Постанова

від 28.06.2024 по справі 373/1501/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 373/1501/22

номер провадження: 22-ц/824/539/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2023 року у складі судді Реви О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тік-13», третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості та моральної шкоди, та за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тік-13» про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Тік-13» (далі - ТОВ «Тік-13») про стягнення заборгованості та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що її спадкодавцю ОСОБА_3 належала земельна ділянка (пай), котру обробляв відповідач у процесі товарного сільськогосподарського виробництва. Після його смерті в 2015 році вона набула права на спадщину на його земельні ділянки (паї) в розмірі 1/3 частини. Тому ОСОБА_1 вважала, що ймовірно між ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки (паю), оскільки він отримував орендну плату. До моменту укладення договору оренди земельної ділянки між нею та відповідачем (з 2017 року по 2020 рік) орендна плата їй, як спадкоємцю, виплачена не була. Лише у 2016 році ОСОБА_4 , якого вона сприймає як власника чи уповноважену особу відповідача, виплатив їй готівкою суму орендної плати без оформлення будь-якого розрахункового документу.

Указувала, що у вересні 2016 року вона особисто передала бухгалтеру ТОВ «Тік-13» документи для оформлення договору оренди земельної ділянки (паю), але договору з нею до 10 грудня 2020 року так і не було укладено. Вона вважала, що договір між її спадкодавцем та відповідачем продовжує діяти і його умови розповсюджуються щодо неї.

З урахуванням наведеного та враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача: 16 250 грн 14 коп. заборгованості за договором оренди земельних ділянок, укладених між її спадкодавцем ОСОБА_3 та відповідачем, з урахуванням індексу інфляції та розміру пені (неустойки); 24 000 грн 00 коп. моральної шкоди; судові витрати, що складаються із суми судового збору в розмірі 1 984 грн 80 коп. та витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 800 грн 00 коп.

Також до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до ТОВ «Тік-13» про стягнення заборгованості.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, ОСОБА_3 належала земельна ділянка (пай), котру обробляв відповідач у процесі товарного сільськогосподарського виробництва. Після його смерті в 2015 році ОСОБА_2 , набув право на спадщину на його земельні ділянки (паї) в розмірі 1/3 частини. Робить припущення, що ймовірно між ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки (паю), оскільки він отримував орендну плату. До моменту укладення договору оренди земельної ділянки між нею та відповідачем (з 2017 по 2020 роки) орендна плата виплачена не була. Лише у 2016 році ОСОБА_4 , якого він сприймає як власника чи уповноважену особу відповідача, виплатив ОСОБА_1 готівкою суму орендної плати без оформлення будь-якого розрахункового документу.

26 вересня 2016 року його представник ОСОБА_1 передала бухгалтеру ТОВ «Тік-13» документи для оформлення договору оренди земельної ділянки (паю), але договору з ним до 26 грудня 2020 року так і не було укладено. Вважає, що відповідач без достатніх правової підстави користувався земельною ділянкою, як за життя спадкодавця так і після його смерті.

З огляду на наведене, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог: 6 985 грн 79 коп. заборгованості за договором оренди земельних ділянок, укладених між її спадкодавцем ОСОБА_3 та відповідачем, з урахуванням індексу інфляції та розміру пені (неустойки); судові витрати, що складаються із суми судового збору в розмірі 1073 грн 60 коп.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2023 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення про відмову у задоволенні вимог та ухвалити нове рішення, яким їх позови задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи рішення по суті вимог, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що предметом позовних вимог ОСОБА_2 було не стягнення коштів за договором оренди, а стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельної ділянкою.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відсутність письмового договору оренди між відповідачем та ОСОБА_3 дізнались лише 10 жовтня 2022 року з відзиву на позовну заяву.

Зазначають, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що з 2008 року по 2020 рік ним не використовуються земельні ділянки, при цьому судом не спростовано такі посилання відповідача.

08 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від ТОВ «Тік-13» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що належних доказів існування договору оренди землі між відповідачем та ОСОБА_3 , як спадкодавцем скаржників, що відповідає вимогам ст.16 Закону України «Про оренду землі», як підставу укладення договору оренди в суді не здобуто. Такого договору ніколи між сторонами не укладалось.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 53 503 грн 07 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що належних доказів існування договору оренди землі між відповідачем та ОСОБА_3 , як спадкодавцем позивача та третьої особи ОСОБА_2 , що відповідає вимогам ст. 16 Закону України «про оренду землі» як підставу укладення договору оренди в суді не здобуто.

Також суд першої інстанції вважав, що позовна вимога позивача про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог майнового характеру, а тому задоволенню не підлягає в зв`язку з відмовою судом у задоволенні такої вимоги.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із такими висновками суду з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належали земельні ділянки з кадастровими номерами 3223382000:02:006:0199, площею 1,69 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та 3223382000:02:002:0077, площею 0,68 га (ділянка № НОМЕР_2 ), розташовані в межах Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Зазначені обставини підтверджуються Державними актами на право власності на земельну ділянку від 23 серпня 2008 року (а.с.14-15, т.1).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 указані земельні ділянки успадкували його спадкоємці за заповітом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних долях - по 1/3 частині. Дана обставина підтверджується виданими на їх ім`я свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. Зокрема, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 26 лютого 2016 року (а.с.17-23, т.1).

26 вересня 2016 року бухгалтер ТОВ «Тік-13» ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 певні копії документів, що посвідчують її та ОСОБА_2 право на успадковані земельні ділянки, копію їх паспортів та ідентифікаційних номерів платників податків (а.с. 27, т.1).

30 жовтня 2020 року ОСОБА_1 від свого імені та на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 , звернулася до головного бухгалтера ТОВ «Тік-13» із вимогою про виплату орендної плати за 2017-2020 роки. До цієї вимоги додала копії вищевказаної розписки ОСОБА_5 , по дві копії Витягу з Державного земельного кадастру та Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок і державних актів про право власності на земельні ділянки.

Підставою для виплати позивачка зазначила договір оренди між ТОВ «Тік-13» та ОСОБА_3 , а також свідоцтво про право на спадщину.

10 грудня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 уклали із відповідачем договір оренди належних їм часток земельних ділянок з кадастровими номерами 3223382000:02:006:0199, площею 1,69 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та 3223382000:02:002:0077, площею 0,68 га (ділянка № НОМЕР_2 ), розташовані в межах Дівичківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (а.с. 28-29, т.1).

21 грудня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права були внесені відповідні записи про те, що вказана земельна ділянка перебуває у користуванні (оренді) ТОВ «Тік-13» строком на 20 років - до 10 грудня 2040 року (а.с.30-33, т.1).

26 грудня 2020 року позивачка звернулася до головного бухгалтера ФГ «АГРО-ГАРАНТ-2018» ОСОБА_5 з вимогою, на що отримала відповідь від ОСОБА_5 , датовану 03 грудня 2021 року. Із цієї відповіді вбачається, що ОСОБА_5 спростовує свою причетність до діяльності ФГ «АГРО-ГАРАНТ-2018». Стосовно діяльності ТОВ «Тік-13» вказує на те, що вона дійсно отримала від ОСОБА_1 певні копії, а не оригінали документів, що могли бути підставою для укладення договорів оренди. Однак, ні Витягу з Державного реєстру на право власності на земельну ділянку, ні Витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку позивачка не надала. Окрім того, із січня 2018 року вона не працює в ТОВ «Тік-13», зазначаючи про те, що виплатою грошей пайовикам займається ОСОБА_4 (а.с.35-36, т.1).

25 січня 2021 року позивачка знову звернулася із письмовою вимогою про виплату їй та ОСОБА_2 орендної плати за період 2017-2018 років на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (а.с.37, т.1).

13 лютого 2021 року звернення щодо видачі довідки про заборгованість по орендній платі за 2017-2020 роки було скероване позивачем на ім`я директора ТОВ «Тік-13» та головного бухгалтера цього товариства (а.с.38, т.1).

Не отримавши відповідь позивачка скористалася правовою допомогою адвоката, котрий в її інтересах в період з 14 травня 2021 року по 07 червня 2022 року скеровував адвокатські запити про надання певної інформації по суті спору.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказував, що до укладення письмового договору з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не користувались земельними ділянками 3223382000:02:006:0199 та 3223382000:02:002:0077.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржники вказували, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що з 2008 року по 2020 рік ним не використовуються земельні ділянки, при цьому судом не спростовано такі посилання відповідача.

Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.ст.76-79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справ, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Із довідки №4 від 19 січня 2023 року , що видана відповідачем вбачається, що договору оренди землі із ОСОБА_3 не було укладено, а тому орендна плата за період з 2017 по 2020 роки не нараховувалася та не виплачувалася (а.с.157, т.1).

Як вбачається з довідки Дівичківської сільської ради від 10 лютого 2023 року № 140/02-27 вбачається, що підтвердити документально час та факт оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3223382000:02:006:0199 та 3223382000:02:002:0077 ТОВ «Тік-13» сільська рада не може, однак зазначає, що вони перебували в оренді цього товариства.

З Поземельної книги на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223382000:02:006:0199 та 3223382000:02:002:0077 вбачається, що Поземельну книгу було відкрито 23 липня 2008 року.

Власником цих земельних ділянок був ОСОБА_3 на підставі державних актів ЯД 932221 та ЯД 932220 від 23 липня 2008 року.

12 лютого 2016 року було зареєстроване право власності на 1/3 частину цих земельних ділянок за ОСОБА_6 та 26 лютого 2016 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємцями.

Розділ 4 цієї Поземельної книги «Земельна ділянка. Оренда, суборенда» мають лише записи про те, що 16 грудня 2020 року було зареєстроване право оренди цих земельних ділянок за ТОВ «Тік-13».

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що указані обставини свідчать про те, що ТОВ «Тік-13» до 10 грудня 2020 року не використовувало земельні ділянки з кадастровими номерами 3223382000:02:006:0199 та 3223382000:02:002:0077.

Апеляційний суд не приймає до уваги посилання апеляційної скарги на покази свідка ОСОБА_5 , яка пояснила, що вона працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Тік-13» до січня 2018 року. Їй відомо, що до 2016 року ОСОБА_3 , як власнику земельної ділянки (паю), котрий передав її в оренду ТОВ «Тік-13», нараховувалася та виплачувалася орендна плата, а також сплачувалися відповідні податки. При цьому вказувала, що договору між ТОВ «Тік-13» та ОСОБА_3 чи позивачем не бачила. Вона мала у своєму розпорядженні лише список пайовиків.

Колегія суддів також не приймає до уваги покази вказаного вище свідка, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження її пояснень, зокрема, того, що за договором між товариством та ОСОБА_3 сплачувались податки. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не звертались із відповідними клопотаннями про витребування фінансових документів ТОВ «Тік-13» на підтвердження проведення відповідних нарахувань ОСОБА_3 .

Також, не підтверджують договірних зобов`язань та використання відповідачем зазначених земельних ділянок покази свідків: ОСОБА_8 , оскільки обставини їй відомі зі слів позивача; ОСОБА_7 , оскільки вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 2019 року; ОСОБА_4 оскільки останній не підтвердив того, що ТОВ «Тік -13» використовувало земельні ділянки.

Відповідно до вимог ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 792 ЦК України регламентує поняття договору найму земельної ділянки. Окрім того, глава 15 ЗК України містить норми щодо права оренди земельної ділянки.

Згідно із ч.4 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Єдиним належним доказом оренди земельної ділянки є договір оренди, укладений у передбаченій законом формі та зареєстрований у встановленому Законом України «Про оренду землі» порядку.

Однією з істотних умов договору оренди землі є в т.ч. і орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог третій особі ОСОБА_2 , суд першої інстанції не звернув увагу на те, що підставою позовних вимог було стягнення коштів за договором оренди на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України, а не стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельної ділянкою.

Тому рішення суду в цій частині не може бути залишене в силі та підлягає зміні в частині зміні правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Згідно зі ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частиною 2 ст.152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному ст. 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У відповідності до ч.1 ст.93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Предметом вимог ОСОБА_2 у цій справі є стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст.ст. 1212-1214 ЦК України).

Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеного неодноразово у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20), від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц(провадження № 61-6606св20), від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21 (провадження № 61-11290св22) від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21 (провадження № 61-6397св23). Судова практику у подібних правовідносин є сталою.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 792 ЦК України регламентує поняття договору найму земельної ділянки. Окрім того, глава 15 ЗК України містить норми щодо права оренди земельної ділянки.

Матеріали справи не містять та позивачами не надано доказів на підтвердження того, що до 10 грудня 2020 року ТОВ «Тік-13» використовувало земельні ділянки з кадастровими номерами 3223382000:02:006:0199 та 3223382000:02:002:0077, як за життя спадкодавця ОСОБА_3 , так і після його смерті, а відтак вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та недоведеними.

Тому відповідні твердження скаржників є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди з судовим рішенням і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову ОСОБА_1 , в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково вирішив позовні вимоги ОСОБА_2 , не застосувавши до даних правовідносин ст.1212 ЦК України з урахуванням предмета заявлених вимог, тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині заявлених позовних вимог ОСОБА_2 в силу ст.376 ЦПК України підлягає зміні, з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 18 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: