Рішення
від 20.06.2024 по справі 922/264/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2024м. ХарківСправа № 922/264/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківська окружна прокуратура в інтересах держави, в особі Харківської обласної військової адміністрації, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс" , Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод", Харківської районної військової адміністрації Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Люботинської міської ради Харківської області про усунення перешкод у користуванні розпорядженні землями історико-культурного призначення за участю представників:

прокурора - Дар`я КАДАЦЬКА (до перерви), після перерви - Людмила КЛЕЙН,

позивача - Маріанна БРИНЧАК (до перерви), після перерви - не з`явився,

відповідача (ТОВ "Контакт плюс") - не з`явився,

відповідача (ТОВ "Харківський кінний завод") - Олена РЯЗАНЦЕВА, Євген

ІВАНЕНКО,

відповідача (ХРВА Харківської області) - не з`явився,

відповідача (Люботинська міська рада Харківської області) - Олена КОНДРАТЕНКО

(до перерви), після перерви - не з`явився,

відповідача (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) - Антон ЧЕРНЯВСЬКИЙ,

3-тя особа - Маріанна БРИНЧАК (до перерви), після перерви - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Харківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації звернулась до суду з позовом до ТОВ "Контакт плюс", ТОВ "Харківський кінний завод", Харківської районної військової адміністрації Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Люботинської міської ради Харківської області про усунення перешкод Харківській обласній військовій (державній) адміністрації у користуванні і розпорядженні землями державної власності історико-культурного призначення, а саме просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №32-Г в частині передання у комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ: 04058717) земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

2) зобов`язати Люботинську міську раду Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717), ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956);

3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.04.2004 укладений між Харківською районною державною адміністрацією (код ЄДРПОУ: 04058775) та ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) яким передано в оренду ТОВ "Контакт плюс" земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 09.04.2004 за номером 204;

4) визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 26.11.2004 укладений між ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) яким передано в суборенду ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 26.11.2004 за номером 208;

5) визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 №14 "Про надання земельної ділянки ТОВ "Контакт плюс";

6) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності комунальної власності Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717) на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

7) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.

Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів.

Ухвалою від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/264/24 за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання у справі №922/264/24 було закрито протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 23.05.2024 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Прокурор в судовому засіданні 20.06.2024 підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Представник позивача та третьої особи до перерви підтримав позов у повному обсязі, після перерви в судове засідання 20.06.2024 не з`явився. Представник відповідача (ТОВ "Контакт плюс") в судове засідання 20.06.2024 не з`явився. Представник відповідача (ТОВ "Харківський кінний завод") в судовому засіданні 20.06.2024 проти позову заперечував повністю. Представник відповідача (ХРВА Харківської області) в судове засідання 20.06.2024 не з`явився. Представник відповідача (Люботинська міська рада Харківської області) до оголошення перерви в судовому засіданні проти позову заперечував повністю, в судове засідання 20.06.2024 після перерви не з`явився. Представник відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/о) в судовому засіданні 20.06.2024 проти позову заперечував повністю.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

В позові прокурор вказує, що вивченням встановлено, що розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 №14 затверджено технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки і оформленню документів, що посвідчують право користування землею, товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс" для ведення підсобного господарства на території Люботинської міської ради Харківського району.

На підставі вказаного розпорядження між Харківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Контакт плюс" укладено договір оренди земельної ділянки від 09.04.2004, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" за номером 204, яким передано у користування ТОВ "Контакт плюс" на умовах оренди земельну ділянку державної власності з кад.№6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га на території Люботинської міської ради Харківського району за межами населених пунктів строком на 25 років для ведення підсобного господарства.

В подальшому між ТОВ "Харківський кінний завод" та ТОВ "Контакт плюс" укладено договір суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" за номером 208, яким передано у користування ТОВ "Харківський кінний завод" на умовах суборенди земельну ділянку державної власності з кад. №6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га строком до 09.04.2029 для ведення підсобного господарства.

З 01 січня 2013 року відповідно до вимог пункту 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245- VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та положень ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2013) повноваження розпорядника земельної ділянки державної власності з кад.№6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га набуло Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до статей 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", наказу Держгеокадастру від 17.11.2020 № 485 "Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності" наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №32-Г земельну ділянку з кад.№6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га передано з державної у комунальну власність Люботинської міської ради.

21.01.2021 відомості про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кад.№6311200000:34:001:0001 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 за №61 взято на державний облік об`єкт культурної спадщини пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" (городище "Люботинське") та присвоєно охоронний номер 1348.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 23.01.1984 за №33 щодо вказаного городища встановлено охоронну зону по всій площі городища "Шеєрманівське" та на відстані 50 метрів від збережених валів та рвів городища.

В подальшому наказом міністра культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 №2088 пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення присвоєно охоронний номер 4929-Ха.

Вивченням даних Національної кадастрової системи Держгеокадастру та облікової документації на пам`ятку археології встановлено, що городище "Шеєрманівське" розташоване в межах земельної ділянки з кад.№6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га.

Як вказує прокурор, власник земельної ділянки, яка входить у межі пам`ятки археології, яким у цій справі є Держава Україна в особі Харківської обласної військової адміністрації, вправі вимагати усунення порушення, зокрема, шляхом заявлення негаторного позову про зобов`язання повернути таку ділянку.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г Харківська окружна прокуратура зазначила, що якщо рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання незаконними яких заявлено у негаторному позові стосуються останнього набувача обмежено оборотоздатної земельної ділянки, то в такому випадку, визнання незаконним та скасування такого рішення призводить відновлення порушеного права титульного власника.

Видавши спірний наказ Головне управління Держгеокадастру у Харківській області порушило права держави в особі Харківської обласної державної адміністрації на розпорядження землями історико-культурного призначення із розташованою на них пам`яткою археології, які є землями з особливим статусом та перебувають під посиленою правовою охороною держави.

Отже, враховуючи, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г Люботинська міська рада є останнім та єдиним набувачем спірної земельної ділянки з кад. №6311200000:34:001:0001, то, на переконання прокурора, позовна вимога про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу в частині передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

Спірна земельна ділянка зареєстрована на праві комунальної власності за Люботинською міською радою, проте згідно обмежень встановлених законодавством вона не може перебувати у комунальній власності із виникненням титульного власника та титульного володільця, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки, підлягають захисту шляхом пред`явлення негаторного позову про зобов`язання Люботинської міської ради, ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод" повернути земельну ділянку з кад.№6311200000:34:001:0001 Державі Україна (титульному власнику) в особі Харківської обласної військової адміністрації.

Як вказує прокурор, відповідно до листа Департаменту культури та туризму Харківської ОДА від 12.12.2023 №05-25/2129 відомості про будь-які погодження питання щодо надання в оренду земельної ділянки кад.№6311200000:34:001:0001 в Департаменті відсутні.

Прокурор стверджує про те, що оскільки станом на день укладення спірних договорів земельна ділянка з кад.№6311200000:34:001:0001 належала до земель історико-культурного призначення, то надання її в користування для здійснення сільськогосподарського виробництва є порушенням вищевказаних вимог законодавства щодо охорони та збереження об`єктів культурної спадщини та є підставою для визнання недійсними договору оренди від 09.04.2004 та договору суборенди від 26.11.2004 відповідно до ст. 21, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 21 Земельного кодексу України.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права комунальної власності та державної реєстрації земельної ділянки прокурор зазначає, що факт існування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кад.№ 6311200000:34:001:0001 за відсутності документів, які підтверджують існування у Люботинської міської ради відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, яке не виникло та не існує.

На переконання прокурора, обраний спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації прав є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Прокурор зазначає, що пам`ятка археології - городище "Шеєрманівське" займає лише частину земельної ділянки з кад.№6311200000:34:001:0001, більша частина якої не зайнята об`єктами культурної спадщини та відповідно пункту 24 розділу X Земельного кодексу України може бути набута у комунальну власність. Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки. При цьому, скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав на неї є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки. У даному випадку скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування, як об`єкту цивільних справ, який було сформовано незаконно з огляду на неправомірне включення до її складу земель історико - культурного призначення як земель сільськогосподарського призначення. Припинення існування такого об`єкту цивільних прав надасть позивачу безперешкодну можливість оформити як новий об`єкт цивільних прав земельну ділянку у межах пам`ятки археології, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду про визнання права власності на земельну ділянку.

За твердженнями прокурора, вказаний спосіб захисту дозволить позивачу вільно володіти, розпоряджатися та користуватися землями державного історико-культурного призначення Водночас, часткове повернення земельних ділянок є неможливим, оскільки земельна ділянка є цілісним об`єктом нерухомого майна незалежно від того, повністю чи частина її розташована з порушенням вимог законодавства (постанова Верховного суду від 16.06.2021 у справі №680/721/18).

Як вказує прокурор, забезпечення відновлення порушених інтересів держави в особі Харківської обласної Державної адміністрації з урахування законних інтересів територіальної громади Люботинської міської ради, необхідним вбачається заявлення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельною ділянкою з кад.№6311200000:34:001:0001 в Державному земельному кадастрі та припинення всіх речових прав щодо неї. Крім того, враховуючи, що відповідно до положень частини 10 статті 24 вказаного Закону "Про Державний земельний кадастр" скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації.

Як зазначено прокурором, розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 №14 стало підставою для незаконного формування земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а тому розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 №14 підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

На думку прокурора, умовою належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст. ст. 53, 54 ЗК України, ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме пам`ятки археології місцевого значення городище "Шеєрманівське", що підтверджується інформацією уповноваженого органу у сфері охорони культурної спадщини, паспортом та обліковою карткою пам`ятки з відповідними графічними матеріалами та іншими доказами.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, на переконання прокурора, земельна ділянка з кад. №6311200000:34:001:0001 не могла бути передана у комунальну власність Люботинській міській раді та підлягає поверненню державі в особі Харківської обласної військової адміністрації.

Також 20.06.2024 р. представником Харківської окружної прокуратури були надані письмові пояснення щодо нормативно-правового регулювання та судової практики Верховного Суду у справах щодо охорони земель історико-культурного призначення, в яких було зазначено, що законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 914/582/17.

Як зазначив представник прокуратури в своїх поясненнях, існує стала практика Верховного Суду у подібних правовідносинах про те, що правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проекту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається фактом знаходження на ній пам`ятки.

При цьому, неприведення міською радою цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у п. 42 постанови від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Аналогічну правову позицію, щодо встановлення особливого правового статусу земельних ділянок вказаної категорії висловив Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20, зазначивши, що невстановлення межі історико-культурного зонування пам`ятки не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не належить до земель історико-культурного значення. Суд першої інстанцій встановив, що пам`ятка археологіі паспортизована, внесена до списків нововиявлених пам`ятників археологіі, про що складено облікову картку Міністерством культури України з відповідним схематичним планом. Отже, факт існування і позначення пам`ятки археології та віднесення цієії територіії до земель історико-культурного призначення є доведеним (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №751/1776/17).

У постанові від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц Верховний Суд зауважив, що невключення відомостей до Державного земельного кадастру про належність конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, про обмеження у використанні земельної ділянки саме для такої категорії земель не є підставою для не віднесення спірної земельної ділянки до такої категорії та призначення за наявності відомостей у уповноваженого органу охорони культурної спадщини про розташування на спірній ділянці пам`ятки та/або потрапляння ділянки в охоронну зону відповідної пам`ятки.

Подібних висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 05.10.2022 у справі № 557/303/21.

При встановленні підстав для віднесення конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення суди мають враховувати, у тому числі, паспорт пам`ятки (у т.ч. пам`ятки археології).

Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 734/535/15-ц.

Отже, як вважає Харківська окружна прокуратура, умовою належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст. ст. 53, 54 ЗК України, ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме пам`ятки археології місцевого значення "Городище Шеєрманівське", що підтверджується інформацією уповноваженого органу у сфері охорони культурної спадщини, паспортом та обліковою карткою пам`ятки з відповідними графічними матеріалами.

Крім того, відповідно до приписів ч. 1 ст. 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Відповідні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.

Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 ЗК України) на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Зазначені правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 914/582/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Вказана норма в редакції Закону від 16.12.2004 № 2245-IV є незмінною по теперішній час.

На момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області оскаржуваного наказу пам`ятка археології "Городище Шеєрманівське" була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Тобто, станом на момент виникнення спірних правовідносин в законодавстві вже існувала норма яка імперативно передбачала, що землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності.

Як визначив Верховний Суд у постанові від 13.11.19 у справі №728/1905/16-ц, немає правових підстав віддавати перевагу відомостям Державного земельного кадастру, адже розташування спірної земельної ділянки на території охоронної зони відповідної пам`ятки архітектури визначається за інформацією державного органу охорони культурної спадщини.

Отже, за твердженнями представника Харківської окружної прокуратури, зазначені правові висновки у порядку ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що пам`ятку археології "Городище Шеєрманівське" (городище "Люботинське") взято під охорону об`єкт культурної спадщини та присвоєно охоронний номер 1348 ще рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 № 61.

При цьому Харківська окружна прокуратура просила суд врахувати, що археологічний об`єкт і земельна ділянка, розміщена в його межах, мають свою історично-культурну цінність не з моменту виявлення або оформлення облікової документації, а з часу утворення самого об`єкта (кінець XVIІI початок ІІІ ст. до н.е.).

На момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області оспорюваного наказу пам`ятка археології "Городище Шеєрманівське" була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, в межах вказаної пам`ятки розташована спірна земельна ділянка, що виключає можливість перебування цієї ділянки у комунальній власності згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Жодних інших юридично значимих дій, спрямованих на внесення до Реєстру пам`яток, окрім прийняття уповноваженим органом остаточного рішення про їх занесення (не занесення) до Реєстру Порядком не передбачено (як-то, надання витягу, прийняття будь-яких додаткових рішень і розпоряджень, розробка проєктів тощо).

Городище "Шеєрманівське" вважалося пам`яткою культурної спадщини і до винесення Наказу міністра культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088 про занесення такої пам`ятки до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, оскільки її взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Отже, на думку представника Харківської окружної прокуратури, твердження представників відповідачів про те, що об`єкт культурної спадщини пам`ятки археології "Городище Шеєрманівське" не взято на державний облік не відповідають фактичним обставинам справи.

Порядок визначення меж та режимів використання території пам`ятки та затвердження науково-проектної документації встановлюється Кабінетом Міністрів України (який до теперішнього часу не розроблений).

Станом теперішній час рішення про визначення меж території пам`ятки археології - городище "Шеєрманівське" уповноваженим органом не приймалось.

Відтак, на переконання прокурора, межі території пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" визначаються на підставі ч. 3 ст. 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п. 3 Наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 №2088 абзацу другого пункту 12 розділу IV Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, з урахуванням встановленої ними відстані від залишків оборонних споруд (вал, рів), визначених в обліковій документації.

Позиція позивача Харківської обласної військової адміністрації та третьої особи Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації полягає у наступному. Так представник позивача та третьої особи в своїх поясненнях по справі вказує, що Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 № 61 взято на державний облік об`єкт культурної спадщини пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" (городище "Люботинське") та присвоєно охоронний номер 1348. Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 23.01.1984 № 33 щодо вказаного городища встановлено охоронну зону по всій площі городища "Шеєрманівське" та на відстані 50 метрів від збережених валів та рвів городища. 03.09.2020 наказом Міністра Культури та Інформаційної Політики України № 2088 пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення та присвоєно охоронний номер 4929-Ха. Спірна земельна ділянка знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення "Шеєрманівське" (охоронний № 4929-Ха). Наказом Міністра Культури та Інформаційної Політики України від 03.09.2020 № 2088 пам`ятка археології городище "Шеєрманівське" внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення та присвоєно охоронний номер 4929-Ха. До затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон межі території пам`ятки визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж. Після проведення порівняльного аналізу вищевказаних картографічних матеріалів облікової документації пам`ятки археології "Шеєрманівське", які додані до матеріалів справи, та даних з Державного земельного кадастру про розташування спірної земельної ділянки, вбачається, що вказана земельна ділянка знаходиться в межах території пам`ятки археології - "Шеєрманівське".

З огляду на викладене, як вказує позивач та 3-я особа, спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології городища "Шеєрманівське", яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України та інформаційної політики від 03.09.2020 № 2088, охоронний номер пам`ятки № 4929-ХА.

Щодо зміни цільового призначення представник позивача та 3-ї особи вказує, що в Департаменті відсутня інформація щодо цільового призначення спірної ділянки на момент розробки та затвердження зазначеної землевпорядної документації, оскільки технічна документація на розгляд не надходила. Одночасно зазначає, що відсутність зміни цільового призначення не впливає на факт протиправної передачі органом місцевого самоврядування у приватну власність спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах пам`ятки археології.

За твердженнями 3-ї особи, з урахуванням розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 на території пам`ятки культурної спадщини - пам`ятки археології городища "Шеєрманівськ"», яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, зазначена земельна ділянка відповідно до імперативних вимог ст. 53 Земельного кодексу України та ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" відносяться до земель історико-культурного призначення. В свою чергу, за інформацією, що міститься в матеріалах справи, під час продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 у приватну власність, відповідачами було порушено вимоги земельного законодавства та законодавства у сфері охорони культурної спадщини. З огляду на положення Земельного кодексу України та Закону України "Про охорону культурної спадщини" спірна земельна ділянка не може бути відчужена у приватну власність.

З огляду на вищевикладене, представник 3-ї особи вважає, що відповідачами отримано у власність спірну земельну ділянку, що розташована в межах пам`ятки археології всупереч Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Земельного кодексу України.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач (Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області) вказує таке.

У позовній заяві, прокурор посилається на те, що "згідно з частинами першою- другою, шостою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності" та на те, що "землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв".

Відповідач вказує, що з наведених тверджень, прокурор робить висновок про те, що "оскільки законодавством не передбачено вибуття таких земель з державної власності (тобто, зміни титульного власника та титульного володільця), спірні земельні ділянки на теперішній час продовжують перебувати у власності держави, а отже, положення вказаної статті про вилучення (викуп) у державну власність земель на яких розташовані пам`ятки археології, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин".

Відповідач стверджує, що прокурором не доведено, те що при поданні вказаного позову ним дотримано принцип справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, оскільки на спірній земельній ділянці нібито розташована пам`ятка археології городище "Шеєрманівське". При цьому, за твердженнями самого ж прокурора пам`ятка археології - городище "Шеєрманівське" займає лише частину земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, більша частина якої не зайнята об`єктами культурної спадщини та відповідно пункту 24 розділу X Земельного кодексу України може бути набута у комунальну власність.

Як вказує відповідач, прокурор, що подав позов із такими позовними вимогами, покладає надмірний тягар на відповідачів, оскільки не встановив та не надав жодних належних доказів меж городища "Шеєрманівське", втім вимагає зобов`язати Люботинську міську раду Харківської області, ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації.

Щодо обраного прокурором способу захисту та невідповідості позову положенням законодавства, відповідач зазначає, що у справах про витребування майна з володіння особи доказуванню підлягають:

- незаконність вибуття майна з володіння позивача:

- відплатність набуття права власності відповідачем:

- недобросовісність набуття права власності відповідачем.

При цьому, за твердженнями самого ж прокурора пам`ятка археології - городище "Шеєрманівське" займає лише частину земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, більша частина якої не зайнята об`єктами культурної спадщини та відповідно пункту 24 розділу Х Земельного кодексу України може бути набута у комунальну власність.

Додатково відповідач звертає увагу суду, що в даному випадку ефективним та належним способом захисту права має бути зобов`язання Люботинської міської ради, ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод" повернути у власність державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації частину земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000;34:001:0001 на якій нібито розташована пам`ятка археології городище "Шеєрманівське" шляхом поділу земельної ділянки.

Відтак, враховуючи обставини справи, за твердженнями відповідача, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації відповідач зазначає, що в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління та Харківської районної державної адміністрації), позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі № 922/1832/19, ухваленій в подібних правовідносинах, а також від 14.03.2023 у справі № 922/2905/19, від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19.

Крім того, як вказує відповідач, в цій справі оскаржувані накази та розпорядження вже повною мірою реалізовані виконанням, відтак, накази та розпорядження вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають, тобто скасування наказів Головного управління та розпорядження не матиме ефекту для усунення стверджуваного порушення.

На переконання відповідача, позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г в частині передання у комунальну власність Люботинській міській раді земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га та позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 № 14 "Про надання земельної ділянки ТОВ "Контакт плюс" суперечать статті 45 ГПК України та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 09.04.2004 та визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 26.11.2004 відповідач відмітив, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Отже, враховуючи обставини справи, на переконання відповідача, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним.

Люботинська міська рада Харківської області в своєму відзиві вказує про те, що на теперішній час охоронні зони пам`ятки археології городище Шеєрманівське, їх межі та режими використання в порядку, встановленому чинним законодавством не визначені, до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру не внесено. На території Люботинської міської ради Харківської області землі історико-культурного призначення не обліковуються, проектами землеустрою у порядку, визначеному діючим законодавством не встановлені.

До того ж, відповідач зазначає, що прокурор не наводить жодного доказу на підтвердження того, що пам`ятка археології городище Шеєрманівське" або її частина знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, а також доказів встановлення меж городища та визначення його площі. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що позовні вимоги керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями історико-культурного призначення є необґрунтованими, у зв`язку з чим просить суд відмовити у їх задоволенні.

У відповіді на відзив (ГУ Держгеокодастру в Х/о) прокурор вказує, що усунення перешкод Харківській обласній військовій адміністрації у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки. Так, спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній пам`ятки археології місцевого значення городища "Шеєрманівське". У той же час, відведення у комунальну власність земель, на яких розташована пам`ятка археології, що не може перебувати у комунальній власності, для потреб, які прямо загрожують схоронності та взагалі існуванню пам`ятки, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

У даній справі, за твердженнями прокурора, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки державі спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на особливо цінні землі історико-культурного призначення.

Отже, як вказує прокурор, в даному випадку позбавлення власності Люботинської міської ради Харківської області та позбавлення права оренди та суборенди ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод" стосовно спірної земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки спірна земельна ділянка була отримана у власність та користування з порушенням вимог чинного законодавства.

Прокурор стверджує, що відповідно до наведених положень законодавства городище "Шеєрманівське" вважається пам`яткою культурної спадщини (пам`яткою археології) місцевого значення з 25.01.1972 по теперішній час.

Як вказує прокурор, будь-яких відомостей про прийняття відповідного рішення про вилучення пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" з Державного реєстру нерухомих пам`яток України співвідповідачем не надано. Враховуючи викладене, пам`ятка археології городища "Шеєрманівське" є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення, що, відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", виключає відведення земель, на яких вона розташована у комунальну власність.

Станом на лютий 2024 року рішення про визначення меж території пам`ятки археології - городище "Шеєрманівське" уповноваженим органом не приймалось, у зв`язку з чим, межі території пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" визначаються відповідно до описів її меж, які містяться в обліковій картці вказаного об`єкта культурної спадщини.

З урахуванням викладеного, як вказує прокурор, безпідставними є доводи представника співвідповідача про те, що за відсутності науково-проектної документації про визначення меж зазначеної пам`ятки археології її межі є невизначними.

В запереченнях відповідач (ГУ Держгеокадастру) вказує про те, що заявляючи вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 та одночасно вимагаючи скасування її кадастрового номеру та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації такої земельної ділянки, прокурором обрано неефективний та неналежний спосіб захисту права, оскільки скасування кадастрового номеру земельної ділянки саме по собі робить наказ Головного управління недійсним. У зв`язку з чим, позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г в частині передання у комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га не відповідають ефективному та належному способу захисту нібито порушеного права.

Відповідач стверджує, що прокурор у відповіді на відзив не надав оцінки доводів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо тверджень про те, що звертаючись із відповідним позовом із такими позовними вимогами, ним покладено надмірний тягар на відповідачів, оскільки позивачем не встановлено та не надано жодних належних доказів меж городища "Шеєрманівське" однак заявлено вимогу зобов`язати Люботинську міську раду Харківської області, ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації. Тобто, прокурор вимагає повернути не частину земельної ділянки, на якій за його твердженнями нібито розташована пам`ятка археології городище "Шеєрманівське", а усю земельну ділянку, яка відповідно до положень чинного Земельного кодексу України, має перебувати у комунальній власності, а не у державній власності в особі Харківської обласної військової адміністрації. При цьому, прокурор у відповіді на відзив стверджує, що "до прийняття рішення про визначення меж території пам`ятки її межі визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж або, у разі їх відсутності для городищ - 500 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів) за умови їх фіксації на місцевості". Натомість, на переконання відповідача, прокурором не надано жодних доказів, які б свідчили про необхідність витребування усієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації. Так, враховуючи обставини справи, на думку відповідача, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним, а задоволення позовних вимог прокурора призведе до незаконного вибуття земель із комунальної власності до земель державної власності.

В своїх поясненнях відповідач (ТОВ "Харківський Кінний Завод") вказує, що з Облікової картки об`єкта культурної спадщини не вбачається, що цей об`єкт є саме пам`яткою археології. Також, в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України відсутня інформація про даний об`єкт культурної спадщини, як пам`ятку. При цьому, статтею 1 Закону України "Про культурну спадщину" визначено, що пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. З рішення від 25.01.1972 року № 61 та від 23.01.1984 року № 88 не вбачається, що даний об`єкт був взятий на державний облік. Вказаним рішенням затверджений список пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області, а також взято під охорону пам`ятники археології. Жодної інформації про взяття даних пам`ятників культури на державний облік вказане рішення не містить.

В той же час рішенням від 23.01.1984 року № 88 встановлено лише охоронні зони на пам`ятники археології, будь-які інші докази взяття даних пам`ятників на державний облік позивачем не надані. Так, на переконання відповідача, на даний час відсутні допустимі докази для віднесення даного об`єкту культурної спадщини до пам`ятки археології, що в свою чергу вказує на відсутність підстав для застосування положень статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" в частині обов`язкового перебування земельної ділянки, що складає територію пам`ятки, в державній власності, або примусового вилучення її до державної власності.

За твердженнями відповідача, як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, інформація про визначення на підставі науково-проектної документації території пам`ятки в межах спірної земельної ділянки або оголошення частини території спірної земельної ділянки, на якій за твердженням прокурора знаходиться об`єкт культурної спадщини, охоронюваною археологічною територією, - не визнавалися у встановленому законом порядку. Зазначене також знаходить своє підтвердження і в обліковій картці об`єкту культурної спадщини.

З приводу вимог прокурора про визнання недійсними договору оренди від 09.04.2004 року та договору суборенди від 26.11.2004 року відповідач просить суд, окрім пропуску строку позовної давності звернути увагу, що частинами 2 та 3 статті 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що режим використання території пам`ятки встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Будь-яка діяльність у межах території пам`ятки має здійснюватися з дотриманням режиму використання пам`ятки, у тому числі всіх обмежень у використанні земель, зокрема у сфері забудови. Вказує, що науково-проектна документація на даний об`єкт культурної спадщини - не розроблена, що вказує як на недоведеність допустимими доказами місця розташування території пам`ятки в межах спірної земельної ділянки, так і на відсутність режиму використання відповідної земельної ділянки. Відповідач у справі використовує спірну земельну ділянку для сінокосіння та випасання худоби, тобто здійснює діяльність, яка за своїм характером не входить до поняття "земляні роботи", а також прямо визначена законодавцем в переліку виключень щодо обмежень у використанні території пам`ятки. Орендар (ТОВ "Контакт Плюс") взагалі не використовує дану земельну ділянку для обробітку землі, оскільки передав її в суборенду відповідачеві ТОВ "Харківський Кінний Завод". Докази використання земельної ділянки з порушенням режиму її використання з огляду на сумнівну наявність на території даної ділянки об`єкту культурної спадщини, - не надані. Отже, наявність договорів оренди та суборенди, спосіб використання земельної ділянки, не порушує права позивача, не порушує публічний порядок та не призводить до спричинення шкоди об`єкту культурного призначення, навіть якщо припустити, що споруди, що становлять даний об`єкт, десь мають бути на території спірної земельної ділянки.

З приводу незаконності оспорюваного розпорядження від 20.01.2004 року № 14 відповідач просить суд звернути увагу, що позов заявлений з пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

ТОВ "Контакт Плюс" в процесі розгляду справи заявлено про застосування до позовних вимог строку позовної давності та вказує, що прокурор з використанням повноважень, наданих йому Законом України "Про прокуратуру" з 2004 року мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про порушення порядку надання спірної земельної ділянки в оренду та суборенду у межах позовної давності, втім, прокурором з невідомих причин зроблено цього не було. Адже на час укладення оспорюваних договорів органи прокуратури не були позбавлені можливості систематично здійснювати моніторинг законності розпорядження земельними ділянками та в разі виявлення порушень чинного законодавства звертатися до суду з відповідними позовами, спрямованими на захист інтересів держави. У своїй позовній заяві Прокурором не наведено будь-якого фактичного та правового обґрунтування пропуску строку позовної давності та необхідності захисту порушеного права у зв`язку з таким пропуском; не надано також в обґрунтування зазначених обставин будь-яких доказів. Враховуючи, що правовідносини, на які посилається позивач, мали місце в 2004 році, а позовна заява подана в січні 2024 року, на переконання відповідача, строк позовної давності сплинув, в зв`язку з чим, даний позов не може бути задоволено.

У відповіді на відзив ТОВ "Харківський кінний завод" прокурор вказує, що твердження представника відповідача про те, що об`єкт культурної спадщини пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" не взято на державний облік не відповідають фактичним обставинам справи. Враховуючи, що на земельній ділянці з кад.№6311200000:34:001:0001 розташована пам`ятка археології - городище "Шеєрманівське" зазначена земельна ділянка належить до категорії земель історико-культурного призначення. Вивченням матеріалів технічної документації із встановленню меж земельної ділянки кад.№6311200000:34:001:0001 будь-які відомості про участь відповідних органів охорони культурної спадщини при вирішенні питання про надання в оренду вказаної земельної ділянки відсутні. Відповідно до листа Департаменту культури та туризму Харківської ОДА від 12.12.2023 №05-25/2129 відомості про будь-які погодження питання щодо надання в оренду земельної ділянки кад.№6311200000:34:001:0001 в Департаменті відсутні.

Отже, оскільки станом на день укладення спірних договорів земельна ділянка з кад.№6311200000:34:001:0001 належала до земель історико-культурного призначення, то надання її в користування для здійснення сільськогосподарського виробництва є порушенням вищевказаних вимог законодавства щодо охорони та збереження об`єктів культурної спадщини та є підставою для визнання недійсними договору оренди від 09.04.2004 та договору суборенди від 26.11.2004 відповідно до ст.21, ч.1 ст.203, ч. 3 ст.215 Цивільного кодексу України та ст. 21 Земельного кодексу України.

Заперечуючи проти заяви ТОВ "Контакт плюс" про застосування позовної давності щодо вимог про визнання недійсними договору оренди від 09.04.2004, договору суборенди від 26.11.2004 та скасування розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 року № 14 "Про надання земельної ділянки ТОВ "Контакт плюс" прокурор вказує, що ним було заявлено негаторний позов, в даному випадку позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.

В своїх поясненнях ГУ Держгеокадастру звертає увагу, що твердження прокурора, що "межі визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж або, у разі їх відсутності для городищ - 500 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів) за умови їх фіксації на місцевості" суперечать Закону України "Про охорону культурної спадщини" у редакції від 02.10.2023 року, тобто до дати звернення з даним позовом. Вказує, що звернення прокурора з вказаним позовом є передчасним, оскільки відповідна технічна документація досі не розроблена через бездіяльність органу на який покладено охорону даної пам`ятки. Вказує, що формулюючи позовні вимоги про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації прокурор не надав доказів меж пам`ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки із відповідною площею.

Відповідач вказує, що невизначеність у позовних вимогах прокурора створює загрозу порушення положень земельного законодавства, оскільки безпідставне вибуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення із комунальної власності до державної (в особі ХОВА) суперечить положенням Земельного кодексу України, тож дана позовна вимога не може бути задоволена. Натомість, належним способом захисту є саме вимога про повернення частини земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології.

Державний реєстр нерухомих пам`яток України не містить запису про спірний об`єкт культурної спадщини, як нерухомий. Наказом міністра культури га інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088 прийнято рішення про внесення пам`ятки археології городите "Шеєрманівське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення присвоєно охоронний номер 4929-Ха, однак фактично таке рішення не виконане, (через відсутність науково-проектної документації).

В своїх поясненнях ТОВ "Харківський кінний завод" зазначає, що Державний реєстр нерухомих пам`яток України не містить запису про спірний об`єкт культурної спадщини, як нерухомий. Наказом міністра культури га інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088 прийнято рішення про внесення пам`ятки археології городите "Шеєрманівське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення присвоєно охоронний номер 4929-Ха, однак фактично таке рішення не виконане, (через відсутність науково-проектної документації). З рішення від 25.01.1972 року № 61 та від 23.01.1984 року № 88 не вбачається, що даний об`єкт був взятий на державний облік. Вказаним рішенням затверджений список пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області, а також взято під охорону пам`ятники археології. Жодної інформації про взяття даних пам`ятників культури на державний облік вказане рішення не містить. Отже, на переконання відповідача, в матеріалах справи відсутні відомості про взяття на державний облік спірного об`єкту культурної спадщини.

За твердженнями відповідача, на момент подання позову відсутні підстави того, що спірний об`єкт культурної спадщини є зареєстрованою в державному реєстрі пам`яткою археології, оскільки має статус щойно виявленої пам`ятки, цінність та факт наявності якої в межах спірної земельної ділянки на даний час не досліджений, а, відтак, юридичні підстави для визначення наданий час режиму земельної ділянки - відсутні. Науково-проектна документація та проект землеустрою відсутні, отже, звернення прокурора із вказаним позовом є передчасним, оскільки відповідна технічна документація досі не розроблена через бездіяльність органу на який покладено охорону даної пам`ятки.

Відповідач вказує, що вимога прокурора щодо визнання недійсним договору оренди землі не грунтуються на вимогах закону. Відповідач у справі використовує спірну земельну ділянку для сінокосіння та випасання худоби, тобто здійснює діяльність, яка за своїм характером не входить до поняття "земляні роботи", а також прямо визначена законодавцем в переліку виключень щодо обмежень у використанні території пам`ятки. Орендар (ТОВ "Контакт Плюс") взагалі не використовує дану земельну ділянку для обробітку землі, оскільки передав її в суборенду відповідачеві ТОВ "Харківський кінний завод". Докази використання земельної ділянки з порушенням режиму її використання з огляду на сумнівну наявність на території даної ділянки об`єкту культурної спадщини, - не надані. Отже, наявність договорів оренди та суборенди, спосіб використання земельної ділянки, не порушує права позивача, не порушує публічний порядок та не призводить до спричинення шкоди об`єкту культурного призначення, навіть якщо припустити, що споруди, що становлять даний об`єкт, десь мають бути на території спірної земельної ділянки. Земельна ділянка з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення. Прокурор не надав доказів меж пам`ятки, які могли б свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки. Така невизначеність у позовних вимогах прокурора створює загрозу порушення положень земельного законодавства, оскільки безпідставне вибуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення із комунальної власності до державної (в особі ХОВА) суперечить положенням Земельного кодексу України. Належним способом захисту повинна бути вимога про повернення частини земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології після встановлення меж цієї ділянки у передбаченому законодавством порядку (проект землеустрою у складі науково-проектної документації).

ТОВ "Харківський кінний завод" в поясненнях зазначає, що Державний реєстр нерухомих пам`яток України не містить запису про спірний об`єкт культурної спадщини, як нерухомий. Наказом Міністра Культури та Інформаційної Політики України від 03.09.2020 № 2088 прийнято рішення про внесення пам`ятки археології городище "Шеєрманівське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення присвоєно охоронний номер 4929-Ха, однак фактично таке рішення не виконане, (через відсутність науково-проектної документації). З рішення від 25.01.1972 року № 61 та від 23.01.1984 року № 88 не вбачається, що даний об`єкт був взятий на державний облік. Вказаним рішенням затверджений список пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області, а також взято під охорону пам`ятники археології. Жодної інформації про взяття даних пам`ятників культури на державний облік вказане рішення не містить.

Норма ч. 3 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України "Про охорону об`єктів культурної спадщини" не розповсюджує свою дію на рішення про затвердження списків пам`ятників культури від 25.01.1972, оскільки затвердження такого списку в 1972-му році не було і не могло бути здійснене відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", який був прийнятий пізніше в 1978-му році. Викладене свідчить про відсутність підстав ототожнювати пам`ятники культури, що містяться в списку, затвердженому рішенням 25.01.1972 року № 61, з пам`ятками культури відповідно до визначення ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини". В той же час рішенням від 23.01.1984 року № 88 встановлено лише охоронні зони на пам`ятники археології. Будь-які інші докази взяття даних пам`ятників на державний облік позивачем не надані. Відтак, за відсутності в державному реєстрі нерухомих пам`яток України запису про спірний у даній справі об`єкт культурної спадщини, як нерухому пам`ятку, необхідно керуватися нормою щодо взяття даного об`єкту на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом до вирішення питання про його реєстрацію. З рішення від 25.01.1972 року № 61 та від 23.01.1984 року № 88 не вбачається, що даний об`єкт був взятий на державний облік. Вказаним рішенням затверджений список пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області, а також взято під охорону пам`ятники археології. Жодної інформації про взяття даних пам`ятників культури на державний облік вказане рішення не містить. Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про взяття на державний облік спірного об`єкту культурної спадщини. Попри це, навіть припущення про те, що взяття на державний облік спірного об`єкту культурної спадщини теоретично мало місце, не дає прокурору законних підстав для обґрунтованості позову, оскільки, державний облік без внесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток надає пам`ятці статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, який діє до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Прокурор в своїх поясненнях з окремого питання вказує, що відповідачами повністю проігноровано сталу практику Верховного Суду у подібних правовідносинах про те, що правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проєкту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається фактом знаходження на ній пам`ятки. При цьому, неприведення міською радою цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування. На момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області оскаржуваного наказу пам`ятка археології "Городище Шеєрманівське" була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Тобто, станом на момент виникнення спірних правовідносин в законодавстві вже існувала норма яка імперативно передбачала, що землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності. Оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться об`єкт археології - "Городище Шеєрманівське", то така земельна ділянка в силу закону належить до земель історико-культурного призначення і до особливо цінних земель, але аж ніяк не до земель сільськогосподарського призначення, а отже її відчуження в комунальну або приватну власність неможливо без дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини, та вимог ст.ст.122,150 ЗК України. Матеріалами справи підтверджується, що пам`ятку археології "Городище Шеєрманівське" (городище"Люботинське") взято під охорону об`єкт культурної спадщини та присвоєно охоронний номер 1348 ще рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 № 61. Вказане рішення було прийняте на підставі чинного на той час законодавства, зокрема, постанови Ради Міністрів Української РСР від 20.02.1967 № 125 "Про стан і заходи по дальшому поліпшенню охорони та збереження пам`ятників архітектури, мистецтва, археології та історії в Українській РСР" та є рішенням про взяття на державний облік, яке викладене із урахуванням тогочасної юридичної термінології. Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 23.01.1984 №33 щодо вказаного городища встановлено охоронну зону по всій площі городища "Шеєрманівське" та на відстані 50 метрів від збережених валів та рвів городища (п. 105 додатку до рішення). Вищенаведене свідчить про те, що пам`ятку археології "Городище Шеєрманівське" було виявлено та взято на під охорону ще починаючи з 70-х років ХХ століття в порядку, встановленому чинним на той час законодавством. Крім того, вказаними рішеннями, які є чинними і мають законну силу, вже на той час було визначено і встановлено охоронні зони пам`ятки, що спростовує безпідставні твердження відповідачів про те, що межі та охоронні зони пам`ятки не встановлено нібито навіть до теперішнього часу.

Прокурор вказує, що з метою приведення статусу пам`ятки археології у відповідність до вимог чинного законодавства України, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 №2088 пам`ятку археології "Городище Шеєрманівське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення та присвоєно охоронний номер 4929-Ха (п. 477 додатку до наказу). Крім того, на пам`ятку археології "Городище Шеєрманівське" 16.01.2018 складено облікову картку провідним науковим співробітником відділу пам`яток археології ОКЗ "Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини", кандидатом історичних наук Колодою В.В., яку затверджено директором Департаменту культури і туризму ХОДА.

У зазначеній обліковій картці наведено опис об`єкта та меж його території, до якої потрапляє й спірна земельна ділянка, що також підтверджується генеральним планом з визначенням зон охорони від 2018 року, численними планами, схемами і топографічними від 1998, 2018 року, а також іншими графічними матеріалами, які є невід`ємним додатком до облікової картки.

