Постанова

від 28.06.2024 по справі 620/4976/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/4976/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Непочатих В.О.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного центру зайнятості на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського міського центру зайнятості, Чернігівського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Чернігівського міського центру зайнятості, Чернігівського обласного центру зайнятості (далі по тексту - відповідачі) в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Чернігівського міського центру зайнятості від 14.12.2022 № НТ221214 про припинення виплати допомоги по безробіттю, в частинні що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Чернігівський обласний центр зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю, за період з 28.11.2022 по 12.04.2023 (включно).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачем - Чернігівським обласним центром зайнятості подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.07.2022 року, через портал «Дія», ОСОБА_1 подала до Чернігівського міського центру зайнятості заяву про надання статусу безробітного та заяву про призначення виплати допомоги по безробіттю.

Наказом Чернігівського міського центру зайнятості від 08.07.2022 № НТ220708, на підставі ч. 1 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення», позивачці надано статус безробітної на загальних підставах, починаючи з 07.07.2022 (а.с.16).

Наказом Чернігівського міського центру зайнятості від 14.12.2022 року № НТ221214 позивачу припинено виплату допомоги по безробіттю, починаючи з 28.11.2022 року, у зв`язку з тим, що на дату набуття чинності Законом № 2622, строк виплати допомоги по безробіттю перевищував 90 календарних днів (витяг з наказу а.с. 16 на звороті)(далі по тексту - оскаржуваний наказ).

Вважаючи протиправним оскаржуваний наказ відповідач, позивачка звернулася з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ від 14.12.2022 № НТ221214 про припинення виплати допомоги по безробіттю, не врахував всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), оскільки позивачка, яка була особою передпенсійного віку, мала право на отримання допомоги по безробіттю до 12.04.2023 включно, у зв`язку з чим вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами в частині законності оскаржуваного рішення та строку звернення з даним позовом до суду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначаються Законом України 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини другої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статус безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус зареєстрованого безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам у день подання ними особистої заяви про надання статусу зареєстрованого безробітного до будь-якого обраного ними територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від наявності або відсутності у таких осіб задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування).

Пунктом 2 частини 1 статті 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні мають право, зокрема, на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (далі - Закон № 1533-ІІІ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 1533-ІП допомога по безробіттю є видом забезпечення за цим Законом.

За змістом частини 1 статті 22 Закону № 1533-ІІІ (в редакції станом на дату набуття позивачем статусу безробітного) право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 4 статті 22 Закону № 1533-ІІІ визначено, що загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», - 180 календарних днів.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з довідки Головного управляння Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 23.12.2022 року № 283, страховий стаж ОСОБА_1 становить - 31 рік 6 місяців 24 дні, дата виходу на пенсію - 60 років (а.с.17).

Таким чином, з урахуванням дати народження ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1, остання мала право вийти на пенсію ІНФОРМАЦІЯ_2 та, відповідно до норм чинного законодавства, була особою передпенсійного віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці» від 21.09.2022 № 2622-ІХ Розділ VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» доповнено пунктом 3-3.

Так, відповідно до абзацу 5-6 пункту 3-3 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №1533-ІІІ визначено наступне:

- тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 90 календарних днів. Безробітним, строк виплати допомоги по безробіттю яких на дату набрання чинності цим Законом перевищує 90 днів, виплата допомоги по безробіттю припиняється через 30 календарних днів з дня набрання чинності цим Законом;

- для осіб передпенсійного віку (за рік до досягнення відповідного віку та за наявності необхідного для призначення пенсії за віком страхового стажу, визначених частинами першою - четвертою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів.

Вказані зміни набули чинності 29.10.2022 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи сторін, зазначає, що враховуючи довідку Головного управляння Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 23.12.2022 року № 283, страховий стаж ОСОБА_1 становить - 31 рік 6 місяців 24 дні, а дата виходу на пенсію відбудеться у 60 років, тобто 13.04.2023.

Таким чином, після внесення змін згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування служби зайнятості, соціального страхування на випадок безробіття, сприяння продуктивній зайнятості населення, у тому числі молоді, та впровадження нових активних програм на ринку праці» від 21.09.2022 № 2622-ІХ, які набрали чинності 29.10.2022 року, позивачка, яка була особою передпенсійного віку, мала право на отримання допомоги по безробіттю до 12.04.2023 включно.

Отже, відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ від 14.12.2022 № НТ221214 про припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , не врахував всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку з чим вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню шляхом: визнання протиправним та скасування наказу Чернігівського міського центру зайнятості від 14.12.2022 № НТ221214 про припинення виплати допомоги по безробіттю, в частинні що стосується ОСОБА_1 та зобов`язання Чернігівського обласного центру зайнятості нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю, за період з 28.11.2022 по 12.04.2023 (включно).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного центру зайнятості - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 28.06.2024 року