Постанова
від 02.10.2024 по справі 922/264/24
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 922/264/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Фурсової А.М.,

за участю представників:

прокурор Кадацька Д.М. на підставі посвідчення від 01.03.2023 № 072726,

від позивача Бринчак М.П. на підставі наказу про призначення від 15.07.2024 № 05-06/32-к, Положення про сектор організації роботи з органами прокуратури, правоохоронними органами та органами державного нагляду (контролю) управління з вирішення судових спорів та правового забезпечення земельних питань Юридичного департаменту Харківської обласної державної адміністрації, посадової інструкції держслужбовця від 16.07.2024,

від 1-го відповідача не з`явився,

від 2-го відповідача Іваненко Є.В. на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 05.08.2024 Серії АХ № 1201626, свідоцтво № 355 від 26.10.2009,

від 3-го відповідача не з`явився,

від 4-го відповідача Горбунова Ю.О. на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; наказу № 222-К від 03.06.2024 та посадової інструкції державного службовця,

від 5-го відповідача Кондратенко О.С. - на підставі довіреності від 28.02.2024 № 03-36/804, розпорядження від 01.02.2021 № 36-к, посадової інструкції відділу юридичного забезпечення виконавчого комітету Люботинської міської ради,

від третьої особи Бринчак М.П. на підставі довіреності від 23.10.2023, наказу №05-06/32-к від 15.07.2024, посадової інструкції державного службовця, Положення;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№1761Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 (повний текст складено 01.07.2024, суддя Шарко Л.В.)

у справі №922/264/24

за позовом Харківської окружної прокуратури, м. Харків, в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації, м. Харків,

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс", м. Харків,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод", м. Люботин, Харківська область,

3.Харківської районної військової адміністрації Харківської області, м. Харків,

4.Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Люботинської міської ради Харківської області, м. Харків,

5. Люботинської міської ради, м.Люботин,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, м.Харків,

про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями історико-культурного призначення,

ВСТАНОВИВ:

Харківська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації звернулась до суду з позовом до ТОВ "Контакт плюс", ТОВ "Харківський кінний завод", Харківської районної військової адміністрації Харківської області, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Люботинської міської ради Харківської області про усунення перешкод Харківській обласній військовій (державній) адміністрації у користуванні і розпорядженні землями державної власності історико-культурного призначення, а саме просив суд:

1) визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №32-Г в частині передання у комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ: 04058717) земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

2) зобов`язати Люботинську міську раду Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717), ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956);

3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.04.2004, укладений між Харківською районною державною адміністрацією (код ЄДРПОУ: 04058775) та ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776), яким передано в оренду ТОВ "Контакт плюс" земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 09.04.2004 за номером 204;

4) визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, укладений між ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878), яким передано в суборенду ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 26.11.2004 за номером 208;

5) визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 №14 "Про надання земельної ділянки ТОВ "Контакт плюс";

6) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності комунальної власності Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717) на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

7) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.

Судові витрати прокурор просив покласти на відповідачів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський дійшов наступних висновків:

- з огляду на положення ст. 14-1, 32, 33-4 Закону України "Про охорону культурної спадщини", ст. 34 Закону України "Про землеустрій" діючим законодавством визначено порядок встановлення охоронних зон, межі та режими використання яких повинні бути визначені науково-проектною документації у сфері охорони культурної спадщини, розробленої та затвердженою у встановленому законом порядку, а також внесеною до містобудівного кадастру та Державного земельного кадастру; на теперішній час охоронні зони пам`ятки археології городища "Шеєрманівське", його межі та режими використання в порядку, встановленому чинним законодавством, не визначені, до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру не внесено; у зв`язку з цим, прокурором не надано доказів меж пам`ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки із відповідною площею;

- в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації позов фактично пред`явлений державною (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Харківської районної державної адміністрації), разом з тим, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору;

- оскаржувані накази та розпорядження вже повною мірою реалізовані виконанням, відтак, вичерпали свою дію повністю після реалізації, і оскарженню не підлягають, тобто скасування наказів Головного управління та розпорядження не матиме необхідних наслідків для усунення стверджуваного правопорушення;

- положення Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Земельного кодексу України не врегульовують відносини оренди земельних ділянок, на яких розташовані археологічні пам`ятки (як і землі історико-культурного призначення в цілому), та не містять заборону щодо передачі в оренду таких земельних ділянок; наявність договорів оренди та суборенди, спосіб використання земельної ділянки, не порушує публічний порядок та не призводить до спричинення шкоди об`єкту культурного призначення;

- лист ТОВ "Геоспектр" від 15.11.2023 за № 43 не є висновком спеціаліста або експерта, не містить вказівки на застосовану методику та її закріплення у відповідній затвердженій у встановленому законом порядку нормативно-технічній документації, не містить джерела вихідних даних, які були використані спеціалістом, що унеможливлює встановлення об`єкта, що був предметом аналізу, та співставлення з координатами спірної земельної ділянки;

- справа та висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 не є подібними до спірних правовідносин, оскільки у вказані справі мало місце порушення вимог земельного законодавства щодо передачі земельної ділянки з державної в комунальну власність при наявності документального відображення в планах землекористування на даній земельній ділянці пам`яток археології, з подальшим переданням незаконним власникам земельної ділянки в оренду;

- у разі коли публічний власник втратив фізичне, так і юридичне (інша особа зареєструвала на своє ім`я право в державному реєстрі прав на нерухомість), володіння, для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам`ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника;

- оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог по суті спору, заяви про застосування до позовних вимог строку позовної давності також не підлягали задоволенню.

Харківська обласна прокуратура не погодилась з рішенням Господарського суду Харківської області та 17.07.2024 через підсистему "Електронний суд" звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить: прийняти апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі № 922/264/24 до розгляду та відкрити провадження; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі № 922/264/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури за рахунок відповідачів; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає про таке:

- судом першої інстанції проігноровано сталу практику Верховного Суду у подібних правовідносинах про те, що правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проекту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається фактом знаходження на неї пам`ятки;

- рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 № 61 про взяття під охорону об`єкту культурної спадщини пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" (городище "Люботинське") у відповідності до чинного на той час законодавства, зокрема, постанови Ради Міністрів Української РСР від 20.02.1967 № 125 "Про стан і заходи по подальшому поліпшенню охорони та збереження пам`ятників архітектури, мистецтва, археології та історії в Українській РСР" є рішенням про взяття на державний облік;

- на виконання Порядку обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та форм власності визначено Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088, пам`ятку археології городище "Шеєрманіське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення та присвоєно охоронний номер 4929-ХА, складено облікову картку від 126.01.2018; таким чином, на момент прийняття Головний управління Держгеокадастру у Харківській області оспорюваного наказу пам`ятка археології городище "Шеєрманівське" була паспортизована і занесена до державного реєстру нерухомих пам`яток України, в межах вказаної пам`ятки розташована спірна земельна ділянка, що виключає можливість перебування цієї ділянки у комунальній власності згідно з вимогами ст. 17 Закону України "Про охорони культурної спадщини";

- твердження суду, що за відсутності науково-проектної документації про визначення меж зазначеної пам`ятки археології її межі є невизначеними, є безпідставним; межі території пам`ятки археології городище "Шеєрманівське" визначаються на підставі ч. 3 ст. 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", п.3 наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088 абзацу другого пункту 12 розділу ІV Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, з урахуванням встановленої ними відстані від залишків оборонних споруд (валі, рвів), визначених в обліковій документації;

- відповідачем не надано жодного доказу відсутності на спірній земельній ділянці пам`ятки археології городища "Шеєрманівське", доказів наявності вказаної пам`ятки на будь-якій іншій земельній ділянці тощо;

- обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та є достатнім та ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору;

- оскарження розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 № 14 за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу держави в юридичній визначеності на майбутнє; такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення;

- заняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавлення володіння порушення права власності держави; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як неготорний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки;

- суд дійшов помилкових висновків, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога про повернення частини земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка архітектури, оскільки часткове повернення будь-якої земельної ділянки є неможливим у зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі №922/264/24; призначено справу до розгляду на "13" серпня 2024 р. о 14:15 годині; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/264/24.

01.08.2024 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

29.07.2024 через підсистему "Електронний суд" Харківською окружною прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі (вх.№ 9979).

В обґрунтування своєї позиції у справі зазначає, що:

- формулювання, використане у рішенні комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 № 61, "взяття під охорону" відповідає суті законодавчого припису про "взяття пам`ятки на державний облік", який наведено у діючому Законі Україні "Про охорону культурної спадщини";

- з огляду на конфігурацію спірної земельної ділянки та з урахуванням відомостей облікової документації факт знаходження пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" на земельній ділянці з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 є доведеним;

- скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г сприятиме відновленню правового стану, який існував до його видання;

- розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 № 14 стало підставою для незаконного формування земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню;

- відповідно до положень ч. 10 ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації;

- оскільки станом на день укладення спірних договорів оренди земельна ділянка з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 належала до земель історико-культурного призначення, то надання її в користування для здійснення сільськогосподарського виробництва є порушенням вимог законодавства щодо охорони та збереження об`єктів культурної спадщини та є підставою для визнання їх недійсними на підставі ст. 21, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 21 Земельного кодексу України.

30.07.2024 через підсистему "Електронний суд" Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 10054), в якому просить відмовити у задоволені апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури у повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі №922/264/24 залишити без змін.

Обґрунтовуючи свою позицію у справі 4-й відповідач зазначає про таке:

- позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г в частині передання у комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 35,5883 га та про визнання незаконними та скасування розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 № 14 "Про надання земельної ділянки ТОВ "Контакт плюс" суперечать статті 45 Господарського процесуального кодексу України та не підлягають задоволенню;

- прокурор не дотримався визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури для отримання повноважень захищати в суді інтереси держави, а також не надав можливості самостійно здійснювати захист порушеного права держави на спірну земельну ділянку Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, на якій розташовані археологічні пам`ятки;

- прокурор не надав доказів меж пам`ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення усієї земельної ділянки з відповідною площею; безпідставне вибуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення із комунальної власності до державної (в особі Харківської обласної державної адміністрації) суперечить положенням Земельного кодексу України.

05.08.2024 через підсистему "Електронний суд" Люботинською міською радою Харківської області подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 10287), в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури в повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 - залишити без змін.

Люботинська міською рада Харківської області, зокрема, вказує, що діючим законодавством визначено порядок встановлення охоронних зон, меж та режими використання яких повинні бути визначені науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, розробленою та затвердженою у встановленому порядку, а також внесеною до містобудівного кадастру та до Державного земельного кадастру. На теперішній час охоронні зони пам`ятки археології городище "Шеєрманівське", їх межі та режими використання в порядку, встановленому чинним законодавством не визначені, на території Люботинської міської ради Харківської області землі історико-культурного призначення не обліковуються, проектами землеустрою у порядку, визначеному чинним законодавством не встановлені. Крім того зазначає, що прокурор не наводить жодного належного доказу на підтвердження того, що пам`ятка археології або її частина знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001.

05.08.2024 через підсистему "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод" подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№10289), в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури у повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі № 922/264/24 залишити без змін.

Обґрунтовуючи свою позицію у справі, 2-відповідач зазначає на наступні обставини справи:

- відсутні підстави ототожнювати пам`ятники культури, що містяться в списку, затвердженому рішенням від 25.01.1972 № 61 з пам`ятками культури, визначення яких надано в ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщиниҐ"; рішенням від 23.01.1984 № 88 встановлено лише охоронні зони на пам`ятки археології;

- в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України відсутня інформація про об`єкт культурної спадщини городище "Шеєрманівське";

- позивачем не надано допустимих доказів для віднесення спірного об`єкту культурної спадщини до пам`яток археології (розробленої технічної документації), що вказує на відсутність підстав для застосування положень ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" в частині обов`язкового перебування земельної ділянки, що складає територію пам`ятки, в державній власності або примусового вилучення її до державної власності;

- прокурор не надав належних доказів меж пам`ятки, які б могли свідчити про необхідність повернення всієї земельної ділянки;

- наданий лист ТОВ "ГеоспектрҐ" від 15.11.2023 за № 43 не є висновком спеціаліста або експерта, не містить вказівки на застосовану методику та її закріплення у відповідній затвердженій у встановленому законом порядку нормативно-технічній документації, не містить джерела вихідних даних, які використані спеціалістом, що унеможливлює встановлення об`єкта, що був предметом аналізу, та співставлення з координатами спірної земельної ділянки.

09.08.2024 через підсистему "Електронний суд" Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації подано додаткові пояснення у справі (вх.№10482).

Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, зокрема, вказує, що до затвердження проектів землеустрою щодо організації встановлення меж територій історико-культурного призначення, меж території пам`ятки визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж. Після проведення порівняльного аналізу доданих до матеріалів справи картографічних матеріалів облікової документації на спірний об`єкт та даних Державного земельного кадастру про розташування спірної земельної ділянки вбачається її розташування в межах території пам`ятки археології городища "Шеєрманівське". Крім того зазначає, що причиною відсутності розробленої науково-проектної документації з визначення (внесення змін) меж території вказаної пам`ятки археології пов`язана з відсутністю Порядку визначення меж та режимів використання території пам`ятки та затвердження науково-проектної документації, який у відповідності до ст. 14-1 Закону України "Про охорону культурної спадщиниҐ" мав бути встановлений Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2024 у справі № 922/264/24 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Здоровко Л.М.

12.08.2024 Харківською районною державною (військовою) адміністрацією Харківської області подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№ 10514), в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури та залишити без змін рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі №922/264/24; просить розглядати справу без участі представника Харківської районної державної (військової) адміністрації Харківської області. Вказаний відзив на апеляційну скаргу було досліджено судовою колегією та долучено до матеріалів справи.

01.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод" через підсистему "Електронний суд" подано додаткові пояснення у справі (вх.№ 12589), які також було досліджено судовою колегією та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні прокурор, представник позивача та третьої особи підтримали вимоги поданої апеляційної скарги, надали додаткові пояснення з приводу спірних питань, які виниклим під час розгляду справи.

Представники 2-го, 4-го та 5-го відповідачів заперечували проти доводів апеляційної скарги, надали додаткові пояснення щодо своєї позиції у справі.

Судова колегія звертає увагу, що електронні копії ухвали Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2024, 13.08.2024, 25.09.2024, якою сторін у справі повідомлено про час та місце розгляду справи, було направлено до електронного кабінету ТОВ "Контакт плюс" та доставлено користувачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17).

Отже, колегія суддів вважає, що права 1-го відповідача на участь у судовому розгляді справи не були порушені, проте, вказаний учасник справи не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та участь у розгляді справи в судових засіданнях.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України, відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, а також те, що явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе переглянути оскаржуване рішення за відсутності представника 1-го та 3-го відповідачів.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзиви на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

В позові прокурор вказує, що розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 №14 затверджено технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки і оформленню документів, що посвідчують право користування землею, Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс" для ведення підсобного господарства на території Люботинської міської ради Харківського району.

На підставі вказаного розпорядження між Харківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Контакт плюс" укладено договір оренди земельної ділянки від 09.04.2004, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" за номером 204, яким передано у користування ТОВ "Контакт плюс" на умовах оренди земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га на території Люботинської міської ради Харківського району за межами населених пунктів строком на 25 років для ведення підсобного господарства.

В подальшому між ТОВ "Харківський кінний завод" та ТОВ "Контакт плюс" укладено договір суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" за номером 208, яким передано у користування ТОВ "Харківський кінний завод" на умовах суборенди земельну ділянку державної власності з кадастровим номером №6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га строком до 09.04.2029 для ведення підсобного господарства.

З 01 січня 2013 року відповідно до вимог пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245- VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та положень ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2013) повноваження розпорядника земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га набуло Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до статей 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", наказу Держгеокадастру від 17.11.2020 № 485 "Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності" наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №32-Г земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га передано з державної у комунальну власність Люботинської міської ради.

21.01.2021 відомості про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 за №61 взято на державний облік об`єкт культурної спадщини пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" (городище "Люботинське") та присвоєно охоронний номер 1348.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 23.01.1984 за №33 щодо вказаного городища встановлено охоронну зону по всій площі городища "Шеєрманівське" та на відстані 50 метрів від збережених валів та рвів городища.

В подальшому наказом Міністра культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 №2088 пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення присвоєно охоронний номер 4929-Ха.

Вивченням даних Національної кадастрової системи Держгеокадастру та облікової документації на пам`ятку археології встановлено, що городище "Шеєрманівське" розташоване в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га.

Як вказує прокурор, власник земельної ділянки, яка входить у межі пам`ятки археології, яким у цій справі є Держава Україна в особі Харківської обласної військової адміністрації, вправі вимагати усунення порушення, зокрема, шляхом заявлення негаторного позову про зобов`язання повернути таку ділянку.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г Харківська окружна прокуратура зазначила, що визнання незаконним та скасування рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування стосовно останнього набувача обмежено оборотоздатної земельної ділянки призводить до відновлення порушеного права титульного власника.

Видавши спірний наказ Головне управління Держгеокадастру у Харківській області порушило права держави в особі Харківської обласної державної адміністрації на розпорядження землями історико-культурного призначення із розташованою на них пам`яткою археології, які є землями з особливим статусом та перебувають під посиленою правовою охороною держави. Враховуючи, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г Люботинська міська рада є останнім та єдиним набувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, то, на переконання прокурора, позовна вимога про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу в частині передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

На думку прокурора, умовою належності спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст. ст. 53, 54 ЗК України, ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме пам`ятки археології місцевого значення городище "Шеєрманівське", що підтверджується інформацією уповноваженого органу у сфері охорони культурної спадщини та обліковою карткою пам`ятки з відповідними графічними матеріалами та іншими доказами.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, на переконання прокурора, земельна ділянка з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 згідно обмежень, встановлених законодавством, не може перебувати у комунальній власності із виникненням титульного власника та титульного володільця, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки підлягають захисту, шляхом пред`явлення негаторного позову про зобов`язання Люботинської міської ради, ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 Державі Україна (титульному власнику) в особі Харківської обласної військової адміністрації.

Прокурор також стверджує про те, що оскільки станом на день укладення спірних договорів земельна ділянка з кад.№6311200000:34:001:0001 належала до земель історико-культурного призначення, то надання її в користування для здійснення сільськогосподарського виробництва є порушенням вищевказаних вимог законодавства щодо охорони та збереження об`єктів культурної спадщини та є підставою для визнання недійсними договору оренди від 09.04.2004 та договору суборенди від 26.11.2004 відповідно до ст. 21, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 21 Земельного кодексу України.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права комунальної власності та державної реєстрації земельної ділянки прокурор зазначає, що факт існування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 за відсутності документів, які підтверджують існування у Люботинської міської ради відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, яке не виникло та не існує. На переконання прокурора, обраний спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації прав є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Прокурор зазначає, що пам`ятка археології - городище "Шеєрманівське" займає лише частину земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, більша частина якої не зайнята об`єктами культурної спадщини та відповідно пункту 24 розділу X Земельного кодексу України може бути набута у комунальну власність. Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки. При цьому, скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав на неї є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки. У даному випадку скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування, як об`єкту цивільних справ, який було сформовано незаконно з огляду на неправомірне включення до її складу земель історико - культурного призначення як земель сільськогосподарського призначення. Припинення існування такого об`єкту цивільних прав надасть позивачу безперешкодну можливість оформити як новий об`єкт цивільних прав земельну ділянку у межах пам`ятки археології, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду про визнання права власності на земельну ділянку. Водночас, часткове повернення земельних ділянок є неможливим, оскільки земельна ділянка є цілісним об`єктом нерухомого майна незалежно від того, повністю чи частина її розташована з порушенням вимог законодавства (постанова Верховного суду від 16.06.2021 у справі №680/721/18).

Як зазначено прокурором, розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 №14 стало підставою для незаконного формування земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, як земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а тому розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 №14 підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

20.06.2024 прийнято оскаржуване рішення з підстав, викладених вище.

Щодо права прокурора на звернення з даним позовом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі № 924/831/17).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено, що не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Звертаючись до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації прокурор зазначав, що державний інтерес у цій справі полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам`ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення державі землі, що незаконно вибула з такої власності.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16 січня 1992 року, ратифікованою Україною 27 серпня 2004 року наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Згідно статей 1, 3 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом "г" частини першої статті 150 Земельного Кодексу України визначено, що землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Згідно преамбули до Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

У пункті 54 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 19лютого 2009 року у справі "Козачоглу проти Туреччини" (Kozacioglu v. Turkey), заява №2334/03, зроблено висновок, що збереження культурної спадщини і, де це може бути застосовано, її раціональне використання мають на меті, крім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних коренів і традицій мистецтва того чи іншого регіону та його населення. Як такі вони є значною цінністю, захист і поширення якої покладено на органи державної влади.

Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Зважаючи на викладене, судова колегія, оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, проаналізувавши наведені правові норми, вважає, що прокурор належними чином обґрунтував правові підстави для представництва інтересів держави в суді в особі компетентного органу за здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, оскільки прокурор виконав свою субсидіарну роль, замінивши в судовому провадженні відповідні державні органи, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними.

З приводу визначення прокурором суб`єктного складу учасників справи під час звернення з даним позовом до суду судова колегія зазначає таке.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад сторін у судовому процесі.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 Господарського процесуального кодексу України (частина 1 статті 45 цього Кодексу); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

Склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (п.7.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Як вбачається із матеріалів справи, у даному випадку позовні вимоги Харківської окружної прокуратури заявлені до Харківської районної військової адміністрації Харківської області, яка є, зокрема, стороною оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 09.04.2004.

Так, саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Подібний висновок сформульовано у п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Пред`явлення позову про недійсність правочину полягає у можливості звернення до суду: однієї із сторін правочину до іншої (або інших); заінтересованою особою до сторін правочину. Тому суб`єктний склад учасників спору (справи) повинен відповідати цим принципам.

Колегія суддів звертає увагу на те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20.

Якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, постанові Верховного Суду від 10.09.2021 №909/207/20.

Таким чином, вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.

Окрім цього, прокурор наголошує на тому, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям Харківською районною військовою адміністрацією Харківської області та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області незаконних рішень щодо розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування розпорядження Харківської районної військової адміністрації Харківської області та наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, їх обґрунтування, скаржник правомірно визначив відповідні органи відповідачами у цій справі.

Позаяк, у відповідності до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, прокурор має право звернутися до суду в інтересах держави як самостійний позивач у випадку якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; правову позицію державного органу було досліджено та враховану під час вирішення даного судового спору.

На думку судової колегії, невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм (правовий пуризм), надмірно формально сурове застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинне переслідувати за мету їх доцільність (розумність, добросовісність), з огляду на обставини конкретної справи, а також необхідність забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.

Разом з тим, визначення прокурором у даній справі складу сторін (позивача та відповідачів) відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів), із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи про те, що прокурором неправильно визначено суб`єктний склад сторін та зазначає про дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в обраному порядку звернення до суду з цим позовом.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

У статті 150 Земельного кодексу україни визначено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів.

Згідно зі статтею 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь урегульовано Законом України "Про охорону культурної спадщини". У преамбулі цього Закону зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", який замінив Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини.

Такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до наданих до матеріалів справи документів вбачається, що пам`ятку археології городище "Шаєрманівське" (городище "Люботинське") взято під охорону, як об`єкт культурної спадщини та присвоєно охоронний номер 1348, рішенням Виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1982 № 61 (т.1, а.с. 64, 65).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятки історії та культури (до яких відповідно до ст.6 Закону відносяться пам`ятки археології) перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.

Згідно з ч. 2 ст. 8 вказаного Закону виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів (ч. 3, ст. 17 Закону).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону з метою забезпечення охорони пам`яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови і зони охоронюваного природного ландшафту в порядку, який визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Зони охорони пам`яток історії та культури встановлюються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за поданням відповідних державних органів охорони пам`яток. Зони охорони пам`яток історії та культури включаються в проекти планування, забудови і реконструкції відповідних міст та інших населених пунктів.

У межах зазначених зон забороняються провадження земляних, будівельних та інших робіт, а також господарська діяльність без дозволу відповідних органів охорони пам`яток Союзу РСР або Української РСР.

Так, рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради від 23.01.1984 № 33 щодо вказаного городище встановлено охоронну зону по всій площі городища "Шеєрманівське" та на відставні 50 метрів від збереження валів та рвів городища (п. 105 додатку до рішення, т.1, а.с. 66-69).

12.07.2000 набрав чинності Закон України "Про охорону культурної спадщини", яким врегульовано правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

У статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 16.12.2004 №2245-IV "Про внесення змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" ( 3600-09 ), до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів, а також порядок переміщення (перенесення) пам`ятки визначає Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.04.2013 за № 528/23060.

Згідно з п. 3.1 Порядку облікова картка об`єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини подаються за місцезнаходженням таких об`єктів на розгляд науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та наукової (вченої) ради установи, організації, діяльність якої пов`язана з охороною культурної спадщини, які оцінюють відповідність кожного об`єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р 5.2.

Для вирішення питання про занесення (незанесення) до Реєстру об`єктів культурної спадщини, включених до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення, зазначених у пункті 5.1 цього розділу, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради забезпечують проведення перегляду цих списків (переліків) (далі - перегляд).оку № 1760 (п. 5.2 Порядку).

Згідно з п. 6.1 Порядку подання щодо занесення до Реєстру щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, а також занесення (незанесення) до Реєстру об`єктів культурної спадщини, зазначених у пункті 5.1 розділу V цього Порядку, подаються за місцезнаходженням таких об`єктів органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органами охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або Українським товариством охорони пам`яток історії та культури та іншими громадськими організаціями, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, - до Мінкультури України.

До подання додаються перелік об`єктів культурної спадщини, складений за формою згідно з додатком 2 та/або додатком 5 до цього Порядку, облікова документація на кожний зазначений у відповідному переліку об`єкт культурної спадщини, протокол відповідно до пункту 3.4 розділу ІІІ та пункту 5.4 розділу V цього Порядку.

Рішення про занесення (незанесення) щойно виявлених об`єктів культурної спадщини до Реєстру, а також об`єктів культурної спадщини, зазначених у пункті 5.1 розділу V цього Порядку, приймається відповідно до категорії пам`ятки: щодо пам`яток місцевого значення - Мінкультури України за поданням органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури та інших громадських організацій, до статутних завдань яких належить питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Так, матеріали справи містять складену провідним співробітником відділу пам`яток археології ОКЗ "Харківським науково-методичний центр охорони культурної спадщини" кандидатом історичних наук Колодою В.В. облікову картку пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" від 16.01.2018, яку затверджено Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації (т.1, а.с. 58-63).

Зокрема, п. 4 якої визначено рішенням, відповідно до якого вказану пам`ятку взято на державний облік є рішення виконавчого комітету Харківської обласної ради від 25.01.1972 за № 61.

Зазначена облікова картка містить опис (характеристика) об`єкта, розташування та межі його території на генеральному плані з визначенням зон охорони від 2018 року, фрагмент топографічної карти 1952 року, план-схему розташування городища 1961-1964 р.р., 2018 року та ін.; функціональне використання, ступінь схоронності об`єкта.

В подальшому, згідно наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2020 № 2088 пам`ятку археології городище "Шеєрманівське" вирішено внести до Державного реєстру пам`яток України за категорією місцевого значення та присвоєно охоронний номер 4929-Ха (п. 477 додатку до наказу, т.1, а.с. 70, 71).

Відомості про занесення пам`ятки археології городище "Шеєрманівське" до Реєстру наявні на офіційному веб-сайті ОКЗ "Харківський науково-методичний центр культурної спадщини" за посиланням: https://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Reestri/Держреєстр%20на%2014.09.2020%20колір.pdf

Вказаний наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2020 № 2088 також розміщено на сайті Державного реєстру нерухомих пам`яток України за посиланням: https://mcsc.gov.ua/kulturna-spadshchyna/derzhavnyy-reiestr-nerukhomykh-pam-iatok-ukrainy/.

В свою чергу, відсутність розміщення пам`ятки археології на вказаному сайті в розділі Реєстр пам`яток місцевого значення Харківської області, про що вказує 2-й відповідач, на думку суду, не може нівелювати обставину надання її відповідного статусу.

Так, відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (пункт б).

Відповідно до пунктів 5, 6 цього Порядку суб`єктами прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру відповідно до категорії пам`яток є: Кабінет Міністрів України - щодо пам`яток національного значення; Мінкультури - щодо пам`яток місцевого значення. Суб`єктом розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру є Мінкультури.

У розділі VIII зазначеного Порядку визначено процедуру вилучення пам`яток із Реєстру, за змістом якого саме Мінкультури в межах визначених повноважень є тим суб`єктом, який приймає рішення щодо пам`яток місцевого значення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру та ін.

Статтею 16 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті.

Судовою колегією не встановлено прийняття рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, про вилучення пам`ятки місцевого значення городища "Шеєрманівське" з Реєстру нерухомих пам`яток України, а відтак відсутність правових підстав для віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення та можливості розпоряджатися такими землями органом місцевого самоврядування у загальному порядку без урахування відповідного статусу.

При цьому встановлення таких обставин має суттєве значення для вирішення спору, оскільки від встановлення обставин правового статусу спірної земельної ділянки залежить як застосування відповідних норм матеріального права, так і результати розгляду справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 922/2304/23.

Станом на момент внесення до Реєстру пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" на підставі наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088 питання встановлення зон охорони пам`яток, буферні зони об`єктів всесвітньої спадщини, історичні ареали населених місць врегульовано статтею 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (у відповідній редакції) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до п. 3 наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 03.09.2020 № 2088 до прийняття в установленому порядку рішення про визначення меж території і режимів використання пам`яток культурної спадщини згідно переліком, що додається до цього наказу, межі території визначити відповідно до абз. 2 п. 12 розділу IV Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158.

Відповідно до п. 12 розділу IV Порядку до прийняття рішення про визначення меж території пам`ятки її межі визначаються відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж або, у разі їх відсутності для городищ - 500 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів) за умови їх фіксації на місцевості.

Станом на теперішній час рішення про визначення меж території пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" уповноваженим органом не приймалось.

Умовою належності земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", зважаючи на імперативність якої, земельна ділянка належить до земель історикокультурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.

Відповідно, невстановлення межі історико-культурного зонування пам`ятки не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, не належить до земель історико-культурного значення.

Судовою колегією встановлено, що розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" підтверджується обліковою карткою від 16.01.2018 на пам`ятку археології, затвердженої Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, відповідно до якої частина території відведена під конезавод (п. 5), городище розташоване на пологому схилі лівого берега р. Люботинка (права притока р.Уди), що є правою притокою р.Сіверський Дінець; пам`ятка розташована на північно-західних околицях міста, практично впритул до житлової зони, її територія частково відведена під ферму; координати центра городища (система координат WGS 84): 49°58.008 Пн; 35°54.212 Сх, що відображено на доданому генеральному плані (т.1, а.с. 59), а також листом-відповіддю ТОВ "Геоспектр" від 15.11.2023 № 43 (т.1, а.с. 92-98), складеного сертифікованим інженером-землевпорядником, відповідно до якого городище "Шеєрманвське" частково співпадає з територією земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 (координати видимої межі городища "Шеєрманівське" (додаток № 1) в системі координат СК63 (додаток № 3) та у системі координат широта/довгота (додаток № 4), що було визначено на підставі даних дистанційного зондування землі з використанням сервісу "Google maps.Знімки" ліцензійного програмного засобу геодезії, землеустрою і картографії "Digitals").

В контексті зазначеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов`язкових вимог щодо встановлення обставин, що входять до предмета доказування у дані справі, виключно на підставі висновку судового експерта. З огляду на те, що дані для визначення ТОВ "Геоспектр" були надані згідно облікової картки городища "Шеєрманвське" посилання в наданому листі на розташування пам`ятки археології на правому березі річки Люботинка, на думку суду, має характер описки (технічної помилки) та не впливає на можливість визначення співпадіння спірних земельних ділянок згідно даних у системі координат широта/довгота.

Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, на які посилається скаржник).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, суд апеляційної інстанції вважає, що господарський суд першої інстанції, переклав на позивача весь тягар доказування фактів, які мають значення для вирішення даного спору, не встановив доказів, якими відповідачі обґрунтовують свої заперечення щодо відсутності розташування городища "Шеєрманівське" на земельній ділянці з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, наданим в оренду 1-му відповідачу.

Відповідачами, з огляду на характеристику об`єкта пам`ятки архітектури відповідно до облікової документації (городище складається з двору округлої форми, який охоплений одинарною системою захисних споруд "рів-грунтовий вал", загальною площею 5,5 га), не надано жодного доказу відсутності на спірній земельній ділянці пам`ятки археології городища "Шеєрманівське", доказу наявності вказаної пам`ятки на іншій земельній ділянці тощо.

За наслідком аналізу сукупності наданих до матеріалів справи документів (даних облікової документації на пам`ятку архітектури, затвердженої Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, поземельної Книги на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001, листа сертифікованого інженера-землевпорядника від 15.11.2023 № 43), керуючись принципом "вірогідності доказів", судова колегія дійшла висновку, що занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 03.09.2020 №2088 пам`ятка археології місцевого значення городище "Шеєрманвське" за охоронним номером 4929-Ха потрапляє на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001.

В даному випадку не має правового значення співпадіння всієї території пам`ятки археології зі спірною земельною ділянкою, чи її частини.

Відповідно до частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Таким чином, частина 1 статті 54 Земельного кодексу України, як і частина 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", визначають правовий режим земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології. Проте, на відміну від частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", стаття 54 Земельного кодексу України стосується земельних ділянок, на яких розташовані або можуть бути розташовані об`єкти культурної спадщини, в тому числі й об`єкти археологічної спадщини.

Отже, стаття 54 Земельного кодексу України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, постанові Верховного суду від 16.04.2024 у справі №927/238/22.

Зазначені правові норми спрямовані на забезпечення належної охорони пам`яток археології, оскільки пам`ятки археології як нерухомі об`єкти культурної спадщини не можуть бути перенесені на інше місце без втрати їх цінності.

Колегія суддів враховує, що пам`ятки археології, зазвичай, знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, у зв`язку з чим нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно з Законом України "Про охорону культурної спадщини" не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухваленої у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв`язку з наявністю таких об`єктів.

Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована. Отже, спірна земельна ділянка була передана з державної власності протиправно (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 Цивільного кодексу України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (Б-7346/2-19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Судова колегія зазначає про безпідставність доводів 2-го відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №927/1206/21, з огляду на те, що обставинами вказаної справи визначено порушення вимог законодавства при передачі земельної ділянки історико-культурного призначення в комунальну власність при наявності складеного паспорту пам`ятки та документального відображення її в планах землекористування, що не є подібним до справи, що розглядається. Разом з тим, застосування відповідних висновків суду касаційної інстанції щодо застосування тієї чи іншої норми матеріального права не ставиться в залежність від обставин складення технічної документації на об`єкт культурної спадщини. Крім того, у справі, що розглядається, обставини розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 (цільове призначення - для сільськогосподарського) пам`ятки археології городища "Шеєрманівське" підтверджується іншими наданими до матеріалів справи документами.

У зв`язку з чим колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 та вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що оскарження наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 № 32-Г в частині передачі у комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 є неефективним способом захисту прав держави та зазначає про наступне.

Згідно зі статтею 152 Земельного України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз наведених правових норм підтверджує, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ Держгеокадастру від 15.12.2020 № 32-ОТГ в частині передання у комунальну власність спірної земельної ділянки суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки частина зазначені земельної ділянки відноситься до земель історико-культурного призначення, які не підлягають передачі до комунальної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 46)).

У пункті 64 постанови від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: "Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах".

Наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності у комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.

З огляду на особливості правового регулювання статусу земельних ділянок історико-культурного призначення та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана Люботинській міські раді Харківської області як земля сільськогосподарського призначення, судова колегія зазначає, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування зазначеного наказу Держгеокадастру за встановлених судом обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність також безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами обставин справи відповідає правовій природі відносин учасників спору.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність державної реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приведе до усунення порушення прав держави на землі історико-культурного призначення.

З цих підстав висновки суду першої інстанції про неефективність обраного прокурором способу захисту в частині оскарження наказу Держгеокадастру від 15.12.2020 № 32-ОТГ є помилковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки в постанові від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18).

З огляду на встановлені обставини, позовної вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності комунальної власності Люботинської міської ради Харківської області на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га також підлягає задоволенню, як похідної.

За наслідками перегляду оскаржуваного рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 20.01.2004 № 14 та визнання недійсними договору оренди від 09.04.2004 та договору суборенди від 26.11.2004, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент укладення спірних договорів оренди) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; угод щодо земельних ділянок (п. а, б ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 54 Земельного кодексу України порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" України (в редакції станом на момент укладення спірних договорів оренди) об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам`ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо (ч.2, ст. 24 Закону).

Згідно з ч. 2 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 20.01.2004 № 14 ТОВ "Контакт плюс" затверджено технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки і оформленню документів, що посвідчують право користування землею Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс" для ведення підсобного господарства на території Люботинської міської ради Харківського району Харківської області; надано в довгострокову оренду строком на 25 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населеного пункту, на території Люботинської міської ради, загальною площею 34,5883 га для ведення підсобного господарства, що відповідає меті використання земельної ділянки, визначеної умовами п. 2.1 договору оренди від 09.04.2004, укладеного на його виконання (т.1, а.с. 52-54).

Таким чином, за наслідками прийняття вказаного розпорядження фактично відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки розташування пам`ятки археології городища "Шеєрманівське", яка відноситься до земель історико-культурного призначення, на землі сільськогосподарського призначення, що в силу приписів ст. 4 Закону України "Про охорону культурної спадщини" може бути здійснено лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Вказане свідчить про незаконність оспорюваного розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 20.01.2004 № 14.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації від 20.01.2004 № 14 "Про надання земельної ділянки ТОВ "Контакт плюс", яке було реалізоване укладенням з 1-м відповідачем договору оренди земельної ділянки (вичерпало дію фактом його виконання), а тому його оскарження не є ефективним способом захисту.

Подібні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного у позові наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/189/18).

Згідно з частинами першою-третьою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частинами другою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Так, надання в оренду сформованої земельної ділянки, в межах якої знаходиться пам`ятка археології городище "Шеєрманівське", відбулось на підставі незаконного рішення Харківської районної державної адміністрації Харківської області, за відсутності погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини та встановлення умовами договору спеціальних правил використання земель історико-культурного призначення.

Таким чином, врахувавши ключові для цієї справи обставини, судова колегія вважає, що надання в орендну ТОВ "Контакт плюс", ТОВ "Харківський кінний завод" земельної ділянки загальною площею 34,5883 га, відбулось з порушенням порядку, встановленого нормами статей 20, 54 ЗК України та спеціальними нормами статей п. 13 ч. 1 ст. 6, ст.ст. 18, 24, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції станом на момент укладення договорів).

За таких обставин, у відповідності до ст. 21 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України наявні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 6311200000:34:001:0001, площею 34,5883 га, розташованої за межами населених пунктів на території Люботинської міської ради Харківського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 09.04.2004, укладений між Харківською райдержадміністрацією та ТОВ "Контакт плюс", зареєстрований в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 09.04.2004 за номером 204, та договору суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, укладеного між ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод", зареєстрований в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 26.11.2004 за номером 208.

Вирішуючи спори про визнання недійсним договору або застосування наслідків нікчемного правочину необхідно мати на увазі, що суд в першу чергу повинен вирішувати юридичну долю такого правочину. Суд не може застосовувати наслідки недійсності або нікчемності правочину без вирішення юридичної долі цього правочину, про що повинно бути чітко зазначено в резолютивній (у випадку недійсності) або мотивувальній (у випадку нікчемності) частинах судового рішення.

Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції (див. правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2020 у справі №921/96/18).

З приводу висновків суду першої інстанції в частині розгляду позовної вимоги про зобов`язання Люботинську міську раду Харківської області, ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено висновок: "зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до інших осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що спірні земельні ділянки, які відносяться до земель історико-культурного призначення, незаконно вибули із власності держави та були передані в комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області і на теперішній час перебувають в оренді у ТОВ "Контакт плюс" та ТОВ "Харківський кінний завод".

Фізичне зайняття відповідної земельної ділянки та її використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 констатувала відсутність у цій справі підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20.

У справі, що переглядається, судова колегія дійшла висновку, що нерозроблення уповноваженим органом проекту землеустрою земельної ділянки, на якій знаходиться городище "Шеєрманівське", та, як наслідок, невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень та можливість перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності, а також у користуванні 1-го та 2-го відповідачів за відсутності додержання спеціального порядку такої передачі.

Установивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення, судова колегія зазначає про наявність підстав про задоволення позовної вимоги прокурора в частині повернення Люботинською міською радою Харківського району Харківської області, ТОВ "Контакт плюс", ТОВ "Харківський кінний завод" державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації спірної земельної ділянки.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 17.04.2024 у справі № 922/1412/22, ухваленої у подібних правовідносинах.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

За таких обставин, даний позов є негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується.

При цьому суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки архітектури, з державної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

У спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси для задоволення національно-культурних потреб, використанні власності не на шкоду людині та суспільству (стаття 11, частина третя статті 13, частина сьома статті 41 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства.

Отже, витребування спірних земельних ділянок історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки архітектури національного значення, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим правовим режимом відповідних земельних ділянок.

Суспільний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок історико-культурного призначення для гарантування збереження культурної спадщини у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні права користування земельними ділянками, які мають використовуватися за цільовим призначенням, виконувати свої важливі функції.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки судова колегія зазначає про таке.

За наведених вище обставин, наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення, в подальшому унеможливить відновлення порушеного права держави, як її власника, оскільки реєстрація цієї земельної ділянки з зазначеною категорією відносить їх до земель комунальної власності, що не відповідає дійсності, адже ці землі відносяться до земель історико-культурного призначення, які можуть перебувати тільки в державній формі власності.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

У зв`язку з наведеним за конкретних встановлених судом обставин цієї справи визнання незаконним розпорядження Харківської районної державної адміністрації Харківської області від 20.01.2004 № 14, яким затверджено технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки і оформленню документів, що посвідчують право користування землею Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс" для ведення підсобного господарства на території Люботинської міської ради Харківського району Харківської області, має наслідком припинення відповідних речових прав на цю земельну ділянку. Відповідно, одночасне скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки поновить права законного розпорядника спірної землі, що вказує на наявність підстав для задоволення такої позовної вимоги.

Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Судова колегія звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішення господарського суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, суперечать наявним у матеріалах справи доказам, отже рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Згідно з п. 2 ч. 1 статті 277 ГПК України до повноважень суду апеляційної інстанції належить скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження під час апеляційного провадження, що є підставою для її часткового задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі №922/264/24 підлягає частковому скасуванню з зазначених вище підстав.

Враховуючи вимоги процесуального закону та встановлені обставини, зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги та часткове скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги задоволені частково, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі №922/264/24 скасувати в частині відмови в позові про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №32-Г в частині передання у комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ: 04058717) земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

- зобов`язання Люботинську міську раду Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717), ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 09.04.2004, укладеного між Харківською районною державною адміністрацією (код ЄДРПОУ: 04058775) та ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776), яким передано в оренду ТОВ "Контакт плюс" земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 09.04.2004 за номером 204;

- визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, укладеного між ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878), яким передано в суборенду ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 26.11.2004 за номером 208;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності комунальної власності Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717) на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.

У цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2024 у справі №922/264/24 в частині відмови в задоволення іншої частини позовних вимог залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення у такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.12.2020 №32-Г в частині передання у комунальну власність Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ: 04058717) земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

Зобов`язати Люботинську міську раду Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717), ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956).

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.04.2004, укладений між Харківською районною державною адміністрацією (код ЄДРПОУ: 04058775) та ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776), яким передано в оренду ТОВ "Контакт плюс" земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 09.04.2004 за номером 204;

Визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 26.11.2004, укладений між ТОВ "Контакт плюс" (код ЄДРПОУ 24476776) та ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878), яким передано в суборенду ТОВ "Харківський кінний завод" (код ЄДРПОУ 31935878) земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га, який зареєстровано в Харківському районному відділі реєстрації ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 26.11.2004 за номером 208;

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності комунальної власності Люботинської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04058717) на земельну ділянку з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га;

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:34:001:0001 площею 34,5883 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень.

В іншій частині позову відмовити.".

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (м. Харків, вул. Космічна, 21, код ЄДРПОУ 39792822) на користь Харківської обласної прокуратури (м.Харків, вул. Б. Хмельницького,4, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) 18168,00 грн судового збору за подання позову, апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контакт плюс" (м. Харків, пр. Гагаріна, буд. 98, код ЄДРПОУ 24476776) на користь Харківської обласної прокуратури (м.Харків, вул. Б. Хмельницького,4, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) 6056,00 грн судового збору за подання позову, апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод" (м.Люботин, Харківська область, вул. Пушкіна, 1, 62433, код ЄДРПОУ 31935878) на користь Харківської обласної прокуратури (м. Харків, вул. Б. Хмельницького,4, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) 6056,00 грн судового збору за подання позову, апеляційної скарги.

Стягнути з Харківської районної військової адміністрації Харківської області (м.Харків, вул.Григоровське шосе, 52, код ЄДРПОУ 04058775) на користь Харківської обласної прокуратури (м. Харків, вул. Б. Хмельницького,4, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) 6056,00 грн судового збору за подання позову, апеляційної скарги.

Стягнути з Люботинської міської ради (м. Люботин, вул. Слобожанська, 64, 62433, код ЄДРПОУ 04058717) на користь Харківської обласної прокуратури (м. Харків, вул. Б.Хмельницького,4, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) 6056,00 грн судового збору за подання позову, апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.10.2024.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна

СудСхідний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення02.10.2024
Оприлюднено17.10.2024
Номер документу122300671
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою щодо припинення права оренди

Судовий реєстр по справі —922/264/24

Ухвала від 04.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 03.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 19.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 18.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 18.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 18.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Постанова від 02.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Ухвала від 25.09.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Ухвала від 16.08.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

Ухвала від 13.08.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Лакіза Валентина Володимирівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні