Постанова

від 29.11.2024 по справі 420/35316/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35316/23

Перша інстанція: суддя Марин П.П.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

18 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з Військово-медичного клінічного центру Південного регіону середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.06.2021 року до 19.12.2021 року у розмірі 79 028,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по стройовій частині) від 18.06.2021 року № 125 виключена зі списків особового складу центру з 18.06.2021 року. Під час проходження військової служби Військово-медичним клінічним центром Південного регіону не було в повному обсязі нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.

31.05.2022 року Військово-медичним клінічним центром Південного регіону виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення згідно рішення суду у справі №420/18436/21 у розмірі 4 435,66 грн та 25.11.2023 року - згідно рішення суду у справі №420/17346/22 у розмірі 77 935,19 грн.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що норми КЗпП України в частині виплати середнього заробітку не поширюють свою дію на військовослужбовців.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.06.2021 року до 19.12.2021 року у розмірі 79028,55 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував доводи відповідача щодо непоширення норм КЗпП України на правовідносини, які виникають під час проходження військової служби.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону та займала посаду операційної сестри відділення (вітреоретинальної хірургії) клініки офтальмології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону.

Наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по особовому складу) від 28.05.2021 року №20-PC ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 18.06.2021 року №125 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини з 18.06.2021 року.

Водночас, як зазначає позивач у позовній, при звільненні їй не було здійснено у повному обсязі нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 року у справі №420/18436/21 яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2022 року зокрема зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.

Відповідно до виписки з карткового рахунку від 09.08.2022 року, 31.05.2022 року позивачу на виконання вищезазначеного рішення по справі №420/18436/21 нараховано від Військово-медичного клінічного центру Південного регіону 4435,66 грн. індексації грошового забезпечення.

Також, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року у справі №420/17346/22 яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 року зокрема зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Як вбачається з виписки з карткового рахунку від 14.12.2023 року, 25.11.2023 року позивачу на виконання вказаного рішення суду по справі №420/17346/22 нараховано від Військово-медичного клінічного центру Південного регіону 77935,19 грн. індексації грошового забезпечення.

Враховуючи, що відповідач провів остаточний розрахунок при звільненні з порушенням строків ст.116, 117 КЗпП, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.

Викладене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо помилковості застосування до спірних правовідносин ст.116, ст.117 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 18.06.2021 року, а лише 25.11.2023 року тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.

Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Щодо вірності обрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку, судова колегія зазначає наступне.

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судова колегія враховує, що відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 25.07.2024 у справі № 420/36/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 05.11.2018 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 29.03.2024 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України).

У межах цієї справи у період з 05.11.2018 року по 29.03.2024 року належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла з 19.07.2002 року.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Стаття 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ діє з 19.07.2022 року, встановлює, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

При цьому, наведений у постанові Верховного Суду ід 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22 підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті у розмірі середнього заробітку підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Таким чином, період з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду щодо зменшення такої виплати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23.

Отже нараховуючи позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд вірно враховував його розмір (в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці) без застосування критерію зменшення.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 11 січня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко