Постанова

від 01.07.2024 по справі 910/16972/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2024 р. Справа№ 910/16972/21 (910/16694/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поліщука В.Ю.

суддів: Пантелієнка В.О.

Доманської М.Л.

секретар судового засідання Новик В.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року,

у справі № 910/16972/21 (910/16694/23) (суддя Мандичев Д.В.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскан»</a>,

до відповідачів:

1. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

2. Київської міської ради,

3. Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві

про розірвання угоди та стягнення суми сплаченого авансу,

в межах справи № 910/16972/21,

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарнер»</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскан»</a>,

про банкрутство,

за участю представників сторін:

від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Плахотнік Р.А.,

від Київської міської ради - Поліщук М.В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Проскан»</a> - Крикуненко С.В.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року у справі № 910/16972/21 (910/16694/23) позовні вимоги ТзОВ «Проскан» задоволено повністю, розірвано Угоду № 63 від 21.07.2005 року, укладену між Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (правонаступником якого є Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТзОВ «Проскан», про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки площею 0,96 га, за адресою: вул. Кільцева дорога, 24/2, Святошинський р-н, м. Київ; стягнуто з бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві на користь ТзОВ «Проскан» грошові кошти у розмірі 712 539 грн 93 коп. шляхом безспірного списання з рахунків Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві номер рахунку (IBAN) UA328999980313020101000026001, - код класифікації доходів бюджету 33010100, ідентифікаційний номер 37993783 - 90% відсотків від суми стягнення, що становить 641 285 грн 94 коп.; та номер рахунку (IBAN) UA608999980314111941000026001 код класифікації доходів бюджету 33010100, ідентифікаційний номер 37993783 - 10% відсотків від суми стягнення, що становить 71 253 грн 99 коп.; стягнуто з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ТзОВ «Проскан» 13 372 грн 10 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року у справі № 910/16972/21 (910/16694/23) та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення господарського суду першої інстанції є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема:

- господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо порушення законних прав та інтересів позивача Департаментом земельних ресурсів, оскільки, як зазначає скаржник, відповідно до п. 4 Угоди № 63 від 21.07.2005 року, повернення ТзОВ «Проскан» сплаченого авансового внеску можливе у разі прийняття Київською міською радою рішення про відмову у продажу земельної ділянки;

- господарським судом першої інстанції повністю проігноровані доводи скаржника про те, що Департаментом в межах компетенції вчинені дії, передбачені Угодою № 63 від 21.07.2005 року;

- господарським судом першої інстанції проігноровано, що в умовах Угоди відсутня будь-яка згадка про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:201:0055, що розташована по Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі м. Києва, тим паче в матеріалах справи відсутнє будь-яке документальне підтвердження, що згадана земельна ділянка була або є станом на момент звернення до суду об`єктом Угоди;

- позивачем подано позов з порушенням строків позовної давності, оскільки, на виконання умов Угоди № 63 від 21.07.2005 року, позивачем було перераховано обумовлений аванс у розмірі 712 539 грн 93 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 29.07.2005 року № 1896, а отже саме із цієї дати починається перебіг строку позовної давності. Тобто, строк звернення до суду із позовною заявою звершився 29.07.2008 року.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) передано колегії суддів у складі: головуючого судді Поліщука В.Ю. (суддя-доповідач), суддів Пантелієнка В.О., Доманської М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 року витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16972/21 (910/16694/23), за позовом ТзОВ «Проскан» до: Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення без руху апеляційної скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року у справі № 910/16972/21 (910/16694/23).

Після надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/16972/21 (910/16694/23) (в 1-му томі), ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року у справі № 910/16972/21 (910/16694/23), розгляд апеляційної скарги призначено на 11.06.2024 року.

До початку судового засідання до Північного апеляційного господарського суду надійшли:

1) Відзив ТзОВ «Проскан» на апеляційну скаргу, в якому товариство просило апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) без задоволення, оскаржуване рішення без змін;

2) Відзив Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві на апеляційну скаргу, в якому управління просить апеляційну скаргу Департементу земельних виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Разом з цим, 31.05.2024 року від ТзОВ «Проскан» надійшло Клопотання, в якому товариство просить апеляційний господарський суд не приймати Відзив Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві на апеляційну скаргу, оскільки у цьому випадку Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві підтримує апеляційну скаргу, а не заперечує проти неї.

Представники Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і Київської міської ради, в судових засіданнях 11.06.2024 року та 01.07.2024 року, підтримали апеляційну скаргу, просили оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на доводи, наведені у апеляційній скарзі та Відзиві на апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві.

Представник ТзОВ «Проскан», в судових засіданнях 11.06.2024 року та 01.07.2024 року, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду першої інстанції без змін, посилаючись на підстави, наведені у Відзиві на апеляційну скаргу.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

21.07.2005 року між ТзОВ «Проскан» та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (перейменоване на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) на підставі рішення Київської міської ради від 26.09.2000 року № 14/991 «Про деякі питання продажу земельних ділянок в м. Києві» укладено Угоду № 63.

П. 1 Угоди передбачено, що ТзОВ «Проскан», відповідно до рішення Київської міської ради від 26.09.2000 року № 14/991 «Про деякі питання продажу земельних ділянок в м. Києві», сплачує аванс в сумі 712 539 грн 93 коп. за земельну ділянку площею 0,96 га, розташовану за адресою: вул. Кільцева дорога, 24/2 у Святошинському районі м. Києва.

П. 2 Угоди встановлює, що перерахування коштів, зазначених в п. 1 цієї Угоди, здійснюється на р/р 37116001002659 в УДК в м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26199097 (одержувач: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протягом 10 (десяти) банківських днів, з дня реєстрації Угоди в Головному управлінні земельних ресурсів.

Відповідно до п. 3 Угоди, ТзОВ «Проскан», після сплати коштів, зазначених в п.1 цієї Угоди, необхідно надати до Головного управління копію платіжного доручення.

П. 4 Угоди, Головне управління зобов`язалось, в межах своєї компетенції, організувати в установленому порядку проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки, зазначеної в п. 1 цієї Угоди, в максимально короткі терміни.

Згідно з п. 5 Угоди, Головне управління взяло зобов`язання зарахувати кошти, сплачені авансом, до суми договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Водночас, п. 5 Угоди передбачено, що кошти, сплачені авансом, будуть зараховані до суми договору купівлі-продажу земельної ділянки і не повертаються товариству, крім випадків відмови Київської міської ради у продажі земельної ділянки, зазначеної в п.1 цієї Угоди. Рішення про відмову у продажі земельної ділянки у власність має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

На виконання Угоди, ТзОВ «Проскан» сплачено, відповідно до платіжного доручення № 1896 від 29.07.2005 року, на рахунок Головного управління, зазначений у п. 2 Угоди, р/р 37116001002659 в УДК в м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26199097 (одержувач: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 712 539 грн 93 коп. із призначенням платежу: «аванс за земельну ділянку за адресою: Кільцева дорога,24/2 у Святошинському р-ні м. Києва з-но угоди №63 від 21.07.2005 без ПДВ».

Натомість, земельна ділянка площею 0,96 га (кадастровий номер на час укладання Угоди - 75:201:053, на теперішній час, уточнена площа 0,9543 га, кадастровий номер змінено на: 8000000000:75:201:0055), що знаходиться за адресою: Кільцева дорога,24/2 у Святошинському р-ні м. Києва не була передана позивачеві у власність, проект рішення Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про продаж зазначеної земельної ділянки не готувався, не подавався на розгляд Київської міської ради і, відповідно, Київська міська рада не приймала рішень про продаж вказаної земельної ділянки позивачеві.

09.10.2023 року ТзОВ «Проскан» звернувся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держави адміністрації) з Листом-вимогою (вих. № 33-03/23 від 09.10.2023 року), в якому вимагав у строк до 19.10.2023 року повернути йому грошові кошти сплаченого авансу у сумі 712 539 грн 93 коп. на рахунок позивача та заявив про припинення Угоди № 63 від 21.07.2005 року про внесення авансу за земельну ділянку.

Вказаний Лист ТзОВ «Проскан» направлено на адресу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держави адміністрації) поштовим відправленням № 0313410877358, однак, відповіді або грошових коштів від останнього не надійшло.

Зважаючи на те, що вимога позивача про повернення сплаченого ним авансового внеску задоволена Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держави адміністрації) у добровільному порядку не була, 26.10.2023 року ТзОВ «Проскан» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до: Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Київської міської ради, Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві, про розірвання Угоди № 63 від 21.07.2005 року та стягнення суми сплаченого авансу у розмірі 712 539 грн 93 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своїх зобов`язань за Угодою № 63 про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Кільцева дорога, 24/2, Святошинський район, м. Київ.

Крім того, позивач вказав, що на виконання цієї Угоди було перераховано Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 712 539 грн 93 коп. Проте, враховуючи що ці кошти були перераховані до відповідних бюджетів на рахунок, відкритий в Головному управлінні Державної казначейської служби України у місті Києві, то такі кошти підлягають поверненню з бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року у справі № 910/16972/21 (910/16694/23) позов ТзОВ «Проскан» задоволено повністю:

- розірвано Угоду № 63 від 21.07.2005 року, укладену між Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (правонаступником якого є Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТзОВ «Проскан», про сплату авансового внеску в рахунок оплати вартості земельної ділянки площею 0,96 га, за адресою: вул. Кільцева дорога, 24/2, Святошинський р-н, м. Київ;

- стягнуто з бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві на користь ТзОВ «Проскан» грошові кошти у розмірі 712 539 грн 93 коп. шляхом безспірного списання з рахунків Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві номер рахунку (IBAN) UA328999980313020101000026001, - код класифікації доходів бюджету 33010100, ідентифікаційний номер 37993783 - 90% відсотків від суми стягнення, що становить 641 285 грн 94 коп.; та номер рахунку (IBAN) UA608999980314111941000026001 код класифікації доходів бюджету 33010100, ідентифікаційний номер 37993783 - 10% відсотків від суми стягнення, що становить 71 253 грн 99 коп.

- стягнуто з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ТзОВ «Проскан» 13 372 грн 10 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано, зокрема тим, що оскільки з моменту укладення Угоди від 21.07.2005 року рішення про продаж або відмову у продажі земельної ділянки, за яку позивачем сплачений аванс, Київська міська рада не прийняла, основний договір купівлі-продажу не укладений, господарський суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність позивачем істотного порушення Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) умов Угоди та наявності правових підстав для її розірвання, а також повернення сплаченої суми авансу в розмірі 712 539 грн 93 коп.

Крім того, господарський суд першої інстанції встановив, що саме з 09.10.2023 року у позивача виникло право вимагати сплати авансового внеску за Угодою № 63 від 21.07.2005 року, у зв`язку з чим підстави для застосування позовної давності відсутні.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 року у справі № 910/16972/21 (910/16694/23) та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню, зокрема:

- господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо порушення законних прав та інтересів позивача Департаментом, оскільки як зазначає скаржник, відповідно до п. 4 Угоди № 63 від 21.07.2005 року повернення ТзОВ «Проскан» сплаченого авансового внеску можливе у разі прийняття Київською міською радою рішення про відмову у продажу земельної ділянки.

За наявною у Департаменті інформацією, рішення про відмову у продажу земельної ділянки площею 0,96 га, що розташована за адресою: Кільцева дорога, 24/2 у Святошинському районі м. Києва Київською міською радою не приймалось, що також не спростовується доказами у справі наданих позивачем.

З огляду на це, підстави для повернення позивачу авансового внеску, сплаченого в рахунок оплати вартості земельної ділянки відсутні;

- скаржник зазначає, що господарським судом першої інстанції повністю проігноровані доводи скаржника про те, що Департаментом в межах компетенції вчинені дії, передбачені Угодою № 63 від 21.07.2005 року;

- господарським судом першої інстанції проігноровано, що в умовах Угоди відсутня будь-яка згадка про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:201:0055, що розташована по Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському районі м. Києва, тим паче, в матеріалах справи відсутнє будь-яке документальне підтвердження, що згадана земельна ділянка була або є станом на момент звернення до суду об`єктом Угоди;

- скаржник зазначає, що позивачем подано позов з порушенням строків позовної давності, оскільки на виконання умов Угоди № 63 від 21.07.2005 року позивачем було перераховано обумовлений аванс у розмірі 712 539 грн 93 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 29.07.2005 року № 1896, а отже саме із цієї дати починається перебіг строку позовної давності. Тобто, строк звернення до суду із позовною заявою звершився 29.07.2008 року.

Згідно зі ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

За приписами ст. 86 ГПК України, необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас, 17.10.2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Ст. 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування «вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 року у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.

Господарський суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами ГПК України, відповідно і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як «баланс вірогідностей».

Відповідно до положень ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Міськради належить розпорядження землями територіальної громади міста Києва, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також вирішення інших питань в галузі земельних відносин відповідно до Закону.

Ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України унормовано, що право власності на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, набувається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 127 Земельного кодексу України, органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Положення ст. 128 Земельного кодексу України визначають алгоритм дій сторін у процесі продажу земельної ділянки державної чи комунальної власності. Так, згідно з ч. 1 цієї статті, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України передбачено, що підставою для відмови у продажу земельної ділянки є, зокрема, відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Приписами ч. 8 ст. 128 Земельного кодексу України встановлено, що за рахунок внесеного покупцем авансу, що не може бути більшим ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, здійснюється фінансування робіт з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки. Сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки. У разі відмови покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки (ч. 6 цієї ж статті).

Враховуючи наведені норми, що можуть бути застосовані до спірних правовідностин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що договір купівлі-продажу укладається лише на останньому етапі. До моменту укладення цього договору, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з заявою (клопотанням) про продаж земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме щодо можливості укладення договору купівлі-продажу в майбутньому, щодо визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності та щодо покупної ціни (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 34 - 36)).

Водночас, відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Такі висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.67).

У Земельному кодексі України встановлена обов`язковість укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. У заяві (клопотанні) особи, яка бажає придбати земельну ділянку, зазначається згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України); відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки є підставою для відмови в продажу земельної ділянки (п. ґ ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України); сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки; у разі відмови покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається (ч. 8 ст. 128 Земельного кодексу України).

Таким чином, законом встановлено спосіб забезпечення виконання обов`язків особи, зацікавленої у придбанні земельних ділянок у власність, у переддоговірних правовідносинах. Авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки виконує забезпечувальну функцію (у разі відмови покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається) та платіжну функцію (сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки).

Авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки має багато спільного з завдатком, але є й відмінності. Авансовий внесок не підтверджує укладення договору, на укладення якого спрямовані переговори сторін на переддоговірній стадії. Він забезпечує виконання обов`язків на переддоговірній стадії, а не виконання зобов`язання з договору.

Оскільки сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки, то авансовий внесок сплачується на користь власника земельної ділянки, і відповідний договір про сплату внеску укладається з власником.

Разом з цим, Угодою також передбачено, зокрема, обов`язок Головного управління організувати проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельних ділянок, оплати таких робіт, обов`язок підготувати проект рішення про продаж земельної ділянки та направити його на розгляд до Київської міської ради.

Крім того, відповідно до законодавства, авансові внески використовуються для фінансування робіт з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки; уповноважений орган визначає на конкурентних засадах суб`єкта оціночної діяльності, що має ліцензію на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки; вартість проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки не може бути більшою ніж авансовий внесок покупця такої ділянки; уповноважений орган визначає на конкурентних засадах юридичну або фізичну особу, яка є суб`єктом оціночної діяльності в розумінні

ст. 6 Закону України «Про оцінку земель»; вартість проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки не може бути більшою ніж авансовий внесок покупця такої ділянки (п.п. 9, 11 Порядку здійснення розрахунків з розстроченням платежів за придбання земельної ділянки державної та комунальної власності (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2009 року № 381). Отже, обов`язок власника земельної ділянки щодо проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки встановлений законодавством, а тому не може встановлюватись договором.

Ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, з Угоди № 63 від 21.07.2005 року виникло тільки зобов`язання щодо сплати авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено господарським судом апеляційної інстанції, позивач, відповідно до платіжного доручення № 1896 від 29.07.2005 року сплатив на рахунок скаржника, зазначений у п. 2 Угоди, р/р 37116001002659 в УДК в м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26199097 (одержувач: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), грошові кошти у розмірі 712 539 грн 93 коп. із призначенням платежу: «аванс за земельну ділянку за адресою: Кільцева дорога,24/2 у Святошинському р-ні м. Києва з-но угоди № 63 від 21.07.2005 без ПДВ».

Законодавство не містить правил про те, коли (в який проміжок часу) сплачений авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки підлягає поверненню платнику.

Оскільки авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки слугує меті забезпечення виконання обов`язків особи, зацікавленої у придбанні земельних ділянок у власність, у переддоговірних правовідносинах, то таке забезпечення припиняється у разі припинення переговорів за умови добросовісності такої особи. У цьому разі сплачений авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки втрачає свої функції: по-перше, перестає виконувати функцію забезпечення, а по-друге - не може бути зарахований до ціни продажу земельної ділянки. Тоді відпадає правова підстава набуття цього внеску, оскільки переддоговірні правовідносини за участі добросовісної особи, виконання обов`язків якої було забезпечено, припинені без укладення договору, внаслідок чого такий внесок підлягає поверненню, відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Ця правова позиція наведена в Постанові Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі № 910/17014/21.

За висновками Великої Палати Верховного Суду прояви обов`язків сторін на переддоговірній стадії та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (Постанова від 29.09.2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37)).

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, територіальна громада (в особі своїх органів) порушила обов`язок добросовісної поведінки на переддоговірній стадії, оскільки не вчиняла дій, спрямованих на укладення договору купівлі-продажу протягом тривалого часу. При цьому немає жодного значення, бездіяльність яких саме органів призвела до таких порушень: бездіяльність Головного управління земельних ресурсів, Департаменту земельних ресурсів чи Міськради, оскільки поведінка будь-якого органу територіальної громади розглядається як поведінка самої територіальної громади.

Відтак, безпідставна довготривала бездіяльність органу територіальної громади зумовила втрату в позивача інтересу до укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, тому позивач правомірно і добросовісно припинив переговори, повідомивши Листом № 33-03/23 від 09.10.2023 року про припинення Угоди та намір отримати сплачений ним внесок.

Крім того, як встановлено господарським судом першої інстанції, на підставі рішення Київської міської ради від 12.12.2019 року № 339/7912 земельні ділянки кадастровий номер 8000000000:75:201:0054, 8000000000:75:201:0055 передані в оренду ТзОВ «Логістик Транссервіс» для обслуговування та експлуатації виробничої бази на Кільцевій дорозі, 22 у Святошинському р-ні м. Києва (Договори оренди земельних ділянок від 22.05.2020 року № 381, 383 із терміном дії до 22.05.2030 року).

Підстави для зміни або розірвання договору визначені ст. 651 ЦК України і за загальним правилом, наведеним в ч. 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору, в порядку ч. 1 ст. 651 ЦК України, сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, ч. 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення), відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Таким чином, оскільки з моменту укладення Угоди № 63 від 21.07.2005 року рішення про продаж або відмову у продажі земельної ділянки, за яку позивачем сплачений аванс, Київська міська рада не прийняла, основний договір купівлі-продажу не укладений, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ТзОВ «Проскан» істотного порушення Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) умов Угоди № 63 від 21.07.2005 року та наявності правових підстав для її розірвання, а також повернення сплаченої суми авансу в розмірі 712 539 грн 93 коп.

Крім того, господарським судом першої інстанції враховані зауваження Київської міської ради про те, що останній не є належним відповідачем у справі, оскільки не порушував прав чи інтересів позивача.

Разом із цим, ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на 21.07.2005 року) унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, підтверджується матеріами справи, та не заперечувалось учасниками справи, Київська міська рада не прийняла рішення про продаж спірної земельної ділянки позивачу, незважаючи на укладення ТзОВ «Проскан» із Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Угоди про внесення авансу за земельну ділянку № 63 від 21.07.2005 року та здійсненням оплати авансу позивачем.

Щодо твердження Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо завершення строку позовоної давності, господарський суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 цієї статті).

У силу ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Ч.ч. 4,5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, 09.10.2023 року ТзОВ «Проскан» звернулось до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держави адміністрації) з Листом-вимогою

(вих. № 33-03/23 від 09.10.2023 року), в якому вимагало в строк до 19.10.2023 року повернути йому грошові кошти сплаченого авансу у сумі 712 539 грн 93 коп. на розрахунковий рахунок ТзОВ «Проскан», а також заявило про припинення угоди № 63 від 21.07.2005 року про внесення авансу за земельну ділянку.

Таким чином, саме з 09.10.2023 року у ТзОВ «Проскан» виникло право вимагати сплати авансового внеску за Угодою № 63 від 21.07.2005 року, у зв`язку з чим підстави для застосування позовної давності відсутні.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі № 910/17014/21.

Крім того, господарський суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що з моменту укладення Угоди № 63 від 21.07.2005 року та станом на дату звернення ТзОВ «Проскан» з позовом до суду, ця Угода вважалась чинною, права та обов`язки за нею не припинились, а отже і зобов`язання за нею не припинились.

При цьому, позовна давність не може застосовуватись до вимоги про розірвання чинної угоди у зв`язку з її невиконанням, оскільки стан порушення умов угоди є триваючим провопорушенням де особа може захистити своє право проятгом усього строку праворорушення свого права. Тобто, господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що підстави для застосування позовної давності відсутні.

Щодо доводів скаржника щодо ідентифікації спірної земельної ділянки, господарський суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме - щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку. Етапи цих переговорів такі.

Звертаючись до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зацікавлена особа звертається до власника земельної ділянки - держави або територіальної громади (в особі відповідного органу) з пропозицією про укладення в майбутньому договору оренди (предмет якого на цей час точно не визначений) та про проведення переговорів з цього приводу.

У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (ст. 50 Закону України «Про землеустрій»).

Таким чином, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Водночас, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17.10.2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку, а отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.

Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проєкту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою.

Затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою.

Враховуючи це, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди.

Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини.

Метою розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Ч. 2 цієї ж статті встановлено, що формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій», проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі № 988/2908/16.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що в Угоді № 63 від 21.07.2005 року не конкретизований кадастровий ноиер земельної ділянки, а зазначена тільки орієнтовна площа та адреса за якою ця земельна ділянка знаходиться.

Крім того, господарський суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі мова йде про повернення сплаченого авансу у зв`язку з невиконанням Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) умов Угоди. У зазначеній Угоді не зазначався кадастровий номер земельної ділянки, оскільки він міг з`явитись після виконання проекту землеутрою щодо відведення земельних ділянок.

Поряд із цим, колегією суддів апеляційного господарського суду прийнято до уваги, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845) (далі - Порядок № 845).

Так, згідно з ч. 2 п. 4 Порядку № 845, органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів.

Відповідно до п.п. 3, 26 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів державного бюджету або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

Як наголошено Головним управлінням Державної казначейської служби України в місті Києві у Відзиві на апеляційну скаргу, сплачені позивачем грошові кошти в розмірі 712 539 грн 93 коп. із призначенням платежу: «аванс за земельну ділянку за адресою: Кільцева дорога,24/2 у Святошинському р-ні м. Києва з-но угоди № 63 від 21.07.2005 без ПДВ» розподілені в автоматичному режимі по рахунках загального фонду державного бюджету (10 %) та спеціального фонду місцевого бюджету (90 %).

Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів загального фонду державного бюджету включаються 10 % коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності (ст. 29 цього Кодексу); до доходів спеціального фонду місцевого бюджету включаються 90 % коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної комунальної власності (ст. 71 цього Кодексу).

За змістом п. 19 Порядку № 845, безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Враховуючи наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким і погоджується господарський суд апеляційної інстанції, про стягнення на користь позивача авансового платежу в розмірі 712 539 грн 93 коп. через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві шляхом безспірного списання з рахунків Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві номер рахунку (ІВАN) UА328999980313020101000026001, - код класифікації доходів бюджету 33010100, ідентифікаційний номер 37993783 - 90% відсотків від суми стягнення, що становить 641 285 грн 94 коп.; та номер рахунку (ІВАN) UА608999980314111941000026001 код класифікації доходів бюджету 33010100, ідентифікаційний номер 37993783 - 10% відсотків від суми стягнення, що становить 71 253 грн 99 коп.

При цьому, апеляційний господарський суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц, про те, що Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, з метою забезпечення завдань цивільного судочинства. Залучення або ж незалучення до участі у таких спорах Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ч.ч. 1,2,3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року).

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на наведене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що вимоги ТзОВ «Проскан» є законними та обгрунтованими та підлягають задоволенню, як такі, що доведені належними, допустимими та більш вірогідними доказами в сукупності, а доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

У зв`язку з тим, що апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін раніше прийняте місцевим господарським судом рішення, на скаржника покладаються витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/16972/21 (910/16694/23) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 у справі № 910/16972/21 (910/16694/23) залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 910/16972/21 (910/16694/23) повернути Господарському суду міста Києва.

Повний текст складено та підписано 02.07.2024 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено

ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя В.Ю. Поліщук

Судді В.О. Пантелієнко

М.Л. Доманська