Постанова

від 24.06.2024 по справі 489/3138/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.06.24

22-ц/812/833/24

Провадження № 22-ц/812/833/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 червня 2024 року м. Миколаїв

справа № 489/3138/21

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Ковальським Є.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Морське агентство «ІСМА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 01квітня 2024 року під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., дата складання повного тексту судового рішення не зазначена,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Морське агентство «ІСМА» (далі - ТОВ МА «ІСМА») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позивач зазначав, що 02квітня 2018року міжТОВ «МА«ІСМА» та ОСОБА_1 було укладеноДоговір позики№ 5про безвідсотковуповоротну споживчупозику урозмірі 382700грн.Позивачем нарахунок ОСОБА_1 було зараховано382700грн.04квітня 2018року міжТОВ СП«АПС» лтдта ОСОБА_1 був укладенийДоговір поставки№ 18/04-04/2про придбанняобладнання длясонячної електростанціїта підписанаспецифікація №1до вказаногодоговору пропоставку прийняттята оплатиобладнання длясонячної електростанції.11жовтня 2018року міжТОВ «МА«ІСМА» та ОСОБА_1 був укладенийдоговір провнесення змін№ 1до договорупозики №5від 02квітня 2018року провикладення договоруу новійредакції. Відповідно умов договору позикодавець передає позичальникові безпроцентну позику на суму 382 700 грн. для придбання обладнання для сонячної електростанції, яка буде встановлена за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з п. 2.2. договору від 11.10.2018 р. повернення зазначеної в даному договорі суми позики відбувається в наступному порядку: до 03 числа (включно) кожного місяця починаючи з квітня 2018 р. та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 03 жовтня 2021 року, на умовах, визначеним цим Договором. Згідно з п. 3.2. Договору у разі неналежного виконання Позичальником умов договору, а саме не сплата сум позики позикодавець має право звернення до Позичальника з листом (вимогою) про дострокове повернення позики та сплати штрафу у розмірі 10% від залишку суми позики. Відповідно до п. 3.3. Договору при отриманні листа ( вимоги) про дострокове повернення позики від позикодавця, позичальник зобов`язаний протягом 30 днів повернути залишок суми позики.

11 жовтня 2018 року між ТОВ «МА «ІСМА» та ОСОБА_1 був укладений договір застави обладнання сонячної електростанції та договір про внесення змін №1 до договору застави відповідно до п. 5 Договору предметом застави є обладнання сонячної електростанції згідно специфікації № 1 до договору поставки від 04.04.2018.

Як вказав позивач, за період з 03 квітня 2018 року по 03 квітня 2021 року ОСОБА_1 повернуто 1000 грн. позики шляхом утримання вказаної суми з його заробітної плати на підставі його заяви. У зв`язку з недотриманням ОСОБА_1 умов договорущодо сплатищомісячних сумна поверненняпозики ТОВ «МА «ІСМА» відповідачу був надісланий лист вимога про дострокове погашення суми позики та сплату штрафної санкції, на що 30 квітня 2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь, в якій він зазначив, що з 11 вересня 1998 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2020 року. За адресою АДРЕСА_1 з 2019 року він не проживає, а проживає колишня дружина, яка безпосередньо і користу ється сонячною електростанцією, у зв`язку з чим вважає, що він не повинен повертати позику, взяту для придбання цієї сонячної електростанції.

Посилаючись на викладене, ТОВ «МА «ІСМА» просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму позики у розмірі 381700 грн та штраф у розмірі 38170 грн.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позову в частині позовних вимог, які стосуються саме неї, посилаючись на те, що їй не було відомо про те, що під час шлюбу ОСОБА_1 отримував позику на придбання обладнання сонячної електростанції. Також зазначала, що позивачем не надано доказів того, що сонячна електростанція, обладнання якої придбано ОСОБА_1 за кошти, отримані ним в позику, дійсно станом на сьогоднішній день встановлена за адресою: АДРЕСА_1 і того, що вона нею користується. У зв`язку з чим, вважає, що вона є неналежним відповідачем у даній справі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 квітня 2024 року позов задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «МА «ІСМА» заборгованість за договорами позики № 5 від 02 квітня 2018 року у розмірі 381700 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 38170 грн. 00 коп., всього 419870 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «МА «ІСМА» судовий збір у розмірі 6298 грн 05 коп., з кожного по 3149 грн 02 коп.

Рішення мотивовано тим, що у справі № 489/3243/19 рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.02.2023 встановлено, що обладнання сонячної електростанції було придбане ОСОБА_1 у період шлюбних відносин з ОСОБА_2 та встановлено за адресою спільного їх проживання ( АДРЕСА_1 ), де після фактичного припинення шлюбних відносин проживає лише ОСОБА_2 , та вказане обладнання є спільною сумісною власністю подружжя, частки сторін в якому є рівними. За такого, встановивши, що ОСОБА_1 не виконано зобов`язання за договором позики № 5 від 02.04.2018 щодо повернення взятих у борг коштів, суд першої інстанції вважав, що позивач правомірно ставить вимогу про солідарне стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , враховуючі що позика бралась на майно, яке є спільним майном подружжя.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт зазначала, що до подання ТОВ «МА «ІСМА» позовної заяви вона не знала про те, що її чоловік брав позику на велику суму. Звертає увагу, що при укладенні договору застави цінного майна була відсутня її письмова згода, як це передбачено ст. 578 ЦК України та ч. 1 ст. 65 СК України, матеріали справи не містять жодних доказів того, що вона виконувала обов`язки з погашення заборгованості за позикою чи користувалась позиченими коштами. Також апелянт вказувала, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що договір позики був укладений в інтересах сім`ї, а грошові кошти, одержані за договором, були використані саме на придбання обладнання для сонячної електростанції. Як вказала ОСОБА_2 , обладнання для сонячної електростанції купувалося за власні кошти сім`ї, які вони з ОСОБА_1 заробили шляхом трудової та підприємницької діяльності на протязі сімейного життя. Суд першої інстанції не з`ясував важливі обставини справи, зокрема, що на момент укладання договору позики була відсутня мета видачі позики у вигляді купівлі обладнання для сонячної станції, а мета була внесена у договір позики через пів року після видачі позики шляхом укладення додаткової угоди, коли за твердженням позивача грошові кошти одержані у позику вже були начебто використані. На думку апелянта, такі дії ОСОБА_1 почав вчиняти в зв`язку з погіршення сімейних відносин з нею та вказані дії були спрямовані виключно на те, щоб після розірвання шлюбу та поділу спільного майна подружжя забрати через ТОВ «МА «ІСМА»,співзасновником якоговін є, частину обладнання для сонячної електростанції. Крім того вважає необґрунтованим рішення щодо стягнення в солідарному порядку боргу з відповідачів, оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва у справі № 489/3243/19 право власності на частку цього майна визнано за ОСОБА_1 , а щодо неї не прийнято жодного рішення щодо цього майна.

В судовому засіданні у суді першої інстанції ОСОБА_2 та її представники адвокати Дічко В.С. і ОСОБА_3 підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги.

Представник ТОВ «МА «ІСМА» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

ОСОБА_4 вважав апеляційну скаргу безпідставною і просив відмовити у її задоволенні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Судом встановлено, що 02квітня 2018року між ТОВ «МА «ІСМА» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 5, відповідно до якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову поворотну споживчу позику на ремонт будівлі у розмірі 382 700,00 грн., а позичальник зобов`язаний повернути позику позикодавцю в повному обсязі строком до 01.04.2068 (п.п. 1.1, 2.1, 4.1 Договору позики № 5) (а.с. 13).

Відповідно до п. 2.2 цього Договору позика є поворотною та безвідсотковою.

Пунктом 6.1 Договору позики встановлено, що при простроченні повернення позики чи її частини у терміни, обумовлені в п. 4.1 даного договору, позичальник сплачує штраф у розмірі 10 % від неповерненої суми позики.

Згідно платіжному дорученню № 89 від 03 квітня 2018 року ТОВ «МА «ІСМА» виконало своїзобов`язання заДоговором позикиналежним чином, перерахувавши ОСОБА_1 поворотну споживчу позику в розмірі 382700 грн. (а.с. 21)

04 квітня 2018 року між ТОВ СП «АПС» лтд та ОСОБА_1 укладено Договір поставки № 18/04-04/2, відповідно до якого продавець зобов`язується поставити й передати у власність покупцеві обладнання, комплектуючі та запасні частини до даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного Договору. Згідно специфікації № 1 до вказаного договору продавець зобов`язаний поставити, а покупець прийняти і оплатити наступний товар: сонячний фотоелектричний модуль Longi Solar LR6-72-345 w у кількості 51 шт.; Fronius Symo 15/0-3-M (15 квт. 3 фази/2трека) у кількості 1 шт.; електролічильник багатофункціональний Itron ACE-6000 (5/100 А) кл. 1 у кількості 1 шт.; модем Sparklet PS 485 у кількості 1 шт., загальною вартістю 382691 грн 30 коп. (а.с. 22-24).

Згідно видаткової накладної № РН-026 від 08 жовтня 2018 року вищевказане обладнання ТОВ СП «АПС» було поставлено (а.с. 25).

11 жовтня 2018 року між ТОВ «МА «ІСМА» та ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін № 1 до договору позики № 5 від 02 квітня 2018 року, відповідно до якого згідно нової редакції договору позикодавець передає позичальникові безпроцентну позику на суму 382 700,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в обумовлений строк для придбання обладнання для сонячної електростанції, яка буде встановлена за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).

Відповідно до п. 2.2 Договору про внесення змін № 1, повернення зазначеної в даному договорі суми позики відбувається у наступному порядку: до 03 числа (включно) кожного місяця починаючи з квітня 2018 року та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 03 жовтня 2021 року.

Розділом 3 Договору про внесення змін № 1, встановлено, що у випадку неповернення зазначеної в п. 2.2 суми позики в зазначений у п. 2.2 строк, позичальник сплачує штраф у розмірі 10 % від залишку суми позики. У разі неналежного виконання позичальником умов договору, а саме несплата сум позики позикодавець має право на звернення до позичальника з листом (вимогою) про дострокове повернення позики та сплати штрафу у розмірі 10 % від залишку суми позики.

11жовтня 2018року міжТОВ «МА«ІСМА» та ОСОБА_1 укладено Договір застави обладнання сонячної електростанції та Договір про внесення змін № 1 до цього Договору застави, відповідно до яких даним договором забезпечується виконання зобов`язань заставодавця перед заставодержателем за договором позики № 5 від 02.04.2018, укладеним між ТОВ «МА «Ісма» та ОСОБА_1 зі всіма додатковими угодами, змінами і доповненнями до нього, а саме: повернення позики у розмірі 382700,00 грн. для придбання обладнання для сонячної електростанції, яка буде встановлена за адресою: АДРЕСА_1 , в строк до 03.10.2021. Предметом застави є обладнання сонячної електростанції згідно специфікації № 1 до Договору поставки від 04.04.2018 (а.с. 16-20).

Судом також встановлено, що за період з 03.04.2018 по 03.04.2021 ОСОБА_1 повернуто 1000 грн. позики шляхом утримання вказаної суми з його заробітної плати на підставі його заяви.

05 квітня 2021 року за вих. № 6 ТОВ «МА «Ісма» на адресу ОСОБА_1 надіслано Листа вимогу, відповідно до якого просить повернути суму залишку позики у розмірі 381700,00 грн. та самостійно сплатити штраф у розмірі 10 %, що складає 38170,00 грн. (а.с. 26).

30 квітня 2021 року ОСОБА_1 надіслав на адресу ТОВ «МА «Ісма» відповідь на лист вимогу, відповідно до якого він визнає наявність сум заборгованості по договору позики № 5 зі змінами від 11.10.2018 про безвідсоткову поворотну споживчу позику у розмірі 382700,00 грн. Вказує, зокрема, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 11.09.1998 по 30.08.2020, з 2019 року фактично за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2 та безпосередньо сама користується сонячною електростанцією. У зв`язку з тим, що він не користується сонячною електростанцією, фактично вважає, що він не повинен сплачувати за позикою, взятою для придбання цієї сонячної електростанції (а.с. 27).

Той факт, що отримана у ТОВ «МА «Ісма» позика погашена лише частково у розмірі 1000 грн. сторонами визнавався.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність позивачем факту наявності заборгованості за договором позики № 5 від 02 квітня 2018 року у розмірі 381700 грн. 00 коп. та наявності підстав для його стягнення разом зі штрафом у розмірі 38170 грн. 00 коп., який був обумовлений вказаним договором у випадку прострочення позичальником повернення позики.

Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що одержані за цим договором позики кошти були використані в інтересах сім`ї на придбання спільного майна подружжя, а тому вірно вважав, що позивач правомірно ставить вимогу про солідарне стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.02.2023 року, ухваленим у справі № 489/3243/19, залишеним беззмін постановоюМиколаївського апеляційногосуду від20грудня 2023року, було встановлено, що обладнання сонячної електростанції було придбане ОСОБА_1 у період шлюбних відносин з ОСОБА_2 та встановлено за адресою спільного їх проживання ( АДРЕСА_1 ), де після фактичного припинення шлюбних відносин проживає лише ОСОБА_2 , та вказане обладнання є спільною сумісною власністю подружжя, частки сторін в якому є рівними.

За такихобставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до вищевикладених вимог закону та встановлених обставин справи наявні підстави для задоволення позову.

Щодо тверджень апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона не знала, що її чоловік брав позику на велику суму та письмову згоду на укладання договору позики вона не давала, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частин першої - третьої статті 65СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Положення цієї статті визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо.

Приписи статті 65СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20.

Схожий за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18, від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року у справі № 133/2718/18.

Також не заслуговують на увагу посилання апелянта на недоведеність того, що договір позики був укладений в інтересах сім`ї, а грошові кошти, одержані за договором, були використані саме на придбання обладнання для сонячної електростанції.

Так, факт придбання обладнання для сонячної електростанції саме на позичені у ТОВ «МА «Ісма» коштів підтверджується тим, що договір поставки обладнання з ТОВ СП «АПС» був укладений на наступний день після отримання ОСОБА_1 коштів за договором позики, вартість поставленого обладнання відповідає сумі позики, та відповідно до листа ТОВ СП «АПС» від 18.06.2024 року № 2024-06/18 ОСОБА_1 04 квітня 20024 року перерахував ним через відділення банку 382691,3 грн (а.с. 206).

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачкою не надано.

Той факт, що у первісній редакції договору позики метою отримання позики було зазначено ремонт будинку, а на момент поставки обладнання для сонячної електростанції було внесено зміни до договору позики та зазначено, що вона надається саме на придбання обладнання, яке згодом було встановлено у будинку сторін, - не впливає на правильність висновків суду щодо доведеності позовних вимог, а тому ці доводи апеляційної скарги колегія судді також відхиляє.

Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

З огляду на результати апеляційного перегляду справи відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_2 судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районногосуду м.Миколаєва від 01квітня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 02 липня 2024 року