, закріпила його загальнолюдське вирішення як обов`язкове для держави і для всіх інших учасників суспільних відносин.

Закріплені ст. 3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави.

Отже, державний інтерес, окрім іншого, полягає у забезпеченні прав і свобод людини.

Принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною, закріплений у формі загального положення, конкретизується в інших нормах Конституції України.

Зокрема, положеннями ст. 51 Конституції визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до ст. 52 Конституції України, покладається на державу.

Охорону дитинства в Україні визначено як стратегічний загальнонаціональний пріоритет Законом України «Про охорону дитинства».

Також, захист інтересів держави шляхом поновлення прав дітей зазначеної категорії беззаперечно становить суспільний інтерес, оскільки підриває авторитет держави у сфері соціального захисту та охорони дитинства щодо дітей однієї з найвразливіших категорії та такої, що потребують особливого захисту з боку держави, та вимагає судового захисту з метою дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності, та, як наслідок, реалізації державних гарантій у сфері охорони дитинства.

Колегія суддів зазначає, що зміст адміністративного позову спрямовується саме на захист державного інтересу, який полягає у захисті незахищеної категорії громадян - дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Аналіз положень ст. 53 КАС України, у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи сільських, селищних, міських рад крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження. Згідно із статтями 5, 8 Закону України «Про охорону дитинства» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері тощо.

Враховуючи наведене, реалізація державної політики у сфері забезпечення прав дитини є безпосереднім обов`язком органу місцевого самоврядування та його виконавчих органів.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскаржувана бездіяльність відповідача, як суб`єкта владних повноважень, щодо ненарахування та невиплати випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, гарантованої державою одноразової грошової допомоги, завдає шкоду інтересам держави у сфері охорони дитинства, а не окремо взятої дитини, так як порушує засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, і має на меті забезпечення належної реалізації органом місцевого самоврядування та його виконавчими органами своїх повноважень у сфері захисту прав дітей.

При цьому інтереси держави, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади у сфері охорона дитинства, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Діти, як члени громад, мають свої права як особлива група, право на життя, на освіту, на охорону здоров`я, на розвиток, на правосуддя, на батьківську турботу, на сім`ю, на захист з боку громади й держави тощо.

Захист інтересів держави шляхом поновлення прав дітей вказаної пільгової категорії беззаперечно становить суспільний інтерес та вимагає судового захисту з метою дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності та забезпеченні державного захисту прав дітей та, як наслідок, реалізації державних гарантій щодо охорони дитинства, як стратегічного загальнонаціонального пріоритету, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, та найкращих інтересів дитини.

Враховуючи те, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а., від 5 березня 2020 року у справі № 520/6826/19, від 11 серпня 2020 року у справі № 810/2903/18, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, оскільки спірні правовідносини у наведених вище справах, виникли у зв`язку з протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування щодо реалізації повноважень, покладених на нього Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та п. 3 «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 24.09.2008 №866, на служби у справах дітей покладається безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Служба у справах дітей бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів, зокрема стосовно соціального захисту дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа. У разі необхідності служба має право представляти інтереси дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності.

На території Тростянецької територіальної громади вказані повноваження здійснює служба у справах дітей виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області.

Відповідно до п.1.1 Положення служби у справах дітей Тростянецької міської ради, затвердженого рішенням Тростянецької міської ради 8 скликання від 09.07.2021 №786, Cлужба у справах дітей є виконавчим органом Тростянецької міської ради, утворюється Тростянецькою міською радою, підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові, секретарю міської ради, заступнику міського голови та керуючій справами (секретарю) виконавчого комітету Тростянецької міської ради, відповідно до розподілу обов`язків, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Згідно з п. 1.3 вказаного Положення, служба є юридичною особою публічного права, веде самостійний баланс, має право відкривати бюджетні реєстраційні рахунки в установах державної казначейської служби України, у межах своїх повноважень укладати від свого імені договори з юридичними і фізичними особами, мати майнові і немайнові права, нести зобов`язання, бути стороною в судах всіх інстанціях.

Відповідно до п.п. 3.1.22, 3.1.23 Положення, функціями служби, зокрема, є представництво у межах своєї компетенції переставляти прав дитини у суді. Здійснення інших функцій, які випливають з покладених на неї завдань відповідно до законодавства.

Колегія суддів зазначає, що керівником Охтирської окружної прокуратури Сумської області встановлено, що відділом "Служба у справах дітей" Тростянецької міської ради повноваження щодо захисту інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 здійснюються неналежним чином. Як наслідок, будь-які заходи, в тому числі в судовому порядку, в інтересах дітей про нарахування та виплату коштів одноразової допомога не вживались, що в свою чергу вказує на неналежний захист інтересів держави у цій сфері, а також порушення прав дітей.

Судовим розглядом встановлено, що з відповіді Служби вбачається, що служба у справах дітей, незважаючи на надані їй повноваження, не подавала позовну заяву до суду щодо поновлення прав випускників навчальних закладів із числа дітей, позбавлених батьківського піклування, на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

Колегія суддів звертає увагу, що до моменту та після отримання Службою інформації про порушення прав згаданих дітей на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 8 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", вказаним органом державної влади заходи щодо захисту їх прав, у т.ч. в судовому порядку не вживались та вживатись не будуть, що свідчить про порушення інтересів держави у сфері соціального захисту та охорони дитинства в частині забезпечення належного захисту гарантованих державою прав дітей, а також неналежний захист цих інтересів органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що обов`язок Служби щодо захисту інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є безумовним та не залежить від наявності звернень про не виплату грошової допомоги, а тому орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у даних спірних правовідносинах, є відділ "Служба у справах дітей" Тростянецької міської ради.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 по справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення, до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Адміністративний суд у даному випадку повинен брати до уваги, що відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпеченням найкращих інтересів дитини вважаються дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити, а охорона дитинства є системою саме державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що ініційований прокурором спір у цій справі повинен бути вирішений по суті і для цього необхідно перевірити питання правомірності/неправомірності не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги особам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перелічені в позові прокурора, а також питання дотримання/недотримання відповідачем вимог статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з викладених вище мотивів.

Згідно з ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З врахуванням наведених вище правових норм та встановлених фактичних обставин справи у їх сукупності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, тому оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Керівника Охтирської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 по справі № 480/6942/22 скасувати, справу №480/6942/22 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. СпаскінСудді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 01.07.2024 року