В обліковій картці об`єкта "Городище Шеєрманівське", доданої прокурором до позовної заяви, опис об`єкта визначено як:

Дата утворення: кінець XVIII - початок III ст. до н.е.

Місце знаходження об`єкта: Харківська область, Люботинська міська рада, на північно-західних околицях м. Люботин, на лівому березір. Люботинка..

Охоронний № пам`ятки: 1348.

Дата і № рішень, відповідно до яких об`єкт узято на державний облік та визначено категорію пам`ятки: рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 № 61.

Функціональне використання: Сучасне використання - сільськогосподарське призначення. Первісне призначення - укріплене Поселення.

Характеристика об`єкта: Плоша приблизно 5,5 га. городище складається з двору округлої форми, який охоплений одинарною системою захисних споруд ("рів- грунтовий вал"). Довжина захисної лінії приблизно 800 м. Загальна довжина двору з півдня на північ - 290 м, а зі сходу на захід - 250 м.

Ступінь схоронності об`єкта: задовільний.

Із самої назви пам`ятки "Городище Шеєрманівське" (городище - поселення, укріплене валами і ровами; місце, де збереглися рештки укріпленого поселення, залишки колись укріпленого поселення) можна зробити висновок про її значну площу, а також про візуальне визначення меж такої пам`ятки в межах стародавніх валів і рвів.

Також, як вказує прокурор, з наведеного в обліковій картці опису об`єкта "Городище Шеєрманівське" опису пам`ятки вбачається, що культурний шар пам`ятки містить артефакти ранньої залізної доби, який містить культурні нашарування, оборонні, житлові, господарські дворища і споруди, що обнесені периметром укріплень. Усього досліджено 7190 кв.м пам`ятки та закладено 27 розкопів; археологічний об`єкт і земельна ділянка, розміщена в його межах, мають свою історично-культурну цінність не з моменту виявлення або оформлення облікової документації, аз часу утворення самого об`єкта (кінець XVIII - початок ІІІ ст. до н.е.). Відомості облікових документів на пам`ятку археології "Городище Шеєрманівське" є повними, актуальними та достовірними та станом на момент внесення пам`ятки повністю відповідали вимогам спільного наказу Міністерства культури і мистецтв України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13.05.2004 № 295/104 та наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158. Так, на момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області оспорюваного наказу пам`ятка археології "Городище Шеєрманівське" була паспортизована і занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, в межах вказаної пам`ятки розташована спірна земельна ділянка, що виключає можливість перебування цієї ділянки у комунальній власності згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Прокурор просить суд звернути увагу, що жодних інших юридично значимих дій, спрямованих на внесення до Реєстру пам`яток, окрім прийняття уповноваженим органом остаточного рішення про їх занесення (не занесення) до Реєстру Порядком не передбачено (як-то, надання витягу, прийняття будь-яких додаткових рішень і розпоряджень, розробка проєктів тощо). Зазначене повністю спростовує твердження відповідачів про те, що пам`ятка археології місцевого значення "Городище Шеєрманівське" не облікована належним чином, не внесена до Реєстру або навіть взагалі ймовірно не існує, а сам наказ Мінкультури від 03.09.2020 № 2088 є нібито нереалізованим, лише початковим етапом обліку пам`ятки і таке інше, оскільки зазначені твердження не мають жодного нормативного обґрунтування і не відповідають обставинам справи. Водночас формулювання, використане у рішенні виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 №72 "взяття під охорону" відповідає суті законодавчого припису про "взяття на державний облік", який наведено у діючому Законі України "Про охорону культурної спадщини". Вказане підтверджується даними облікової картки пам`ятки археології "Городище Шеєрманівське", відповідно до пункту 4 якої рішенням, відповідно до якого вказану пам`ятку взято на державний облік, є рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 за №61.

Прокурор вказує, що твердження представників відповідачів про те, що об`єкт культурної спадщини пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" не взято на державний облік не відповідають фактичним обставинам справи.

Як зазначає прокурор, межі території пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" визначаються на підставі ч. 3 ст. 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п. 3 Наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 №2088 абзацу другого пункту 12 розділу IV Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, з урахуванням встановленої ними відстані від залишків оборонних споруд (вал, рів), визначених в обліковій документації. З урахуванням викладеного, на переконання прокурора, безпідставними є доводи представника співвідповідача про те, що за відсутності науково-проектної документації про визначення меж зазначеної пам`ятки археології її межі є невизначеними.

В своїх додаткових поясненнях ГУ Держгеокадастру зазначає, що прокурор не дотримався визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури для отримання повноважень захищати в суді інтереси держави, та також не надав можливість самостійно здійснювати захист порушеного права держави на спірну земельну ділянку Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, на якій розташовані археологічні пам`ятки.

Також, звертає увагу суду на те, що пред`явлений прокурором у цій справі позов спрямований на усунення державі перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою. Тобто, належним способом захисту є саме вимога про повернення частини земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, тож звернення прокурора із вказаним позовом є передчасним, відповідна технічна документація досі не розроблена через бездіяльність органу на який покладено охорону даної пам`ятки.

Відповідач (ТОВ "Харківський кінний завод") в своїх поясненнях вважає, що даний позов не є обґрунтованим, оскільки мова йде не про порушення прав власника землі з боку відповідача, а про невиконання самим позивачем вимог закону, що спричинило видимість наявності порушеного права. За результатами археологічної розвідки, яку не позбавлений права провести позивач, у випадку встановлення дійсно на території спірної земельної ділянки залишків об`єктів культурної спадщини у вигляді пам`ятки археології, позивач управнений провести процедуру вилучення земельної ділянки. Обставини справи в цілому свідчать, що позивач звернувся за захистом не порушеного права, оскільки момент початку таких порушень може наступити з моменту виконання позивачем вимог закону щодо оформлення об`єкту культурної спадщини та визначення меж його території.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до суду та викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини" визначено, що пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до п. 2 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (у редакції наказу Міністерства культури України від 27.06.2019 № 501), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за № 528/23060 (далі - Порядок обліку ОКС) Державний реєстр нерухомих пам`яток України - банк даних, сформованих за єдиними ознаками та принципами, що містить відомості про пам`ятки культурної спадщини.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико- культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (стаття 53 ЗК України).

За змістом частини першої статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до пункту г) частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об`єктів всесвітньої спадщини визначаються зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони.

Межі та режими використання зон охорони визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зони охорони приймається органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення. Режим використання зон охорони встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Порядок визначення меж і режимів використання зон охорони, затвердження науково-проектної документації та внесення змін до неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 33-4 Закону "Про охорону культурної спадщини" науково- проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини є науково-проектна (науково-дослідна) документація з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території. Науково-проектна документація у сфері охорони культурної спадщини визначає спеціальний режим використання території або об`єктів, у тому числі планувальні обмеження у використанні земель у сфері забудови, гранично допустиму висотність будівель та споруд. Відомості про межі територій та обмеження у використанні земель (територій), визначені науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, затвердженою в установленому порядку, публікуються на офіційному веб-сайті органу охорони культурної спадщини, що їх затвердив, та підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також до Державного земельного кадастру. Замовником науково- проектної документації з визначення меж і режимів використання охоронюваної археологічної території є орган охорони культурної спадщини, за поданням якого територію оголошено охоронюваною археологічною територією.

Так, діючим законодавством визначено порядок встановлення охоронних зон, межі та режими використання яких повинні бути визначені науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, розробленою та затвердженою у встановленому законом порядку, а також внесеною до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини другої ст. 34 Закону "Про охорону культурної спадщини" встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Статтею 1 Закону України Про землеустрій визначено, що цільове призначення земельної ділянки це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розробляються згідно зі ст. 47 Закону України "Про землеустрій. Проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони земель історико-культурного призначення.

Статтею 14-1 Закону "Про охорону культурної спадщини" визначається поняття "територія пам`ятки".

Територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки.

Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково- проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Положеннями статті 47 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико- культурного призначення розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.

Земельним законодавством чітко визначена процедура встановлення меж та режиму використання територій історико-культурного призначення, згідно з якою місце розташування, площа, межі та режим використання вказаних земель встановлюються за проектами землеустрою, розробленими, погодженими та затвердженими у порядку, встановленому законодавством.

Частиною 9 ст. 47 Закону України "Про землеустрій" визначено, що рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відповідно до розділу V пункту 5.14 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини (у редакції 12 04.2024 року): після занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру і набуття ним статусу пам`ятки, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам`ятка, власник пам`ятки чи уповноважені ним органи (особи) забезпечують розроблення технічної документації і землеустрою щодо визначення меж території пам`ятки що є складовою облікової документації на пам`ятку і вноситься після її затвердження до складу облікової справи (дана норма кореспондуються із пунктом 12 розділу IV Порядку у редакції від 20.08.2019 року).

Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини (ч. 2 ст. 14 Закону)

Так, Державний реєстр нерухомих пам`яток України не містить запису про спірний об`єкт культурної спадщини, як нерухомий. Наказом Міністра Культури та Інформаційної Політики України від 03.09.2020 № 2088 прийнято рішення про внесення пам`ятки археології городище "Шеєрманівське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення присвоєно охоронний номер 4929-Ха, однак таке рішення не було виконане (через відсутність науково-проектної документації).

Відповідно до ч. 3 Прикінцевих і Перехідних положень вказаного закону, об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Закон Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" прийнятий 13.07.1978 року та був чинним до 12.07.2000 року (до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини").

З рішення від 25.01.1972 року № 61 та від 23.01.1984 року № 88 не вбачається, що даний об`єкт був взятий на державний облік. Вказаним рішенням затверджений список пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області, а також взято під охорону пам`ятники археології. Жодної інформації про взяття даних пам`ятників культури на державний облік вказане рішення не містить.

Норма ч. 3 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України "Про охорону об`єктів культурної спадщини" не розповсюджує свою дію на рішення про затвердження списків пам`ятників культури від 25.01.1972, оскільки затвердження такого списку в 1972-му році не було і не могло бути здійснене відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", який був прийнятий пізніше в 1978-му році.

Викладене свідчить про відсутність підстав ототожнювати пам`ятники культури, що містяться в списку, затвердженому рішенням 25.01.1972 року № 61, з пам`ятками культури відповідно до визначення ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

В той же час, рішенням від 23.01.1984 року № 88 встановлено охоронні зони на пам`ятники археології. Будь-які інші докази взяття даних пам`ятників на державний облік прокурором не надані.

Відтак, за відсутності в державному реєстрі нерухомих пам`яток України запису про спірний у даній справі об`єкт культурної спадщини, як нерухому пам`ятку, необхідно керуватися нормою щодо взяття даного об`єкту на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом до вирішення питання про його реєстрацію.

З рішення від 25.01.1972 року № 61 та від 23.01.1984 року № 88 не вбачається, що даний об`єкт був взятий на державний облік. Вказаним рішенням затверджений список пам`ятників культури, розташованих на території Харківської області, а також взято під охорону пам`ятники археології. Жодної інформації про взяття даних пам`ятників культури на державний облік вказане рішення не містить.

Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про взяття на державний облік спірного об`єкту культурної спадщини.

Так, на теперішній час охоронні зони пам`ятки археології городище Шеєрманівське, їх межі та режими використання в порядку, встановленому чинним законодавством не визначені, до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру не внесено.

З огляду на вищевикладене, формулюючи позовні вимоги про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації прокурор не надав доказів меж пам`ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки із відповідною площею.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації суд вважає за необхідне вказати таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 ВП ВС зробила висновки щодо застосування статті 45 ГПК України, коли позов пред`явлений прокуратурою до іншого державного органу:

"Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

7.2.Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

7.3.Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

7.4.Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

7.5.Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

7.6.У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області, отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

7.7.Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

7.8.Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

7.9.Разом з тим, позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявленим вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)."

Отже, в частині вищезазначеної заявленої позовної вимоги, позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління та Харківської районної державної адміністрації), позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі № 922/1832/19, ухваленій в подібних правовідносинах, а також від 14.03.2023 у справі № 922/2905/19, від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19.

Також, суд приймає посилання відповідача (ГУ Держгеокодастру в Х/о) про те, що в цій справі оскаржувані накази та розпорядження вже повною мірою реалізовані виконанням, відтак, накази та розпорядження вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають, тобто скасування наказів Головного управління та розпорядження не матиме необхідних наслідків для усунення стверджуваного порушення.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбачених законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

Статті Закону України "Про охорону культурної спадщини" та ЗК України не врегульовують відносини оренди земельних ділянок, на яких розташовані археологічні пам`ятки (як і земель історико-культурного призначення в цілому), та не містять заборону щодо передачі в оренду таких земельних ділянок.

Навпаки, частина друга статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на момент передачі спірної земельної ділянки в оренду містила норму про те, що встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико- культурного призначення

Зі свого боку, Закон України "Про охорону культурної спадщини" та ЗК України не містять положень щодо заборони передачі у користування (оренду) земельних ділянок, на яких розташовані археологічні пам`ятки.

Як відомо, принцип "належного урядування", який послідовно підтримується в рішеннях Європейського суду з прав людини (наприклад у Рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04) має на увазі, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Але потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

Матеріали справи засвідчують добросовісну поведінку орендаря у спірних правовідносинах. Керуючись принципами правової визначеності й належного урядування, суди не повинні піддавати сумніву правомірність укладених договорів оренди; орендарю необхідно дозволити користуватися спірною земельною ділянкою до закінчення строку дії договорів оренди, за умови, що він виконує всі вимоги законодавства про охорону культурної спадщини.

Відповідач у справі використовує спірну земельну ділянку для сінокосіння та випасання худоби, тобто здійснює діяльність, яка за своїм характером не входить до поняття "земляні роботи", а також прямо визначена законодавцем в переліку виключень щодо обмежень у використанні території пам`ятки. Орендар (ТОВ "Контакт Плюс") взагалі не використовує дану земельну ділянку для обробітку землі, оскільки передав її в суборенду відповідачеві ТОВ "Харківський Кінний Завод". Докази використання земельної ділянки з порушенням режиму її використання з огляду на наявність на території даної ділянки об`єкту культурної спадщини, - не надані.

Отже, наявність договорів оренди та суборенди, спосіб використання земельної ділянки, не порушує права позивача, не порушує публічний порядок та не призводить до спричинення шкоди об`єкту культурного призначення.

Так, земельна ділянка з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

У зв`язку із набранням чинності Закону України 1423-IX, з 27 травня 2021 року розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення належить до повноважень територіальних громад.

На офіційному веб-ресурсі Міністерства культури та інформаційної політики України розміщений у вільному доступі для перегляду Державний реєстр нерухомих пам`яток України, в якому відсутня інформація про спірний об`єкт культурної спадщини.

Відповідно до п.9 ст.5 Положення про департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Харківської обласної військової адміністрації № 526 В від 23 серпня 2023 року, Департамент забезпечує доступ юридичних осіб до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Отже, прокурор та позивач, не були позбавлені можливості довести суду факт внесення інформації про спірний об`єкт культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, в тому числі і шляхом надання суду відповідного витягу з даного реєстру, зазначивши, що наказ Міністерства культури та інформаційної політики України № 2088 від 03.09.2020 року сам по собі і є фактом включення відомостей до реєстру.

За таких обставин, не можна вважати доведеним знаходження на спірній земельній ділянці пам`ятки архітектури, яка взята на державний облік згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", або зареєстрованої у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України.

Прокурор не надав належних доказів меж пам`ятки, які могли б свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки.

На підтвердження вищевказаних обставин прокурором до суду наданий лист ТОВ "Геоспектор" від 15.11.2023 року за № 43, яким повідомлено, що ТОВ "Геоспектор" проведений аналіз та роботи з дистанційного зондування щодо об`єкта культурної спадщини пам`ятки археології "Шеєрманівське" городище, що має обліковий номер № 4929-Ха, розташованого на правому березі ріки Люботин. Відповідно до вказаного листа координати видимої зовнішньої межі городища "Шеєрманівське" (Додаток №1) в системі координат СКО3 (Додаток №3) та у системі координат широта/довгота (Додаток №4) були визначені на підставі даних дистанційного зондування землі з використанням сервісу "Google maps. Знімки" програмного засобу "Digitals". В результаті аналізу з`ясувалося що городище частково (Додаток №2) знаходиться на території земельної ділянки кадастровий № 6311200000:34:001:0001. На підставі проведених робіт визначено, що городище "Шеєрманівське" займає площу 5,2062 га, при цьому на площі 5,1202 га цей об`єкт співпадає з територією земельної ділянки кад. №6311200000:34:001:0001.

З тексту вказаного листа вбачається, що роботи виконувалися у відношенні пам`ятки археології "Шеєрманівське" городище, що має обліковий номер № 4929-Ха, розташованого на правому березі ріки Люботинка, разом з тим, відповідно до облікової картки об`єкта культурної спадщини, спірний об`єкт культурної спадщини має бути розташований на лівому березі ріки Люботинка. Також, і спірна земельна ділянка розташована на лівому березі ріки Люботинка.

З даного листа та додатків вбачається, що визначення інженером-землевпорядником координат видимої зовнішньої межі городища "Шеєрманівське" здійснювалося не на підставі фотофіксації, що має міститися в обліковій документації, а на підставі зображення території земної поверхні, яке міститься в сервісі "Google maps. Знімки". При цьому, ані дата вказаного знімку, ані його авторство не підтверджені.

Суд зауважує, що у відповідності до Порядку обліку об`єктів культурної спадщини облікова документація на об`єкт культурної спадщини складається лише певним колом суб`єктів. Розробником облікової документації є наукові установи, в тому числі заклади культури, одним із основних видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень особу, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю "музеєзнавство, пам`яткознавство" або історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

Враховуючи встановлені на законодавчому рівні підвищені вимоги до документування об`єктів культурної спадщини, суд доходить до висновку, що саме облікова документація на об`єкт культурної спадщини мала бути вихідними даними для проведення відповідного дослідження фактичного місця розташування спірного об`єкта культурної спадщини. Вказані вимоги дотримані не були.

Вказаний лист ТОВ "Геоспектр" не є висновком спеціаліста або експерта, не містить вказівки на застосовану методику та її закріплення у відповідній затвердженій у встановленому законом порядку нормативно-технічній документації, не містить джерела вихідних даних, які були використані спеціалістом, що унеможливлює встановлення об`єкта, що був предметом аналізу та співставлення з координатами спірної земельної ділянки.

Крім того, лист директора Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації від 12.12.23 року № 05-25/2129 та лист ТОВ "Геоспектор" від 15.11.23 року за № 43 суперечать один одному. Так, ТОВ "Геоспектр" вважає, що пам`ятка частково знаходиться на території спірної земельної ділянки, а Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації вважає, що пам`ятка в цілому знаходиться в межах спірної земельної ділянки.

Так, з викладеного вбачається відсутність законних підстав для визнання недійсними спірних договорів.

Щодо посилання прокурора на аналогічність справи та висновків викладених в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 суд вказує, що правовідносини, які досліджувалися у справі № 927/1206/21, не є подібними до правовідносин у даній справі. Незважаючи на те, що обидва спори виникли з приводу подання прокурором негаторного позову в інтересах Держави про скасування державної реєстрації права власності територіальної громади на земельну ділянку, на якій за твердженням позивача наявна пам`ятка археології, та визнання недійсним договору оренди зазначеної земельної ділянки, - вказані правовідносини не є тотожними.

Так, у справі № 927/1206/21 було встановлено:

Наявний паспорт пам`ятки археології (абз.8);

Пам`ятки нанесені на карту землекористування (абз.9);

Оформлене охоронне зобов`язання з боку органу місцевого самоврядування (абз. 10);

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності встановлено наявність у межах об`єкта інвентаризації земельної ділянки та обмеження (обтяження) у виді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини (абз.12);

Інформація про знаходження об`єкта культурної спадщини відображена в матеріалах погодження технічної документації із землеустрою (абз. 13);

В акті приймання-передачі земельних ділянок з державної в комунальну власність зазначено, що земельна ділянка не має жодних обмежень (абз. 15)

Отже, у справі № 927/1206/21 встановлено, що Держава, діючи через свої відповідні органи, здійснила документальну фіксацію пам`ятки археології в межах конкретної земельної ділянки, склавши паспорт пам`ятки та відобразивши пам`ятку у відповідних картографічних матеріалах, а орган місцевого самоврядування та окремі працівники державних органів всупереч наявній та офіційно оформленій інформації не звернули на це увагу, та здійснили незаконну передачу земельної ділянки з державної в комунальну власність, після чого передали вказану ділянку (після її поділу на дві ділянки) в оренду, не будучи на це управненою особою, оскільки законно прав власності на об`єкт оренди не набули.

Відповідно, висновки Великої Палати Верховного Суду ґрунтуються на вищевикладених обставинах справи.

У даній справі, що розглядається правовідносини відрізняються суттєво:

1.В матеріалах справи відсутній паспорт об`єкта культурної спадщини.

2.Інформація про спірний об`єкт культурної спадщини не була внесена до картографічних матеріалів та не відображена в планах землекористування.

3.Держава в особі уповноважених органів (Харківська обласна адміністрація) сама порушила вимоги Наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 03.09.2020 року, не виконавши п. 4 наказу, відповідно до якого Харківська обласна адміністрація повинна була протягом одного місяця (тобто до 03.10.2020 року) визначити межі та режими використання території пам`ятки.

4.Відсутність інформації про спірний об`єкт культурної спадщини в планах землекористування та невстановлення меж в порушення п. 4 наказу Міністерства культури та інформаційної політики від 03.09.2020 року спричинили об`єктивну необізнаність Держгеокадастру та органу місцевого самоврядування про дані обставини, внаслідок чого останні були позбавлені об`єктивної можливості дізнатися про даний факт, що і спричинило передачу спірної земельної ділянки у власність територіальної громади.

5.Договір оренди, який позивач просить визнати недійсним, укладався до, а не після передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність, тобто вказаний договір укладався з Державою, а, відтак, укладався на момент укладення з законним власником землі.

З викладеного вбачається, що обставини вищевказаних обох справ не є подібними, оскільки в справі № 927/1206/21 мало місце порушення вимог земельного законодавства щодо передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність при наявності документально відображених в планах землекористування на даній земельній ділянці пам`яток археології, з подальшим переданням незаконним власником земельної ділянки в оренду.

Також суд врахував позиції Верховного Суду, на які посилалися учасники справи (ухвала Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №910/27779/14, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №914/582/17, постанова Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16(пункт 42), постанова Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20, постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 751/1776/17, постанова Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 728/1905/16-ц, постанова Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, постанова Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №734/535/15-ц, постанова Верховного Суду від 17.05.2023 у справі №748/1335/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (пункт 60)) у своїх поясненнях, та виходить з того, що вони не є аналогічними у порівнянні з даною справою. Вищеперелічені постанови не є подібними до правовідносин у даній справі, так як у справах, що аналізувалися судами були встановлені як наявність пам`ятки архітектури, так і її місцезнаходження на відповідних земельних ділянках.

Також, суд звертає увагу на обраний прокурором спосіб захисту права, зважаючи на те, що прокурор пред`явив негаторний позов.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, Велика Палата зазначила таке:

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всіх правомочностей власника, включаючи право володіння".

Отже, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо власник володіє річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість, вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), який пред`являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц розмежувала способи захисту в позовах стосовно земель водного та лісового фонду. Проте, висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення в державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед їх розташуванням, що вказує на неможливість виникнення приватної власності, а тому, на думку колегії суддів, такі висновки не можуть застосовуватися до земельних ділянок історико-культурного призначення.

З урахуванням викладеного, в разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість), володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико- культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Тобто, належним способом захисту є саме вимога про повернення частини земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології.

Відповідно статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожен довід.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки, судом відмовлено в задоволенні позовних вимог по суті спору, то в даному випадку, суд відмовляє в задоволенні заяв відповідачів про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, судові витрати покладаються на прокурора в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-235, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "01" липня 2024 р.

СуддяЛ.В. Шарко

СудГосподарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення20.06.2024
Оприлюднено04.07.2024
Номер документу120119739
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —922/264/24

Ухвала від 18.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 18.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Постанова від 02.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Ухвала від 25.09.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Ухвала від 16.08.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Ухвала від 13.08.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Ухвала від 26.07.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Ухвала від 22.07.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Рішення від 20.06.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Шарко Л.В.

Ухвала від 01.07.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Шарко Л.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні