Рішення

від 01.07.2024 по справі 420/35316/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/35316/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військово - медичного клінічного центру Південного регіону, в якому позивач просить:

стягнути з Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.06.2021р. до 19.12.2021р. у розмірі 79 028,55 грн. (сімдесят дев`ять тисяч двадцять вісім гривень 55 копійок).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що Наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по стройовій частині) від 18.06.2021р. № 125 ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу центру з 18.06.2021р. Під час проходження військової служби Військово-медичним клінічним центром Південного регіону не було в повному обсязі нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.

Представник позивача також вказує, що 31.05.2022р. Військово-медичним клінічним центром Південного регіону було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №420/18436/21 у розмірі 4 435,66 грн. та що 25.11.2023р. Військово-медичним клінічним центром Південного регіону було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №420/17346/22 у розмірі 77 935,19 грн.

Від Військово-медичного клінічного центру Південного регіону надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що при звільненні з позивачем був проведений повний розрахунок з дотриманням чинного законодавства, жодних заперечень щодо розрахунку від позивача до відповідача на день виключення зі списків не надходило.

Отже, вказує відповідач, 25.11.2023 року як день останнього фактичного розрахунку при звільненні позивачем визначений самостійно та безпідставно, оскільки визначення розміру, індексації грошового забезпечення було предметом окремих судових розглядів вже після звільнення позивача. Позивач погодився з наказами відповідача від 28.05.2021 р. № 20-ро та від 18.06.2021 р. № 125 (по стройовій частині), згідно з якими її було розраховано та виключено із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення. Вказані накази позивачем оскаржено не було.

Відповідач також зазначає, що спірна виплата визначена в КЗпП для працівників (не військовослужбовців) та що виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, діяльність яких унормована спеціальними нормами права, Кодекс законів про працю України поширюватися не може, оскільки містить загальні норми права. Отже, законних підстав для нарахування та виплати позивачу «середнього грошового забезпечення» (як це намагається формулювати позивач) за час затримки розрахунку при звільненні у відповідача немає.

Ухвалою суду від 11.01.2024 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону та займала посаду операційної сестри відділення (вітреоретинальної хірургії) клініки офтальмології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону.

Наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по особовому складу) від 28.05.2021 року №20-PC ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 18.06.2021 року №125 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини з 18.06.2021 року.

Водночас, як зазначає позивач у позовній, при звільненні їй не було здійснено у повному обсязі нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 року у справі №420/18436/21 яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2022 року зокрема зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.

Відповідно до виписки з карткового рахунку від 09.08.2022 року, 31.05.2022 року позивачу на виконання вищезазначеного рішення по справі №420/18436/21 нараховано від Військово-медичного клінічного центру Південного регіону 4435,66 грн. індексації грошового забезпечення.

Також, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року у справі №420/17346/22 яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 року зокрема зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Як вбачається з виписки з карткового рахунку від 14.12.2023 року, 25.11.2023 року позивачу на виконання вказаного рішення суду по справі №420/17346/22 нараховано від Військово-медичного клінічного центру Південного регіону 77935,19 грн. індексації грошового забезпечення.

Позивач вважаючи, що він має право у відповідності до ст. 117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Враховуючи те, що позивачеві при виключенні зі списків особового складу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону не виплачено належні суми грошового забезпечення, а при їх виплаті на виконання рішення суду не сплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, така бездіяльність відповідача є протиправною.

При цьому, предметом спору в цій справі є зобов`язання роботодавця виплатити на користь працівника середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини.

Так, за змістом статті 117 КЗпП України обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), відповідно до п. 2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок № 100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Чинне законодавство не містить жодних положень щодо неможливості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 для обчислення середньої заробітної плати військовослужбовців, більш того, п. 4 розділу ІІІ Порядку № 100 врегульовано особливості виплати заробітної плати військовослужбовцям, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що спростовує позицію відповідача про неможливість застосування Порядку № 100 до військовослужбовців.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз 2 п. 7 Порядку № 260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 18.06.2021 року. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є квітень 2021 року (30 календарних дні) та травень 2021 року (31 календарний день).

При цьому, відповідно до довідки відповідача про розмір нарахувань грошового забезпечення за два місяці, що передують місяцю звільнення, грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становить: квітень 2021 року 13171,56 грн., травень 2021 року 13171,56 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача складає 431,85 грн. ((13171,56+13171,56)/62).

Як вже було зазначено вище в день звільнення позивача, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року.

Виплата вказаних сум позивачу була здійснена лише 31.05.2022 року у сумі 4435,66 грн. та 25.11.2023 року у сумі 77935,19 грн., що відповідачем не заперечується.

Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (з 18.06.2021) та дату проведення остаточного розрахунку (31.05.2022 та 25.11.2023), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 348 та 891 день.

Між тим, як на момент звернення позивача із даним позовом, так і на час вирішення спору, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, зазначений період обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 19.06.2021 року по 19.12.2021 включно.

В зазначеному періоді 183 календарних дні, у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за час затримки складає 79028,55 грн (183 дні х 431,85 грн).

На підставі вищезазначеного, оскільки стягненню підлягають лише нараховані, проте не виплачені суми, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково шляхом зобов`язання Військово-медичного клінічного центру Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2021 року до 19.12.2021 року у розмірі 79028,55 грн. (сімдесят дев`ять тисяч двадцять вісім гривень 55 копійок).

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2021 року до 19.12.2021 року у розмірі 79028,55 грн. (сімдесят дев`ять тисяч двадцять вісім гривень 55 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Військово медичний клінічний центр Південного регіону (код ЄДРПОУ 08199969, адреса: вул. Пироговська, буд. 2, м. Одеса, 65044).

Суддя П.П. Марин