Постанова

від 02.07.2024 по справі 300/670/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02 липня 2024 року

справа № 300/670/20

адміністративне провадження № К/990/21804/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Ханової Р.Ф.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року (колегія у складі суддів: Ільчишин Н. В., Гуляк В. В., Коваль Р. Й.)

у справі №300/670/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі, скаржник у справі) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі, також третя особа, АТ «УкрСиббанк»), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 23 серпня 2019 року:

- №0018311306 (форма Р), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 103064,30 гривень, в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 82451,44 гривень та 20612,85 гривень за штрафними санкціями;

- №0018331306 (форма Р), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 8588,69 гривень, в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 6870,95 гривень та 1717,74 гривень за штрафними санкціями;

- №0018321306 (форма ПС), яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 170,00 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року відкрито провадження у цій справі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №343/739/20.

15 лютого 2022 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою поновив провадження у справі №300/670/20 обґрунтовуючи тим, що ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2021 року (набрало законної сили 19 березня 2021 року) у справі №343/739/20 залишено позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 14 березня 2022 року відмовив в задоволенні позову.

16 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2022 року.

Разом з апеляційною скаргою позивачем подано клопотання про поновлення строку на апеляційне провадження обґрунтоване тим, що на адресу позивача рішення суду першої інстанції не надходило. При цьому ОСОБА_1 звернув увагу на те, що вважав, що провадження у цій справі було зупинено, оскільки ухвалу про поновлення провадження у справі він не отримував, а про наявність спірного рішення дізнався 10 листопада 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, коли отримав від відповідача у справі листа з податковою вимогою від 09 листопада 2023 року.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року, визнано неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, апеляційну скаргу позивача залишено без руху та запропоновано ОСОБА_1 подати до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне провадження в якому вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою.

При цьому суд звернув увагу на те, що підстави наведенні позивачем у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про дотримання апелянтом вимог щодо строку на подання апеляційної скарги після значного пропуску строку.

31 січня 2024 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою відмовив у відкритті апеляційного провадження.

У поданій касаційній скарзі скаржник, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

При цьому в касаційній скарзі позивач наголошує на тому, що він був переконаний в тому, що провадження у цій справі зупинено, ні ухвалу про поновлення провадження у справі, ні рішення суду першої інстанції на адресу позивача не надходило. Рішення суду першої інстанції отримано позивачем тільки 01 лютого 2024 року.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За правилом пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Стаття 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Слід зазначити те, що при обмеженні, зокрема, апеляційного оскарження судового рішення порушується принцип справедливого та публічного суду, що суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Невиконання судом апеляційної інстанції своїх, законодавчо закріплених, обов`язкових повноважень щодо перегляду рішення суду першої інстанції, нівелює можливість у поновлені порушених прав та обмежує право доступу до суду (доступу до суду апеляційної інстанції), яке передбачено Конституцією України та Європейською Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.

Однак, Суд наголошує на тому, що у цій справі суд першої інстанції постановив ухвалу про поновлення провадження у справі через 11 місяців після виникнення підстав для поновлення провадження, незважаючи на те, що стаття 237 Кодексу адміністративного судочинства України надає можливість суду з власної ініціативи поновити провадження у справі.

Згідно з усталеною практикою, викладеною в рішеннях Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

В той же час такий обов`язок цікавитися провадженням у справі з розумним інтервалом є доцільним у випадку дотримання судом норм процесуального законодавства, зокрема в частині дотримання строків розгляду справи (або незначного його порушення).

Затримка в поновлення провадження у справі у понад 11 місяців після виникнення підстав для поновлення провадження у справі не може нести наслідки для позивача, які проявилися у зв`язку з відсутністю прояву зацікавленості сторони у розгляді справи.

Більш того, будучи впевненим, що провадження у справі зупинено, позивач не отримав рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду, яким вирішено спір по суті, що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на вказане, висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для відмови позивачу у апеляційному оскарженні рішення суду першої інстанції не можна вважати таким, що прийнятий із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.

На переконання Суду, в ситуації, що склалася, суд апеляційної інстанції задля забезпечення учаснику справи доступу до правосуддя повинен був урахувати ситуацію, яка склалася, а саме той факт, що поновлення провадження у справі відбулося через 11 місяців після виникнення підстав для поновлення провадження, а також не отримання позивачем рішення суду першої інстанції навіть на момент відмови у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції не надав відповідної та належної оцінки доводам відповідача у справі щодо наявності (чи відсутності) підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі №300/670/20 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк